Вы здесь:ГлавнаяКаталог товаровАптечный товар

Назад к списку

АМАРИЛ M 2 мг/500 мг табл. п/о №30

Код товара: 112803

Производитель: Hendok (Корея)

1 500,00 RUB

в наличии

Цена и наличие актуальны на: 27.04.2024

Задать вопрос по этому продукту

Написать жалобу

#гипогликемические

поиск медикаментов, лекарства, таблеток

Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!

Инструкция

Для медицинского использования лекарственного продукта

Amaril M 2 мг / 500 мг

Амарил М 2 мг / 500 мг

Хранилище:

Активные вещества: глимепирид и метформин;

1 таблетка содержит микронизированный 2,0 мг глимепирида и метформин 500,0 мг;

Эксципиенты: лактоза, моногидрат; натрий амилопектин гликолят; Повидон К-30; Целлюлозный микрокристаллический; Cross Reporter; стеарат магния;

оболочка: гидроксипропилметилцеллюлоза; полиэтиленгликоль 6000; диоксид титана (E 171); Карнабский воск.

Дозировка формы. Таблетки покрыты оболочкой.

Основные физико -химические свойства: белые, овальные, биконвексные таблетки, покрытые раковиной, с гравировкой «HD25», с одной стороны, и выемки с другой.

Фармакотерапевтическая группа. Антидиабетические препараты. Комбинация пероральных гипогликемических препаратов. Метформин и сульфонамиды. ATH CODE A10V D02.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Глимепирид - это вещество, которое обладает гипогликемической активностью с пероральным введением и относится к группе производных сульфонил. Его можно использовать для инсулина -зависимого диабета.

Эффект глимепирида реализуется путем стимуляции высвобождения инсулина из β-клеток поджелудочной железы. Как и другие производные сульфонилмочевины, это увеличивает чувствительность β-клеток поджелудочной железы к физиологической стимуляции глюкозы. Кроме того, глимепирид, как и другие производные сульфонилюра, вероятно, имеет выраженный этнолог.

Выпуск инсулина.

Сульфонилмочевина регулирует секрецию инсулина, закрывая АТФ-чувствительные каналы калия на мембране β-клеток. Это закрытие приводит к деполяризации клеточной мембраны, что приводит к открытию кальциевых каналов, а ячейка включает в себя большое количество кальция.

Это стимулирует высвобождение инсулина экзоцитозом.

Высокоаффинный глимепирид соединяет белок на мембране β-клеток, связанных с АТФ-чувствительным каналом калия, но не в том месте, к которому обычно соединяется сульфонилумолея.

Дополнительная капкреатическая активность.

Дополнительное капанкреатическое действие, в частности, для повышения чувствительности периферических тканей к инсулину и уменьшения захвата инсулиновой печени.

Передача глюкозы из крови в периферические мышечные и жировые ткани происходит через специальные транспортные белки, локализованные на клеточной мембране. Это транспорт глюкозы в эти ткани является стадией, которая ограничивает скорость поглощения глюкозы. Глимепирид быстро увеличивает количество активных носителей глюкозы на плазматической мембране мышечных и жировых клеток, что стимулирует захват глюкозы.

Глимепирид увеличивает активность фосфолипазы С, специфичную для гликозилфосфатидиллинозитола, и это может быть связано с повышенным липогенезом и гликогенезом, которые наблюдаются в изолированных жировых и мышечных клетках при действии этого агента.

Глимепирид предотвращает образование глюкозы в печени, увеличивая внутриклеточную концентрацию фруктозы-2,6-дифосфата, что, в свою очередь, ингибирует глюконеогенез.

Метформин является гипогликемическим эффектом, который проявляется в снижении как базальной уровня глюкозы в плазме, так и ее уровня в плазме после еды. Это не стимулирует секрецию инсулина, поэтому не приводит к развитию гипогликемии.

Действие метформина:

- уменьшение выработки глюкозы с помощью печени путем ингибирования глюконеогенеза и гликогеноза;

- В мышцах - повышенная чувствительность к инсулину, улучшение периферического захвата и утилизации глюкозы;

- Задержка поглощения глюкозы в кишечнике.

Метформин стимулирует внутриклеточный синтез гликогена, влияя на гликогенозу.

Метформин увеличивает транспортную способность специфических глюкозных мембран (GLUT-1 и GLUT-4).

У людей, независимо от глюкозы в крови, метформин влияет на липидный метаболизм. Это было показано при использовании препарата в терапевтических дозах во время контролируемой среды или долгосрочных клинических испытаний: метформин уменьшает общий холестерин, ЛПНП (липопротеины с низкой плотностью) и триглицериды.

Фармакокинетика.

Глимепирид.

Поглощение .

Биодоступность глимепирида после перорального введения завершена. Питание не влияет на поглощение, только его скорость слегка снижается. C _MAX достигается примерно через 2,5 часа после перорального введения (в среднем 0,3 мкг/мл после повторного введения препарата при ежедневной дозе 4 мг). Существует линейная зависимость между дозой и C _Max и AUC.

Распределение.

Glimepiride имеет очень низкий объем распределения (около 8,8 литров), который приблизительно равен объему распределения альбумина, имеет высокую степень связывания с белками крови (> 99 %) и низким клиренсом (приблизительно 48 мл/мин).

У животных глимепирид выделяется в молоке. Глимепирид может пройти через плаценту. Проникновение через барьер крови -мозга незначительна.

Биотрансформация и устранение.

Средний период полураспада, который зависит от концентрации сыворотки с повторным введением препарата, составляет 5-8 часов. После получения высоких доз наблюдалось немного более длинную половину жизни.

После однократной дозы маркированной радиоактивной метки глимепирида 58 % были обнаружены в моче и 35 % в фекалиях. В постоянном состоянии это вещество не попадает в мочу. Два метаболита выводятся в моче и фекалиях, скорее всего, продукты метаболизма в печени (основной фермент, обеспечивающий биотрансформацию - Citochrome P2C9): гидроксикрация и карбокси. После перорального введения глимепирида терминальный период полураспада этих метаболитов составлял 3-6 часов и 5-6 часов соответственно.

Сравнение показало отсутствие значительных различий в фармакокинетике после применения одноразовых и множественных доз, изменчивость результатов для одного человека была очень низкой. Не было значительной кум.

Фармакокинетика была схожа у мужчин и женщин, а также у молодых и пожилых (более 65) пациентов. Для пациентов с низким клиренсом креатинина наблюдалась тенденция к увеличению клиренса и снижению средних концентраций глимепирида в сыворотке, что, скорее всего, является более быстрой элиминацией из -за худшего связывания белка. Удаление двух метаболитов по почках уменьшилось. Не было никакого дополнительного риска совокупности у таких пациентов в целом.

У пяти пациентов, у которых не было диабета, фармакокинетика была аналогична таковой у здоровых добровольцев после операции на желчных протоках.

Метформин.

Поглощение .

После перорального введения метформина время достижения максимальной концентрации в плазме (t _max) составляет 2,5 часа. Абсолютная биодоступность метформина с дозой 500 мг перорально у здоровых добровольцев составляет приблизительно 50-60 %. После перорального введения, неабированная фракция, которая была обнаружена в фекалиях, составляла 20-30 %.

Поглощение метформина после перорального введения насыщено и неполным. Было высказано предположение, что фармакокинетика поглощения метформина является линейной. При нормальных дозах и схемах метформина равновесная концентрация в плазме достигается через 24-48 часов и обычно составляет не более 1 мкг/мл. Во время контролируемых клинических исследований C _макс метформин в плазме крови не превышал 4 мкг/мл, даже при самых высоких дозах.

Пищевое питание уменьшает степень и продлевает время поглощения метформина. После потребления дозы 850 мг вместе с пищей снижение _{максимума} в плазме крови наблюдалось на 40 %, снижение AUC на 25 % и уклонение от T _MAX в течение 35 минут. Клиническое значение таких изменений неизвестно.

Распределение.

Связывание ветви незначительно. Метформин распределен в эритроцитах. С _{максимум} в крови меньше, _чем в плазме и достигается примерно в то же время. Эритроциты, вероятно, являются вторичным распределительным депо. Среднее значение VD колеблется от 63-276 литров.

Биотрансформация и устранение.

Метформин выделен без изменений с мочой. У людей не было обнаружено метаболитов.

Метформин почечный клиренс составляет> 400 мл/мин, что указывает на то, что метформин выводится с помощью клубочковой фильтрации и канальческой секреции. После принятия дозы внутриполучальная жизнь составляет приблизительно 6,5 часов. Если почечная функция ухудшается, почечный клиренс уменьшается пропорционально клиренсу креатинина, что приводит к полуроде, что приводит к увеличению метформина в плазме крови.

Клинические характеристики.

Индикация.

В качестве дополнения к диете и упражнениям для пациентов с инсулинозависимым диабетом (тип II):

- Если монотерапия глимепитридом или метформином не обеспечивает надлежащего уровня гликемического контроля;

- В случае замены комбинированной терапии глимепиридом и метформином.

Противопоказание.

- Инсулин -зависимый диабет типа I (например, в анамнезе диабета), диабетическая кетонемия, диабетическая кома и прекама, острый или хронический метаболический ацидоз.

- Гиперчувствительность к любым из экспрессивных пациентов, которые являются частью этого препарата, или сульфонилмочевины, сульфаниламидами или бигуанидами.

- Пациенты с печеночной недостаточностью, тяжелой функцией печени или пациентами с гемодиализом (у таких пациентов нет опыта). В случае сильных нарушений функции печени и почек для достижения надлежащего контроля сахара в крови пациента следует перенести в инсулин.

- беременность; вероятная беременность; грудное вскармливание.

- Скольжение к развитию лакцидоза, анамнеза лактицидоза в истории, почечной недостаточности или нарушения почечной функции (как свидетельствует, например, показатель креатинина в плазме крови 1,5 мг/дл у мужчин и 1,4 мг/дл у женщин или нарушения. Коррезиновый клиренс), который также может быть вызван такими условиями, как сердечно -сосудистый коллапс (шок), острый инфаркт миокарда и сепсис.

- Радиологические исследования с внутрисосудистым введением контрастных агентов, содержащих йод (такие как внутривенная урография, внутривенная холангиография, ангиография и компьютерная томография (КТ)): йод -содержащие контрастные агенты, предназначенные для внутривенного введения во время обследования. Чудни и лактоцис у пациентов, получающие амариль, призваны для внутривенного введения. Чудни и лактоцис для пациентов, получающие ^{амариль} . М 2 мг/500 мг. Поэтому пациенты, для которых такие исследования должны временно прекратить использование Amaril ^® M 2 мг/500 мг за 48 часов до процедуры. Тем не менее, лечение не должно быть восстановлено до тех пор, пока почечная функция не будет пересмотрена, и установлено, что оно нормально. Кроме того, препарат противопоказан у пациентов с острыми симптомами, которые могут вызвать нарушение функции почек (дегидратация, тяжелая инфекция, шок).

- Тяжелые инфекции, состояния до и после операции, серьезные травмы. При проведении какой -либо операции необходимо временно отложить лечение этим препаратом (за исключением небольших процедур, которые не требуют ограничений на пищу и жидкость). Терапия не может быть обновлена до тех пор, пока пациент не начнет принимать пищу самостоятельно, и почечная функция не будет в пределах нормальных пределов.

- Недоедание, голода или истощение.

- Гипофункция гипофиза или надпочечников.

- Нарушение функции печени (поскольку были случаи лактацидоза при нарушении функции печени, этот препарат не должен назначаться у пациентов с клиническими или лабораторными признаками заболеваний печени), сердечный приступ легких, тяжелые легочные нарушения сердца или легочная недостаточность, недавно передаваемое миокарду. Инфаркт, шок), чрезмерное потребление алкоголя, обезвоживание, желудочно -кишечные расстройства, включая диарею и рвоту.

- Застойная сердечная недостаточность, которая требует лекарственного лечения и недавно передаваемого инфаркта миокарда, тяжелой сердечно -сосудистой недостаточности или респираторных нарушений.

Поскольку Amaril ^® M 2 мг/500 мг содержит лактозу, ее не следует назначать для пациентов с генетическими заболеваниями, такими как непереносимость галактозы, недостаточность лактозы или синдром малоризации малоризации глюкозы/галактозы.

Специальные меры безопасности.

Бронирование

При принятии Amaril ^® M 2 мг/500 мг:

- Развитие гипогликемии или тяжелого ацидоза, см. разделы «Особенности применения» и «передозировка»;

- Риск смерти от сердечно -сосудистых осложнений увеличивается.

Повышение риска смерти от сердечно -сосудистых осложнений

Известно, что назначение пероральных антифрадиционных антифрагтических лиц по сравнению с лечением с помощью пациентов с пациентами или диеты с введением инсулина приводит к увеличению смертности от сердечно -сосудистых осложнений. Это резервирование основано на изучении диабетической программы университетской группы (UGDP), которая была выполнена для оценки эффективности использования лекарств, которые снижают уровень сахара в крови, для предотвращения или задержания развития сердечно-сосудистых осложнений у пациентов с инсулином зависимый диабет. Согласно этому исследованию, пациенты, которые лечились в течение 5-8 лет, контролировали фиксированную дозу толбутамида (1,5 г/день) или фенформин (100 мг/день), лечились в течение 5-8 лет, было увеличено. В частоте смерти от сердечно -сосудистых осложнений в 2,5 раза по сравнению с пациентами, которые лечились только контролем диеты, что позволяло отменить терапию толбутамидом или фенормином. Несмотря на различия в интерпретации этих результатов, результаты исследования UGDP дают значительную основу для оговорки с точки зрения безопасности и рассмотрения сходства механизма действия, а также могут применяться к другим инструментам для приготовления сахара этих классов.

Пациент должен быть проинформирован о потенциальной опасности и преимуществах глимепирида и альтернативных схем лечения.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействий.

Если пациент, получающий Amaril ^® M 2 мг/500 мг, получает некоторые другие лекарства или останавливает их, это может привести к нежелательному увеличению и снижению глимепирида. Основываясь на опыте использования Amaril ^® M 2 мг/500 мг и других производных сульфонилмочевины, необходимо учитывать возможность следующих взаимодействий Amaril ^® M 2 мг/500 мг с другими лекарствами.

Этот препарат метаболизируется под действием цитохрома P450 2C9 (CYP2C9). Это явление следует учитывать в случае одновременного введения индукторов (таких как рифампицин) или ингибиторов (таких как флуконазол) CYP2C9.

Препараты, которые усугубляют эффект приготовления сахара.

Insulin and oral anti -diabetic drugs, non -steroidal anti -inflammatory drugs, ACE inhibitors (angiotensin -converting enzyme), allopurinol, anabolic steroids, male sex hormones, chloramphenicol, anticoagulants of the derivatives of coumarin, cyclo -cycloofumid, cyclofosfumid, cyclofamphamis . Mao, Miconazole, флуконазол, парааминосалициловая кислота, пентоксифиллин (с парентеральным введением в высоких дозах), фенилбутазон, азапропазон, оксифенбутазон, пробенецид, хинолоновые антибиотики, салицилаты, салицилаты, клавазон, clavician.

Препараты, которые уменьшают эффект скольжения сахара.

Acetazolamide, barbiturates, corticosteroids, diazoxide, diuretics, epinephrine (adrenaline) or sympathomimetics, glucagon, laxatives (with prolonged use), nicotinic acid (in high doses), estrogen, prostrogen, progestogens, progestogens, progestogens, predicate, predicate, predicate, Пропротегенный, предикат, простроген, предикат, предикат, прострог, предикат, простроген, предикат, предикатный, предикат, предикат, предикат, предикат. Железы, хлорпромазин, изониазид.

Лекарства, которые могут как усилить, так и уменьшить антифрамотический эффект.

H ₂ -рецепторы, антагонисты клонидина и резерпина.

Блокаторы β-адренорецептора снижают толерантность к глюкозе. Это может привести к метаболическому контролю у пациентов с диабетом. Блокаторы β-адренорецептора могут увеличить риск гипогликемии (в результате расстройств контррегуляции).

Лекарства, под влиянием которого есть ослабление или блокирование признаков адренергической контррегуляции гипогликемии: симпатолитические агенты (например, блокаторы β-адренорецептора, клонидин, ганетидин, резерпин).

Одиночное и регулярное потребление алкоголя может быть непредсказуемым или ослабить антифрамотический эффект Amaril ^® M 2 мг/500 мг.

Amaril ^® M 2 мг/500 мг может усилить и ослабить эффекты антикоагулянтов, которые являются производными кумарина.

Желчные кислоты. Колеса связывается с глимепиридом и уменьшает поглощение глимепирида из желудочно -кишечного тракта. Взаимодействие не наблюдалось, когда глимепирид использовался не менее чем за 4 часа до колеса. Следовательно, глимепирид следует использовать как минимум за 4 часа до колеса.

При использовании с некоторыми средствами может развиться лактоцидоз. Стан пацієнта необхідно ретельно контролювати у разі одночасного застосування з такими препаратами: водовмісні рентгеноконтрастні засоби, антибіотики, що чинять сильну нефротоксичну дію (гентаміцин та ін.).

При одночасному застосуванні з деякими лікарськими засобами цукрознижувальний ефект може як посилюватися, так і зменшуватися. Ретельне спостереження за пацієнтом та контроль рівня цукру в крові необхідні у разі одночасного застосування з:

- препаратами, що посилюють цукрознижувальний ефект: інсулін, сульфаніламіди, препарати сульфонілсечовини, меглітиніди (репаглінід та ін.), інгібітори α-глікозидази (акарбоза та ін.), анаболічні стероїди, гуанетидин, саліцилати (аспірин та ін.), блокатори β-адренорецепторів (пропранолол та ін.), інгібітори МАО, інгібітори АПФ;

- препаратами, що зменшують цукрознижувальний ефект: адреналін, симпатоміметичні засоби, кортикостероїди, гормони щитовидної залози, естрадіол, естрогени, пероральні контрацептиви, тіазиди та інші діуретики, піразинамід, ізоніазид, нікотинова кислота, фенотіазини, фенітоїн, блокатори кальцієвих каналів, β-2-агоністи (сальбутамол, формотерол та ін.).

Глібурид . Під час дослідження взаємодій з однократним введенням дози препарату хворим на цукровий діабет ІІ типу одночасне призначення метформіну та глібуриду не призвело до жодних змін ані у фармакокінетиці, ані у фармакодинаміці метформіну. Спостерігалося зменшення площі під фармакокінетичною кривою «концентрація/час» (АUС) і максимальної концентрації в сироватці крові (С _mах ) глібуриду, яке було досить варіабельним. У зв'язку з тим, що під час дослідження препарат вводився однократно, а також через відсутність кореляції між рівнями метформіну в крові та його фармакодинамічними ефектами, немає впевненості у тому, що ця взаємодія має клінічне значення.

Фуросемід. Під час дослідження взаємодій між метформіном та фуросемідом з однократним введенням дози препарату здоровим добровольцям було продемонстровано, що одночасне призначення цих лікарських засобів впливає на їх фармакокінетичні параметри. Фуросемід збільшив С _mах метформіну в плазмі крові на 22 %, а АUС крові – на 15 % без будь-яких істотних змін ниркового кліренсу метформіну. При застосуванні з метформіном показники С _mах та АUС фуросеміду знизилися на 31 % та 12 % відповідно порівняно з цими показниками на фоні монотерапії фуросемідом, а термінальний період напіввиведення знизився на 32% без будь-яких істотних змін у нирковому кліренсі фуросеміду. Інформація про взаємодії між метформіном та фуросемідом при тривалому застосуванні відсутня.

Ніфедипін . Під час дослідження взаємодій між метформіном та ніфедипіном з однократним введенням дози препарату здоровим добровольцям було продемонстровано, що одночасне призначення ніфедипіну підвищує показники С _mах та АUС метформіну в плазмі крові на 20 % та 9 % відповідно, а також збільшує кількість препарату, що виводиться з сечею. Відсутній вплив на час до досягнення максимальної концентрації (Т _max ) та на період напіввиведення метформіну. Встановлено, що ніфедипін посилював абсорбцію метформіну, а метформін майже не впливав на фармакокінетику ніфедипіну.

Катіонні препарати. Катіонні препарати (наприклад амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм, ванкоміцин), що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції, теоретично здатні до взаємодії з метформіном внаслідок конкурування за спільну канальцеву транспортну систему нирок. Така взаємодія між метформіном та циметидином при пероральному застосуванні спостерігалася під час досліджень взаємодій між метформіном та циметидином з однократним та багатократним введенням препаратів здоровим добровольцям. Ці дослідження продемонстрували збільшення на 60 % С _mах метформіну у плазмі крові і загальних концентрацій в крові, а також збільшення на 40 % АUС метформіну у плазмі і у крові. Під час дослідження із однократним введенням препарату не було виявлено змін у тривалості періоду напіввиведення. Метформін не впливав на фармакокінетику циметидину. Незважаючи на те, що такі взаємодії теоретично можливі (за винятком циметидину), слід проводити ретельне спостереження за пацієнтами та коригувати дози метформіну та/або лікарського засобу, що з ним взаємодіє, у разі прийому катіонних препаратів, які виводяться з організму шляхом секреції у проксимальних канальцях нирок.

Інші. Під час дослідження взаємодії з однократним введенням препаратів здоровим добровольцям фармакокінетика метформіну та пропранололу, а також метформіну та ібупрофену при одночасному застосуванні цих препаратів не змінилася.

Ступінь зв'язування метформіну з білками плазми крові є незначним, отже, його взаємодія з препаратами, які мають високий ступінь зв'язування з білками плазми крові, такими як саліцилати, сульфаніламіди, хлорамфенікол, пробенецид, менш імовірна порівняно з похідними сульфонілсечовини, які мають високий ступінь зв'язування з білками плазми крові.

Особливості застосування.

Особливі запобіжні заходи

Протягом першого тижня лікування потрібен ретельний моніторинг стану пацієнта через підвищений ризик виникнення гіпоглікемії. Ризик виникнення гіпоглікемії існує у таких пацієнтів або при таких станах:

- небажання або нездатність пацієнта до співпраці з лікарем (частіше пацієнти літнього віку);

- недоїдання, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі;

- дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів, тяжкий міокінез;

- вживання алкоголю;

- порушення функції нирок (може призвести до підвищеної чутливості до цукрознижувального ефекту глімепіриду);

- тяжке порушення функції печінки;

- передозування препарату;

- деякі декомпенсовані захворювання ендокринної системи (наприклад порушення функції щитовидної залози та аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність), які можуть впливати на вуглеводний обмін та контррегуляцію гіпоглікемії;

- одночасне застосування деяких інших лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При наявності таких факторів, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, слід скоригувати дозу препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг або всю схему лікування. Це необхідно зробити також у разі будь-якого захворювання або зміни способу життя пацієнта. Симптоми гіпоглікемії, що спричинені адренергічною контррегуляцією (див. розділ «Загальні запобіжні заходи»), можуть бути згладжені або зовсім відсутні тоді, коли гіпоглікемія розвивається поступово: у літніх пацієнтів, у хворих на вегетативну нейропатію або в тих, хто одночасно отримує лікування симпатолітиками.

Загальні запобіжні заходи

Гіпоглікемія

Із досвіду застосування інших препаратів сульфонілсечовини відомо, що, незважаючи на початковий успіх вжитих запобіжних заходів, можливі повторні епізоди гіпоглікемії. У зв'язку з цим пацієнт повинен перебувати під ретельним спостереженням.

До можливих симптомів гіпоглікемії належать головний біль, сильне відчуття голоду («вовчий» апетит), нудота, блювання, підвищена втомлюваність, сонливість, апатія, безсоння, порушення сну, неспокій, агресивність, порушення концентрації уваги, зниження пильності та швидкості реакції, депресія, сплутаність свідомості, порушення мовлення, афазія, порушення зору, тремор, парези, порушення чутливості, запаморочення, втрата самоконтролю, делірій, судоми центрального ґенезу, втрата свідомості, кома, поверхневе дихання та брадикардія. Крім того, можливі ознаки адренергічної контррегуляції: надмірне потовиділення, липка шкіра, тривожність, тахікардія, артеріальна гіпертензія, посилене серцебиття, напад стенокардії та серцеві аритмії.

Клінічна картина тяжкого епізоду гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Тяжка гіпоглікемія вимагає негайного лікування під наглядом лікаря, а за певних обставин – і госпіталізації пацієнта. Майже завжди гіпоглікемію можна швидко усунути, негайно прийнявши вуглеводи (глюкозу або цукор, наприклад, у вигляді шматочка цукру, фруктового соку із цукром або підсолодженого чаю). Для цього хворий повинен завжди мати при собі не менше 20 г цукру. Пацієнти та їх родини мають бути проінформовані про небезпеку, симптоми, способи лікування та фактори ризику розвитку гіпоглікемії. Для уникнення ускладнень пацієнту може бути потрібна допомога сторонніх осіб. Штучні підсолоджувачі не виявляють жодного ефекту на контроль рівня цукру в крові.

Лактатацидоз

Лактатацидоз – рідкісне, але серйозне метаболічне ускладнення, що розвивається внаслідок кумуляції метформіну під час лікування цим препаратом. Якщо цей стан виникає, то майже у 50 % випадків він закінчується летально. Лактатацидоз також може виникати при деяких патофізіологічних станах, у тому числі при цукровому діабеті, а також на фоні значної гіпоперфузії тканин і гіпоксемії.

Для лактатацидозу характерне підвищення рівня лактату в крові (> 5 ммоль/л), зниження рН крові, порушення електролітного балансу зі збільшенням аніонного інтервалу та збільшення співвідношення лактат/піруват. У разі, коли лактатацидоз спричинений метформіном, рівень метформіну у плазмі крові, як правило, перевищує 5 мкг/мл.

Частота зареєстрованих випадків лактатацидозу у пацієнтів, які приймали метформіну гідрохлорид, дуже низька (приблизно 0,03 випадків/1000 пацієнтів на рік із приблизною кількістю летальних випадків 0,015/1000 пацієнтів на рік). Зареєстровані випадки виникали переважно у хворих на діабет із вираженою нирковою недостатністю, спричиненою як власне ураженням нирок, так і гіпоперфузією нирок, часто – при численній супутній терапевтичній /хірургічній патології та прийомі великої кількості лікарських засобів.

Ризик виникнення лактатацидозу зростає пропорційно до ступеня тяжкості ниркової дисфункції та віку пацієнта. Однак ризик виникнення лактатацидозу у пацієнтів, які приймають метформін, можна значно знизити шляхом постійного спостереження за функціонуванням нирок та застосування мінімальних ефективних доз метформіну. Крім того, при виникненні будь-яких станів, які супроводжуються гіпоксемією, дегідратацією або септицемією, прийом препарату слід негайно припинити.

У зв'язку з тим, що при порушенні печінкової функції здатність до виведення лактату може зменшитися, препарат не слід приймати пацієнтам із клінічними або лабораторними ознаками захворювання печінки. Пацієнтів слід застерегти від надмірного вживання алкоголю (як разового, так і хронічного) під час лікування цим препаратом, оскільки алкоголь посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Також прийом препарату слід тимчасово припинити перед проведенням будь-яких досліджень із внутрішньосудинним введенням рентгеноконтрастних засобів і перед будь-яким хірургічним втручанням.

Досить часто лактатацидоз починається майже непомітно та супроводжується тільки неспецифічними симптомами, такими як загальне нездужання, міалгія, респіраторний дистрес-синдром, посилення сонливості та неспецифічний абдомінальний дискомфорт. При більш вираженому ацидозі можуть спостерігатися гіпотермія, артеріальна гіпотензія та резистентна брадіаритмія. І пацієнт, і лікар повинні усвідомлювати, наскільки важливими можуть бути такі симптоми. Тому слід проінструктувати пацієнта, щоб він негайно повідомляв лікаря про появу подібних симптомів.

Для виявлення лактатацидозу може бути корисним дослідження таких показників, як рівень електролітів та кетонових тіл у плазмі крові, рівень цукру в крові, рН крові, концентрація лактату та метформіну в крові. Після досягнення стабілізації при прийомі будь-якої дози препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг шлунково-кишкова симптоматика, яка часто спостерігається на початку терапії метформіном, найімовірніше, не буде пов'язаною із застосуванням препарату. Шлунково-кишкові симптоми, що виникли пізніше, можуть бути спричинені лактатацидозом або іншим серйозним захворюванням.

Рівень лактату у плазмі венозної крові натще, що перевищує верхню межу норми, але нижче 5 ммоль/л, у пацієнтів, які приймають цей препарат, не обов'язково означає неминучу появу лактатацидозу. Він може пояснюватися іншими механізмами, такими як, наприклад, незадовільний контроль цукрового діабету або ожиріння, інтенсивне фізичне навантаження, або ж проблемами технічного характеру при проведенні аналізу крові.

Виникнення лактатацидозу слід підозрювати у будь-якого хворого на діабет, у якого наявний метаболічний ацидоз, а ознаки кетоацидозу (кетонурія та кетонемія) відсутні.

Лактатацидоз є невідкладним станом, що вимагає стаціонарного лікування. Пацієнтам з лактатацидозом, які отримують цей препарат, його слід негайно відмінити та одразу вжити необхідних загальних підтримуючих заходів. У зв'язку з тим, що метформіну гідрохлорид виводиться шляхом діалізу (при кліренсі до 170 мл/хв за умов належної гемодинаміки), рекомендується негайно провести гемодіаліз з метою корекції ацидозу та виведення накопиченого метформіну. Такі лікувальні заходи часто призводять до швидкого зникнення симптомів та усунення лактатацидозу.

- Оптимальний рівень цукру в крові слід підтримувати шляхом одночасного дотримання дієти та достатнього рівня фізичного навантаження, а також, за необхідності, шляхом зниження маси тіла та за допомогою регулярного прийому препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг. Клінічними симптомами незадовільного контролю рівня цукру в крові є олігурія, спрага, полідипсія, сухість шкіри.

- На початку лікування пацієнтів слід проінформувати про користь та потенційний ризик, пов'язаний із застосуванням препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг, а також про важливість дотримання дієти та регулярного фізичного навантаження. Слід наголошувати на важливості позитивної співпраці пацієнта.

- Необхідно стежити за реакцією пацієнта на всі заходи лікування діабету шляхом періодичного вимірювання рівня цукру в крові натще та глікозильованого гемоглобіну з метою досягнення нормального рівня цих показників. Показник глікозильованого гемоглобіну може бути особливо корисним при оцінці тривалого контролю глікемії.

- Якщо пацієнт лікується в іншого лікаря (наприклад, під час госпіталізації, внаслідок нещасного випадку, за необхідності звернутися по медичну допомогу у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити про чинну ситуацію з контролю діабету та про лікарські засоби, які приймалися пацієнтом раніше.

- У виняткових стресових ситуаціях (наприклад при травмі, хірургічному втручанні, інфекційному захворюванні з високою температурою) регуляція рівня цукру в крові може погіршуватися і для забезпечення належного метаболічного контролю може виникнути необхідність у тимчасовому переведенні пацієнта на інсулін.

- Лікування препаратом Амарил ^® М 2 мг/500 мг слід розпочинати з мінімальних доз. Під час лікування цим препаратом необхідно регулярно контролювати рівень глюкози в крові та сечі. Крім цього, рекомендується визначати рівень глікозильованого гемоглобіну. Необхідно також оцінювати ефективність лікування, і, якщо вона є недостатньою, слід одразу ж перевести пацієнта на іншу терапію.

- Можливе зниження уваги та швидкості реакції, спричинене гіпо- або гіперглікемією, особливо на початку лікування, при переході з одного лікарського засобу на інший або при нерегулярному прийомі препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг. Це може негативно позначитися на здатності керувати автомобілем або працювати з механізмами.

- Контроль функції нирок: відомо, що метформін виводиться переважно нирками, тому ризик його кумуляції та розвитку лактатацидозу зростає пропорційно до ступеня тяжкості ниркової патології. Через це пацієнтам, у яких рівень креатиніну в сироватці крові перевищує верхню вікову межу норми, не можна приймати цей препарат. Для пацієнтів літнього віку потрібне обережне титрування дози препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг для того, щоб визначити мінімальну дозу, що виявляє належний глікемічний ефект, оскільки з віком функція нирок знижується. У пацієнтів літнього віку слід регулярно контролювати функцію нирок, а цей препарат зазвичай не слід титрувати до максимальної дози. Необхідно оцінювати та підтверджувати нормальний стан функції нирок перед початком лікування та не рідше разу на рік після початку лікування препаратом Амарил ^® М 2 мг/500 мг. Для пацієнтів, у яких очікується розвиток порушення ниркової функції, її стан слід перевіряти частіше та, якщо з'являються докази її порушення, припиняти застосування цього препарату.

- Одночасне застосування інших лікарських засобів, які можуть негативно позначитися на нирковій функції або фармакокінетиці метформіну: одночасний прийом лікарських засобів, що можуть негативно позначитися на нирковій функції або спричиняти значні зміни в гемодинаміці, або ж вплинути на фармакокінетику препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг, зокрема катіонні препарати, необхідно застосовувати з обережністю, оскільки їх виведення здійснюється нирками шляхом канальцевої секреції. Особлива обережність необхідна у ситуаціях, за яких може розвинутися порушення функції нирок, наприклад на початку антигіпертензивної терапії або лікуванні діуретиками чи нестероїдними протизапальними препаратами.

- Діабетоподібні симптоми: препарат Амарил ^® М 2 мг/500 мг потрібно призначати лише пацієнтам з діагнозом цукровий діабет ІІ типу. Також слід звертати увагу на захворювання, які супроводжуються діабетоподібними симптомами: ниркова глюкозурія, вікові порушення метаболізму глюкози, дисфункція щитовидної залози та ін., включаючи порушення толерантності до глюкози чи наявність глюкози у сечі.

- Коригування дози препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг: для окремих пацієнтів може бути необхідним припинення застосування пероральних протидіабетичних препаратів або зниження їх дози. Для багатьох пацієнтів ефективність пероральних протидіабетичних препаратів знижується з часом через прогресування основного захворювання або виникнення інфекційних ускладнень. Таким чином, рішення щодо продовження лікування цим препаратом, вибору його дози та одночасного призначення іншого препарату слід приймати на основі таких факторів, як раціон харчування, зміна маси тіла, рівень цукру в крові, наявність інфекції тощо.

- Гіпоксичні стани: серцево-судинний колапс (шок) будь-якого ґенезу, гостра застійна серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, для яких характерна гіпоксемія, можуть супроводжуватися розвитком лактатацидозу, а також можуть спричинити преренальну азотемію. Якщо у пацієнтів, які приймають Амарил ^® М 2 мг/500 мг, виникнуть подібні стани, препарат слід негайно відмінити.

- Вживання алкоголю: відомо, що алкоголь посилює дію метформіну на метаболізм лактату. Тому пацієнтів слід застерегти від надмірного разового чи регулярного вживання алкоголю під час прийому препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг.

- Рівні вітаміну В ₁₂ : під час контрольованих клінічних досліджень, що тривали впродовж 29 тижнів, приблизно у 7 % пацієнтів, які приймали метформін, спостерігалося зниження рівня вітаміну В ₁₂ у сироватці крові нижче норми, яке не супроводжувалося жодними клінічними проявами. Ймовірно, це зниження обумовлено впливом комплексу вітамін В ₁₂ -внутрішній фактор на абсорбцію вітаміну В ₁₂ , проте воно дуже рідко супроводжується анемією і при припиненні прийому даного препарату або при призначенні вітаміну В ₁₂ швидко зникає. Пацієнтам, які приймають Амарил ^® М 2 мг/500 мг, рекомендується щорічно робити аналіз крові, а при виявленні відхилень від норми – проводити необхідне обстеження та лікування. У деяких осіб (із недостатнім рівнем споживання або засвоєння вітаміну В ₁₂ чи кальцію) спостерігається схильність до зниження рівня вітаміну В ₁₂ нижче норми. Для таких пацієнтів може бути корисним регулярне, кожні 2-3 роки, визначення рівня вітаміну В ₁₂ у сироватці крові.

- Зміна клінічного стану пацієнта з раніше контрольованим цукровим діабетом: виникнення відхилень лабораторних показників від норми або клінічних ознак нездужання (особливо таких, як підвищена втомлюваність, нечітко виражене захворювання) у пацієнта, в якого раніше був досягнутий контроль над перебігом цукрового діабету при застосуванні таблеток метформіну, вимагає негайного обстеження з метою виключення кетоацидозу або лактатацидозу. Необхідно визначити концентрацію електролітів і кетонових тіл у сироватці крові, рівень глюкози в крові, а також, якщо є показання, рН крові, рівні лактату, пірувату та метформіну. При виникненні будь-якої форми ацидозу прийом препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг слід негайно припинити та розпочати інші необхідні методи коригування.

- Втрата контролю за рівнем глюкози в крові: може спостерігатися тимчасова втрата контролю за рівнем глюкози в крові, якщо пацієнт у стабільному стані на фоні будь-якої схеми лікування зазнає стресу, наприклад, у таких ситуаціях, як висока температура тіла, тремор, інфекція або хірургічне втручання. У таких випадках може виникнути необхідність відмінити прийом цього препарату та тимчасово призначити інсулін. При повторній втраті контролю при лікуванні препаратом Амарил ^® М 2 мг/500 мг необхідно розглянути інші схеми лікування, включаючи початок інсулінотерапії.

- Пацієнти з особливими умовами роботи: пацієнти, які працюють на висоті або керують автомобілем, повинні бути обережними, оскільки зрідка можуть виникати тяжкий лактатацидоз або тяжка пізня гіпоглікемія. Такі пацієнти та їхні родини повинні бути у повній мірі попереджені про небезпеку, пов'язану з лактатацидозом або гіпоглікемією, та бути особливо уважними.

Пацієнтів слід інформувати про безпеку, ефективність та альтернативні способи лікування при застосуванні препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг. Їх слід також інформувати про важливість регулярного прийому їжі та дотримання дієти, регулярного виконання фізичних вправ, а також про необхідність здійснювати регулярний контроль за рівнем цукру в крові, глікозильованим гемоглобіном, нирковою функцією та гематологічними показниками. Пацієнти з ожирінням повинні дотримуватися низькокалорійної дієти.

Пацієнтам слід пояснити, в чому полягає небезпека виникнення лактатацидозу, якими симптомами він супроводжується і які стани сприяють його розвитку, як це зазначено в розділах «Особливі заходи безпеки» та «Загальні запобіжні заходи». Пацієнтам необхідно порадити негайно припинити прийом цього препарату та одразу звернутися до лікаря у разі виникнення таких симптомів, як гіпервентиляція нез'ясованого походження, міалгія, загальне нездужання, незвична сонливість або інші неспецифічні симптоми. Після досягнення стабілізації при прийомі будь-якої дози препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг шлунково-кишкова симптоматика, яка часто спостерігається на початку терапії метформіном, найімовірніше, не буде пов'язаною із застосуванням препарату. Шлунково-кишкові симптоми, що виникли пізніше, можуть бути спричинені лактатацидозом або іншим серйозним захворюванням.

Лікар повинен пояснити пацієнту та його родині, в чому полягає небезпека виникнення гіпоглікемії, якими симптомами вона супроводжується і які стани сприяють її появі.

Пацієнтів слід застерегти від надмірного вживання алкоголю, як разового, так і регулярного, під час лікування препаратом Амарил ^® М 2 мг/500 мг.

Лікування пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препаратами сульфонілсечовини може привести до гемолітичної анемії. Оскільки глімепірид належить до похідних сульфонілсечовини, слід виявляти обережність щодо таких пацієнтів та зважити доцільність призначення альтернативного лікування.

Застосування пацієнтами літнього віку

Беручи до уваги зниження ниркової функції у літніх людей, необхідно підбирати дозу метформіну з урахуванням стану функції нирок та за необхідності здійснювати спостереження за функцією нирок. Відомо, що метформін та глімепірид виводяться переважно нирками. Оскільки ризик розвитку тяжких побічних реакцій на Амарил ^® М 2 мг/500 мг у пацієнтів з порушенням ниркової функції значно вищий, препарат можна застосовувати тільки пацієнтам з нормальною функцією нирок.

Застосування дітям

Безпека та ефективність застосування препарату дітям (до 18 років) не встановлені. Дослідження застосування препарату при цукровому діабеті дорослого типу у молодих (Maturity-Onset Diabetes of the Young, MODY) не проводилися.

Метформін як монотерапія:

До початку лікування метформіном необхідно підтвердити, що пацієнт страждає на цукровий діабет ІІ типу. Хоча однорічне контрольоване клінічне дослідження підтвердило, що метформін як монотерапія не виявляє негативного впливу на ріст та статеве дозрівання пацієнтів, наразі відсутні результати довгострокових досліджень з оцінки цих специфічних аспектів. У зв'язку з цим рекомендується ретельно контролювати вплив метформіну на ці параметри, коли препарат призначається дітям, особливо дітям, які не досягли пубертатного віку.

У контрольованому клінічному дослідженні застосування метформіну дітям, які знаходяться у фазі росту, взяли участь лише 15 пацієнтів віком від 10 до 12 років. Хоча ефективність та безпека метформіну для дітей віком до 12 років не відрізнялися від таких для дітей віком від 12 років, необхідно дотримуватися обережності при призначенні метформіну дітям віком від 10 до 12 років.

Інші ефекти

Вплив на масу тіла. Препарат Амарил ^® М 2 мг/500 мг має більше переваг при застосуванні порівняно з іншими лікарськими засобами (похідні сульфонілсечовини, тіазоліндіони та ін.), які зазвичай призначають для зниження рівня глюкози, оскільки цей препарат не призводить до збільшення маси тіла у пацієнтів, які хворіють на цукровий діабет ІІ типу. Стабілізація або зниження маси тіла при застосуванні цього препарату обмежують несприятливий вплив інших факторів ризику, пов'язаних зі збільшенням маси тіла. При тривалому застосуванні препарату досягається більш стабільний глікемічний контроль та зниження ризику діабетичних ускладнень. Препарат Амарил ^® М 2 мг/500 мг під час клінічних досліджень продемонстрував покращання глікемічного контролю без збільшення маси тіла або навіть із невеликим зменшенням маси тіла пацієнтів.

Зловживання препаратом або розвиток залежності. Метформіну гідрохлорид не має ані первинних, ані вторинних фармакодинамічних властивостей, які могли б призводити до його немедичного застосування як рекреаційного наркотику або до виникнення залежності.

Лабораторні аналізи

Необхідно періодично контролювати показники крові (наприклад гемоглобін/гематокрит і еритроцитарні показники) та функцію нирок (креатинін плазми крові), принаймні щорічно. При застосуванні метформіну мегалобластна анемія спостерігається рідко, однак якщо є підозра на її виникнення, необхідно виключити можливий дефіцит вітаміну В ₁₂ .

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Амарил ^® М 2 мг/500 мг не можна приймати під час вагітності через існуючий ризик шкідливого впливу на розвиток дитини. Вагітні пацієнтки та пацієнтки, які планують вагітність, повинні повідомляти про це лікаря для зменшення ризику вроджених вад розвитку плода, спричиненого надмірним рівнем глюкози у крові. Таких пацієнток по можливості необхідно перевести на інсулін для підтримання нормального рівня глюкози в крові.

Щоб уникнути потрапляння глімепіриду і метформіну разом із грудним молоком в організм дитини, його не слід приймати жінкам в період годування груддю. За необхідності пацієнтку слід перевести на інсулін або повністю відмовитися від годування груддю.

Канцерогенез, мутагенез, порушення фертильності

Глімепірид

- Дослідження на щурах із застосуванням глімепіриду в дозах до 5000 мільйонних частин (що приблизно у 340 разів вище максимальної рекомендованої дози для людини в перерахунку на площу поверхні тіла) при повноцінному харчуванні протягом 30 місяців не виявили підтверджень канцерогенності препарату. У мишей застосування глімепіриду протягом 24 місяців призвело до зростання частоти розвитку доброякісної аденоми підшлункової залози. Цей ефект є дозозалежним та вважається наслідком хронічного стимулювання підшлункової залози. Максимальна доза, яка не призводить до жодних спостережуваних ефектів (NOEL), у цьому дослідженні розвитку аденоми у мишей була 320 мільйонних частин при повноцінному харчуванні, або 46-54 мг/кг маси тіла/на добу. Це приблизно у 35 разів вище максимальної рекомендованої дози для людини (8 мг один раз на добу) в перерахунку на площу поверхні тіла.

- У дослідженнях мутагенезу in vitro та in vivo глімепірид не виявив мутагенної дії.

- Вплив на фертильність самців мишей при застосуванні доз до 2500 мг/кг маси тіла (>1700 максимальних рекомендованих доз для людини в перерахунку на площу поверхні тіла) був відсутнім. Глімепірид не впливав на фертильність самців та самок щурів при застосуванні доз до 4000 мг/кг маси тіла (приблизно 4000 максимальних рекомендованих доз для людини в перерахунку на площу поверхні тіла).

Метформін

- Довгострокові дослідження канцерогенності метформіну були проведені на щурах і мишах із тривалістю застосування препарату 104 тижні та 91 тиждень відповідно. При цьому застосовувалися дози до 900 мг/кг/добу та 1500 мг/кг/добу відповідно. Обидві дози майже втричі перевищували максимальну рекомендовану добову дозу для людини в перерахунку на площу поверхні тіла. Ані у самців, ані у самок мишей ознаки канцерогенної дії метформіну не були виявлені. Аналогічно у самців щурів не був виявлений туморогенний потенціал метформіну. Однак у самок щурів при застосуванні доз 900 мг/кг/добу спостерігалося зростання частоти виникнення доброякісних поліпів строми матки.

- Ознак мутагенності метформіну не було виявлено під час жодного з таких тестів: тесту Еймса ( S. typhimurium ), тесту на генну мутацію (клітини лімфоми миші), тесту на хромосомні аберації (лімфоцити людини) та мікроядерного тесту in vivo (червоний кістковий мозок мишей).

- Метформін не впливав на фертильність самців і самок щурів у дозах, що досягали 600 мг/кг/добу, тобто у дозах, що приблизно вдвічі перевищували максимальну рекомендовану добову дозу для людини в перерахунку на площу поверхні тіла.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Пацієнтів слід попередити про необхідність бути обережними при керуванні транспортним засобом та під час роботи з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Дози протидіабетичних лікарських засобів потрібно визначати в індивідуальному порядку, залежно від рівня глюкози в крові пацієнта. Як правило, лікування рекомендується починати з найменшої ефективної дози та збільшувати дозу препарату залежно від рівня глюкози в крові пацієнта. Для цього необхідно проводити регулярне спостереження за рівнем глюкози в крові.

Препарат застосовують виключно дорослим пацієнтам.

Препарат слід застосовувати 1 або 2 рази на добу до або під час прийому їжі.

У разі переходу від комбінованої терапії глімепіридом та метформіном у вигляді окремих таблеток Амарил ^® М 2 мг/500 мг призначають з огляду на ті дози, які вже приймає пацієнт.

Діти . Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені. Дослідження з вивчення лікування препаратом інсулінонезалежного діабету дорослого типу у молодих (MODY) не проводилися.

Передозування. Оскільки цей препарат містить глімепірид, передозування може призвести до гіпоглікемії. Необхідно невідкладно звернутися до лікаря одразу ж після виявлення передозування глімепіридом. Пацієнт повинен негайно прийняти цукор, за можливості ˗ у формі глюкози, за винятком випадків, коли лікар сам бере на себе відповідальність за лікування передозування. Легку гіпоглікемію без втрати свідомості та неврологічних порушень необхідно активно лікувати за допомогою перорального прийому глюкози та корекції дози препарату та/або дієти. Дуже важливо продовжувати ретельне спостереження безпосередньо до того моменту, коли лікар впевниться, що пацієнт знаходиться поза небезпекою. Лікування полягає головним чином у запобіганні адсорбції препарату шляхом індукції блювання з подальшим прийомом солодких неалкогольних напоїв або води, що містять активоване вугілля (адсорбент) і сульфат натрію (проносне). У разі абсорбції досить великої кількості препарату необхідно провести промивання шлунка з подальшим прийомом активованого вугілля і сульфату натрію.

Випадки значного передозування та тяжких реакцій з такими ознаками, як втрата свідомості та інші серйозні неврологічні порушення, є невідкладними медичними станами, які потребують негайного лікування і госпіталізації пацієнта. Якщо діагностована або підозрюється гіпоглікемічна кома, пацієнту необхідно ввести у вигляді швидкої внутрішньовенної ін'єкції концентрований (50 %) розчин глюкози або 40 мл 20 % розчину глюкози, а потім проводити тривале інфузійне введення менш концентрованого (10 %) розчину глюкози зі швидкістю, яка забезпечує підтримання стабільного рівня глюкози в крові вище 100 мг/дл. Як альтернативу дорослим можна призначати в/в, в/м або п/к глюкагон наприклад у дозах 0,5-1,0 мг шляхом внутрішньовенної, або внутрішньом'язової, або підшкірної ін'єкції . За пацієнтом необхідно ретельно спостерігати протягом не менше 24-48 годин, оскільки після явного клінічного покращання стану пацієнта гіпоглікемія може з'явитися знову.

У разі розвитку гіпоглікемії внаслідок випадкового прийому глімепіриду немовлятами та дітьми молодшого віку необхідний дуже ретельний підбір дози глюкози, що вводиться, та уважне спостереження за рівнем глюкози в крові.

Через наявність у цьому препараті метформіну можливий розвиток лактатацидозу. Після прийому метформіну гідрохлориду у дозах до 85 г гіпоглікемія не спостерігається. Метформін виводиться шляхом діалізу (при кліренсі до 170 мл/хв за умов задовільної гемодинаміки). Тому при підозрі на передозування метформіном проведення гемодіалізу є найбільш ефективним заходом для виведення з організму накопиченого препарату.

Побічні реакції.

Лактатацидоз: див. розділи «Особливості застосування» та «Передозування».

Гіпоглікемія : див. розділи «Особливості застосування» та «Передозування».

З боку шлунково-кишкового тракту : шлунково-кишкові симптоми (діарея, нудота, блювання, здуття живота, відсутність апетиту, диспепсія, запор, біль у животі) є найбільш частими реакціями на прийом метформіну та на фоні монотерапії метформіном зустрічалися майже на 30 % частіше, ніж у пацієнтів, які приймали плацебо, особливо на початку лікування. Ці симптоми переважно є транзиторними та минають самостійно при продовженні лікування. В окремих випадках може бути корисним тимчасове зниження дози. Під час клінічних досліджень метформін довелося відмінити через виникнення реакцій з боку шлунково-кишкового тракту у приблизно 4 % пацієнтів.

Оскільки симптоми з боку шлунково-кишкового тракту на початку лікування є дозозалежними, їх прояви можна зменшити шляхом поступового підвищення дози та прийому препарату під час їжі. Оскільки значуща діарея та/чи блювання можуть призводити до дегідратації організму та преренальної азотемії, у такій ситуації прийом препарату слід тимчасово припинити.

Виникнення неспецифічних шлунково-кишкових симптомів у пацієнтів, які приймають стабільні дози препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг, може бути пов'язаним із супутніми захворюваннями або лактатацидозом, а не із застосуванням препарату.

Лікування глімепіридом інколи може спричинити нудоту, блювання, відчуття здуття або напруженості в епігастральній ділянці, біль у животі та діарею.

З боку органів чуття : на початку лікування метформіном приблизно 3 % пацієнтів можуть скаржитися на неприємний або металевий присмак у роті, який зазвичай зникає самостійно. На початку лікування можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною рівня глюкози в крові.

Реакції з боку шкіри та гіперчутливість : іноді можуть спостерігатися алергічні або псевдоалергічні реакції (наприклад еритема, свербіж, кропив'янка або висипання). Більшість таких реакцій легкі, але можуть прогресувати до серйозних та супроводжуватися задишкою та падінням артеріального тиску, іноді до розвитку шоку. При виникненні кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можливі перехресні алергічні реакції з сульфонілсечовиною або сульфаніламідом чи їх похідними.

З боку показників крові : рідко можлива тромбоцитопенія, в окремих випадках – лейкоцитопенія або гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія. Потрібен ретельний контроль за станом пацієнта, оскільки під час лікування препаратом Амарил ^® М 2 мг/500 мг разом з іншими препаратами сульфонілсечовини були зареєстровані випадки апластичної анемії. При виникненні цих явищ прийом препарату слід припинити та розпочати відповідне лікування. Із досвіду післяреєстраційного застосування препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг відомі випадки тяжкої тромбоцитопенії з кількістю тромбоцитів <10 000/мкл та тромбоцитопенічної пурпури (частота невідома).

У пацієнтів, які тривалий час приймали метформін, спостерігали зниження рівня вітаміну В ₁₂ в плазмі крові. Рівень фолієвої кислоти в плазмі крові істотно не знижувався. Під час прийому препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг була зареєстрована тільки мегалобластна анемія без збільшення частоти симптомів невропатії. У зв'язку з цим необхідно ретельно контролювати рівень вітаміну В ₁₂ у сироватці крові або періодично додатково вводити парентерально вітамін В ₁₂ .

Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: в окремих випадках можливе підвищення активності печінкових ферментів та порушення функції печінки (наприклад холестаз і жовтяниця), а також гепатит, який може прогресувати до печінкової недостатності.

Інші реакції : в окремих випадках можуть спостерігатися алергічний васкуліт, гіперчутливість шкіри до світла та зниження рівня натрію в сироватці крові.

У разі виникнення вищевказаних побічних реакцій або інших небажаних реакцій чи неочікуваних змін стану пацієнт повинен негайно повідомити про це лікаря. Певні небажані реакції, у тому числі тяжка гіпоглікемія, деякі зміни показників крові, тяжкі алергічні або псевдоалергічні реакції та печінкова недостатність, за певних умов можуть становити загрозу для життя пацієнта. У разівиникнення таких реакцій пацієнт повинен негайно повідомити про це лікаря та припинити подальший прийом препарату Амарил ^® М 2 мг/500 мг до отримання інструкцій від лікаря.

Непередбачені побічні реакції на цей препарат, за винятком уже відомих реакцій на глімепірид і метформін, під час місцевих клінічних досліджень I фази та відкритих досліджень III фази не спостерігалися.

Небажані явища у дітей при застосуванні метформіну як монотерапії . Небажані явища, які спостерігалися в ході клінічного дослідження у невеликої когорти дітей віком від 10 до 16 років, які отримували метформін протягом 1 року, а також небажані явища, про які повідомлялося в літературі й у період постмаркетингового нагляду, були подібними за своїми характеристиками та ступенем важкості до небажаних явищ, зареєстрованих у дорослих.

Небажані явища за результатами постмаркетингового нагляду.

Частота виникнення небажаних явищ, незалежно від причинно-наслідкового зв'язку із застосуванням досліджуваного препарату, в ході дослідження у рамках постмаркетингового нагляду з повторного вивчення препарату тривалістю 6 років за участю 1235 пацієнтів з інсулінонезалежним цукровим діабетом (ІІ типу) становила 2,75 % (34/1235 пацієнтів, 35 випадків). Ці небажані явища включали такі: гіпоглікемія з частотою 0,8 % (10/1235 пацієнтів, 10 випадків); біль у животі – 0,56 % (7/1235 пацієнтів, 7 випадків); здуття живота – 0,48 % (6/1235 пацієнтів, 6 випадків); блювання та диспепсія – по 0,16 % кожне явище (2/1235 пацієнтів, 2 випадки); гіпертрофія передміхурової залози, посилене серцебиття, запаморочення, діарея, нудота, набряк нижніх кінцівок, зупинка серця та рак прямої кишки – по 0,08 % кожне явище (1/1235 пацієнтів, 1 випадок). Частота виникнення небажаних реакцій на лікарський засіб, для яких причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням досліджуваного препарату не може бути виключений, становила 2,02 % (25/1235 пацієнтів, 26 випадків), в тому числі: гіпоглікемія – з частотою 0,8 % (10/1235 пацієнтів, 10 випадків); здуття живота та біль у животі – по 0,48 % кожна реакція (6/1235 пацієнтів, 6 випадків); посилене серцебиття, блювання, диспепсія та запаморочення – по 0,08 % кожна реакція (1/1235 пацієнтів, 1 випадок). Серйозні небажані явища включали зупинку серця та рак прямої кишки, з частотою по 0,08 % для кожного явища (1/1235 пацієнтів, 1 випадок), жодне з яких не мало причинно-наслідкового зв'язку із застосуванням досліджуваного препарату. Неочікувані небажані явища включали диспепсію з частотою 0,16 % (2/1235 пацієнтів, 2 випадки); гіпертрофію передміхурової залози, набряк нижніх кінцівок та рак прямої кишки – по 0,08 % для кожного явища (1/1235 пацієнтів, 1 випадок). З них небажаною лікарською реакцією, для якої не можна виключити причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням цього лікарського засобу, була диспепсія.

Небажані явища при застосуванні глімепіриду (для перорального прийому) як монотерапії за результатами постмаркетингового нагляду

Частота виникнення небажаних явищ, незалежно від причинно-наслідкового зв'язку з застосуванням досліджуваного препарату, в ході дослідження у рамках постмаркетингового нагляду тривалістю 6 років за участю 12 056 пацієнтів становила 1,2 % (149/12 056 пацієнтів, 181 випадок). Найчастіше серед небажаних явищ спостерігалася гіпоглікемія – з частотою 0,75 % (90/12 056 пацієнтів, 102 випадки); далі в порядку зменшення частоти розташовані вертиго (запаморочення) – 0,08 % (10/12 056 пацієнтів, 10 випадків); дисфункція печінки – 0,07 % (8/12 056 пацієнтів, 8 випадків) та біль у животі – 0,06 % (7/12 056 пацієнтів, 7 випадків). З них новими небажаними явищами, які раніше не спостерігалися в ході клінічних досліджень, проведених в дореєстраційний період, були артралгія, диспепсія, набряк обличчя (по 2 випадки для кожного явища), імпотенція, алопеція, гіперемія та гастрит (по 1 випадку для кожного явища).

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі не вище 30º С.

Упаковка. № 30 (10×3): по 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Хендок Інк., Республіка Корея/Handok Inc., Republic of Korea

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Даепунсандан-ро, 78, Даесо-м'єон, Еумсонг-гун, Чунгчеонгбук-до, Республіка Корея/

78, Daepungsandan-ro, Daeso-myeon, Eumseong-gun, Chungcheongbuk-do, Republic of Korea

ГЛИМЕПИРИД+МЕТФОРМИН

Искать отдельно: ГЛИМЕПИРИД, МЕТФОРМИН

Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.

Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.

В аптеке бывают лекарства-аналоги.

Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.

Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.

Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.

Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.

Список отзывов пуст

Добавить отзыв

Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа