Личный кабинет
АМИОКОРДИН табл. 200 мг №60
rx
Код товара: 28579
Производитель: KRKA
2 300,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 26.04.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Amiokordyn®.
(Amiokordin®)
Место хранения:
Активное вещество: гидрохлорид амиодарона;
1 таблетка содержит 200 мг гидрохлорида амиодарона;
Вспомогательные вещества: моногидрат лактозы, кукурузный крахмал, повидон, коллоидный безводный кремнезем, стеарат магния.
Лекарственная форма. Таблетки
Базовые физико-химические свойства: круглые таблетки без запаха без запаха, белый до кремового цвета слегка, набрал на одной стороне.
Фармакотерапевтическая группа . Класс III антиаритмические препараты. Код ATC S01V D01.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Amiodarone представляет собой антиаритмические препараты III классификации Vaughan Williams; Но он также присущи свойства классов препаратов I, II и IV. Амиодарон в основном блокирует калийные каналы, меньшие каналы натрия и кальция и блокируют неконкурентоспособные α- и β-адренергические рецепторы. Антиаритмический эффект амиодарона связан с возможностью увеличения продолжительности действия потенциала действия клеток миокарда и эффективного огнеупорный период, сопровождаемый уменьшением вымогания синусового узла, замедления атриовентрикулярной проводимости, снижению возбудимости миокарда. Антиановый эффект амиодарона реализуется путем уменьшения потребности в миокардах (снижение частоты и дотражка) и уменьшить сопротивление коронарных сосудах.
Фармакокинетика.
Фармакокинетические свойства амиодарона описаны, но они еще не знают для исследований, особенно у пациентов по различным биодоступности, концентрации плазмы и период полурасания.
Поглощение.
Амиодарон медленно и по-разному поглощается.
Объем распределения большой (более 66 л / кг, более 5000 литров). Большинство амиодарона накапливается в жировой ткани, а органы проникнуты множеством жира, такими как легкие, лимфатические узлы, сердце, печень, поджелудочная железа, почка, мышцы и щитовидная железа.
Распределение.
Средняя биодоступность амиодарона составляет около 40-50%.
Концентрация пика плазмы после введения одной дозы достигается в течение 3-7 часов. Длительная пиковая концентрация лечения достигается постепенно, в течение нескольких недель или месяцев.
Метаболизм.
Амиодарон метаболизируется в первую очередь в печени, частично в кишечнике (то есть в кишечной слизистой оболочке). Основные метаболические процессы представляют собой деземлюванные (в печени) и N-делкилирование (в кишечнике). Моно-н-дезетиламиодарон (дезетиламиодарон) является основным фармакологически активным метаболитом амиодарона.
Фармакокинетика и фармакодинамика дезетиламиодарону, аналогичные фармакокинетике и фармакодинамике амиодарона.
Разведение.
Амиодарон выводится из организма через желчный пузырь (в фекалии) и через почек. Поскольку он почти полностью преобразован, он нашел в фекалиях и моче в небольших количествах. Поскольку вывод мочи является незначительной регулировкой в дозе у пациентов с почечной недостаточностью.
Период полураспада после одной дозы амиодарона в среднем 3,2-20,7 часа и оформление 0,14-0,69 л / мин. После продолжения принимая амиодарон полурохождение очень долго, а именно: 13-103 дней (среднее значение 53 +/- 24 дней). После остановки обработки вывод длится несколько месяцев.
В течение первых нескольких дней лечения амиодароном накапливается в организме. Процесс вывода начинается всего несколько дней. Концентрации плазмы в устойчивом состоянии достигаются постепенно, более недели или месяцы. Из-за вышеуказанных характеристик амиодарон лечение следует инициировать с большими (барабанами) дозами как можно скорее с целью достижения концентраций в тканях, которые необходимы для терапевтического эффекта.
Клинический антиаритмический эффект наблюдался примерно через 7 дней, а максимальный эффект - через 15-30 дней. После прекращения дескванирования терапевтический эффект длится 10-30 дней.
Амиодарон не устраняется гемодиализом или перитонеальным диализом.
Клинические характеристики.
Показания .
Профилактика рецидива:
- желудочковая тахикардия, которая является угрозой жизни пациента, лечение должно быть начато в больнице под постоянным контролем пациента;
- симптоматическая желудочка тахикардия (задокументирована), которая приводит к инвалидности;
- суправентрикулярная тахикардия (задокументирована), которая требует лечения, и в случаях, когда другие препараты не имеют терапевтического эффекта или противопоказанного;
- мерцание желудочков.
Лечение суправентрикулярной тахикардии:
- замедление или уменьшение фибрилляции или предсердита.
Коронарные сердечные заболевания и / или дисфункция левого желудочка.
Противопоказание.
SINUS BRADYCARDIA, Блок сердца синуса в отсутствие эндокардиального кардиостимулятора (искусственный кардиостимулятор).
Больной синус синдром без эндокардиального кардиостимулятора (риск останавливается синусового узла).
Нарушение антриовентрикулярной высокой степени проводимости без эндокардиального кардиостимулятора.
Дисфункция щитовидной железы.
Известна повышенная чувствительность к йоду, амиодарон или к любому компоненту препарата.
Комбинация препаратов может вызвать пароксизмальную желудочковую тахикардию типа «Torsade de Paintes»:
- Класс Ia антиаритмические препараты (хинидин, гидрохинидин, дамзопирамид);
- Класс III антиаритмические препараты (соталол, дофетилид, ибутилид);
- Другие препараты, такие как мышьяка, беридиль, цисаприид, дюфемалия, доласенрон (внутривенно), эритромицин (IV) мизолястин, винкамин (внутривенно), моксифлоксацин, спирамицин (IV), ToreMifene, некоторые антипсихотики.
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
Антиаритмические препараты. Многие антиаритмические препараты ингибируют сердечную автоматичность, проводимость и сократимость миокарда.
Сопущенное использование антиаритмических препаратов, принадлежащих к разным классам, может достичь благоприятного терапевтического эффекта, но большая часть этого комбинированного лечения является очень деликатным процессом, который требует тщательного клинического мониторинга и мониторинга ЭКГ.
Сопущенное использование антиаритмических препаратов того же класса не рекомендуется, за исключением исключительных случаев, поскольку такое лечение увеличивает риск побочных эффектов сердца.
Сопутствующее использование с лекарственными средствами, которые имеют отрицательный неотропный эффект, замедляют частоту сердечных сокращений и / или медленной атриовентрикулярной проводимости, поэтому требует тщательного клинического мониторинга и ЭКГ.
Препараты, которые могут вызвать развитие Torsades de Pointes. Эта аритмия может быть вызвана определенными препаратами, независимо от того, принадлежат ли они к антиаритмическим препаратам или нет. Благоприятные факторы являются гипокалиемия (см. Единые препараты, которые более низкий содержание калия »), брадикардия (см. Агрегат« препараты, которые замедляют частоту сердечных сокращений ») или врожденного или приобретенного продления интервала Qt.
Одновременное использование двух препаратов, каждый из которых является препаратом, который способствует Torsades de Pointes, обычно противопоказанным.
Препараты, которые замедляют частоту сердечных сокращений. Многие лекарства могут вызвать брадикардию. Это особенно истинно Ia антиаритмические препараты класса бета-блокаторов, некоторых антиаритмических препаратов класса III, некоторые блокаторы каналов кальция, дипломные препараты, пилокарпин и антихолинергические препараты.
Противопоказанные комбинации (см. Раздел «Противопоказания»). Препараты, которые могут вызвать возникновение TOSSADE DE POINTES (кроме противопаразитарных препаратов, нейролептиков и метадона, см. Блок «Несотвержденная комбинация»):
- Класс Ia антиаритмические препараты (хинидин, гидрохинидин, дамзопирамид);
- Антиаритмические препараты класса III (дофетилид, ибутилид, соталол);
- Другие лекарства, такие как мышьяка, беридиль, цисаприд, дюфемалия, доласенрон (внутривенно), эритромицин (IV) мизоластин, винкамицин (внутривенно), моксифлоксацин, спирамицин (IV), ToreMifene.
Повышенный риск желудочковых аритмий, особенно Torsades de Pointes.
Несанкционированная комбинация (см. Раздел «Особые меры предосторожности»).
Циклоспорин. Увеличение в сыворотке концентрации циклоспорина из-за ухудшения метаболизма в печени с риском проявления нефротоксических эффектов.
Количественное определение сыворотки концентрации циклоспорина, мониторинга почечной функции и корректировки велоспорина при лечении амиодароном.
Фторхинолоны. Существуют редкие отчеты о продлении интервала QT, с Torsades de Pointes или без них у пациентов, принимающих амиодарон с фторхинолонами. Избегайте одновременного использования амиодарона с фторхинолонами. Сопутствующее введение моксифлоксацина противопоказано. (См.. Выше).
Инъекция дилтиазема. Риск брадикардии и атриовентрикулярного блока.
Если использование этой комбинации нельзя избежать, важно проводить тщательный клинический контроль и непрерывный мониторинг ЭКГ.
Верпамил инъекции. Риск брадикардии и атриовентрикулярного блока.
Если использование этой комбинации нельзя избежать, важно проводить тщательный клинический контроль и непрерывный мониторинг ЭКГ.
Анти-препараты, которые могут вызывать точки Torsades de (галофантрина, любопытфантрин, пентамидин). Увеличенный риск аритмии желудочков, особенно T Orsades de Pointes. Если возможно, вы должны отменить 1 или 2 препарата. Если использование этой комбинации нельзя избежать, необходимо выполнить предварительную оценку реализации интервала QT и мониторинга ЭКГ.
Neuroleptics, которые могут вызывать точки TOSSADE DE (AMISULPRYD, хлорпромазин, цимемазын, каплямидол, флюфеназын, галоперидол, левомеромазин, пимозид, пилоперов, пиротиазин, сертиндоль, сульпирид, султон, тиаприд, зукопентиктоксол). Повышенный риск желудочковых аритмий, особенно Torsades de Pointes.
Метадон. Повышенный риск желудочковых аритмий, особенно Torsades de Pointes.
Комбинации, которые требуют предосторожности, когда применимо.
Оральные антикоагулянты. Повышенный антикоагулянтный эффект и повышенный риск кровотечения. Проверьте чаще всего международный нормализованный соотношение (INR). Возможная доза Регулировка перорального антикоагулянта во время лечения амиодароном и в течение 8 дней после прекращения терапии.
Бета-блокаторы, кроме Sotalol (противопоказанной комбинации) и эсмолола (комбинация, требующая мер предосторожности в использовании). Нарушение автоматизации и проводимости (подавление компенсационных симпатических механизмов). ЭКГ и клинический мониторинг.
Бета-блокаторы, используемые для сердечной недостаточности (бизопролол, пардилол, метопролол, небиволол). Нарушение автоматической инфаркции и инфаркт проводимости на чрезмерное замедление частоты сердечных сокращений. Повышенный риск желудочковых аритмий, особенно Torsades de Pointes. Клинический и регулярный мониторинг ЭКГ
Дабигатран. Увеличение концентрации плазмы Дабигатрана с повышенным риском событий кровотечения. Клинический мониторинг и доза регулировки Дабигатрана при необходимости, но не более 150 мг / день.
Поскольку амиодарон имеет долгий период полураспада, возникновение взаимодействий может происходить в течение нескольких месяцев после остановки обработки амиодароном.
Подложки P-гликопротеина. Амиодарон является ингибитором P-гликопротеина. Ожидается, что в то время как применение субстратов P-гликопротеина увеличит их концентрацию в крови.
Подготовка к циферникам. Ингибирование автоматиздия (чрезмерное замедление сердечных сокращений) и нарушение атриовентрикулярной проводимости.
При использовании уровня дигоксина наблюдается увеличение уровней дигоксина из-за пониженного разрешения дигоксина.
ЭКГ и клинический мониторинг, определенные количественные уровни уровней дигоксина в крови и, при необходимости, дозу регулировки дигоксина.
Дилтиацем для перорального введения. Риск брадикардии или атриовентрикулярной блокады, особенно у пожилых пациентов. ЭКГ и клинический мониторинг.
Некоторые макролиды (азитромицин, кларитромицин, рокситромицин). Повышенный риск желудочковых аритмий, особенно Torsades de Pointes.
ЭКГ и клинический мониторинг на фоне одновременного использования этих препаратов.
Верапамил для перорального введения. Риск брадикардии и атриовентрикулярной блокады, особенно у пожилых пациентов. ЭКГ и клинический мониторинг.
Эсмолол. Нарушение сократимости, автоматизма и проводимости (подавление компенсационных симпатических механизмов). ЭКГ и клинический мониторинг.
Препараты, которые уменьшают калий, диуретики, которые уменьшают калий (отдельно или в комбинации), стимуляторы слабительные, амфотерицин B (в / во введении), глюкокортикоиды (с регулярным использованием) тетракозакты. Хипоклемий, необходимый для предотвращения возникновения (и коррекции хипокалемийских); Должен тщательно контролировать продолжительность интервала Qt. В случае пароксизмальной желудочковой тахикардии Torsade de Paintes не следует использовать антиаритмические препараты (пиканг желудочка должен начинаться, возможно внутривенное введение магния). Увеличение риска желудочковых аритмий, особенно Torsades de Pointes (Hypokalaemia - это благоприятный фактор). Необходимо устранить лекарство и упражнение лекарств по назначению гипокалиемии, клиническое содержание и мониторинг электролита.
Лидокаин. Риск увеличивает плазменные концентрации лидокаина, с возможными неврологическими и сердечными побочными эффектами благодаря ингибированию метаболизма амиодарона в печени. Мониторинг клинического и ЭКГ и, при необходимости, количественное определение плазмы концентрации лидокаина. При необходимости - регулировка дозы лидокаина во время лечения амиодароном и после его вывода.
Орлистат. Снижение риска концентраций плазмы амиодарона и его активного метаболита. Клинический мониторинг и мониторинг ЭКГ при необходимости.
Фенитоин (путем экстраполяции - также фосфенитойин). Увеличение концентрации фенитоина плазмы с признаками передозировки, особенно неврологическими признаками (ингибирование метаболизма фенитоина в печени). Клинический мониторинг, количественная оценка концентраций фенитоина плазмы и возможная корректировка дозировки.
Симвастатин. Увеличенный риск побочных эффектов (контенцентрацииезалежне), такое как рабдомиолиза (ингибирование метаболизма симвастатина в печени). Учитывая этот тип взаимодействия, доза не должна превышать 20 мг симвастатина ежедневно или использовать другую статину.
Tacrolymus. Увеличение концентрации такролимуса в крови через ингибирование своего метаболизма амиодарон. Количественное определение концентраций такролимуса в крови, мониторинг функции почек и регулировка дозы такролимуса на фоне одновременного использования амиодарона и в его отмене.
Препараты, которые замедляют частоту сердечных сокращений. Повышенный риск желудочковых аритмий, особенно Torsades de Pointes. Мониторинг клинического и ЭКГ.
Флекайинид. Амиодарон увеличивает уровень плазмы флекайнида путем ингибирования цитохрома CYP2D6. Поэтому регулировка дозы должна быть флекайнидом.
Препараты метаболизируются цитохромом P4503A4. Когда такие препараты используются одновременно с амиодароном, ингибитор CYP3A4 может привести к увеличению их уровней плазмы и может привести к увеличению их токсичности.
- циклоспорин: сочетание с амиодароном может привести к повышению уровней циклоспорина в плазме крови. Вам нужна коррекция дозы.
- Фентанил: сочетание с амиодароном может усиливать фармакологические последствия фентанила и повысить риск токсичности.
- Статины, в то время как использование амиодарона и статинов, метаболизированных через CYP3A4, такое как симвастатин, аторвастатин и ловастатин, увеличивая риск мышечной токсичности. Сопутствующее введение амиодарона рекомендуется использовать статины, которые не метаболизируются через CYP3A4.
- Другие лекарства, которые метаболизируются через CYP3A4: лидокаин, такролимус, силденафил, мимазолам, триазолы, дигидроэрготамин, эрготамин, колхицин.
Подложки CYP2C9. Амиодарон увеличивает концентрацию веществ, которые являются субстратами CYP2C9,
такие как варфарин или фенитоин, благодаря ингибированию цитохроменых ферментов P4502C9.
Комбинации, которые требуют особого внимания.
Pilocarpine. Риск чрезмерного замедления сердечных сокращений (аддитивные эффекты препаратов, которые медленные частоты сердечных сокращений).
Во время лечения амиодароном следует избегать использования ингибиторов CYP3A4 (например, сока грейпфрута и определенных лекарств).
Особенности приложения.
Лечение амиодароном следует проводить и контролировать врачом, имеющим адекватные знания и опыт в лечении сердечных аритмий.
Эффект на сердце.
Перед початком лікування рекомендується зробити електрокардіограму, дослідити функцію щитовидної залози (кількісний тест на тиреотропний гормон) та визначити рівень калію у сироватці крові пацієнта.
У пацієнтів літнього віку може спостерігатися сповільнення серцевого ритму.
Частота та тяжкість небажаних ефектів залежать від дози, тому слід застосовувати мінімальну ефективну підтримуючу дозу.
Слід з обережністю застосовувати пацієнтам літнього віку через ризик виникнення брадикардії.
Фармакологічна дія аміодарону може вплинути на результати ЕКГ: подовжується період QT (завдяки уповільненню реполяризації) та можуть з'явитися U зубці. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.
Якщо спостерігається синоатрикулярна блокада або атріовентрикулярна блокада другого або третього ступеня, або біфасціальна блокада пучка Гіса, лікування треба припинити. При лікуванні аміодароном слід проводити електрокардіограму регулярно раз у 3 місяці та негайно після появи нової аритмії або ознак загострення основної хвороби.
Розвиток АV-блокади I ступеня вимагає інтенсифікації нагляду за пацієнтом.
Повідомлялося про випадки, іноді летальні, появи нової аритмії або погіршення вже існуючої та лікованої аритмії. Аритмогенний ефект аміодарону слабкий або навіть нижчий за такий, що спостерігається у більшості протиаритмічних засобів і зазвичай проявляється на тлі застосування деяких комбінацій лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії»), або у разі наявності порушень електролітної рівноваги. Незважаючи на те, що аміодарон може спричиняти подовження інтервалу QT, його здатність провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію «torsade de pointes» є слабкою. Упродовж лікування рекомендовано проводити ЕКГ.
Вплив на щитовидну залозу. Цей лікарський засіб містить йод, у зв'язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (зв'язування радіоактивного йоду, білково-зв'язаного йоду). Але визначення показників функції щитовидної залози (T3, T4, вч-ТТГ) при цьому може виконуватися. Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване для всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, потім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози.
Легеневі прояви. Поява задишки або сухого кашлю як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад, розвитку інтерстиційної пневмопатії, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно переглянути доцільність застосування аміодарону, оскільки інтерстиційний пневмоніт, як правило, є оборотним за умови ранньої відміни аміодарону.
Прояви з боку печінки.
Регулярний контроль рівня ферментів печінки, особливо амінотрансферази, у сироватці крові рекомендується проводити перед початком лікування. Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш як у три рази порівняно з показниками норми. При застосуванні аміодарону можуть розвиватися гострі печінкові розлади (включно з тяжкою гепатоцелюлярною недостатністю або печінковою недостатністю, іноді летальною) та хронічні печінкові розлади.
Нервово-м'язові прояви.
Аміодарон може спричинити появу сенсорної, моторної або змішаної периферичної нейропатії та міопатії.
Прояви з боку органів зору.
У випадку погіршення чіткості зору або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеженням очного дна. Необхідно припинити прийом аміодарону у випадку появи нейропатії або невриту зорового нерва, спричинені аміодароном.
Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.
Пацієнти, які приймають аміодарон, повинні уникати прямого сонячного проміння. Влітку необхідно захищати відкриті частини тіла за допомогою відповідного одягу та сонцезахисного крему.
Через можливе збільшення порогу дефібриляції та/або стимуляції імплантованими серцевими дефібриляторами або штучними водіями ритму необхідно перевіряти цей поріг до лікування аміодароном та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.
Анестезія.
Перед проведенням хірургічних втручань необхідно поінформувати анестезіолога про те, що пацієнт застосовує аміодарон.
Тривале застосування аміодарону може підвищувати гемодинамічний ризик, пов'язаний із загальною або місцевою анестезією, та виникнення побічних ефектів особливо таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності. У пацієнтів, які отримували аміодарон, спостерігалися випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому у ранньому післяопераційному періоді. У зв'язку з цим рекомендовано здійснювати за такими пацієнтами ретельний нагляд під час штучної вентиляції легень.
Ефективність та безпека застосування аміодарону дітям не встановлена.
Порушення, пов'язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими препаратами як:
- бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні);
- верапаміл та дилтіазем мають розглядатися лише для профілактики шлуночкових аритмій, небезпечних для життя шлуночкових аритмій та під час проведення серцево-легеневої реанімації у разі зупинки серця, пов'язаної з фібриляцією шлуночків, за умови неефективності застосування зовнішньої електроімпульсної терапії.
Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з такими лікарськими засобами: бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, які знижують частоту серцевих скорочень (верапаміл, ділтіазем) проносні засоби, які можуть спричинити гіпокаліємію.
Особливі застереження щодо допоміжних речовин.
Препарат містить лактозу, тому його не слід приймати пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або глюкозо-галактозним порушенням всмоктування. Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати ситуації, які можуть бути асоційованими із гіпокаліємією, що може сприяти прояву проаритмічних ефектів препарату.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність . Зважаючи на вплив на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний у період вагітності, окрім випадків, коли користь переважає ризик.
Годування груддю. Аміодарон проникає у грудне молоко у значних кількостях, тому годування груддю протипоказане у період лікування аміодароном.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Не існує даних щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги. Однак слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.
Спосіб застосування та дози.
Початок лікування . Звичайна рекомендована доза для дорослих становить 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу впродовж 8-10 днів. У деяких випадках на початку лікування можуть застосовуватися вищі дози (4-5 таблеток на добу), які приймають впродовж нетривалого періоду часу та під електрокардіографічним контролем.
Підтримуюче лікування . Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримуюча доза для дорослих може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 доби) до 2 таблеток на добу.
Таблетки приймають внутрішньо, запиваючи невеликою кількістю води. Таблетки можна приймати під час або після прийому їжі, у вигляді разової дози або поділеної на 2-3 прийоми. Таблетки слід приймати регулярно в один і той самий час. Вчасно не прийняту дозу потрібно прийняти якнайшвидше. Якщо час прийому наступної дози вже наблизився, слід зачекати та прийняти тільки наступну за розкладом дозу (без подвоєння дози).
Діти.
Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювалися, тому застосування препарату цій категорії пацієнтів не рекомендується.
Передозування.
Інформація щодо передозування аміодарону обмежена. Повідомлялося про кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes», та ураження печінки. Враховуючи фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендоване моніторування стану пацієнта, особливо серцевої функції, протягом досить тривалого періоду часу.
Лікування має бути симптоматичним. Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.
Побічні реакції.
З боку органів зору: мікровідкладення в ділянці рогівки, які найчастіше локалізуються в зоні під зіницею, однак їх поява не є протипоказанням для продовження лікування. У винятково поодиноких випадках вони можуть зумовити порушення зору у вигляді виникнення забарвленого ореола при яскравому світлі або затуманювання зору. Мікровідкладення у зоні рогівки, які утворені комплексом ліпідів, завжди зникають після припинення лікування;
Нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва), яка може прогресувати до повної сліпоти, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або менш серйозного зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на сьогоднішній день не встановлений. Проте в разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінити аміодарон.
З боку шкіри: фотосенсибілізація. Пацієнтів слід попередити, що під час лікування слід уникати дії прямих сонячних променів та УФ випромінювання;
поява пігментації шкіри сіруватого або синюватого кольору при тривалому застосуванні високих щоденних доз. Після відміни препарату ця пігментація повільно зникає (протягом 10-24 місяців);
еритема під час променевої терапії; висипання на шкірі, зазвичай неспецифічні; інколи – ексфоліативний дерматит, хоча зв'язок між його появою та прийомом препарату чітко не встановлений; випадіння волосся, кропив'янка.
З боку ендокринної системи: зміни рівня біохімічних показників крові (збільшення рівня Т4 при нормальному або дещо зниженому рівні Т3), за відсутності клінічних ознак дистиреозу, не потребує припинення лікування;
гіпотиреоз (збільшення маси тіла, чутливість до холоду, апатія, сонливість). Чітке підвищення рівня тиреотропного гормону (ТТГ) вказує на цей діагноз. Після припинення лікування спостерігається поступова нормалізація функції щитовидної залози протягом 1-3 місяців. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, лікування аміодароном можна продовжувати, комбінуючи його із замісною терапією L-тироксином, при цьому дозу L-тироксину визначають залежно від рівня ТТГ.
Гіпертиреоз діагностувати важче, оскільки симптоматика менш виражена (невелике безпричинне зменшення маси тіла, недостатня ефективність антиангінальних та/або протиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз. Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку необхідно обов'язково відмінити аміодарон, чого, як правило, достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3-4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.
У випадку, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на уразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів зумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом достатньо тривалого періоду часу (3 місяців). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу впродовж кількох місяців після відміни аміодарону.
Інші ендокринні розлади.
Траплялися випадки синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону, особливо якщо препарат застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію. Також див. «Результати досліджень».
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.
Спостерігалися випадки виникнення, іноді з летальним кінцем, дифузної інтерстиціальної або альвеолярної пневмопатії та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією. Поява задишки при навантаженнях або сухого кашлю як окремо, так і на фоні погіршення загального стану (втома, втрата маси тіла, незначне підвищення температури тіла), потребує проведення рентгенологічного обстеження та в разі необхідності припинення лікування. Такі види пневмопатії фактично можуть перерости у фіброз легень.
Рання відміна аміодарону, з одночасною терапією кортикостероїдами чи без неї, призводить до зменшення подібних явищ. Клінічні симптоми звичайно зникають через 3-4 тижні. Рентгенологічне та функціональне покращання з'являється повільніше (впродовж декількох місяців).
Повідомлялося про декілька випадків плевриту, які звичайно спостерігалися на тлі інтерстиціальної пневмонії; бронхоспазм, у пацієнтів із тяжкими захворюваннями дихальної системи, зокрема у пацієнтів, хворих на бронхіальну астму; гострий респіраторний дистрес-синдром у дорослих, інколи з летальним кінцем. Іноді він виникав безпосередньо після операції (можливо, через взаємодію з високими дозами кисню).
Повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, які в деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані із пневмопатією, індукованою аміодароном.
З боку нервової системи: тремор або інші екстрапірамідні симптоми; порушення сну, включаючи нічні жахи; сенсорні, моторні або змішані периферичні нейропатії; міопатія.
Сенсорні, моторні або змішані периферичні нейропатії та міопатії можуть виникати вже через кілька місяців лікування, хоча іноді і через декілька років. Вони звичайно зникають після відміни лікування. Однак одужання може бути неповним, проходити дуже повільно і наставати лише через кілька місяців після припинення лікування; мозочкова атаксія, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні поодиноких головних болів необхідно виконати обстеження для визначення їхньої можливої причини.
З боку печінки: Повідомлялося про випадки ураження печінки; ці випадки діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про наступні побічні явища. Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5-3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно; гостре ураження печінки з підвищенням рівнів трансаміназ у крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді з летальним кінцем, яке вимагає відміни препарату.
Хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки нечітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у крові у 1,5-5 разів від норми), показане регулярне моніторування функції печінки. У випадку підвищення рівнів трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більш ніж 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Зареєстровано декілька випадків необоротних наслідків.
З боку серця: звичайно помірна, дозозалежна брадикардія; порушення провідності (синоатріальна та атріовентрикулярна блокада різного ступеня); виражена брадикардія, у виключних випадках – зупинка синусового вузла (при дисфункції синусового вузла у пацієнтів літнього віку). Виникнення або погіршення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця. Пароксизмальна шлуночкова тахікардія «torsade de pointes».
З боку шлунково-кишкового тракту : нудота, блювання, порушення смаку, які звичайно виникають на початку лікування та зникають при зменшенні дози.
З боку статевих органів та молочних залоз: епідидиміт, однак зв'язок із застосуванням препарату ще не встановлений; імпотенція.
З боку судин: васкуліт.
З боку системи крові та лімфатичної системи: гемолітична та апластична анемії, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: ангіоневротичний набряк.
Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: ниркова недостатність, що супроводжується помірним підвищенням рівня креатиніну. Рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону.
Термін придатності. 5 років.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці для захисту від дії світла. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 або 6 блістерів у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
КРКА, д.д., Ново место, Словенія/
KRKA, dd, Novo mesto, Slovenia.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності .
Шмар'єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/
Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.
АМИОДАРОН
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа