Личный кабинет
ДОКСОРУБИЦИН-ВИСТА конц. для инф. 50 мг фл. 25 мл №1
rx
Код товара: 378597
Производитель: Mistral Capital Management (Великобритания)
11 700,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 26.04.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
доксорубицин
Доксорубицин
Место хранения:
Активный ингредиент: доксорубицин;
1 мл концентрат для раствора для инфузии содержит 2 мг досорубицина гидрохлорида;
Вспомогательные вещества: хлорид натрия, раствор соляной кислоты 0,1 м, вода для инъекций.
Лекарственная форма. Концентрат для решения для инфузии.
Основные физико-химические свойства: чистый красный цвет раствора.
Фармакотерапевтическая группа.
Противоопухолевые агенты. Антрациклины и родственные соединения.
Код ATC L01D B01.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Доксорубицин - антрациклиновый антибиотик. Точный механизм действия не полностью понимается. Предполагается, что доксорубицин раскрывает свое противоопухолевое влияние через цитотоксические механизмы действия, особенно интеркалацию ДНК, ингибирование фермента топоизомеразы II и образование реактивных видов кислорода (ROS). Все они имеют вредное влияние на синтез интеркалации ДНК доксорубицина молекулы приводит к ингибированию признания РНК и ДНК-полимеразы путем института оснований и последовательностей специфичности. Ингибирование топоизомеразы II вызывает разрывы одно- и двойной цепи ДНК-спирали. Расщепление ДНК также происходит благодаря химической реакции с высокоактивными видами кислорода, такими как гидроксильный радикал OH *, что приводит к мутагенезе и хромосомные аберрации.
Специфика доксорубицина токсичности, по-видимому, связана, прежде всего, для пролиферативной активности здоровой ткани. Таким образом, костный мозг, желудочно-кишечный тракт и гонады являются основными нормальными тканями повреждены.
Одним из основных причин лечения отказа с доксорубицином и другими антрациклинами является развитие сопротивления. Для преодоления клеточной устойчивости к доксорубицину следует использовать блокировщики кальциевых каналов, такие как Verapamil, поскольку основная цель - клеточная мембрана. Verapamil блокирует медленные кальциевые каналы и могут улучшить захват клетки доксорубицина. Следует отметить, что объединенное использование доксорубицина и верапамила существует серьезные токсические эффекты.
Фармакокинетика.
Распределение
После внутривенного введения доксорубицина быстро выделяется из крови и широко распределяется по тканям, включая легкие, печени, сердце, селезенку, лимфатические узлы, костный мозг и почки. Объем распределения составляет приблизительно 25 л / кг. Степень связывания белка составляет 60-70%.
Доксорубицин не пересекает барьер в крови мозга, хотя наличие метастазов мозга или лейкозное рассеяние головного мозга в спинномозговой жидкости могут быть достигнуты более высокими уровнями препарата. Доксорубицин быстро распространяется в асците, где он достигает более высоких концентраций, чем в плазме. Доксорубицин выводится в грудное молоко.
Разведение
Снятие доксорубицина из крови - трехфазный период полураспада на 12 минут (распределение), 3,3 часа и 30 часов. Доксорубицин подвергается быстрому обмену метаболизмом в печени. Основным метаболитом является фармакологически активным докорубицинолом. Другие метаболиты являются деоосурубицын Агликоном, хлыкуронидным и сульфатным конъюгатами. Приблизительно 40-50% дозы выводятся в желчью в течение 7 дней, из которых около половины выводится в качестве неизменного препарата и остаток в качестве метаболитов. Только 5-15% вводимой дозы выводится в моче.
Специальные группы пациентов
Поскольку вывод доксорубицина в основном через печень, дисфункция печени приводит к задержке экскреции и, следовательно, повышению удержания и накопления в плазме и тканях.
Хотя почечная экскреция является несовершеннолетним путем выхода для доксорубицина, тяжелая неудача почечной недостаточности может повлиять на общий выход.
В исследовании у пациентов, которые являются избыточным весом (> 130% идеальной массы тела) доксорубицина оформление было снижено, а половина жизни увеличивается по сравнению с контрольной группой пациентов с нормальной массой тела.
Клинические характеристики.
Индикация.
Лечение широкого спектра непластичных заболеваний, включая острую лейкоз, лимфома, злокачественные опухоли у детей и взрослых с твердыми опухолями, включая карциномы груди и легких.
Противопоказание.
Гиперчувствительность к активным веществам или другим компонентам препарата, других антрациклинов или антрацендионов. Беременность, период грудного вскармливания.
Внутривенное введение:
Персистовальная миелосупрессия (в том числе пациенты с высоким риском кровотечения); тяжелые нарушения функции печени; тяжелая дисфункция миокарда; нестабильная стенокардия; Недавний инфаркт миокарда; тяжелая аритмия; сердечная недостаточность 4-й степени; Острая воспалительная кардиомиопатия; острый инфаркт миокарда; Острая инфекция; стоматит; наличие устных язв; Продромальные симптомы могут быть сжигание ощущения, удлинение лечения в присутствии этого симптома не рекомендуется; Развитие острой сердечной недостаточности; Предыдущее лечение Максимальные совокупные дозы дозорубицина, даунорубицина, эпирубицина, айдарубицина и / или других антрациклинов и антрацендионами.
Когда вы входите внутришномихуровому:
Инфекции мочевыводящих путей; воспаление мочевого пузыря; Hematuria.
Не используйте внутрижикально для лечения больных раком мочевого пузыря со стенозом уретра, что не возможная катетеризация; Пациенты с инвазивными опухолями, которые проникли через стену мочевого пузыря.
Специальные меры безопасности.
Доксорубицин - это мощный цитотоксический препарат, который можно вводить, чтобы подготовить и реализовать только специалисты, обученные на безопасном использовании препарата. При использовании доксорубицина следует следовать этим инструкциям.
Подготовка:
- Цитостатика готовятся к использованию только персонала, обученного для безопасного обращения с такими препаратами. Прежде чем начать, прочитайте соответствующие применимые руководящие принципы.
- Беременные женщины не должны иметь возможность работать с этим препаратом.
- Персонал, работающий с доксорубицином, должен использовать защитную одежду: очки, платья, одноразовые перчатки и маски.
- Все материалы, используемые для растворения, администрирования или очистки, включая перчатки, должны быть объединены в пакеты, предназначенные для высокотоксичных отходов для дальнейшей рециркуляции высокого (700 ° C).
- Всегда мойте руки после удаления перчаток.
Загрязнение:
- После контакта с загрязненной зоной препарата кожи следует тщательно промыть мылом и водой или бикарбонатом натрия. Однако вы не должны использовать кисть. Мягкий крем можно использовать для лечения переходного зуда кожи.
- В случае контакта с глазами лекарственного средства промывают глаза (глаза), удерживая век, с большим количеством воды в течение не менее 15 минут или нормальный хлорид натрия для впрыска 9 мг / мл (0,9%). Затем обратитесь к врачу.
- Решение, которое было пропущено или разлилось, он должен разбавить раствор хлорида натрия с 1% доступным хлором или фосфатным буфером (pH> 8) и отбеливающим раствором. Используйте ткань / губку, хранящуюся в обозначенном месте. Промыть дважды водой. Поместите все ткани в пластиковый пакет и плотно закройте мозификаторы.
Использование:
Препарат предназначен для одноразового использования. Любой неиспользованный продукт или отходы должны быть утилизированы в соответствии с местными требованиями. Следуйте инструкциям по применению цитотоксических препаратов.
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
Доксорубицин в основном используется в сочетании с другими цитотоксическими препаратами. Это может быть аддитивный эффект токсичности, особенно по поводу воздействия на костный мозг / гематологию, а также желудочно-кишечный тракт. При использовании доксорубицина в комбинированной химиотерапии с другими потенциально кардиотоксическими соединениями или в сочетании с другими препаратами, которые влияют на сердце (например, блокировщики каналов кальция и верапамил), периода лечения необходимо для контроля функции сердца. Максимальная концентрация доксорубицина в плазменом клемме полураспада и объема распределения может быть увеличена с сопутствующим использованием верапамила. Изменения в функции печени из-за сопутствующих методов лечения могут изменить фармакокинетику и метаболизм доксорубицина, терапевтической эффективности и / или токсичности. При использовании доксорубицина после или в сочетании с другими кардиотоксическими или противотудающими (особенно миелотоксическими) агентами требует осторожности. Сопущенное использование других противоопухолевых препаратов, таких как антрациклины (даунорубицин, эпирубицин, айарубицин), цисплатин, циклофосфамид, циклоспорин, цитарабин, дакарбазын, дактыномицын, 5-фторурацил, митомицин С и таксин, увеличивает риск доксорубицина, вызванного застойной сердечной недостаточностью.
Клозапин увеличивает риск и тяжесть гематологической токсичности доксорубицина.
Доксорубицин может вызвать обострение геморрагического цистита, который развился в результате предыдущей терапии циклофосфамидом.
Поскольку доксорубицин быстро метаболизируется и выводится в основном в желчи, сопутствующее использование гепатотоксических химиотерапевтических агентов (например, 6-меркаптопурина, метотрексата, стрептозоцюна) токсичности доксорубицина может быть увеличено путем снижения печеночной очистки препарата. Дозировка дозиорубицина должна быть скорректирована, если сопутствующая терапия гепатотоксические препараты обязательны.
В комбинированной терапии циклоспорина доз и высокими концентрациями доксорубицина увеличились как соединения в сыворотке. Комбинированная терапия циклоспорином и доксорубицином может привести к взаимному снижению обмена веществ и оформление обоих веществ, возникающих в их крови. Это может привести к более выраженному подавлению функции костного мозга и чрезмерное иммуносупрессия.
Применение с лекарственными средствами, которые влияют на функцию миелоида (в T.ч. Антсоединено вирусных препаратов, амиодарон, фенитоин, цитостатики, сульфониламиды, хлорамфеникол) могут вызвать дисфункцию крови.
В комбинированной терапии с доксорубицином и цитостатикой (в т. Х. цитарабин, цисплатин) усилено токсическое воздействие на пациента.
Избегайте доксорубицина сочетания с амфотерицином B из-за возникновения выраженной нефротоксичности.
Доксорубицин при использовании с ритонавиром сообщил о повышенном уровне сывороточного доксорубицина.
Использование барбитуратов может привести к ускорению ликвидации доксорубицина из плазмы крови.
Поглощение антиепилептических препаратов (например, карбамазепин, фенитоин, вальпроата) уменьшается после одновременного использования доксорубицина.
Использование лекарств, которые задерживают экскрецию мочевой кислоты (такие как сульфонамиды и определенные диуретики), могут вызвать гиперурикемию.
Доксорубицин может уменьшить биодоступность орального дигоксина. Следовательно, вы должны регулярно контролировать уровень дигоксина в плазме крови во время лечения доксорубицином.
Во время лечения доксорубицинским гидрохлоридом пациентов не должны проводить вакцинацию. Риск увеличивается у пациентов с иммунными системами, ослабленными из-за основного заболевания. Во время лечения доксорубицином пациенты должны также избежать контакта с людьми, которые недавно провели вакцинацию против полиомиелита.
Доксорубицин связывается с гепарином и 5-фторурацилом, что приводит к осаждению и потере эффективности обоих лекарств.
Ингибитор фермента цитохрома P450 (такой как циметидин и ранитидин) может замедлить метаболизм доксорубицина, который приводит к увеличению токсичных эффектов. Индукторы фермент цитохром P450 (например, рифампицин и фенобарбитал) могут стимулировать метаболизм доксорубицина и снизить эффективность терапии.
Доксорубицин потенцирует влияние облучения и, возможно, даже некоторое время после окончания лучевой терапии вызывает серьезные симптомы в облученной области. Радиационная терапия увеличивает кардиотоксичность и гепатотоксичность.
В комбинированной терапии с доксорубицином и доцетакселем более высокая вероятность развития нейтропении.
В комбинированной терапии доксорубицина и циклофосфамида, паклитаксел, доцетаксел, ритуксимаб, трастузумаб или зосуквидарома токсические эффекты могут увеличиваться. Пациенты, которые используют антрациклины (такие как доксорубицин) после остановки обработки с другими кардиотоксическими агентами, особенно с длительным периодом полураспада, такими как Trastuzumab, также имеют повышенный риск кардиотоксичности. Срок годности трастузумаба составляет примерно 28-38 дней, а препарат может продолжать циркулировать в крови до 27 недель. Поэтому следует избегать лечения антрациклина в течение 27 недель после остановки лечения трастузумаба. Если антрациклины введены ранее этот термин должны тщательно контролировать функцию сердца.
Если паклитаксел использовался до введения доксорубицина, это может привести к увеличению концентрации доксорубицина и / или его метаболитов. Некоторые данные указывают на меньшее увеличение концентрации при приложении к доксорубицину плюс паклитаксел. Сопутствующее введение паклитаксела вызывает снижение оформления доксорубицина и повышению заболеваемости нейтропении и стоматитом.
Увеличение нейтропении и тромбоцитопении после одновременного применения прогестерона.
Увеличение (21-47%) или без изменений доксорубицина AUC наблюдается в комбинированном использовании Sorafenib 400 мг 2 раза в день. Клиническое значение этих данных неизвестно.
Особенности приложения.
Лечение доксорубицином следует проводить под наблюдением опытного онколога. Рекомендуется, чтобы, по крайней мере, первая фаза терапии доксорубицином произошла в больнице, потому что в то время пациенты нуждаются в тщательном мониторинге и регулярном мониторинге ключевых лабораторных параметров. Дозы доксорубицина должны быть определены с учетом типа опухоли, функции сердца и печени и сопутствующей химиотерапии. Перед лечением доксорубицином следует проводить исследование сердца и печени и кровь к определению основных гематологических параметров.
Особое осторожность следует осуществлять для пациентов, которые спроектированы в прошлом, настоящем или будущем радиационной терапии. При использовании доксорубицина возможна серьезная локальная реакция в областях воздействия. Сообщается, что связано с этой тяжелой, иногда смертельной гепатотоксичностью.
Предыдущее облучение в средостении увеличивает кардиотоксичность доксорубицина. В этом случае не следует превышать максимальную совокупную общую дозу площади поверхности тела 400 мг / м 2 .
Перед или во время лечения доксорубицином следует проводить такие исследования (их частоты зависит от общего состояния присвоенной дозы и сопутствующей терапии пациента), рентген грудной клетки; ЭКГ; мониторинг фракции выброса левого желудочка (LVEF), например эхокардиографии или радионуклидной ангиограммой; ежедневный осмотр рта и горла для выявления язв слизистых оболочек; Тесты в крови (для определения гематокрита, тромбоцитов, гематологических параметров, ALT, AST, LDH, билирубин, мочевой кислоты. Если доступны гепатит B или гепатит C в истории (при необходимости, для тестирования на антитела) должен делать тесты функции печени во время и после лечения как можно реактивацию заболевания.
Сильная инфекция и / или кровотечение должно быть быстро и эффективно лечить. Существующие инфекции должны быть обработаны до лечения.
Состояние пациента должно оправиться от острых токсических воздействий предшествующих предшествующих цитотоксических методов лечения (например, стоматит, нейтропения, тромбоцитопения и обобщенные инфекции) перед началом лечения доксорубицином.
У пациентов с ожирением (то есть> 130% идеальной массы тела) снижается системный зазор доксорубицина.
При терапии доксорубицина тошнотой, рвотой и воспалением слизистых оболочек часто тяжело и требуют соответствующего лечения.
Доксорубицин не следует указывать внутри и внутримышечно, подкожно или в виде долгосрочной инфузии (поскольку есть доклады, которые доксорубицины в сочетании с гепарином и 5-фторурацилом осаждают формы); И это не может быть смешано с любыми другими препаратами.
При наличии пациента нарушается почечная функция дозы дозы регулировки дозы обычно не нужна.
Пациенты репродуктивного века (женщины и мужчин) должны использовать эффективные контрацепторы во время и в течение не менее 3 месяцев после лечения доксорубицином.
экстравазация
Экстравазация доксорубицина вызывает серьезную и прогрессирующую некроз ткани. Симптомы экстравасации являются болью и / или горящие на месте внутривенного введения. В случае подозреваемой экстравазации следует немедленно прекратить введение доксорубицина и продолжать его в другом вене. До ураженого місця необхідно прикласти пакет з льодом. Повідомлялося про вживання в таких випадках з різним успіхом таких заходів, як: промивання сольовим розчином, локальне введення кортикостероїдних засобів або розчину бікарбонату натрію (8,4 %), а також застосування диметилсульфоксиду. Сприятливий вплив забезпечується місцевим нанесенням 1 % мазі гідрокортизону. У разі екстравазації слід проконсультуватися з фахівцем з пластичної хірургії стосовно необхідності широкого розтину ураженої ділянки.
Кардіотоксичність
Лікування антрациклінами асоційоване із ризиком кардіотоксичності, що може маніфестувати у вигляді ранніх (гострих) та пізніх (відстрочених) проявів.
Прояви ранньої (гострої) кардіотоксичності. Ранні прояви кардіотоксичного впливу доксорубіцину переважно являють собою синусову тахікардію та/або неспецифічні зміни сегменту ST-T на електрокардіограмі. Також повідомлялося про тахіаритмії, включаючи шлуночкові екстрасистоли, шлуночкову тахікардію та брадикардію, а також передсердно-шлуночкову блокаду та блокаду ніжок пучка Гіса. Як правило, ці прояви не супроводжуються виникненням відстроченої кардіотоксичності і загалом не вимагають припинення лікування доксорубіцином.
Пізні (відстрочені) прояви кардіотоксичності. Відстрочена кардіотоксичність, як правило, виникає у пізній період застосування препарату або через 2-3 місяці після завершення лікування. Однак повідомлялося про розвиток більш пізніх проявів через кілька місяців або років після завершення лікування. Віддалена кардіоміопатія проявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або симптомами застійної серцевої недостатності, такими як диспное, набряк легенів, периферичний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, плевральний випіт і ритм галопу. Відзначені також підгострі прояви, такі як перикардит/міокардит. Найважчою і небезпечною для життя формою антрациклініндукованої кардіоміопатії є застійна серцева недостатність, яка є кумулятивним дозообмежувальним проявом токсичності препарату.
Ризик розвитку серцевої недостатності в онкологічних пацієнтів, які лікувалися доксорубіцином, зберігається впродовж усього життя. Серцева недостатність, спричинена доксорубіцином, може бути резистентною до традиційного лікування.
Оскільки встановлено, що зі збільшенням кумулятивної дози антрациклінів зростає ризик розвитку кардіоміопатії, кумулятивна доза доксорубіцину не повинна перевищувати 450- 550 мг/м 2 поверхні тіла. При вищих дозах ризик розвитку серцевої недостатності значно зростає. Крім того, перед початком кожного курсу терапії у таких пацієнтів необхідно вимірювати фракцію викиду лівого шлуночка.
При наявності у пацієнта кардіологічних захворювань після променевої терапії ділянки серця або середостіння, а також лікування іншими кардіотоксичними неантрацикліновими протипухлинними препаратами кумулятивна доза не повинна перевищувати 400 мг/м 2 поверхні тіла, і необхідний ретельний моніторинг функції серця.
Пацієнтам групи підвищеного ризику розвитку кардіологічної патології доксорубіцин рекомендується вводити шляхом 24-годинних безперервних внутрішньовенних інфузій, а не ін'єкцій. При такому способі введення кардіотоксичні ефекти спостерігаються рідше, а ефективність лікування не зменшується.
Ризик розвитку кардіотоксичних уражень вищий у пацієнтів, які отримували променеву терапію на ділянку середостіння або перикарда, лікувалися раніше антрациклінами та/або антрацендіонами, хворих з кардіологічними захворюваннями в анамнезі, пацієнтів літнього віку (від 70 років) і дітей (до 15 років).
Кардіотоксичні ефекти можуть проявлятися при дозах нижче рекомендованої максимальної кумулятивної дози. Необоротна застійна серцева недостатність може розвинутися навіть при загальній дозі 240 мг/м 2 поверхні тіла. Тому при визначенні допустимої кумулятивної дози для кожного пацієнта слід враховувати попередню або супутню терапію іншими потенційно кардіотоксичними препаратами, зокрема циклофосфамідом (внутрішньовенно), мітоміцином С або дакарбазином, іншими антрациклінами (наприклад, даунорубіцином), а також променеву терапію на ділянку середостіння або перикарду.
Повідомлялося про розвиток гострих тяжких аритмій під час або через кілька годин після введення доксорубіцину.
При лікуванні доксорубіцином можуть спостерігатися такі зміни ЕКГ, як зменшення амплітуди комплексу і пролонгація систолічного інтервалу, а також зниження фракції викиду лівого шлуночка.
Пацієнти, які отримують антрацикліни після припинення лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо з довгим періодом напіввиведення, такими як трастузумаб, також мають підвищений ризик розвитку кардіотоксичності. Період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 28,5 дня, і препарат може продовжувати циркулювати в крові до 24 тижнів. Тому слід по можливості уникати лікування антрациклінами протягом 24 тижнів після припинення лікування трастузумабом. Якщо антрацикліни призначають раніше цього терміну, слід ретельно контролювати функцію серця.
Особлива обережність необхідна при лікуванні доксорубіцином хворих з кардіологічними захворюваннями в анамнезі (такими як нещодавній інфаркт міокарда, серцева недостатність, кардіоміопатія, перикардит, аритмії), а також пацієнтів, які отримували інші кардіотоксичні препарати, наприклад циклофосфамід.
У дітей та підлітків вищий ризик виникнення проявів віддаленої кардіотоксичності внаслідок застосування доксорубіцину. Імовірність кардіотоксичності у жінок більша, ніж у чоловіків. Для контролю такого впливу препарату рекомендовані подальші кардіологічні обстеження.
Існує імовірність того, що токсичний вплив доксорубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонів може бути адитивним.
Контроль функції серця
Функцію серця необхідно оцінювати до початку лікування доксорубіцином, регулярно контролювати у процесі лікування, а також перевіряти після закінчення терапії доксорубіцином. Рекомендується проводити ЕКГ-дослідження до і після кожного введення препарату. Такі зміни ЕКГ, як депресія або інверсія зубця Т, депресія сегмента SТ або аритмії, є звичайними ознаками гострої, але транзиторної (оборотної) токсичної дії доксорубіцину і не є підставами для призупинення терапії препаратом. Проте стійке зниження амплітуди комплексу QRS і подовження систолічного інтервалу вважаються ознаками розвитку кардіотоксичних уражень, спричинених антрациклінами. При зниженні на 30 % амплітуди комплексу QRS або зменшенні на 5 % фракції вкорочення лікування доксорубіцином рекомендується припинити.
Оптимальним методом прогнозування розвитку кардіоміопатії є оцінка зниження фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ), яка визначається за допомогою ультразвукового або сцинтиграфічного дослідження серця. ФВЛШ необхідно визначати до початку лікування доксорубіцином і перевіряти кожного разу після збільшення кумулятивної дози на 100 мг/м 2 поверхні тіла. Дослідження також слід проводити при появі будь-яких клінічних ознак розвитку серцевої недостатності. Як правило, зниження абсолютного показника ФВЛШ до рівня нижче 50 % або більше ніж на 10 % у пацієнтів з нормальними початковими показниками (ФВЛШ > 50 %) вважається ознакою розвитку порушень функції серця. У таких випадках необхідно ретельно зважити потенційний ризик і користь від продовження терапії доксорубіцином.
Мієлосупресія
Оскільки при терапії доксорубіцином часто спостерігається пригнічення функції кісткового мозку, необхідний моніторинг гематологічних показників. При комбінованій хіміотерапії мієлосупресія може бути більш вираженою внаслідок адитивної дії препаратів. Частіше за все розвивається нейтропенія, рідше – тромбоцитопенія та анемія. Мінімальна кількість формених елементів крові спостерігається через 10-14 діб після введення доксорубіцину. Гематологічні показники зазвичай нормалізуються через 21 добу після введення препарату. Також можуть виникати тромбоцитопенія та анемія. Клінічними проявами тяжкої мієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія. Можливий летальний наслідок.
Терапію доксорубіцином не можна розпочинати або продовжувати, якщо кількість полінуклеарних гранулоцитів менша за 2000/мм 3 . При лікуванні гострого лейкозу ця межа, залежно від обставин, може бути нижчою.
Унаслідок тяжкої мієлосупресії можуть розвиватися кровотечі або суперінфекція, що свідчить про необхідність зниження доз або призупинення терапії доксорубіцином.
Оскільки доксорубіцин діє як імуносупресор, слід вживати заходи для запобігання розвитку вторинної інфекції.
Вторинний лейкоз . Вторинний лейкоз, із прелейкемічною фазою або без неї, відзначався у пацієнтів, які лікувалися антрациклінами. Вторинний лейкоз частіше розвивається у разі застосування таких препаратів у комбінації із ДНК-пошкоджуючими антинеопластичними засобами, коли пацієнти тяжко перенесли попереднє лікування цитотоксичними препаратами або при підвищенні доз антрациклінів. При таких лейкозах латентний період може тривати від 1 до 3 років.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту
Доксорубіцин має еметогенні властивості. Запалення слизової оболонки або стоматит зазвичай виникають невдовзі після початку лікування і у важких випадках можуть прогресувати до виразки слизових оболонок протягом декількох днів. Більшість пацієнтів одужує від цих побічних ефектів впродовж третього тижня терапії.
Вторинні новоутворення у ротовій порожнині
Були повідомлення про дуже рідкі випадки раку ротової порожнини у пацієнтів, які проходили тривалу (більше 1 року) терапію доксорубіцином або отримували сукупну дозу препарату, що перевищувала 720 мг/м 2 . Випадки вторинного раку ротової порожнини діагностували як під час лікування доксорубіцином, так і протягом 6 років після останньої дози. Пацієнтів слід регулярно обстежувати на наявність виразки ротової порожнини або будь-якого дискомфорту, який може свідчити про вторинний рак ротової порожнини.
Шкірні реакції у місці введення
Флебосклероз може виникати при введенні в малі вени або при повторному введенні в одну і ту ж вену. Суворе дотримання встановленого способу введення знижує ризик флебіту/тромбофлебіту у місці введення.
Легенева токсичність
У разі комбінованої хіміотерапії з іншими цитостатиками (наприклад, гемцитабіном, блеоміцином, таксанами або ритуксимабом), у тому числі у поєднанні з променевою терапією на ділянку середостіння, а також при лікуванні пацієнтів зі схильністю до легеневих захворювань необхідно враховувати можливість токсичної дії доксорубіцину на легені.
Гіперурикемія
Як і при лікуванні іншими антинеопластичними препаратами, при терапії доксорубіцином швидкий лізис пухлини може спричинити гіперурикемію з розвитком гострої подагри або уратної нефропатії.
Необхідно регулярно контролювати рівень сечової кислоти у крові. Пацієнти повинні вживати достатню кількість рідини (мінімум 3 л/м 2 поверхні тіла на добу). При необхідності можна застосовувати інгібітори ксантиноксидази (алопуринол).
Порушення функції печінки
Оскільки доксорубіцин екскретується переважно з жовчю, при наявності порушень функції печінки або печінкової недостатності виведення доксорубіцину може уповільнюватися, а токсичні ефекти – посилюватися. Тому перед початком і в процесі терапії рекомендується проводити функціональні печінкові тести (визначати рівні аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази і білірубіну). Пацієнтам із тяжкою формою порушення функції печінки не слід призначати доксорубіцин.
Зміна забарвлення сечі
Пацієнтів слід попереджати, що доксорубіцин може забарвлювати сечу у червоний колір, особливо незабаром після введення. Це не повинно викликати у них тривогу.
Інше . Доксорубіцин може потенціювати токсичність інших протипухлинних препаратів. Повідомлялося про випадки загострення геморагічного циститу, спричиненого циклофосфамідами, та посилення гепатотоксичності 6-меркаптопурину. Також відзначався токсичний вплив променевої терапії (на міокард, слизові оболонки, шкіру та печінку).
Як і у випадку застосування інших цитотоксичних засобів, при застосуванні доксорубіцину інколи відзначалися випадки тромбофлебіту та тромбоемболічних явищ, у тому числі емболії легеневих артерій (у деяких випадках летальні).
Синдром лізису пухлин. Доксорубіцин може викликати гіперурикемію як наслідок екстенсивного катаболізму пуринів, що супроводжує швидкий лізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини), індукований препаратом. Тому після початку лікування в крові слід визначити рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію і креатиніну. Гідратація, алкалізація сечі і профілактика гіперурикемії алопуринолом зводять до мінімуму імовірність ускладнень синдрому лізису клітин.
Вакцинація. Застосування живих або живих ослаблених вакцин у пацієнтів із послабленим імунітетом внаслідок хіміотерапії, у тому числі доксорубіцину, може призвести до серйозних або летальних інфекцій. Слід уникати щеплення живою вакциною пацієнтів, які застосовують доксорубіцин. Нейтралізована або інактивована вакцина може бути призначена, але відповідь на таку вакцинацію може бути слабка.
Внутрішньоміхурове введення доксорубіцину може призвести до виникнення симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліурія, ноктурія, утруднене сечовипускання, гематурія, відчуття дискомфорту у ділянці сечового міхура, некроз стінки міхура) та спазму сечового міхура. Особливу увагу слід приділити проблемам катетеризації (наприклад, при обструкції уретри з причини об'ємних внутрішньоміхурових пухлин).
Внутрішньоміхурова терапія поверхневого раку сечового міхура і карциноми in situ
Оптимальна тривалість лікування дотепер не визначена, вона може бути у межах від 6 до 12 місяців. При внутрішньоміхуровому застосуванні (на відміну від внутрішньовенного) немає обмеження максимальної кумулятивної дози, оскільки у цьому випадку системна абсорбція доксорубіцину дуже незначна.
Введення у сечовий міхур не показане пацієнтам із інвазивними пухлинами із проникненням у стінку сечового міхура, інфекційними захворюваннями сечовивідних шляхів, запальними захворюваннями сечового міхура.
Доксорубіцин не можна застосовувати інтратекально, внутрішньом'язово або підшкірно. Доксорубіцин не слід змішувати з іншими лікарськими препаратами.
Внутрішньоартеріальне застосування доксорубіцину (транскатетерна артеріальна емболізація) рекомендується для локалізованої або регіональної терапії первинної гепатоцелюлярної карциноми або метастазів у печінці. Внутрішньоартеріальне введення може спричинити (окрім проявів системної токсичності, якісно подібних до тих, що спостерігаються при внутрішньовенному введенні доксорубіцину) виразки шлунка та дванадцятипалої кишки (вірогідно, у результаті рефлюксу препарату в артерії шлунка) та звуження жовчних протоків внаслідок медикаментозно індукованого склерозивного холангіту. Цей шлях введення може призвести до поширеного некрозу тканин у зоні перфузії.
Канцерогенез, мутагенез, порушення фертильності. Доксорубіцин проявляв генотоксичні та мутагенні властивості у тестах in vitro та in vivo.
У жінок доксорубіцин може спричиняти безпліддя протягом часу застосування препарату. Доксорубіцин може спричиняти аменорею. Овуляція та менструальний цикл повертаються до норми після завершення терапії, хоча можливе передчасне настання менопаузи.
Доксорубіцин проявляє мутагенні властивості і може спричиняти пошкодження хромосом у сперматозоїдах людини. Олігоспермія або азооспермія можуть бути постійними; однак повідомлялося, що кількість сперматозоїдів у деяких випадках поверталася до норми. Це може відбуватися через кілька років після завершення терапії. Чоловіки у період лікування доксорубіцином повинні застосовувати ефективні засоби контрацепції.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Протипоказане. Є підстави вважати, що доксорубіцин може спричиняти серйозні вади розвитку плода, тому його не слід застосовувати у період вагітності. Дослідження репродуктивної токсичності на тваринах показали, що доксорубіцин є тератогенним та ембріотоксичним.
Пацієнтки репродуктивного віку мають користуватися ефективними контрацептивними засобами у період лікування і щонайменше протягом 6 місяців після закінчення терапії препаратом.
Доксорубіцин проникає у материнське молоко, тому препарат не можна застосовувати у період годування груддю.
Доксорубіцин може спричинити аменорею і безпліддя. Овуляція та менструальний цикл повертаються до норми після завершення терапії, хоча можливе передчасне настання менопаузи.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Через часту появу нудоти та блювання не рекомендується керувати автомобілем або працювати з іншими механічними засобами.
Спосіб застосування та дози.
Доксорубіцин-Віста слід вводити тільки під наглядом кваліфікованого лікаря з великим досвідом цитотоксичного лікування. Крім того, необхідно здійснювати ретельний моніторинг стану пацієнта під час лікування.
Через ризик летальної кардіоміопатії перед кожним застосуванням необхідно зважувати ризики та користь індивідуально для кожного пацієнта.
Доксорубіцин-Віста призначається для внутрішньовенного або внутрішньоміхурового введення.
Внутрішньовенне введення.
Доксорубіцин-Віста можна вводити внутрішньовенно у вигляді болюса протягом декількох хвилин, у вигляді короткої інфузії протягом години або у вигляді безперервної інфузії протягом до 24 годин. При монотерапії дозу можна розділити і вводити протягом 2-3 послідовних днів. Розчин вводять за допомогою трубки у вигляді внутрішньовенної інфузії із вільним потоком рідини, використовуючи розчин хлориду натрію 9 мг/мл (0,9 %) для ін'єкцій або розчин декстрози 50 мг/мл (5 %) для ін'єкцій, протягом 2-15 хвилин. Цей метод мінімізує ризик появи тромбофлебіту або перивенозних крововиливів, які можуть призвести до серйозних місцевих реакцій у вигляді запалення підшкірної клітковини, утворення пухирів і некрозу тканин. Введення шляхом струменевої ін'єкції не рекомендоване через ризик екстравазації, що може відбуватися навіть при наявності адекватного зворотного току крові при аспірації через голку.
Доза доксорубіцину залежить від режиму застосування, загального стану і попереднього лікування пацієнта. Режим застосування доксорубіцину може варіювати залежно від показань (солідні пухлини або гострий лейкоз) та залежно від його використання у певній схемі лікування (у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими цитотоксичними засобами або у складі багатопрофільної процедури, яка включає комбінацію хіміотерапії, хірургічної процедури та променевої терапії, а також гормональне лікування).
Монотерапія . Доза зазвичай розраховується на основі площі поверхні тіла (мг/м 2 ). Виходячи з цього, рекомендується доза 60-75 мг/м 2 площі поверхні тіла кожні три тижні у разі застосування доксорубіцину у вигляді монотерапії.
Комбінована терапія . При введенні доксорубіцину гідрохлориду в комбінації з іншими протипухлинними лікарськими засобами, що можуть потенціювати токсичний вплив, такими як циклофосфамід внутрішньовенно у високих дозах або споріднені антрациклінові сполуки, такі як даунорубіцин, ідарубіцин та/або епірубіцин, дозу доксорубіцину потрібно зменшити до 30-60 мг/м 2 кожні 3-4 тижні.
Для пацієнтів, які не можуть отримувати повну дозу (наприклад, у випадку імуносупресії, пацієнти похилого віку), альтернативна доза становить 15-20 мг/м 2 поверхні тіла на тиждень.
Для профілактики кардіоміопатії рекомендується, щоб сукупна загальна доза доксорубіцину протягом життя (включаючи споріднені лікарські засоби, такі як даунорубіцин), не перевищувала 450-550 мг/м 2 площі поверхні тіла. Для пацієнтів із супутньою хворобою серця, які отримують опромінення середостіння та/або серця, попередньо лікувалися алкілувальними лікарськими засобами або отримують супутню терапію потенційно кардіотоксичними лікарськими засобами, а також для пацієнтів з групи підвищеного ризику (пацієнти, які хворіють на артеріальну гіпертензію вже більш ніж 5 років, мають коронарні, клапанні або міокардіальні серцеві порушення, пацієнти віком понад 70 років) рекомендована максимальна кумулятивна доза не повинна перевищувати 400 мг/м 2 площі поверхні тіла, також потрібен ретельний моніторинг функції серця таких пацієнтів.
Порушення функції печінки
При порушенні функції печінки дозу слід зменшувати, як показано у таблиці 1:
Таблиця 1
Рівень білірубіну у сироватці | Рекомендована доза |
20-50 мкмоль/л | ½ звичайної дози |
>50-85 мкмоль/л | ¼ звичайної дози |
Доксорубіцин не слід застосовувати пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки (>85 мкмоль/л).
Порушення функції нирок
Пацієнтам із нирковою недостатністю із швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) менше за 10 мл/хв слід призначати 75% розрахованої дози.
Пацієнти з надмірною вагою
Може потребуватися зниження початкової дози або подовження інтервалу між застосуванням доз пацієнтам з надмірною вагою.
Внутрішньоміхурове введення.
Доксорубіцин-Віста може застосовуватись для внутрішньоміхурової інстиляції для лікування поверхневого раку сечового міхура або з метою профілактики рецидиву раку після трансуретральної резекції (ТУР). Рекомендована доза однієї інстиляції для внутрішньоміхурової терапії поверхневого раку сечового міхура складає 30-50 мг препарату, розчиненого в 25-50 мл фізіологічного розчину. Оптимальна концентрація становить приблизно 1 мг/м. Розчин повинен залишатися в міхурі протягом 1-2 годин. Протягом цього періоду пацієнту слід змінювати положення тіла на 90 градусів кожні 15 хвилин. Для уникнення небажаного розбавлення сечею слід попередити пацієнтів, щоб вони утримались від споживання напоїв протягом 12 годин до інстиляції (це має знизити виділення сечі приблизно до 50 мл на годину). Інстиляції можуть проводитися з тижневим або місячним інтервалом, в залежності від того, це терапевтичне чи профілактичне лікування.
Діти.
У зв'язку з істотним ризиком кардіотоксичності доксорубіцину дітям слід застосовувати максимальні сукупні дози, які залежать від віку. Для дітей (віком до 12 років) максимальною сукупною дозою вважається 300 мг/м 2 , в той час як для підлітків (віком від 12 років) максимальна сукупна доза становить 450 мг/м 2 . Для немовлят максимальні кумулятивні дози ще не встановлені, але передбачається ще нижча переносимість.
Дози для дітей слід зменшити, оскільки вони мають підвищений ризик розвитку кардіотоксичності, особливо відстроченої токсичності. Передбачається розвиток мієлотоксичності, щонайменше протягом 10-14 днів після початку лікування.
Передозування.
Гостре передозування доксорубіцином може призвести до мієлосупресії (зокрема, до лейкопенії і тромбоцитопенії), як правило, через 10-14 днів, шлунково-кишкових токсичних ефектів (зокрема, запалення слизової оболонки) і гострих серцевих змін, які можуть спостерігатися протягом 24 годин. Лікування включає внутрішньовенні антибіотики, переливання гранулоцитів і тромбоцитів, а також лікування шлунково-кишкових симптомів і дисфункцій серця. Слід розглянути можливість переміщення пацієнта у стерильну кімнату і використання гемопоетичних факторів росту.
Одноразові дози 250 мг і 500 мг доксорубіцину виявилися летальними.
Хронічне передозування сумарною дозою, яка перевищує 550 мг/м 2 , збільшує ризик кардіоміопатії та може призвести до серцевої недостатності, лікування якої здійснюється традиційними засобами. Уповільнена форма серцевої недостатності може спостерігатися до шести місяців після передозування.
Можлива терапія із застосуванням процедури гемодіалізу, якщо немає інтоксикації, викликаної доксорубіцином, оскільки доксорубіцин має дуже великий обсяг розповсюдження, та тільки 5 % дози виводиться нирками.
Побічні реакції.
Дозолімітуючими токсичними ефектами є пригнічення функції кісткового мозку і кардіотоксичність. Доксорубіцин може потенціювати побічні ефекти променевої терапії та інших хіміотерапевтичних препаратів (стрептозоцину, метотрексату, циклофосфаміду).
З боку серцевої системи
Кардіоміопатія, серцева недостатність; симптоми кардіотоксичності, зокрема аритмія, можуть з'являтися одразу ж після введення препарату; зміни ЕКГ (зокрема ознаки блокади серця, сплощення зубця Т і депресія сегменту ST) можуть спостерігатися до двох тижнів після введення доксорубіцину: синусна тахікардія; перикардит і міокардит, артеріальна гіпертензія, задишка, вазодилатація, тахіаритмія, брадикардія, атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, асимптоматичне зменшення фракції викиду лівого шлуночка та застійна серцева недостатність. Кардіотоксичність може проявлятися у вигляді тахікардії, у тому числі надшлуночкової тахікардії та змін на ЕКГ. Пацієнтам із порушеннями функції серця рекомендовано регулярний контроль ЕГК та обережне застосування препарату. Тяжка серцева недостатність може виникати раптово, без попередніх змін ЕГК. Повідомлялося про надшлуночкові та шлуночкові екстрасистоли, транзиторну аритмію (особливо синусова аритмія).
Ризик розвитку кардіоміопатії зростає із зростанням сукупної дози препарату. Не слід перевищувати сукупну дозу в 450-550 мг/м 2 поверхні тіла, хоча необоротна застійна серцева недостатність можлива і при отриманні препарату в дозі 240 мг/м 2 поверхні тіла.
Факторами ризику слід вважати вік від 70 років або до 15 років. Також є повідомлення про те, що попереднє або одночасне отримання мітоміцину С, циклофосфаміду або дакарбазину сприяє розвитку кардіоміопатії, індукованої введенням доксорубіцину.
Явища кардіотоксичного впливу можуть спостерігатись через декілька тижнів, місяців, або навіть років після завершення терапії із застосуванням доксорубіцину. Ризик розвитку серцевої недостатності у пацієнтів із онкологічними захворюваннями при отриманні доксорубіцину зберігається протягом усього життя.
Інфекції та інвазії
Інфекції, сепсис, септицемія, септичний шок.
З боку системи крові та лімфатичної системи
Мієлосупресія, лейкопенія, нейтропенія, анемія та тромбоцитопенія. Через можливу депресію кісткового мозку, що може проявитися приблизно через 10 днів після введення препарату, слід регулярно контролювати гематологічні показники у пацієнтів із гематологічними та негематологічними захворюваннями. Клінічними проявами токсичного впливу доксорубіцину на кістковий мозок/ гематологічні параметри можуть бути гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія або летальний наслідок.
З боку імунної системи. Анафілаксія.
З боку органів зору. Кон'юнктивіт, посилене сльозовиділення, нечіткість зору, кератит.
З боку системи дихання, органів грудної клітки та середостіння. У поодиноких випадках можливі токсичне ураження легенів (з такими проявами, як часте дихання, ядуха/плевральний випіт, облітеруючий бронхіоліт з пневмонією, бронхоцентричний гранулематоз/пригнічення дихання, що загрожує життю; синдром, що нагадує постпульмонектомічний; інтерстиціальний пневмоніт; променевий пневмоніт; емболія легеневої артерії); посилення кашлю, фарингіт, інфекції верхніх відділів респіраторної системи.
З боку травного тракту
Через 5-10 діб після введення доксорубіцину можуть спостерігатися нудота, блювання, запалення слизових оболонок (стоматит, езофагіт, проктит), гіперпігментація слизової оболонки рота, діарея, біль у животі, коліт, анорексія, запор, диспепсія, біль у роті, кандидоз слизової оболонки рота, гастрит, дисфагія, сухість у роті, метеоризм, гінгівіт. Ураження шлунково-кишкового тракту може спричинити утворення виразок, ерозію слизової оболонки шлунка, кровотечі, некроз і перфорацію кишечнику.
Запалення слизових оболонок (мукозит) найчастіше починається із відчуття печіння в ротовій порожнині та горлі через 5-10 днів після введення препарату і може прогресувати до утворення виразок, асоційованих із ризиком вторинної інфекції. Мукозит може також уражати піхву, пряму кишку та стравохід.
З боку нирок та сечовидільної системи
При внутрішньоміхуровому застосуванні доксорубіцину можливі такі побічні ефекти, як гематурія, дизурія, подразнення сечового міхура та уретри, некроз стінки сечового міхура, біль при сечовипусканні, поліурія, полакіурія, странгурія, ноктурія. Зазвичай ці реакції помірної тяжкості та нетривалі. При внутрішньоміхуровому застосуванні також інколи розвивається геморагічний цистит, що може спричинити зменшення місткості сечового міхура. Доксорубіцин може забарвлювати сечу у червоний колір. Можливі інфекції сечовидільних шляхів, гостра ниркова недостатність, дизурія та вагініт.
З боку шкіри та підшкірних тканин
Оборотна алопеція розвивається у більшості пацієнтів. Можливі гіперпігментація нігтьового ложа і шкірних складок, аномальна пігментація, знебарвлення шкіри, поява зморшок, оніхоліз, сухість шкіри; долонно-підошовна еритродизестезія (ДПЕ), відкриті пошкодження шкіри (негерпетичні), грибкова інфекція, бульозний висип, дерматит, еритематозний висип, дефекти нігтів, лущення шкіри, везикулобульозний висип, ексфоліативний дерматит, макулопапульозний висип, пітливість, акне, оперізувальний герпес, петехії. Доксорубіцин спричиняє сильне подразнення тканин, при екстравазації у місці введення можливі біль, подразнення, запалення, тромбофлебіт і навіть серйозні виразки та некроз тканин.
Є повідомлення про реакції гіперчутливості, зокрема шкірні реакції (висипання, еритема, свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, пропасниця, анафілаксія), фотосенсибілізація. Доксорубіцин потенціює реакцію нормальних тканин на опромінення. Відзначені гіперчутливість опроміненої шкіри, акральна еритема. У разі застосування доксорубіцину через деякий час після закінчення курсу променевої терапії також можлива пізня реакція (повернення симптомів радіаційного ураження).
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини
Генералізована міастенія, артралгія.
З боку ендокринної системи
Інколи спостерігалися порушення росту та ендокринні порушення у дітей препубертатного віку при інтенсивній хіміотерапії.
З боку метаболізму та харчування. Анорексія, дегідратація, гіперурикемія, гіперкаліємія, гіпокальціємія, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпонатріємія.
Доброякісні і злоякісні новоутворення (включаючи кісти та поліпи)
У дітей підвищений ризик розвитку у майбутньому вторинних неопластичних захворювань, особливо гострого мієлоїдного та лімфоїдного лейкозів.
Рідко повідомлялося про вторинний гострий мієлоїдний лейкоз (з передлейкозною фазою або без неї) у пацієнтів, які лікувалися доксорубіцином у поєднанні з іншими антинеопластичними препаратами, що пошкоджують ДНК. Латентний період у таких випадках може бути коротким (1-3 роки).
З боку судинної системи. Флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболія, припливи крові, шок, кровотеча.
З боку гепатобіліарної системи. Незначне транзиторне підвищення рівнів печінкових ферментів, підвищення рівня загального білірубіну. У разі супутньої променевої терапії на ділянку печінки можливі тяжкі гепатотоксичні ефекти, що можуть призвести до цирозу печінки.
З боку репродуктивної системи . Аменорея, олігоспермія чи азоспермія.
З боку нервової системи. Парестезія, сонливість, периферична нейропатія, головний біль, запаморочення, безсоння, тривожність, депресія, невралгія, летаргія, периферична сенсорна нейропатія, порушення смаку.
Ефекти загального характеру та місцеві реакції. У поодиноких випадках відзначаються астенія, гарячка, відчуття втоми, нездужання, слабкість, у разі занадто швидкого введення препарату можливе почервоніння обличчя. Ризик тромбофлебіту у місці ін'єкції можна зменшити, дотримуючись процедури введення, описаної вище. Можливий флебосклероз. Відчуття поколювання або пекучості у місці введення свідчить про невелику екстравазацію, у цьому випадку інфузію слід припинити і спробувати ввести препарат в іншу вену.
Інші ефекти
Біль у кістках, м'язово-скелетний біль, фолікуліт, біль у грудях, судоми ніг, набряки, набряк ніг, носова кровотеча, біль у спині, нездужання, зниження маси тіла, кахексія, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, дегідратація.
Обстеження. Відхилення показників ЕГК від норми.
Побічні прояви у хворих, які отримують доксорубіцин як ад'ювантну терапію раку молочної залози . За результатами рандомізованого відкритого дослідження застосування доксорубіцину і циклофосфаміду для лікування ранніх метастазів раку молочної залози в аксилярні лімфовузли, найчастішим побічним проявом (окрім характерних для доксорубіцину) була втрата ваги.
Термін придатності.
До відкриття флакона – 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі від 2 до 8 ºC в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Несумісність.
Доксорубіцин не слід змішувати з гепарином, оскільки може утворюватися осад, його також не слід змішувати з 5-фторурацилом, оскільки може мати місце розпад. Слід уникати тривалого контакту з будь-яким розчином лужної рН, оскільки це призведе до гідролізу препарату.
За відсутності досліджень сумісності цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами.
Упаковка.
По 5 мл, 10 мл, 25 мл, 50 мл, 75 мл, 100 мл концентрату в скляних флаконах (тип I), закупорених гумовими пробками, які обжаті алюмінієвими ковпачками з поліпропіленовими дисками. По 1 флакону концентрату в картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробники.
1. Актавіс Італія С.п.А.
2. Сіндан Фарма С.Р.Л.
Місцезнаходження виробників та адреси місць провадження їх діяльності.
1. Віа Пастер, 10, 20014 Нервіано, Мілан, Італія.
2. Бул. Іона Михалаче, 11, сектор 1, 011171, Бухарест, Румунія.
ДОКСОРУБИЦИН
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа