Личный кабинет
ЭНАЛАПРИЛ-HL-ЗДОРОВЬЕ табл. 10 мг + 12,5 мг №20
rx
Код товара: 63491
Производитель: Здоровье (Украина, Харьков)
800,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 26.04.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Эналаприл-HL-ЗДОРОВЬЕ
Место хранения:
Активные ингредиенты: эналаприл, гидрохлоротиазид;
1 таблетка содержит
- эналаприла малеат 10 мг
- гидрохлортиазид 12,5 мг;
Вспомогательные вещества: моногидрат лактозы, микрокристаллическая целлюлоза, кроскармеллоза натрия, прежелатинизированный крахмал, картофельный крахмал, стеарат магния, коллоидный безводный диоксид кремний, повидон.
Лекарственная форма . Таблетки
Основные физико-химические свойства: таблетки белого или белого с оттенком цвета кремировать, формы плоско штриха и дифферента.
Фармакотерапевтическая группа. Лекарственные средства , действующие на систему ренин-ангиотензин. Комбинированные препараты ингибиторов АПФ. Эналаприл и диуретики. Код АТС S09V A02.
Фармакологические свойства. Продукт содержит комбинацию двух антигипертензивных агентов. Гипотензивные эффекты двух компонентов дополняют друг друга и храниться в течение 24 часов. Имея эналаприл уменьшает потерю калия , связанную с приемом гидрохлортиазид.
Фармакодинамика. Эналаприл - высоко конкурентными антагонистами ингибиторов, пролекарства, которые преобразуются в организме в активный метаболит enalaprylat.
Enalaprylat ингибирует АПФ, так что Ангиотензин I не превращается в ангиотензин II - вещество , которое оказывает существенное влияние сосудосуживающим также уменьшает секрецию альдостерона, поэтому концентрация ангиотензина II и альдостерона в крови снижается. Угнетает распад брадикинина, который является мощной прессорной пептидой. Механизм , посредством которого эналаприл снижает артериальное давление, в первую очередь связан с ингибированием системы ренин-ангиотензин-альдостерон, который регулирует кровяное давление; эналаприл может проявлять антигипертензивный эффект даже у больных с артериальной гипертензией nyzkoreninovoyu.
Ингибированная прессорных (симпатико) и активированный депрессорные (калликреин-кининовой и простагландинов) тела, увеличивает образование сосудистого эндотелиального фактора. Из - за этих эффектов снижается общее периферическое сосудистое сопротивление, артериальное давление, давление в малом круге кровообращения, увеличение сердечного выброса. Эналаприл вызывает постепенное снижение систолического и диастолического артериального давления.
Назначение эналаприла пациентам с гипертонией приводит к уменьшению артериального давления в горизонтальном и вертикальном положении без существенного увеличения частоты сердечных сокращений . Симптомом постуральной гипотонии происходит нечасто. У некоторых пациентов достижения оптимального снижения АД может потребовать нескольких недель терапии. Внезапная отмена эналаприла не приводит к быстрому увеличению кровяного давления. Эффективное ингибирование активности АПФ обычно достигается в течение 2-4 ч после перорального введения разовой дозы эналаприла. Получение антигипертензивное действие обычно регистрируется через 1 час и максимальное снижение АД достигается через 4-6 часов после введения лекарственного средства. Длительность сохранения эффекта зависит от дозы. Тем не менее, в рекомендуемых дозах, антигипертензивные и гемодинамические эффекты сохранялись после однократного перорального введения по меньшей мере , 24 часов.
У пациентов с гипертонической снижение артериального давления , как правило , сопровождается снижением в периферической артериальной сопротивления с небольшим увеличением сердечного выброса и незначительными изменениями в частоте сердечных сокращений или без изменений. После назначения эналаприла увеличил почечный кровоток; скорость клубочковой фильтрации не изменяется. Тем не менее, у пациентов с низкой скоростью клубочковой фильтрации до начала лечения, как правило , увеличивается. Эналаприла антигипертензивная терапия приводит к значительному регрессу гипертрофии левого желудочка с сохранением систолической функции последнего. Лечение Эналаприл был связан с благоприятными эффектами на фракции липопротеинов в плазме и благоприятные воздействия на уровень общего холестерина или без влияния.
Степень снижения кровяного давления наблюдались при сочетании эналаприл и гидрохлортиазид превышена с отдельным применением отдельных компонентов.
Гидрохлоротиазид - активный диуретик, действие которого вызывает снижение реабсорбции натрия и хлора в проксимальных извитых канальцев. Существует также ингибирование калия и бикарбоната реабсорбции. Мочегонное эффект развивается через 2 ч, максимальный эффект - через 4 часа и длится до 12 часов. Мочегонное эффект на алкалозе и ацидозе, не уменьшается при длительном использовании.
Гидрохлоротиазид повышает активность ренина плазмы. Хотя эналаприл является антигипертензивный эффект даже у пациентов с гипертонией nyzkoreninovoyu, одновременно назначение Гидрохлоротиазид приводит к большему снижению кровяного давления у этих пациентов.
Гидрохлоротиазид вызывает мочегонное и гипотензивное действие, но при длительном применении возможных метаболических нарушений, которые смещены эналаприли (гипокалиемию). Сочетание ингибитора АПФ с диуретиком увеличивает антигипертензивный эффект и уменьшает нагрузку на миокард. Максимальный терапевтический эффект развивается после 3-4 недель лечения.
Фармакокинетика. Эналаприл хорошо абсорбируется. После перорального введения пищеварительной системы всасывается около 60% эналаприла. Одновременный прием пищи не влияет на всасывание. В печени гидролизуется с образованием enalaprylatu. Биодоступность составляет около 40%. Оральный эналаприл C макс уровни в плазме наблюдались в течение 1 часа эналаприл, enalaprylatu - 3-4 часа. Enalaprylat легко проникает через гистогематические барьеры, в дополнении к проникает гематоэнцефалические через плаценту в небольших количествах выделяются с грудным молоком. Не Enalaprylat нет биотрансформации. Enalaprylat связывается с белками плазмы составляет менее 50%. После приема эналаприла 33% дозы выводится с фекалиями (6% - в виде эналаприла и 27% - в виде enalaprylatu) в моче приблизительно 60% (20% - без изменений на уровне 40% - в виде enalaprylatu ). Почечный клиренс составляет 150 ± 44 мл / мин. Enalaprylatu T? 11 часов. При почечной недостаточности T? Увеличивается. Enalaprylat удалены из тела во время гемодиализа.
Гидрохлоротиазид быстро всасывается после перорального введения (60-80%). Мочегонное действие происходит в течение 1-2 часов или более. Гидрохлоротиазид накапливается в эритроцитах в 3-9 раза выше , чем в плазме. Связывание с белками плазмы 40-70%. Объем распределения на выходе терминала фазы составляет 3-6 л / кг ( что эквивалентно 210-420 л при 70 кг веса тела). Гидрохлоротиазид метаболизируется достаточно. Когда уровень в плазме оценивали в течение по крайней мере 24 часов полураспада в плазме колебалась от 5,6 до 14,8 часов. Гидрохлоротиазид быстро выводится почками, Т ½ - 10 часов, почти 95% вещества выводится с мочой. Гидрохлоротиазид проникает через плаценту и в грудное молоко, но не проходит через гематоэнцефалический барьер.
У больных с тяжелой почечной недостаточностью T ½ enalaprylatu и Гидрохлоротиазид увеличивается.
Одновременное введение нескольких доз эналаприла и гидрохлоротиазида слабо влияет или не влияет на биодоступность этих препаратов. Комбинированные таблетки биоэквивалентные конкретные компоненты цели.
Клинические характеристики.
Индикация. Гипертензия в комбинированной терапии пациентов указано.
Противопоказание. Гиперчувствительность к ингибиторам АПФ, диуретики группы тиазидов, сульфаниламидов другие производные и другие компоненты лекарственного средства; ангионевротический в истории, вызванные использованием ингибиторов АПФ, наследственный или идиопатический ангионевротический отек, тяжелая почечная недостаточность (клиренс креатинина <30 мл / мин) и лечение с помощью диализа, клиническое состояние после трансплантации почки, анурия, первичный гиперальдостеронизм, стеноз почечной артерии, печеночная недостаточность резистентны к лечению гиперкальциемии или гипокалиемия, гипонатриемия огнеупоров, симптоматической гиперурикемии (подагра), сопутствующее применение эналаприла диабета aliskirenom, беременных женщин или женщин , которые планируют стать беременными (см. раздел «беременность и лактация»).
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия. Калийсберегающие диуретики, калий или наркотики. Ингибиторы АПФ уменьшают потерю калия , вызванную диуретиками. Калийсберегающие диуретики (например , спиронолактон, эплеренон, триамтерен, амилорид), добавки , содержащие калий, или заменители соли , содержащие калий , могут привести к значительному увеличению уровня калия в сыворотке крови. Если из - за гипокалиемии показывает одновременное применение этих препаратов следует использовать с осторожностью и регулярно контролировать уровень калия в крови.
Диуретики (тиазиды группа и петлевые диуретики). Предшествующее лечение высокими дозами диуретиков может привести к обезвоживанию и гипотония опасности на ранних этапах терапии эналаприла. Гипотензивные эффекты могут быть уменьшены путем прекращения диуретики, увеличивая количество соли и жидкости, которая используется путем применения эналаприла в низких начальных дозах.
Трициклические антидепрессанты, антипсихотические средства, анальгетики, препараты. Возможно значительное снижение артериального давления во время сопутствующего использования вышеуказанных продуктов с ингибиторами АПФ.
Нестероидные противовоспалительные средства (НПВС), в том числе селективных ингибиторов циклооксигеназы-2 (СОХ-2). НПВС может ослабить диуретический, натрийуретический и антигипертензивный эффект тиазидных диуретиков ряда. Длительное применение НПВП может ослабить антигипертензивное действие ингибиторов АПФ. Комбинация НПВС (в т. H. ингибиторы СОХ-2) и ингибиторы АПФ или антагонисты рецепторов ангиотензина II сопровождалось аддитивный эффект , как повышение уровня калия в сыворотке крови и может привести к ухудшению функции почек. Как правило, эти эффекты являются обратимыми. В редких случаях развивается острая почечная недостаточность, особенно у пациентов с нарушенной функцией почек, например, пожилых людей или у пациентов с уменьшенным объемом крови в т. H. В связи с интенсивным использованием диуретиков. Поэтому такие комбинации следует использовать с осторожностью у пациентов с нарушенной функцией почек. Пациенты должны потреблять много жидкости и находиться под тщательным мониторингом почечной функции в начале сопутствующей терапии и периодически во время лечения.
Антагонисты рецепторов ангиотензина. Литература записанное сообщение о том , что у пациентов с подтвержденным атеросклерозом, сердечной недостаточности или диабета с повреждением до конечной орган сопутствующей терапии с ингибитором АПФ и антагонисты ангиотензина связано с более высокой частотой возникновения гипотонии, обмороки, гиперкалиемия и ухудшение функции почек ( в том числе острой почечной недостаточности) по сравнению с только использовать систему препарат ренин-ангиотензин-альдостерон. Двойная блокада (например , комбинация ингибитора АПФ с ангиотензин II , антагонист рецептора) должно быть ограничено индивидуально определенных случаях с тщательного мониторинга функции почек, уровня калия и артериального давления.
Препараты золота. Одновременное применение ингибиторов АПФ в т. Н. Эналаприл, золото с наркотиками , предназначенный для инъекций (aurotiomalat натрия) были сообщения о редких реакций nytroyidnyh, сопровождающиеся такими симптомами, как приливы, тошнота, рвота и гипотонии.
Sympathomimetic агенты. Возможно ослабление действия ингибиторов АПФ.
Pressor амины (например , адреналин). Возможно ослабление эффекта прессорных аминов , но не до такой степени , что устранило бы их использование.
Этиловый спирт. Эффекты ингибиторов АПФ увеличивается.
Ацетилсалициловая кислота, тромболитические агенты. Одновременное применение эналаприла с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологических дозах) и тромболитических агентов не представляет никакой опасности.
НПВП, включая селективные ингибиторы СОХ-2, ацетилсалициловая кислота> 3 г / день и неселективные НПВС. Одновременное применение НПВП может ослабить антигипертензивный эффект гидрохлортиазида и усилить воздействие последних на уровень калия в сыворотке крови.
Бета-блокаторы и диазоксид. Одновременное применение тиазидных диуретиков в т. Н. гидрохлоротиазид, бета - блокаторы могут повышать риск развития гипергликемии. Тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут усиливать гипергликемический эффект диазоксида.
Амантадин. Thiazides в т. Н. Гидрохлоротиазид может увеличить риск побочных эффектов , вызванных амантадин.
Амфотерицин В (парентерально), карбеноксолон, кортикостероиды средства кортикотропин (АКТГ), слабительные стимулирующее действие. Гидрохлоротиазид увеличивает электролитный дисбаланс, в основном гипокалиемии.
Этанол, барбитураты, наркотические анальгетики. Возможно выращивание ортостатической гипотензии.
Противодиабетические средства (пероральные гипогликемические средства, инсулин). По данным эпидемиологических исследований , одновременное применение ингибиторов АПФ и антидиабетических препаратов (инсулина или пероральных препаратов) может быть связано со значительным снижением уровня глюкозы в крови и повышают риск развития гипогликемии. Это , скорее всего , в течение первых недель лечения и в нарушении функции почек. У пациентов с сахарным диабетом , которые принимают пероральные противодиабетические средства или инсулин, следует тщательно контролировать уровень глюкозы в крови для обнаружения гипогликемии, особенно в течение первого месяца лечения ингибитором АПФ.
Возможное ослабление гипогликемическое действие под воздействием гидрохлортиазида (тиазидные во время лечения может уменьшить hlyukozotolerantnosti). Вы , возможно , потребуется изменить дозировку. Метформин использовать с осторожностью из - за риска лактацидоз из - за возможного функциональной почечной недостаточности , вызванной гидрохлортиазида.
Соли кальция. Тиазидные диуретики увеличивают уровень кальция в сыворотке крови за счет снижения его выход. Если назначения kaltsiyvmisnyh пищевые добавки должны контролировать уровень кальция в сыворотке крови и в соответствии с ним , чтобы корректировать дозу кальция.
Наркотики , пострадавшие от последствий изменений уровня калия в сыворотке крови. Мы рекомендуем периодический контроль калия в сыворотке крови и ЭКГ обследования при приеме гидрохлоротиазид вместе с препаратами, влияние изменений , которые влияют на уровень калия в сыворотке крови (например гликозиды и антиаритмические препараты).
Сердце гликозиды. На фоне возможной гипогликемии , вызванной гидрохлоротиазидом повышает риск Наперстянка интоксикации наркотиками.
Наперстянка гликозиды. Вызванный тиазидные гипокалиемии или гипомагниемии может способствовать аритмии , вызванные препаратами наперстянки.
Холестирамин и колестипол. Эти препараты могут уменьшить поглощение гидрохлортиазида. Группа диуретики Sulfonamidnoyi следует использовать в течение по крайней мере 1 час до или через 4-6 часов после нанесения холестирамин или колестипол.
Недеполяризующие миорелаксанты (например , тубокурарин хлорид). Гидрохлоротиазид может усилить их эффект.
Препараты , которые вызывают полиморфный тип тахикардии piruetnoho (желудочковая тахикардия) (в т. Н. Некоторые антиаритмических). Из - за повышенный риск развития гипокалиемии следует использовать с осторожностью гидрохлоротиазидом вместе с препаратами , которые могут вызвать полиморфные тахикардии piruetnoho , такие как гипокалиемия является фактором , который способствует piruetnoyi тахикардии: антиаритмический класс Ia (например , хинидин, hidrohinidyn, dyzopiramid), антиаритмический классу III (например , амиодарон, соталол, дофетилида, ibutylid), некоторые нейролептики (например , тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазина, tryftorperazyn, tsiamemazyn, сульпирид, sultopryd, amisulpiryd, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол) и другие препараты (например , бепридил, цизаприд, dyfemanil эритромицин для внутривенного введения galofantrina, mizolastyn, пентамидин, терфенадин, Винкамин внутривенно).
Карбамазепин. Учитывая риск симптоматической гипонатриемии следует осуществлять клинический и биологический мониторинг.
Йод-содержащие контрастные вещества. В случае мочегонное индуцированного обезвоживания увеличивает риск острой почечной недостаточности, главным образом , при применении высоких доз йодсодержащих контрастных агентов. Пациенты требуют регидратации перед введением йодсодержащих препаратов.
Иммунодепрессанты, системные кортикостероиды, прокаинамид. Можно уменьшить количество лейкоцитов, лейкопения.
Цитостатики (например , циклофосфамид, фторурацил, метотрексат). Можливе посилення токсичної дії на кістковий мозок, зокрема розвиток гранулоцитопенії, через погіршення виведення цих засобів нирками, спричиненого гідрохлортіазидом.
Засоби для лікування подагри (наприклад алопуринол, бензбромарон, пробенецид, сульфінпіразон). Може виникнути необхідність у збільшенні дози цих засобів, оскільки гідрохлортіазид підвищує рівень сечової кислоти у крові. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біперіден). Через ослаблення моторики травного тракту і зменшення швидкості евакуації зі шлунку біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.
Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.
Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду і метилдопи.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія і зростати ризик ускладнень на зразок подагри.
Клінічні лабораторні дослідження. Гідрохлортіазид може впливати на результати проби з бентиромідом. Тіазидні діуретики можуть знижувати у сироватці крові концентрацію йоду, що зв'язаний з білками, при відсутності інших ознак ураження щитовидної залози.
Інші антигіпертензивні засоби. При одночасному застосуванні можливе посилення гіпотензивних ефектів еналаприлу і гідрохлортіазиду. При поєднанні з нітрогліцерином, іншими нітропрепаратами або судинорозширювальними препаратами можливе подальше значне зниження артеріального тиску.
Літій. Були повідомлення про оборотне збільшення рівня літію у сироватці крові і його токсичності при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Тіазидні діуретики можуть ще більше підвищувати ризик розвитку токсичної дії літію, що вже має місце на тлі застосування інгібіторів АПФ. Тому препарат не рекомендується одночасно застосовувати з препаратами літію, а у разі необхідності такої терапії слід ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові.
Особливості застосування.
Симптоматична артеріальна гіпотензія. Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією. При застосуванні еналаприлу ризик її розвитку підвищується при порушенні водно-електролітного обміну, дієти з обмеженням вживання солі, діалізі, діареї або блюванні. Артеріальна гіпотензія спостерігалася у хворих із серцевою недостатністю із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Її ризик вищий у хворих із серцевою недостатністю більш тяжкого ступеня, що пов'язано із застосуванням високих доз петльових діуретичних засобів, гіпонатріємією або порушенням функції нирок. У таких хворих лікування слід розпочинати під суворим медичним наглядом і під час лікування регулярно контролювати їх стан. Ці рекомендації стосуються і хворих на ішемічну хворобу серця або з ураженням судин головного мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу. При появі артеріальної гіпотензії хворого треба перевести у горизонтальне положення і при необхідності провести інфузію 0,9 % розчину натрію хлориду. Перехідна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого лікування, яке може бути продовжене після нормалізації артеріального тиску на тлі інфузійної терапії.
Стеноз устя аорти і мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші судинорозширювальні засоби, інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати хворим із порушенням відтоку крові з лівого шлуночка, а також при кардіогенному шоку і стенозі, що спричинює суттєвий вплив на гемодинаміку.
Порушення функції нирок. При порушенні функції нирок початкову дозу еналаприлу слід визначати, враховуючи кліренс креатиніну, і далі коригувати відповідно до реакції організму на лікування. У таких хворих слід регулярно контролювати рівень калію і креатиніну у сироватці крові. Були повідомлення про розвиток ниркової недостатності на тлі лікування еналаприлом, головним чином у хворих із тяжкою серцевою недостатністю або із захворюваннями нирок, у т. ч. зі стенозом ниркової артерії. При своєчасному діагностуванні та адекватному лікуванні ця ниркова недостатність має оборотний характер. У деяких хворих без явної патології нирок спостерігалося збільшення концентрації сечовини і креатиніну у крові, особливо при одночасному застосуванні еналаприлу і діуретиків. У такому випадку може вимагатися зниження дози еналаприлу і/або відміна діуретика. При цьому, у першу чергу, треба мати на увазі можливість наявності стенозу ниркової артерії.
Застосування діуретиків групи тіазидів не завжди доцільно при лікуванні хворих із порушенням функції нирок. Вони неефективні при показниках кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче (наприклад для хворих із нирковою недостатністю помірного або тяжкого ступеня). У хворих із захворюваннями нирок застосування препаратів групи тіазидів може загострити азотемію. При порушенні функції нирок можуть спостерігатися кумулятивні ефекти препарату. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною (збільшення фракції небілкового азоту), необхідно ретельно переглянути призначене лікування і при необхідності відмінити гідрохлортіазид.
Вазоренальна артеріальна гіпертензія. Застосування інгібіторів АПФ у хворих із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. У цьому випадку порушення функції нирок може супроводжуватися лише незначними змінами концентрації креатиніну у сироватці крові. Таким хворим препарат слід застосовувати під постійним медичним наглядом у низькій дозі, яку поступово обережно підвищувати, під контролем функції нирок.
Трансплантація нирки. Клінічний досвід застосування препарату хворим, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, тому препарат не рекомендується даній категорії пацієнтів.
Печінкова недостатність. Рідко застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, що починався з холестатичної жовтяниці або гепатиту і закінчувався блискавичним некрозом печінки, інколи з летальним наслідком. Механізм розвитку такого синдрому не з'ясований. Хворим, у яких на тлі лікування інгібіторами АПФ розвивається жовтяниця або суттєво підвищується рівень печінкових ферментів, треба припинити застосування інгібітору АПФ і розпочати відповідне лікування.
Препарати групи тіазидів слід з обережністю застосовувати хворим із порушенням функції печінки або її прогресуючим захворюванням, оскільки незначні зміни вмісту рідини і водно-сольового балансу в організмі можуть спричинити печінкову кому.
Нейтропенія/агранулоцитоз. Повідомлялося про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у хворих, які застосовували інгібітори АПФ. При нормальній функції нирок і відсутності інших провокуючих факторів нейтропенія виникає досить рідко. Еналаприл слід з обережністю застосовувати хворим з ураженням судин на тлі колагенових захворювань, при лікуванні імунодепресивними засобами, алопуринолом, прокаїнамідом або при поєднанні цих факторів, особливо у хворих із попереднім ушкодженням нирок. У деяких хворих розвивалися тяжкі інфекційні процеси, які не піддавалися антибіотикотерапії. Під час застосування еналаприлу у таких хворих слід періодично перевіряти лейкоцитарну формулу, при цьому усім хворим рекомендується повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційного процесу.
Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк. При застосуванні інгібіторів АПФ, у т. ч. еналаприлу, повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника, гортані. Такий набряк може розвинутися у будь-який час на тлі лікування. У цьому випадку слід негайно припинити застосування препарату, хворий має перебувати під медичним наглядом до повного зникнення усіх симптомів. Навіть якщо ангіоневротичний набряк вражає тільки язик, без супутньої дихальної недостатності, необхідне тривале спостереження за хворим, оскільки застосування антигістамінних препаратів і кортикостероїдних засобів може бути недостатнім. У рідкісних випадках були повідомлення про летальні випадки через ангіоневротичний набряк гортані і язика. При набряку язика, надгортанника або гортані існує підвищений ризик обструкції дихальних шляхів, особливо у хворих, які нещодавно перенесли операцію на дихальних шляхах. У таких випадках необхідно вжити негайних заходів, у т. ч. може знадобитися підшкірна ін'єкція розчину епінефрину 1:1000 (0,3-0,5 мл) і/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Надалі хворий має перебувати під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. У представників негроїдної раси відзначалися частіші випадки ангіоневротичного набряку порівняно з іншими хворими, які отримували інгібітори АПФ. Хворі з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку іншого походження при застосуванні інгібіторів АПФ підпадають у групу підвищеного ризику щодо цього ускладнення.
Анафілактичні реакції при десенсибілізації отрутою комах. Рідко у хворих, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися анафілактичні реакції, що загрожували життю, при проведенні десенсибілізації отрутою комах. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібітору АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації.
Анафілактичні реакції при аферезі ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). Рідко у хворих, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися анафілактичні реакції, що загрожували життю, при проведенні аферезу ЛПНЩ з декстрину сульфатом. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу.
Гемодіаліз. Повідомлялося про розвиток анафілактичних реакцій при проведенні гемодіалізу з мембранами високої пропускної здатності (наприклад AN 69) у хворих, які отримували інгібітори АПФ. При необхідності такої процедури рекомендується використовувати діалізні мембрани іншого типу або застосовувати препарат іншого антигіпертензивного класу.
Метаболічні та ендокринні ефекти. Хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні антидіабетичні засоби або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ треба попередити про необхідність ретельного контролю рівня цукру у крові для уникнення розвитку гіпоглікемії, особливо у перший місяць одночасного застосування.
Препарати групи тіазидів можуть порушувати толерантність до глюкози. У хворих на цукровий діабет може вимагатися зміна дозування пероральних антидіабетичних засобів. Під час застосування препаратів групи тіазидів може проявитися прихований цукровий діабет. Застосування діуретиків групи тіазидів може призвести до збільшення рівня холестерину і тригліцеридів у сироватці крові, а у деяких хворих може розвинутися гіперурикемія або подагра.
Кашель. Повідомлялося про появу непродуктивного кашлю при застосуванні інгібітору АПФ, який припинявся після його відміни, що слід враховувати при проведенні диференційної діагностики причини кашлю.
Хірургічні втручання/анестезія. При виконанні хірургічних втручань або застосуванні наркозу із застосуванням препаратів, що знижують артеріальний тиск, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ за рахунок компенсаторного вивільнення реніну. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії, спричиненої цим механізмом, її усувають за допомогою інфузійної терапії.
Електролітні порушення. У деяких хворих, які застосовують інгібітори АПФ, у т. ч. еналаприл, спостерігалося підвищення рівня калію у сироватці крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, зниження функції нирок, вік хворого (понад 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні захворювання і стани, у т. ч. такі як зневоднення, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз і супутнє застосування калійзберігаючих діуретичних засобів (наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, а також інших засобів, що призводять до підвищення рівня калію у крові (наприклад гепарин). При застосуванні препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків, калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, у хворих з порушенням функції нирок можливе значне підвищення рівня калію у крові. Гіперкаліємія здатна спричинити розвиток тяжких аритмій, у т. ч. з летальним наслідком. Якщо застосування вищезазначених засобів з еналаприлом доцільне, лікування треба проводити з обережністю, регулярно контролюючи рівень калію у крові.
У будь-якого хворого, який застосовує діуретики, треба періодично контролювати рівень електролітів у плазмі. Препарати групи тіазидів, у т. ч. гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами-передвісниками появи водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, сонливість, запаморочення, неспокій, біль або судоми у м'язах, слабкість у м'язах, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і розлади з боку травного тракту, такі як нудота і блювання. Хоча при застосуванні гідрохлортіазиду може виникнути гіпокаліємія, одночасне застосування еналаприлу зменшує цей ефект. Ризик гіпокаліємії більш вірогідний у хворих із цирозом печінки, у хворих зі значно підвищеним діурезом, з недостатнім надходженням в організм електролітів, у хворих, які одночасно застосовують кортикостероїдні засоби або адренокортикотропний гормон. Оскільки застосування препарату не виключає ризик розвитку гіпокаліємії, під час його застосування слід регулярно перевіряти рівень калію у сироватці крові. У хворих із набряками у спекотну погоду може виникати гіпонатріємія розведення. Дефіцит хлоридів зазвичай помірно виражений і не вимагає терапевтичного втручання. Препарати групи тіазидів можуть знижувати виведення кальцію із сечею і спричиняти оборотне та легке підвищення рівня кальцію у сироватці крові при відсутності відповідних захворювань, що впливають на його метаболізм. При прихованому гіперпаратиреозі може спостерігатися виражена гіперкальціємія. Застосування препаратів групи тіазидів треба припинити перед проведенням досліджень функції паращитовидних залоз. Препарати групи тіазидів можуть збільшувати виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.
Антидопінговий тест. Гідрохлортіазид, що міститься у препараті, може зумовити хибно-позитивний результат антидопінгового тесту.
Літій. Препарат не рекомендується одночасно застосовувати з препаратами літію через збільшення токсичності останніх.
Етнічні відмінності. Як і у випадку інших інгібіторів АПФ, у хворих негроїдної раси антигіпертензивний ефект еналаприлу може бути менш виражений, ніж у інших пацієнтів, можливо, через більшу розповсюдженість низького рівня реніну в осіб даної раси.
Лабораторні дослідження. Препарат може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду у плазмі крові, лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз, препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну у сироватці крові.
Інше. У хворих на бронхіальну астму в анамнезі або без неї можуть виникати реакції гіперчутливості. Також були повідомлення про підвищений ризик посилення або активізації перебігу системного червоного вовчака.
Препарат містить лактозу, що слід враховувати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.
Інгібітори АПФ при застосуванні жінками у період ІІ і ІІІ триместрів вагітності можуть спричиняти фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) або неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався протягом ІІ триместру вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження нирок і черепа.
При щоденному застосуванні діуретиків у період вагітності мати і плід зазнають зайвого ризику виникнення ускладнень, включаючи жовтяницю у плода або новонародженого, тромбоцитопенію і, можливо, інші побічні реакції, що спостерігалися у дорослих пацієнтів.
За новонародженими, матері яких приймали препарат, потрібно ретельно спостерігати з метою виявлення у них артеріальної гіпотензії, олігурії і гіперкаліємії. Еналаприл, який має здатність проникати крізь плаценту, можна частково вивести з організму новонародженого шляхом перитонеального діалізу; теоретично його можна вивести шляхом обмінного переливання крові.
Еналаприл і гідрохлортіазид проникають у грудне молоко. У випадку, коли застосування препарату вважається необхідним, годування груддю слід припинити.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. На початку застосування препарату (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем і виконувати роботу з іншими механізмами. Пізніше ступінь заборони визначається індивідуально лікарем.
Спосіб застосування і дози. Препарат призначати пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється тільки одним еналаприлом. Застосування фіксованої комбінації еналаприлу і гідрохлортіазиду не підходить для початкової терапії і зазвичай рекомендується після коригування доз індивідуальних компонентів, однак при клінічній доцільності можна переходити одразу від монотерапії до лікування даним комбінованим препаратом.
Режим дозування встановлювати індивідуально залежно від стану хворого і ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії. Лікування слід розпочинати з низьких доз препарату з поступовим збільшенням дозування. Встановлену добову дозу слід приймати вранці разом із великою кількістю рідини.
Препарат застосовувати перорально незалежно від прийому їжі. Дорослим препарат призначати у початковій дозі по 1 таблетці на добу, при необхідності дозу підвищувати до 2 таблеток 1 раз на добу. Максимальна добова доза – 2 таблетки на добу.
Тривалість лікування залежить від тяжкості і перебігу захворювання.
Попереднє лікування діуретиками. Симптоматична гіпотензія може виникнути на початку терапії препаратом; вона частіше спостерігається у пацієнтів‚ у яких попередня терапія діуретиками спричинила порушення водно-електролітного балансу. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку терапії препаратом.
Порушення функцій нирок. При кліренсі креатиніну <30 мл/хв застосування препарату протипоказане. Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для пацієнтів із порушенням функції нирок і неефективні при рівні кліренсу креатиніну ≥30 мл/хв, тому перед переходом до фіксованої комбінації необхідне коригування дози еналаприлу шляхом титрування. Для таких пацієнтів петльові діуретики більш прийнятні за тіазиди. Доза еналаприлу і гідрохлортіазиду має бути найменшою. Необхідний періодичний контроль калію і креатиніну, наприклад кожні 2 місяці, коли стан пацієнта стабілізувався.
Спеціальні популяції. Для пацієнтів із виснаженням солей/об'єму початкова доза еналаприлу становить 5 мг або менше і рекомендується титрування монокомпонентів.
Пацієнти літнього віку. Застосування препарату пацієнтам літнього віку здійснювати у таких же самих дозах, як і для молодших пацієнтів. У випадку фізіологічної ниркової недостатності перед переходом до фіксованої комбінації необхідне коригування дози еналаприлу шляхом титрування.
Діти. Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені.
Передозування. Найчастішою ознакою передозування еналаприлом є виражена артеріальна гіпотензія, що розпочинається приблизно через 1 годину після застосування таблеток і супроводжується блокадою ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та ступором. Також може виникати гостра судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, відчуття страху і кашель. Були повідомлення про випадки перорального застосування 300 мг і 400 мг еналаприлу, що призвело відповідно до підвищення рівня еналаприлу у сироватці крові у 100 і 200 разів порівняно з рівнями, що зазвичай спостерігаються при застосуванні терапевтичних доз.
Найчастішими ознаками передозування гідрохлортіазидом є симптоми, зумовлені зниженням рівня електролітів у сироватці крові (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), а також зневоднення, що виникає внаслідок надмірного діурезу. Можуть виникати тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезії, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини у крові (в основному при нирковій недостатності). У випадку застосування серцевих глікозидів гіпокаліємія може призвести до збільшення серцевих аритмій.
Лікування носить симптоматичний і підтримуючий характер. У випадку передозування слід припинити застосування препарату, хворий має перебувати під медичним наглядом. При появі артеріальної гіпотензії хворого слід перевести у горизонтальне положення і при необхідності провести інфузію 0,9 % розчину натрію хлориду. Можливе проведення внутрішньовенної інфузії ангіотензину ІІ і/або препаратів катехоламінової групи. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, показане штучне блювання, промивання шлунка, застосування адсорбентів і проносних засобів. Еналаприл піддається виведенню за допомогою гемодіалізу. При стійкій брадикардії показане застосування кардіостимулятора, при цьому слід проводити неперервний контроль життєвих показників організму та рівня електролітів у сироватці крові.
Побічні реакції. З боку крові і лімфатичної системи: анемія (у т. ч. апластична і гемолітична), лейкопенія, нейтропенія, зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
З боку ендокринної системи: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.
З боку метаболізму: гіпоглікемія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, втрата апетиту, анорексія, подагра, метаболічний алкалоз.
З боку нервової системи: головний біль, сплутаність свідомості, непритомність, порушення сну, сонливість, безсоння, незвичні сновидіння, підвищена збудливість, дезорієнтація, зміни настрою, нервозність, неспокій, парестезії, вертиго, запаморочення, депресія.
З боку органів чуття: транзиторне порушення зору, розпливчатість зору, затуманення зору, ксантопсія, шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія (у т. ч. ортостатична), втрата свідомості, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія, почервоніння шкіри обличчя, припливи, пальпітація; інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу, вірогідно, на тлі тяжкої артеріальної гіпотензії у хворих групи ризику; синдром Рейно.
З боку дихальної системи: кашель, задишка, ринорея, фарингіт, біль у горлі або осиплість голосу, бронхоспазм/астма, легеневі інфільтрати, респіраторний дистрес-синдром (у т. ч. пневмоніт і набряк легень), риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
З боку травної системи: нудота, діарея, біль у животі, зміна смакового сприйняття, кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспептичні розлади, запор, подразнення шлунка, сухість у роті, відчуття спраги, пептичні виразки, метеоризм, стоматит/афтозний стоматит, глосит, ангіоневротичний набряк кишечнику.
З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, некроз печінки (іноді з летальним наслідком), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), холестаз (у т. ч. із жовтяницею), холецистит (зокрема у хворих із діагностованим холелетіазом).
З боку шкіри і підшкірної клітковини: висипання (у т. ч. екзантема), гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (були повідомлення про набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника і/або гортані), анафілактичні реакції (у т. ч. анафілактичний шок), посилене потовиділення, шкірний свербіж, кропив'янка, алопеція, поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, ексфоліативний дерматит, пухирчатка, еритродермія, пурпура, шкірна форма системного червоного вовчака, некротизуючий ангіїт.
Описаний симптомокомплекс, який включає такі явища: підвищення температури, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний титр АНА (антиядерних антитіл), підвищення ШОЕ, еозинофілію, лейкоцитоз. Також можливі висипання, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції.
З боку кістково-м'язової системи: судоми м'язів, міалгія, артралгія.
З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія, олігурія, інтерстиціальний нефрит.
З боку репродуктивної системи і молочних залоз: статеві розлади, імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення: астенія, підвищена втомлюваність, біль у грудній клітці, загальне нездужання, слабкість, підвищення температури тіла.
Дослідження: електролітні порушення (у т. ч. гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія), підвищення активності печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну, холестерину і тригліцеридів у сироватці крові, оборотне підвищення у сироватці крові рівня речовин, що виводяться нирками (креатинін, сечовина, сечова кислота).
Інфекції та інвазії: сіаладеніт.
Термін придатності. 4 роки.
Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. Таблетки 10 мг/12,5 мг № 20, № 20´2, № 30, № 30´2 у блістерах у коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров'я».
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Україна, 61013, м. Харків, вул. Шевченка, 22.
ГИДРОХЛОРОТИАЗИД+ЭНАЛАПРИЛ
Искать отдельно: ГИДРОХЛОРОТИАЗИД, ЭНАЛАПРИЛ
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа