Для медицинского использования лекарственного средства

эналаприл

(Эналаприл)

Место хранения:

Активный ингредиент: эналаприл Maleate;

1 таблетка содержит 0,01 г малеата эналаприла (10 мг);

Вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, кукурузный крахмал, микрокристаллическая целлюлоза, стеарат магния, коллоидный безводный диоксид кремний, повидон.

Лекарственная форма. Таблетки

Основные физико-химические свойства: таблетки белые или почти белый цвет с тиром распределительным.

Фармакотерапевтическая группа. Ингибиторы ангиотензина трансформируют фермент. Эналаприл. Код ATC S09A A02.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

ENALAPRILUM - соль кислоты эналаприла малеиновой, производное двух аминокислот,
L-аланин и L-пролин.

Механизм действия.

Ангиотензин трансформирующая фермент - пептидилапептидаза, которая катализирует преобразование ангиотензина и в прессованном вещественцинском языке II. После поглощения эналаприл гидролизован для энаплатации, который подавляет туз. Ингибирование тузов приводит к снижению плазмы крови ангиотензина II, что приводит к увеличению активности плазмы Ринна крови (из-за подавления отрицательной обратной связи между активностью ангиотензина II и выделением ренина) и снижением секреция альдостерона.

ACE идентична кининазы II. Таким образом, эналаприл также может блокировать расщепление брадикинина, сильный vazodepresornoho пептид. Однако значение этого явления для терапевтического эффекта препарата остается неясным.

Механизм, посредством которого эналаприл снижает артериальное давление, в первую очередь связан с ингибированием системы ренин-ангиотензин-альдостерон. Эналаприл может проявлять антигипертензивный эффект даже у пациентов с гипертонией низкорениновой.

Использование Эналаприло, если гипертония вызывает снижение артериального давления у пациентов с горизонтальной и вертикальной позицией без значительного увеличения частоты сердечных сокращений.

Симптоматическая постуральная гипотензия происходит нечасто. У некоторых пациентов достижение оптимального снижения артериального давления может потребоваться несколько недель терапии. Внезапная отмена эналаприла не связано с быстрым увеличением кровяного давления.

Эффективное ингибирование активности ACE обычно достигается в течение 2-4 часов после перорального введения одной дозы эналаприла. Получение антигипертензивное действие, как правило, происходит в течение 1 часа и пик снижения кровяного давления достигается через 4-6 часов после применения препарата. Продолжительность эффекта зависит от дозы. Но при использовании в рекомендуемых дозах антигипертензивные и гемодинамические эффекты сохраняются не менее 24 часов.

Во время гемодинамических исследований у пациентов с существенными гипертонией снижение артериального давления обычно сопровождается снижением периферического артериального сопротивления с увеличением сердечного производства и незначительным ускорением частоты сердечных сокращений или без него. После использования эналаприл, как правило, увеличивает почечный кровоток; скорость клубочковой фильтрации, как правило, без изменений. Признаки задержки натрия или воды не обнаружены. Тем не менее, у пациентов с низкой исходной скорости клубочковой фильтрации эти уровни в целом увеличены.

В то время как краткосрочные клинические исследования у пациентов с диабетом, с или без заболевания почек после использования эналаприл наблюдалось снижение альбуминурии, экскреции с мочой IgG и общего белка в моче.

Когда комбинированное использование тиазидных диуретиков эналаприл антигипертензивного эффекта препарата по крайней мере, добавкам. Эналаприл может уменьшить или предотвратить развитие гипокалиемии, вызванной тиазидом.

У пациентов с сердечной недостаточностью, которые используют сердечные гликозиды и диуретики, принимая оральный или инъекционный препарат Эналаприл был связан с уменьшением периферического сопротивления и артериального давления. Выброс сердца увеличился, а сердечная ставка (обычно увеличивается у пациентов с сердечной недостаточностью) уменьшилось. Также пониженное давление в конечных легочных капиллярах. Улучшена терпимость физической активности и снижение тяжести сердечной недостаточности, оцениваемых критериями Нью-Йорка (Нью-Йорк Сердечная ассоциация). Эти эффекты сохранялись в течение длительного периода лечения.

У пациентов с легкой и умеренной сердечной недостаточностью, эналаприл spovilnyuvav прогрессирование дилатации / увеличение миокарда и сердечной недостаточности, о чем свидетельствует сниженной систолического и конечного диастолического объема левого желудочка и фракции выброса улучшилось.

В многоцентровое, рандомизированное, двойное слепое, плацебо-контролируемое исследование исследовали популяцию с бессимптомной дисфункцией левого желудочка (фракция выброса <35%). 4228 пациентов были рандомизированы в группу плацебо (п = 2117) или эналаприл (п = 2111). В плацебо у пациентов 818 развитых сердечной недостаточности или смерти результатом (38,6%) по сравнению с 630 пациентов в группе эналаприла (29,8%) (снижение риска 29%, 95% ДИ, 21-36%, р <0,001). 518 пациентов в группе плацебо (24,5%) и 434 пациентов в группе эналаприла (20,6%) умерли или были госпитализированы на возникновение или обострение сердечной недостаточности (снижение риска 20%, 95% ДИ, 9-30% р <0,001) , В многоцентровое, рандомизированное, двойное слепое, плацебо-контролируемое исследование исследовали популяцию с симптоматической застойной сердечной недостаточности вследствие систолической дисфункции (фракция выброса <35%). 2569 пациентов, получавшие стандартное лечение по поводу сердечной недостаточности, были рандомизированы в группу плацебо (п = 1284) или эналаприл (п = 1285). В группе плацебо было 510 со смертельным исходом (39,7%) по сравнению с 452 в группе эналаприла (35,2%) (снижение риска 16%, 95% ДИ, 5-26%, р = 0,0036). В группе плацебо, было 461 результат сердечно-сосудистой смертности по сравнению с 399 в группе эналаприла (снижение риска 18%, 95% ДИ, 6-28%, р <0,002), в основном за счет снижения смертности от прогрессирующей сердечной недостаточности (251 в в группе плацебо и 209 в группе эналаприла, снижение риска 22%, 95% ДИ, 6-35%). Меньшее количество пациентов умерли или были госпитализированы с ухудшением сердечной недостаточности (736 в группе плацебо и 613 в группе эналаприла, снижение риска 26%, 95% ДИ, 18-34%, p <0,0001). В общем исследовании SOLVD у больных с дисфункцией левого желудочка Эналаприл снижает риск развития инфаркта миокарда на 23% (95% CI, 11-34%, р <0,001) и снижение риска госпитализации по поводу нестабильной стенокардии на 20% (95% ДИ , 9 -29%, р <0,001).

Клиническая фармакология у детей

Опыт работы с детьми 6 лет гипертензии ограничен. В ходе клинического исследования с участием 110 гипертензивных детей от 6 до 16 лет с массой тела ≥ 20 кг и скоростью клубочковой фильтрации> 30 м ² мл / мин / 1,73m ² пациенты , которые весиут <50 кг получали 0,625, 2 или 5 20 мг эналаприла ежедневно, и пациентов, которые весили 50 кг получали 1,25, 5 или 40 мг эналаприла в день. Применение эналаприла 1 раз в день снижается более низкое кровяное давление значение в зависимости от дозы.

Зависимый от дозы антигипертензивного эффекта эналаприл была одинаковой во всех подгруппах (возраст, Тэннер стадии пути, пола, раса). Однако, с изучали самые низкие дозы, 0,625 мг и 1,25 мг, что соответствует в среднем 0,02 мг / кг один раз в день 1 не обеспечивают долгосрочных антигипертензивный эффект. Максимальная доза изучали составило 0,58 мг / кг (40 мг), 1 раз в день. Профиль побочных эффектов у детей не отличается от такового у взрослых.

Фармакокинетика.

Поглощение.

После приема внутрь эналаприла быстро всасывается, максимальная концентрация в сыворотке крови эналаприла достигается в течение 1 часа после применения внутрь. Степень абсорбции эналаприла в применении в таблетки составляет примерно 60%. Наличие пищи в желудочно-кишечном тракте не влияет на всасывание эналаприла полости рта. После поглощения в эналаприл принял быстро и широко гидролизу до enalaprylatu, мощного ингибитора АПФ. Enalaprylatu максимальная концентрация в сыворотке крови наблюдается примерно через 4 часа после нанесения дозы эналаприла перорально.

Эффективный период полураспада (T?) Enalaprylatu после многократного перорального введения 11 часов.

Распределение.

В течение всего диапазона терапевтических концентраций не более 60% эналаприна связывается с белками в сыворотке крови.

Биотрансформация.

За исключением преобразования в enalaprylat более, нет никаких доказательств значительного метаболизма эналаприла.

Разведение.

Enalaprylat выводится из организма в основном почками. Основные компоненты в моче enalaprylat, приблизительно 40% от дозы, и неизменной эналаприл (около
20%).

Нарушение функций почек.

У пациентов с почечной недостаточностью увеличивается воздействие эналаприла и эналапрылату. У пациентов с легкой и умеренной почечной дисфункции (клиренс креатинина 40-60 мл / мин) AUC enalaprylatu в стационарном состоянии была примерно в 2 раза выше, чем у пациентов с нормальной функцией почек после введения 5 мг 1 раз в сутки. При тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина ≤ 30 мл / мин) AUC увеличена приблизительно в 8 раз. В то же время уровень почечной недостаточности, эффективный период полурасания эналаприлата продлен, а время устойчивому состоянию замедляется (см. Раздел «Способ применения и доза»).

Эналаприлат может быть получен из общего циркуляции с гемодиализным. Оформление эналаприна в диализе составляет 62 мл / мин.

Клинические характеристики.

Индикация.

Лечение артериальной гипертонии.

Лечение клинически выраженной сердечной недостаточности.

Профилактика клинически выраженной сердечной недостаточности у пациентов с бессимптомной дисфункцией левой желудочковой желудочки (фракция ≤ 35%).

Противопоказание.

Гиперчувствительность к эналаприл, к любому эксципиентом, или любой другой ингибитор АПФ.

Наличие в анамнезе ангионевротического отека, связанного с использованием ингибиторов ACE.

Наследственный или идиопатический ангионевротический отек.

Эналаприл не следует использовать с лекарственными средствами , содержащими алискирны у пациентов с диабетом или почечной дисфункцией (СКФ <60 мл / мин / 1,73 м ^2).

Беременные женщины или женщины, которые планируют стать беременными (см. «Применение во время беременности или грудного вскармливания»).

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Гипотензивная терапия.

Одновременное применение этих препаратов может усиливать гипотензивное действие эналаприла. Одновременное применение с нитроглицерином и другими нитратами или другими вазодилататорами может дополнительно снизить артериальное давление.

Калийсберегающие диуретики, калий или добавки.

Ингибиторы ACE усиливают, вызванные диуретиками потери калия. Использование калия диуретиков (например, спиронолактон, эплеренон, триамтерны или амилорид), а также использование пищевых добавок или заменителей соли, содержащих калий, может привести к значительному увеличению уровней калия в сыворотке крови. Если указанные выше средства, показанные в связи с гипокалиемии, они должны использоваться с осторожностью, регулярно определяя уровень калия в сыворотке крови (см. Раздел «Особенности применения»).

Диуретики (тиазидные или петлевые диуретики).

Предварительное обращение с диуретиками в больших дозах может привести к снижению объема циркулирующей крови и увеличения риска артериальной гипотензии в начале анализиренной терапии (см. Раздел «Особенности применения»). Антигипертензивные эффекты могут быть уменьшены путем прекращения диуретического, увеличения объема или приема соли, если вы начинаете лечение с низкой дозой эналаприла.

Pr о tydiabetychni препараты.

Эпидемиологические исследования показали, что совместимое применение ингибиторов ACE и антидиабетические препараты (инсулин, пероральные гипогликемические агенты) могут вызвать снижение уровня глюкозы в крови с риском гипогликемии. Это явление, скорее всего, в течение первых недель комбинированного применения и у больных с почечной недостаточностью (см. Раздел «Особенности применения», «побочные эффекты»).

Литий сыворотки.

Сопутствующее администрирование ингибиторов ACE и лития сообщила обратимого улучшения лития в сыворотке крови и токсичности. Одновременное применение ингибиторов АПФ и тиазидные диуретики может дополнительно увеличивать уровни лития в сыворотке крови и повышают риск токсичности лития. Не используйте эналаприл с литием, но если комбинация необходима для пациента, следует проводить тщательный мониторинг уровня лития в сыворотке крови (см. Раздел «Особенности применения»).

Трициклические антидепрессанты / нейролептики / анестетики / снотворные.

Одновременное применение некоторых анестетиков, трициклических антидепрессантов и антипсихотических средств с ингибиторами АПФ может привести к дальнейшему снижению кровяного давления (см. Раздел «Особенности применения»).

НПВС, включая селективные ингибиторы СОХ-2.

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая селективные ингибиторы циклооксигеназы-2 (COX-2-ингибиторы), могут снизить влияние диуретиков и других антигипертензивных препаратов. Следовательно, гипотензивный эффект антагонистов антагонистов рецепторов II ангиотензина или ингибиторов ACE может ослабить нестероидными противовоспалительными агентами, включая селективные ингибиторы COX-2.

Одновременное применение НПВП, включая ингибиторы СОХ-2, и антагонисты рецептора ангиотензина II или ингибиторов АПФ вызывает аддитивный эффект на увеличение калия в сыворотке крови и может привести к почечной дисфункции. Обычно эти эффекты обратимы.

Редко возможно острая почечная недостаточность, особенно у некоторых пациентов с нарушенной функцией почек (например, у пожилых пациенты или пациенты с низким объемом крови, в том числе те, которые используют диуретики). Таким образом, эта комбинация должна вводиться с осторожностью для пациентов с почечной дисфункцией. Пациенты должны потреблять много жидкостей и быть тщательно отслеживаемым функцией почек в начале сопутствующей терапии и периодически во время такого лечения.

Двойная блокада системы ренин-ангиотензин-альдостерон (РААС).

Двойная блокада (например, путем добавления ингибитора АПФ антагонистов рецепторов ангиотензина II) должно быть ограничено частными случаями тщательного контроля артериального давления, функции почек и уровень электролитов. В ходе нескольких исследований сообщалось, что у пациентов с установленным атеросклеротического поражения сосудов, сердечной недостаточности или диабета с конечным поражением двойной блокады системы ренин-ангиотензин-альдостерон связано с более высокой частотой гипотонии, обмороки, гиперкалиемия и ухудшение почечной функция (в том числе острой почечной недостаточности) по сравнению с таковым в применении одного препарата, действующего на систему ренин-ангиотензин-альдостерон. Не используйте Эналаприл aliskirenom пациентов с диабетом или почечной дисфункции (СКФ
<60 мл / мин / 1,73 м ²⁾ (см. Раздел "Contra" и "Особенности применения").

Препараты золота.

Изредка сообщалось о нитрилеиоидных реакциях (симптомы, которые включают отек лица, тошнота, рвота и артериальную гипотензию) у пациентов, получавших инъекционные золоты (авротиоматат натрия) и совместимым ингибитором ACE, включая эналаприл.

Симпатомиметики.

Симптомимеры могут снизить антигипертензивные эффекты ингибиторов ACE.

Алкоголь.

Алкоголь усиливает гипотензивный эффект ингибиторов ACE.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитики и бета-блокаторы.

EnalaPril можно безопасно использовать супетно ​​с ацетилсалициловой кислотой (при кардиологических дозах), тромболитике и β-блокаторах.

Сопутствующая терапия с ингибитором АПФ и антагонисты рецепторов ангиотензина.

Сообщалось, что у пациентов с подтвержденным атеросклерозом, сердечной недостаточности или диабета с повреждением конечного органа сопутствующей терапии с ингибитором АПФ и антагонисты ангиотензина связано с более высокой частотой возникновения гипотонии, обмороки, гиперкалиемия и ухудшение функции почек ( в том числе острой почечной недостаточности) , по сравнению с единственным препаратом в применении системы ренин-ангиотензин-альдостерон. Двойная блокада (например, сочетание ингибиторов АПФ с ангиотензина II, антагонист рецептора) должно быть ограничено индивидуально определенных случаях и сопровождаться тщательным контролем функции почек, уровня калия и артериального давления.

Особенности приложения.

Симптоматическая гипотензия.

Симптоматическая гипотензия редко наблюдается у больных с неосложненной артериальной гипертензией. У больных гипертонической болезни , получающих эналаприл, симптоматическая гипотензия развивается чаще при гиповолемии , которая возникает, например, в результате лечения диуретиков, ограничение потребления соли у больных, находящихся на диализе , и у пациентов с диареей или рвотой (см. Раздел «Взаимодействие с другие лекарственные препараты и другие формы взаимодействия»и„Побочные реакции“). Симптоматичну гіпотензію спостерігали й у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів з тяжкішими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функцій нирок. Таким пацієнтам лікування Еналаприлом слід починати під наглядом лікаря. При зміні дози Еналаприлу та/або діуретика нагляд має бути особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії хворому слід надати горизонтального положення та, якщо необхідно, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин. Транзиторна артеріальна гіпотензія при застосуванні Еналаприлу не є протипоказанням для подальшого застосування, яке можна продовжувати зазвичай без ускладнень після нормалізації артеріального тиску шляхом відновлення об'єму рідини.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим тиском Еналаприл може додатково знизити рівень артеріального тиску. Така реакція на застосування препарату є очікуваною та зазвичай не є підставою для припинення лікування. У разі, коли артеріальна гіпотензія стає резистентною до лікування, слід знизити дозу та/або припинити лікування діуретиком та/або Еналаприлом.

Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку; їхнього застосування слід уникати в разі кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.

Порушення функцій нирок.

Пацієнтам з порушенням функцій нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу еналаприлу слід підбирати згідно з кліренсом креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та надалі – з відповіддю на лікування. Для таких пацієнтів стандартною медичною практикою є регулярний контроль вмісту калію та рівня креатиніну.

Про порушення функцій нирок повідомляли у зв'язку з застосуванням еналаприлу, що, головним чином, спостерігалося у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або з захворюванням нирок, включаючи стеноз артерії нирок. При своєчасному виявленні та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов'язана з терапією еналаприлом, зазвичай носить оборотний характер.

У деяких пацієнтів із гіпертензією, у яких не було виявлено захворювання нирок до початку лікування, еналаприл сумісно з діуретиками спричинював звичайно незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові. У таких випадках може бути необхідним зменшення дози та/або відміна діуретика. Ця ситуація підвищує ймовірність наявного стенозу артерії нирок (див. розділ «Особливості застосування»: Реноваскулярна гіпертензія).

Реноваскулярна гіпертензія.

Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, коли пацієнти з двобічним стенозом артерій нирок або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ. Втрата функцій нирок можлива вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці крові. Таким пацієнтам лікування слід розпочинати малими дозами під ретельним лікарським наглядом з обережним титруванням та моніторингом функцій нирок.

Трансплантація нирки.

Немає досвіду щодо застосування препарату Еналаприл пацієнтами, які недавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому цим пацієнтам не рекомендовано лікування препаратом Еналаприл.

Печінкова недостатність.

Рідко інгібітори АПФ асоціювались із синдромом, що розпочинається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до миттєвого некрозу печінки та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому залишається нез'ясованим. Пацієнтам, які застосовують інгібітори АПФ і у яких розвивається жовтяниця або помітне підвищення ферментів печінки, слід припинити застосування інгібітору АПФ та знаходитися під відповідним медичним спостереженням.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

У пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, повідомлялося про появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та у разі відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникала рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам із колагенозом судин, які проходять імуносупресантну терапію, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існує порушення функцій нирок. У деяких із цих пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які іноді не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При призначенні еналаприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, а пацієнтам слід повідомляти про будь-який прояв інфекції.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

При застосуванні інгібіторів АПФ, у т.ч. Еналаприлу, були описані поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникав у різні періоди лікування. У цих випадках слід негайно припинити лікування Еналаприлом і встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб упевнитись у повному зникненні симптомів. Лише після цього спостереження можна припинити. Навіть тоді, коли відбувається набряк тільки язика без порушення дихання, пацієнти можуть потребувати подовженого спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальний наслідок через ангіоневротичний набряк гортані або набряк язика. У разі, коли набряк локалізується у ділянці язика, голосової щілини або гортані, особливо у пацієнтів із хірургічними втручаннями на дихальних шляхах в анамнезі, може розвинутися обструкція дихальних шляхів. Коли є залучення язика, глотки або гортані до процесу та це може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно розпочати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000
(0,3-0,5 мл) і/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не пов'язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ (див. також розділ «Протипоказання»).

Анафілактоїдні реакції у ході проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих.

Зрідка у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ у ході проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивались анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібітору АПФ.

Анафілактоїдні реакції впродовж аферезу ліпопротеїдів низької щільності.

Рідко у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ впродовж аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстрану сульфатом, виникали анафілактоїдні реакції, що становили загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, AN 69®) і застосовують одночасно інгібітор АПФ, іноді розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується розглянути питання про застосування діалізних мембран іншого типу або гіпотензивного засобу іншої групи.

Гіпоглікемія.

Пацієнтам із цукровим діабетом, які застосовують пероральні антидіабетичні препарати чи інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендувати ретельно перевіряти рівні цукру в крові, особливо впродовж перших декількох місяців супутнього застосування (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Кашель.

Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Звичайно кашель носить непродуктивний стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель унаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Проведення хірургічних операцій/анестезія.

Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням препаратів, які спричинюють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об'єму рідини.

Гіперкаліємія.

Впродовж лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівня калію у крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком від 70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім застосуванням калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; а також у пацієнтів, які застосовують інші препарати, що можуть спричинити підвищення калію у крові (наприклад, гепарин). Зокрема, застосування калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтами з порушенням функцій нирок може призвести до значного підвищення рівня калію у крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні, аритмії. Якщо супутнє застосування еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи вміст калію у сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій.

Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину.

Комбінування інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II слід обмежити індивідуально визначеними випадками, які супроводжуються ретельним моніторингом функції нирок, рівнів калію та артеріального тиску (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лактоза.

Еналаприл містить лактозу, і тому пацієнтам з рідкими спадковими порушеннями непереносимості галактози, недостатністю лактази чи синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід приймати цей препарат. Еналаприл містить менше ніж 100 мг лактози у таблетці.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Препарат не застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Годування груддю.

Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації у грудному молоці (див. розділ «Фармакокінетика»). Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначимими, застосування препарату Еналаприл не рекомендується під час годування груддю недоношених та немовлят у перші кілька тижнів після народження, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід у цьому питанні. У випадку старших немовлят застосування препарату Еналаприл у період годування груддю може розглядатись, якщо лікування необхідне для матері, а за дитиною спостерігатимуть щодо появи будь-яких побічних ефектів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При керуванні автотранспортом або іншими механізмами слід взяти до уваги можливий розвиток запаморочення або втоми.

Спосіб застосування та дози.

Прийом їжі не впливає на всмоктування таблеток Еналаприл.

У разі призначення препарату в дозі менше 5 мг застосовувати препарати еналаприлу з можливістю такого дозування.

Дозування потрібно добирати індивідуально відповідно до стану кожного пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та реакції артеріального тиску у відповідь.

Артеріальна гіпертензія.

Доза препарату становить від початкової 5 мг до максимальної 20 мг залежно від ступеня артеріальної гіпертензії та стану пацієнта (див. нижче). Еналаприл приймати 1 раз на добу. При артеріальній гіпертензії легкого ступеня рекомендована початкова доза становить
5-10 мг.

У пацієнтів із дуже активованою ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (наприклад, з реноваскулярною гіпертензією, порушенням сольового та/або рідинного балансу, декомпенсацією серцевої функції або тяжкою артеріальною гіпертензією) можливе надмірне зниження артеріального тиску після застосування початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза 5 мг або нижче, а початок лікування повинен проходити під наглядом лікаря.

Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призвести до дефіциту рідини та ризику виникнення артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Для таких пацієнтів рекомендується початкова доза 5 мг або нижче. У разі можливості лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Еналаприл. Слід перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.

Звичайна підтримуюча доза – 20 мг 1 раз на добу. Максимальна підтримуюча доза становить 40 мг на добу.

Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка.

Для лікування клінічно вираженої серцевої недостатності Еналаприл застосовується разом з діуретиками та, у разі необхідності, препаратами наперстянки або бета-блокаторами. Початкова доза Еналаприлу для пацієнтів із клінічно вираженою серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому застосування препарату необхідно проводити під ретельним лікарським контролем для того, щоб встановити первинний вплив препарату на артеріальний тиск. У разі відсутності ефекту або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникла на початку лікування Еналаприлом серцевої недостатності, дозу слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг, яку призначати одноразово або розділяти на 2 прийоми залежно від того, що краще переносить пацієнт. Добір дози рекомендовано здійснювати впродовж 2-4 тижнів. Подібний терапевтичний режим ефективно зменшує показники летальності пацієнтів із клінічно вираженою серцевою недостатністю. Максимальна доза становить 40 мг на добу за 2 прийоми.

Пропонована титрація дози Еналаприлу для пацієнтів із серцевою недостатністю/ безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка

* З обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам з порушенням функцій нирок або тим, хто застосовує діуретики (див. розділ «Особливості застосування»).

Як до, так і після початку лікування Еналаприлом слід здійснювати ретельний контроль артеріального тиску і функцій нирок (див. розділ «Особливості застосування»), оскільки повідомлялося про артеріальну гіпотензію та (більш рідко) подальшу ниркову недостатність. Пацієнтам, які застосовують діуретики, у разі можливості слід зменшити дозу до початку лікування препаратом Еналаприл. Розвиток артеріальної гіпотензії після початкової дози Еналаприлу не означає, що гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні, та не свідчить про необхідність припинення застосування препарату. Слід також контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок.

Дозування при нирковій недостатності.

Загалом повинен бути збільшений інтервал між прийомами Еналаприлу і/або зменшене дозування препарату.

*Див. розділ «Особливості застосування»: пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Еналаприл видаляється шляхом гемодіалізу. Корекцію дозування у дні, коли гемодіаліз не проводиться, необхідно здійснювати залежно від рівня артеріального тиску.

Пацієнти літнього віку.

Дозу слід коригувати залежно від функцій нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти з артеріальною гіпертензією віком від 6 років.

Досвід клінічного застосування Еналаприлу дітям із артеріальною гіпертензією обмежений (див. розділи «Особливості застосування», «Фармакодинаміка», «Фармакокінетика»).

Дітям, які можуть ковтати таблетки, дозу слід призначати індивідуально, відповідно до стану пацієнта, реакції артеріального тиску у відповідь на лікування та маси тіла пацієнта. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг для пацієнтів з масою тіла від 20 до 50 кг та 5 мг для пацієнтів з масою тіла ≥ 50 кг. Еналаприл застосовувати 1 раз на добу. Дозування слід коригувати залежно від потреб до максимального 20 мг на добу для пацієнтів з масою тіла від 20 до 50 кг та 40 мг для пацієнтів з масою тіла ≥ 50 кг (див. розділи «Особливості застосування» та «Діти»).

Еналаприл не рекомендований для новонароджених та дітей із рівнем гломерулярної фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м ² через відсутність даних.

Діти.

Застосовувати дітям віком від 6 років.

Через відсутність даних Еналаприл не рекомендують для лікування дітей із рівнем клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв/1,73 м ² .

Передозування.

Існують обмежені дані щодо передозування препарату. Основними ознаками передозування, згідно з наявними даними, є виражена артеріальна гіпотензія, яка починається приблизно через 6 годин після застосування препарату і співпадає з блокадою системи ренін-ангіотензин, і ступор. Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривожність та кашель. Рівні еналаприлату в плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при застосуванні терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після застосування відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлу.

Для лікування передозування рекомендуються внутрішньовенні інфузії ізотонічного розчину. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти в горизонтальне положення. Можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенного введення катехоламінів. Якщо препарат був застосований недавно, рекомендуються заходи з елімінації еналаприлу малеату (такі як штучне блювання, промивання шлунка, застосування абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»: пацієнти, які перебувають на гемодіалізі). При брадикардії, що резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

Побічні реакції.

При застосуванні Еналаприлу у більшості випадків побічні ефекти були незначними, мали тимчасовий характер і не вимагали відміни терапії.

З боку системи крові: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну); нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.

З боку ендокринної системи: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.

Метаболічні порушення: гіпоглікемія (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку нервової системи і психіки: депресія, головний біль; сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезії, вертиго; розлади сну, аномальні сновидіння.

З боку органів зору: затуманений зір.

З боку серцево-судинної системи: запаморочення; гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль за грудниною, порушення ритму, стенокардія, тахікардія; ортостатична гіпотензія, прискорене серцебиття, інфаркт міокарду чи інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження тиску у пацієнтів з високим ризиком (див. розділ «Особливості застосування»), феномен Рейно.

З боку дихальної системи: кашель; задишка; ринорея, біль у горлі та захриплість, бронхоспазм/астма; легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

З боку травної системи: нудота; діарея, абдомінальний біль, зміна смаку; кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки; стоматит/афтозні виразки, глосит; ангіоневротичний набряк кишечнику.

З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатит гепатоцелюлярний чи холестатичний, гепатит, включаючи некроз, холестаз (включаючи жовтяницю).

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»); підвищене потовиділення, свербіж, кропив'янка, алопеція; множинна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, еритродермія.

Повідомлялося про розвиток складного симптомокомплексу, який включав деякі або всі з таких проявів як: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз. Як побічні ефекти можуть також виникати висипання, фотосенсибілізація та інші реакції з боку шкіри.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; олігурія.

З боку репродуктивної системи: імпотенція; гінекомастія.

Загальні порушення та порушення умов введення: астенія; втома; м'язові судоми, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту, гарячка.

Зміни лабораторних показників: гіперкаліємія, підвищення креатиніну в сироватці крові; підвищення сечовини в крові, гіпонатріємія; підвищення ферментів печінки, підвищення білірубіну в сироватці крові.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 1 або 2 блістери в пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. АТ «Лекхім-Харків».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 61115, м. Харків, вул. сімнадцятого Партз'їзду, буд. 36.