ЭНАЛОЗИД 12,5 табл. блистер №30

Для медицинского использования лекарственного средства

Эналосид ^® 12,5 .

(Эналозид 12.5)

Место хранения:

Активные вещества: эналаприл; гидрохлоротиазид;

1 таблетка содержит: аналаприла Maleate в переносе до 100% вещества - 10 мг, гидрохлоротиазид в переносе 100% вещества - 12,5 мг;

Вспомогательные вещества : моногидрат лактозы, картофельный крахмал, напечатанный, стеарат кальция.

Лекарственная форма. Таблетки

Основные физико-химические свойства: белые или белые таблетки со сливочным цветом, с плоской поверхностью, аспектом и стойкой или без риска.

Фармакотерапевтическая группа. Комбинированные препараты ингибиторов ферментов ангиотензина (ACE). Ингибиторы и диуретики ACE.

ATH CODE C09B A02.

Фармакологические свойства.

Фармакоды и ок.

Enaloside ^® 12.5 - это сочетание ангиотензина, преобразующего ингибитора фермента (эналаприл Maleate) и диуретики (гидрохлоротиазид).

Ангиотензинский трансформирующий фермент (ACE) представляет собой пептидилдепептидазу, которая катализирует трансформацию ангиотензина и в прессном вещественциунге II. После поглощения эналаприл гидролизован для энаплатации, который подавляет туз. Ингибирование тузов приводит к снижению плазмы крови ангиотензина II, что приводит к увеличению активности плазмы в крови Ринна (из-за подавления отрицательных обратимых связей в выделении Ренина) и снизить секрецию альдостерона.

ACE идентична Kininazi II. EnalaPril также может заблокировать разбивку брадина, который является мощным вазодидным пептидом. Однако роль этого факта в терапевтическом воздействии эналаприла остается неизвестной. Хотя механизм, в котором эналаприл уменьшает артериальное давление, в первую очередь ассоциируется с ингибированием системы ренна ангиотензина-альдостерона, который играет важную роль в регулировании артериального давления, эналаприл может обнаружить антигипертензивный эффект даже у пациентов с низкоцензенной гипертонией.

Гидрохлоротиазид представляет собой мочегонное и антигипертензивное агент, который увеличивает активность плазмы в крови Ринна. Антигипертензивные эффекты двух компонентов являются добавками и, как правило, последние 24 часа. Хотя один эналаприл проявляет гипотензивный эффект даже у пациентов с низкоцензенной гипертонией, одновременное использование с гидрохлоротиазидом у таких пациентов приводит к большему снижению артериального давления. Компонент эналаприла в препарате, как правило, ослабляет снижение калия, вызванного введением гидрохлоротиазида.

Фармакокинетика.

Эналаприл Maleate . После устного использования эналаприл быстро поглощается, достигая максимальных концентраций в сыворотке крови в течение 1 часа. Основываясь на индексе вывода мочи, объем поглощения эналаприла в пероральном введении составляет приблизительно 60-70%.

После поглощения эналаприл быстро и широко гидролизован до эналаприлята - мощный ангиотензин-преобразующий фермент ингибитора. Максимальные концентрации эналаприлята в сыворотке достигаются через 3-4 часа после перорального введения малеата. Эналаприл в основном обнаруживается почками. Основными компонентами мочи являются эналаприлат, который составляет приблизительно 40% дозы, а эналаприл в неизменной форме. За исключением преобразования в эналаприлатные признаки существенного метаболизма эналаприла. Профиль концентрации эналаприна в сыворотке характеризуется длительной клеммной фазой, который, вероятно, будет связан с связей ACE. У людей с нормальной функцией почек равновесное состояние концентраций эналаприлята в сыворотке достигается на 4-й день устного введения. Эффективный полупериод эналаприн-кумуляции после нескольких перорального введения составляет 11 часов. Еда не влияет на поглощение эналаприла в желудочно-кишечном тракте. Объем поглощения и гидролиз эналаприла аналогичны при принятии различных доз в рекомендуемой терапевтическом диапазоне.

Гидрохлоротиазид. При мониторинге уровней в плазме крови в течение не менее 24 часов полурасветность плазмы крови было 5,6-14,8 часа. Гидрохлоротиазид не метаболизируется, но быстро выводится почками. Когда пероральное введение не менее 61% дозы выводится в неизменной форме в течение 24 часов. Гидрохлоротиазид проникает в плацентар и не проникает в барьер в крови мозга.

Эналаприл / гидрохлоротиазид . Одновременное многократное применение эналаприла и гидрохлоротиазида в минимуме или обычно не влияет на биодоступность этих препаратов. Комбинированная таблетка является биоэквивалентным для отдельных компонентов, которые используются одновременно.

Клинические характеристики.

Индикация.

Лечение артериальной гипертонии у пациентов с комбинированной терапией.

Противопоказание.

Повышенная чувствительность к любому из компонентов препарата. Ангионеротические отеки в анамнезе, связанные с предварительным лечением ингибиторами ангиотензина трансформирующего фермента (ACE), а также наследственным или идиопатическим ангионевротическим отеком. Небольшая почка (клиренс креатинина <30 мл / мин) или печеночная недостаточность. Анурие. Симптоматическая гиперурицемия (подагра). Повышенная чувствительность к другим препаратам, которые являются производными сульфонамидов. Стеноз почечных артерий. Устойчив к гипокалиемии лечения или гиперкальциемией. Огнеупорная гипонатримия. Во время гемодиализа.

Беременные или женщины, которые планируют забеременеть (см. «Приложение во время беременности или грудного вскармливания»).

Он не должен использоваться с лекарственными средствами, содержащими алискирена, пациентами с диабетом или нарушением функции почек (GKF ˂60 мл / мин / 1,73 м ² ).

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Эналаприл Maleate и гидрохлоротиазид

Другие антигипертензивные препараты. Одновременное использование этих препаратов может усилить гипотензивный эффект эналаприла и гидрохлоротиазида. Одновременное использование с нитроглицерином, другие нитраты или другие вазодилаторы могут дополнительно уменьшить артериальное давление.

Литий. Обратное увеличение концентрации лития в сыворотке и токсичности сообщается при использовании лития с ингибиторами ACE. Одновременное использование тиазидных диуретиков может дополнительно увеличить уровень лития и повысить риск лития токсичных эффектов, если применил ингибитор ACE.

Использование препарата Enoolozide ^® 12 5 одновременно с литиевыми препаратами не рекомендуется, но если такая комбинация необходима, необходимо тщательно контролировать уровни лития в сыворотке.

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), в том числе селективные ингибиторы COX-2, могут ослабить антигипертензивные эффекты ингибиторов ACE, диуретики и / или других антигипертензивных препаратов. По этой причине антигипертензивный эффект антагонистов рецепторов Angiotensin II, ингибиторы или диуретики ACE могут быть ослаблены в использовании NSADS, включая селективные ингибиторы COX-2.

Одновременное использование NSAIDS (включая ингибиторы Cox-2) и антагонистов Angiotensin II или ингибиторы ACE также демонстрирует дополнительный эффект в относительно увеличении уровня калия в сыворотке крови и может привести к функции почек. Эти эффекты, как правило, обратные.

Редко разрабатывает реморавную неудачу, в частности у пациентов с ослабленной функцией почек (например, пациентов у пожилых людей или пациентов с обезвоживанием, включая пациентов, получающих диуретики). Следовательно, такая комбинация препаратов следует использовать для использования пациентов с ослабленной функцией почек.

Двойная блокада системы Renin Angiotensin-альдостерона ( Рас ). Двойная блокада RaAS при нанесении блокаторов рецепторов ангиотензина, ингибиторы ACE-ингибиторы или прямые ингибиторы Renin (например, Alishiren) связаны с повышенным риском гипотензии артериальной гипотензией, обмороке, гиперкалиемии и изменениями в функции почек (включая острую почечную недостаточность) у пациентов с Атеросклеротическое поражение сосуда, сердечная недостаточность или поражение целевых органов при диабете по сравнению с монотерапией. Необходимо тщательно контролировать артериальное давление, функцию почек и уровни электролитов у пациентов, получающих Enyloside ^® 12,5 и другие препараты, которые влияют на раса. Пациенты с диабетом не могут быть введены одновременно с эмилозидом приготовления аляскирана ^® 12,5. Аляскин одновременно с аналоговым ^® 12,5 пациентами с функцией почек (SKF˂0 мл / мин / 1,73 м ² ) следует избегать.

Эналаприл Maleate.

Диапазонные калия диуретики или калиевые добавки. Ингибиторы ACE снижают потери калия, вызванные использованием диуретиков. Диуретики калиевой диуретики (такие как спиронолактон, эпонеллон, триаммерин или амилорид), калийные добавки или заменители соли, которые содержат калий, могут привести к значительному увеличению уровня калия в сыворотке. Если показано одновременное использование таких препаратов путем гипокалиемии, лечение следует проводить с осторожностью и часто контролировать уровни калия в сыворотке.

Диуретики (тиазид или петлевые диуретики). Предварительная обработка диуретиков в больших дозах может привести к обезвоживанию и риску гипотензии в начале лечения эналаприла. Гипотензивный эффект можно ослабить путем отмены диуретики, увеличение объема жидкости в организме или увеличению потребления соли.

Трициклические антидепрессанты / нейролептики / анестетики / спящие. Сопровождающий прием некоторых анестетики, трициклические антидепрессанты и нейролептики с ингибиторами ACE могут привести к дополнительному снижению артериального давления.

Золотые препараты. Появление Nitroid реакций (покраснение лица, тошноты, рвоты и артериальной гипотензии) было зарегистрировано у пациентов, которые обрабатывали инъекционному золотом (авротиомататом натрия) одновременно с ингибитором туза, включая эналаприл.

Симпатомиметики. Симппатомиметики могут снизить антигипертензивный эффект ингибиторов ACE.

Алкоголь. Алкоголь потенцирует гипотензивный эффект ингибиторов ACE.

Антидидиабетические препараты. Эпидемиологические исследования показывают, что сопутствующее использование ингибиторов ACE и антидидиабетических агентов (инсулинов, пероральных гипогликемических агентов) может привести к снижению уровня глюкозы в крови с риском гипогликемии. Такой эффект, вероятно, будет иметь место в течение первых недель сопутствующего лечения и пациентов с нарушением функции почек.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитические препараты и β-блокаторы. Enalapril можно использовать с осторожностью с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологических дозах), тромболитических агентах и ​​β-адреноблокаторах.

Гидрохлоротиазид

Надеполярифицирующие мышечные релаксанты. Тиажиды могут повысить восприимчивость к турбо-курарину и повысить эффект миорелактирования.

При применении следующих препаратов могут возникнуть взаимодействие с тиазидными диуретиками.

Алкоголь, барбитураты или наркотические анальгетики . Может потенцировать развитие ортостатической гипотензии.

Антидиабетические препараты (оральный и инсулин). Может потребоваться отрегулировать дозу антидиабетического препарата, поскольку совместимое использование ингибиторов ACE и антидидиабетических препаратов может привести к снижению уровня глюкозы.

На фоне лечения с тиазидами можно уменьшить глюкоотогерацию. Там может быть необходимо изменить дозировку. MetFormin используется с осторожностью ввиду риска лактата ацидоза из-за возможного определенного гидрохлоротиазида функциональной почечной недостаточности.

Другие антигипертензивные агенты . Аддитивный эффект.

Литий. Диуретики снижают почечный клиренс лития и значительно повышают риск лития токсичности. Одновременный прием этих препаратов не рекомендуется.

Антиподаграммы (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол). Может возникнуть необходимость коррекции дозы урисосурических агентов, поскольку гидрохлоротиазид может увеличить уровень мочевой кислоты в сыворотке. Вероятное появление необходимо увеличить дозу пробанецида или сульфинпиразона. При одновременном использовании тиазидов можно увеличить частоту реакций гиперчувствительности на аллопуринол.

Антихолинергический (например, атропин, биперсиден). Из-за ослабления моторики желудочно-кишечного тракта и уменьшения скорости эвакуации из желудка биодоступность диуретики тиазидного типа увеличивается.

Колледж и залог смол. Поглощение гидрохлоротиазида уменьшается при наличии анионных метаболических смол. Единая доза препарата колесистирамина или культипильной смолы связывается с гидрохлоротиазидом и снижает его поглощение от желудочно-кишечного тракта на 85% и 43% соответственно.

Увеличение интервала QT (Quinidine, ProcaisonAmide, амиодарон, соталол). Риск полиморфной желудочковой тахикардии типа «Pirueth» увеличивается.

Салицилаты. При нанесении высоких доз салицилатов гидрохлоротиазид может увеличить их токсическое влияние на центральную нервную систему.

Methyldopa. Сообщалось, что индивидуальные случаи гемолитической анемии одновременно используют гидрохлоротиазид и метильные допис.

Циклоспорин. При одновременном использовании циклоспорина, гиперурикемия может увеличить и увеличить риск осложнений, таких как подагра.

Гликозиды гликозида. Вызванные тиазидной гипокалиемией или гипономиамией могут способствовать развитию аритмий, вызванных наркотиками.

Лекарства, эффекты которого влияют изменения изменений уровня калия в сыворотке. Периодический мониторинг уровней калия в области осмотра сыворотки и ЭКГ, если гидрохлоротиазид принять одновременно с лекарственными средствами, которые влияют на изменения уровня калия в сыворотке (например, гликозидов гликозидов и антиаритмических препаратов) и последующие препараты, которые вызывают полиморфную тахикардию типа пирута (желудочков Тахикардия) (включая некоторые антиаритмии), поскольку гипокалиемия является фактором, способствующим развитию пируэта тахикардия:

Соли кальция. Тиазидные диуретики увеличивают уровень кальция в сыворотке, уменьшая его выход. Если требуемое назначение пищевых добавок, содержащих кальция, следует контролировать на уровне сыворотки кальция и согласно дозе кальция.

Влияние лекарственных средств на результаты лабораторных анализов. Из-за воздействия на обмен тиазидами кальция они могут повлиять на результаты оценки функции паращитовидной железы (см. Раздел «Особенности применения» ).

Карбамазепин. Учитывая риск симптоматической гипонатриемии, необходимо провести клинический и биологический мониторинг.

Йодсодержащие контрастные средства. В случае индуцированных обезвоживающих диуретиков риск острой почечной недостаточности увеличивается, предпочтительно при использовании высоких доз аниодсодержащих контрастных агентов. Пациенты нуждаются в регидратации к введению йодсодержащих препаратов.

Амфотерицин в (для парентерального введения), кортикостероиды, активы и стимулирующие слабительные. Гидрохлоротиазид повышает нарушение баланса электролита, в основном гипокалиемию.

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), в том числе селективные ингибиторы циклооксигеназы-2 (COX-2), ацетилсалициловая кислота ˃3 г / день и не избирательные NSAID. При одновременном получении НПВП может ослабить антигипертензивное влияние гидрохлоротиазида и повысить его влияние на уровень калия в сыворотке крови.

Бета-блокаторы и диазоксид. Одновременное использование тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлоротиазида, с бета-блокаторами может увеличить риск гипергликемии. Тиазидные диуретики, в том числе гидрохлоротиазид, могут усиливать гипергликемический эффект диаксоза.

Амантадин. Тиазиды, в том числе гидрохлоротиазид, могут увеличить риск побочных эффектов, вызванных амантадином.

Калиеворетические диуретики (например, фуросемид), карбеноксон. Гидрохлоротиазид может увеличить потери калия и / или магния.

Прижимные амины (например, адреналин). Тиазиды могут уменьшить ответ в ответ на прижимные амины, но недостаточно для исключения связанного приема.

Цитотоксические препараты (например, циклофосфамид, метотрексат). Тиазиды, в том числе гидрохлоротиазид, могут снизить выпуск цитотоксических препаратов через почки и повысить их миелосупрессивные эффекты.

Ингибиторы простагландина синтазы. У некоторых пациентов их использование может снизить мочегонные, натрийумические и антигипертензивные эффекты диуретики.

Особенности приложения.

Эналаприл Maleate . и гидрохлоротиазид

Артеріальна гіпотензія та електролітний/водний дисбаланс. Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. Симптоматична гіпотензія частіше виникає у пацієнтів з порушеннями водного балансу, які застосовують Еналозид ^® 12,5 наприклад, внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженим вживанням солі, діареї та блювання. Для таких пацієнтів потрібно регулярно, через певні інтервали часу, визначати рівні електролітів у сироватці крові. Особливу увагу слід приділити лікуванню пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Симптоматична гіпотензія спостерігалась у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Частіше симптоматична гіпотензія розвивалася у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок. Таким пацієнтам лікування слід починати під наглядом лікаря, а також ретельно спостерігати за станом пацієнта при зміні дози препарату та/або діуретика. Це також стосується лікування пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярними захворюванням, оскільки значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда чи інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії потрібно покласти пацієнта на спину та, якщо необхідно, ввести внутрішньовенно інфузійно фізіологічний розчин натрію хлориду. Тимчасова гіпотензія не є протипоказанням до подальшого застосування препарату. Якщо після нормалізації об'єму циркулюючої крові виникає підвищення артеріального тиску, терапія може бути відновлена у звичайних дозах.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю та з нормальним або зниженим тиском може додатково зменшитись рівень артеріального тиску. Такий ефект прогнозований і не є підставою для припинення лікування. У випадках, коли гіпотензія стає симптоматичною, слід зменшити дозу та/або припинити лікування діуретиком та/або препаратом.

Порушення функції нирок. Повідомлялося про розвиток ниркової недостатності, пов'язаної з застосуванням еналаприлу, що спостерігалося переважно у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або основним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії. При своєчасній діагностиці та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов'язана з застосуванням еналаприлу, як правило, оборотня. Еналозид ^® 12,5 не слід призначати пацієнтам з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну ˂80 мл/хв ˃30 мл/хв), поки доза еналаприлу при титрації не досягне дозування у даному препараті.

При терапії еналаприлом у поєднанні з діуретиком у деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без будь-яких ознак захворювання нирок до початку лікування виникало підвищення вмісту сечовини і креатиніну в крові. У таких випадках лікування Еналозидом ^® 12,5 потрібно припинити, а також розглянути питання про можливий стеноз ниркової артерії.

Г іперкаліємія. Комбінація еналаприлу та діуретика у низьких дозах може спричинити виникнення гіперкаліємії.

Літій. Супутній прийом еналаприлу та літію зазвичай не рекомендується.

Еналаприлу малеат

Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ (як і всі інші вазодилататори) слід застосовувати з обережністю пацієнтам з обструкцією клапана та шляхів відтоку з лівого шлуночка. Застосування інгібіторів АПФ необхідно уникати у випадку кардіогенного шоку та у випадку гемодинамічно значущої обструкції.

Реноваскулярна гіпертензія. При лікуванні інгібіторами АПФ хворих із білатеральним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки існує підвищений ризик виникнення гіпотензії та порушення функції нирок. Порушення функції нирок може виникати навіть при незначних змінах рівня креатиніну у сироватці крові. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати з низьких доз та під наглядом лікаря, з обережністю збільшувати дозу та контролювати функцію нирок.

Пацієнти, яким проводять гемодіаліз. Застосування еналаприлу протипоказано пацієнтам, яким необхідно проведення діалізу при нирковій недостатності. Анафілактоїдні реакції спостерігалися у пацієнтів, які перебували на діалізі з використанням мембран з високою пропускною здатністю (таких як AN 69 ^® ) та отримували одночасно лікування інгібіторами АПФ. У цих пацієнтів необхідно використовувати діалізні мембрани іншого типу або гіпотензивні препарати інших класів.

Трансплантація нирки. Немає досвіду щодо застосування препарату пацієнтам, які нещодавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому цим пацієнтам не рекомендовано лікування препаратом.

Печінкова недостатність. Рідко застосування інгібіторів АПФ супроводжувалось синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного некротичного гепатиту, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які лікуються інгібіторами АПФ і у яких виникла жовтяниця або значне збільшення рівнів ферментів печінки, слід відмінити інгібітор АПФ та встановити відповідний медичний нагляд.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Серед пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, повідомлялося про появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія з'являлася рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозом судин, які проходять імуносупресантну терапію, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існує порушення функції нирок. У деяких пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які у деяких випадках не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При призначенні еналаприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів і пацієнти повинні повідомляти про будь-який прояв інфекції.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які одержували лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, спостерігалося збільшення рівня калія у сироватці крові.

До факторів розвитку гіперкаліємії належать ниркова недостатність, цукровий діабет, пацієнти віком >70 років, інтеркурентні стани, зокрема зневоднення, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз і супутнє застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену або амілориду), харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, а також застосування інших препаратів, асоційованих із підвищенням рівня калію в сироватці крові (наприклад, гепарин).

Застосування добавок калію, калійзберігаючих діуретиків та замінників солі, які містять калій, зокрема у пацієнтів з порушеннями функції нирок, може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може стати причиною серйозної і навіть летальної аритмії.

Якщо одночасне призначення препарату Еналозид ^® 12,5 і вказаних вище засобів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю і під частим контролем рівня калію у сироватці крові.

Гіпоглікемія. Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні препарати або інсулін та починають приймати інгібітор АПФ, слід рекомендувати ретельно перевіряти рівень цукру в крові, особливо протягом перших декількох місяців комбінованої терапії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» ).

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. При лікуванні інгібіторами АПФ‚ включаючи еналаприлу малеат‚ були описані окремі випадки ангіоневротичного набряку обличчя‚ кінцівок‚ губ‚ язика‚ голосової щілини і/або гортані. У таких випадках необхідно негайно припинити лікування препаратом і встановити ретельний нагляд за станом пацієнта з метою контролю клінічних симптомів. Лише після їх зникнення медичний нагляд можна припинити. Коли набряк поширюється на ділянку обличчя і губ, терапія антигістамінними засобами забезпечує сприятливий ефект. Навіть у тих випадках, коли спостерігається лише набряк язика без респіраторного дистресу, необхідний тривалий нагляд стану пацієнта, оскільки лікування антигістамінними препаратами і кортикостероїдами може бути недостатнім.

Ангіоневротичний набряк‚ який супроводжується набряком гортані або язика‚ може призвести до летального наслідку. У тих випадках‚ коли набряк локалізується у ділянці язика‚ голосової щілини або гортані‚ що може призвести до обструкції дихальних шляхів‚ слід негайно ввести підшкірно розчин адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) та здійснити інші відповідні лікувальні заходи.

Пацієнти‚ у яких раніше виникав ангіоневротичний набряк‚ не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ‚ можуть бути більшою мірою схильні до виникнення ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ.

У представників негроїдної раси, які застосовували АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих.

Зрідка у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, розвивалися тяжкі анафілактоїдні реакції під час проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку проведення гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час проведення аферезу ЛПНЩ. У пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ під час проведення аферезу ЛПНЩ з декстрану сульфатом, рідко виникали загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Подібних реакцій можна уникнути, тимчасово припинити застосування інгібітора АПФ перед проведенням кожного сеансу аферезу.

Кашель. Спостерігались випадки кашлю на тлі терапії інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить непродуктивний, постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель, що виникає внаслідок застосування інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференційному діагнозі кашлю.

Хірургія/анестезія. Під час великих хірургічних втручань або під час анестезії із застосуванням засобів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприлат блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яка пояснюється подібним механізмом, її можна коригувати збільшенням об'єму рідини.

Етнічні відмінності. Як і при застосуванні інших інгібіторів АПФ, еналаприл є менш ефективним у зниженні артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Можливо, це пояснюється більш високим показником превалювання низькоактивної ренінової системи серед пацієнтів негроїдної раси, хворих на гіпертонію.

Гідрохлоротіазид

Артеріальна гіпотензія та порушення водно-сольового балансу. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптомна артеріальна гіпотензія. За пацієнтами необхідно здійснювати нагляд, щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад, гіповолемію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію чи гіпокаліємію), що можуть розвиватись у випадку одночасної діареї чи блювання. У таких пацієнтів необхідно періодично контролювати рівень електролітів у сироватці крові.

Порушення функції нирок. Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для лікування пацієнтів з порушенням функції нирок, а також коли рівень кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче (тобто при помірній або вираженій нирковій недостатності).

Еналозид ^® 12,5 слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <80 мл/хв), доки титрування окремих компонентів препарату не досягне доз даного препарату.

Порушення функції печінки . Тіазиди слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть при незначних відхиленнях рідинного та електролітного балансу може виникнути печінкова кома.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидами може змінювати толерантність до глюкози. Може бути потрібною корекція доз антидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. На тлі терапії тіазидами може маніфестувати латентний цукровий діабет.

Тіазиди можуть знижувати рівні натрію, магнію та калію у сироватці крові.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазидними діуретиками, однак протягом застосування малих доз (12,5 мг) повідомлялося про мінімальний ефект або про його відсутність. При застосуванні 6 мг гідрохлоротіазиду не спостерігалось клінічно значущого впливу на рівні глюкози, холестерину, тригліцеридів, натрію, магнію та калію.

Тіазиди можуть зменшити виділення кальцію з сечею та спричинити періодичне незначне підвищення кальцію у сироватці крові.

Виражена гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперпаратиреоїдизму. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням тестів щодо функції паращитовидних залоз.

Терапія тіазидними діуретиками може спричиняти гіперурикемію та/або загострення подагри у деяких пацієнтів. Однак еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти у сечі та таким чином може послабити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Для пацієнтів, які отримують діуретичну терапію, слід регулярно вимірювати рівні електролітів у сироватці крові через відповідні інтервали часу.

Тіазиди (включаючи гідрохлоротіазид) можуть спричиняти дисбаланс рідини та електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознаками порушення водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, втомлюваність, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання).

Хоча протягом застосування тіазидних діуретиків може виникнути гіпокаліємія, сумісна терапія з еналаприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену застосуванням діуретика. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у пацієнтів із цирозом печінки, у пацієнтів з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним вживанням електролітів та у пацієнтів, які одночасно отримують терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (АКТГ).

У спекотну погоду у пацієнтів, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний та не потребує лікування.

Тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Антидопінговий тест. Препарат містить гідрохлоротіазид, що може давати позитивний результат в антидопінговому тесті.

Підвищена чутливість. У пацієнтів, схильних до алергії, або у хворих на бронхіальну астму в анамнезі можуть виникати реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду, а також якщо пацієнти раніше не страждали на ці захворювання.

При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалося загострення або активація системного червоного вовчака.

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:

– препарат може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду у плазмі крові;

– лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;

– препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну у сироватці крові.

Особливі застереження щодо неактивних компонентів препарату. Пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями галактозної недостатності, лактазної недостатності Лаппа або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати цей препарат.

Пацієнти літнього віку. Ефективність та переносимість еналаприлу малеату та гідрохлоротіазиду при одночасному призначенні подібні у пацієнтів літнього віку та молодих пацієнтів.

Не слід вживати алкоголь під час лікування Еналозидом ^® 12,5.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат Еналозид ^® 12,5 не повинен застосовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Інгібітори АПФ

Відомо, що застосування інгібіторів АПФ під час ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардація окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію).

Якщо у ІІ триместрі вагітності застосовували інгібітори АПФ, рекомендовано провести ультразвукове дослідження для перевірки функції нирок та стану кісток черепа. Немовлятам, матері, яких застосовували інгібітор АПФ, потрібно часто проводити обстеження щодо виникнення артеріальної гіпотензії.

Гідрохлоротіазид

Існує обмежений досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності, особливо у період І триместру. Досліджень на тваринах недостатньо.

Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар'єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлортіазиду, його застосування у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може зашкодити кровопостачанню між плацентою та плодом і спричинити жовтяницю, розлад електролітного балансу та тромбоцитопенію у плода та немовляти.

Годування груддю.

Застосування препарату Еналозид ^® 12,5 у період годування груддю не рекомендовано. Еналаприл і тіазидні діуретики проникають у грудне молоко. Якщо застосування препарату вважається необхідним, годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При управлінні автотранспортом та механізмами слід пам'ятати про можливість виникнення запаморочення або втоми.

Спосіб застосування та дози.

При артеріальній гіпертензії.

Початкова доза препарату – 1 таблетка 1 раз на добу. Якщо бажаний ефект не досягається, то добову дозу слід підвищувати до 2 таблеток 1 раз на добу. Максимальна доза – 2 таблетки на добу.

При нирковій недостатності.

Для пацієнтів із порушенням функції нирок, помірній або вираженій нирковій недостатності (при рівні кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче) тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними.

Якщо рівень креатиніну у діапазоні від >30 до <80 мл/хв, Еналозид ^® 12,5 слід застосовувати лише після попереднього визначення дози кожного з компонентів.

Рекомендована початкова доза еналаприлу малеату, що застосовується окремо, при легкому порушенні функції нирок становить від 5 до 10 мг.

Попереднє лікування діуретиками.

Якщо пацієнт вже отримує діуретики, рекомендується відмінити лікування або зменшити дозу діуретика принаймні за 2-3 дні до початку терапії Еналозидом ^® 12,5, щоб уникнути різкого зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникнути на початку терапії Еналозидом ^® 12,5, вона частіше спостерігається у пацієнтів‚ у яких попередня терапія діуретиками спричинила порушення водно-електролітного балансу.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені.

Передозування.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, нудота, слабкість, запаморочення на тлі порушень електролітного балансу. Лікування – симптоматичне і підтримуюче. Застосування препарату слід припинити і ретельно обстежити пацієнта.

У разі випадкового передозування, якщо препарат приймали нещодавно, необхідно: промити шлунок, спровокувати блювання, прийняти активоване вугілля та проносні засоби, а також здійснити корекцію водного та електролітного дисбалансу та артеріальної гіпотензії за допомогою загальноприйнятих заходів.

Еналаприлу малеат. Ознаками передозування еналаприлу, згідно з існуючими даними, є виражена артеріальна гіпотензія внаслідок блокади системи ренін-ангіотензин, яка починається приблизно через 6 годин після прийому препарату і супроводжується блокадою ренін-ангіотензинової системи і ступором.

Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, пальпітацію, брадикардію, запаморочення, тривожність та кашель.

Рівні еналаприлату у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлу малеату.

Для лікування передозування рекомендується внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину.

Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнта слід покласти горизонтально з піднятими вгору ногами. Якщо необхідно, можливо розглянути питання про інфузійне введення ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід проводити заходи, спрямовані на виведення еналаприлу малеату з організму (провокування блювання, промивання шлунку, застосування абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприл може бути видалений із системного кровотоку за допомогою гемодіалізу. При брадикардії, резистентній до проведеної терапії, показано використання пейсмекера. Слід постійно контролювати основні показники життєдіяльності організму, рівні електролітів та креатиніну в сироватці крові.

Гідрохлоротіазид. Найчастіше спостерігається симптоматика, зумовлена втратою електролітів (гіпокаліємією, гіпохлоремією, гіпонатріємією) і дегідратацією через надмірний діурез. Серцево-судинні симптоми: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок.

Неврологічні симптоми: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості.

Шлунково-кишкові симптоми: нудота, блювання, спрага.

Ниркові симптоми: поліурія, олігурія, анурія.

Відхилення у лабораторних показниках: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини у крові (в основному ниркова недостатність).

Лікування: специфічного антидоту не існує. Для виведення препарату зі шлунку рекомендується індукція блювання, промивання шлунка та для зменшення абсорбції – застосування активованого вугілля. У випадку артеріальної гіпотензії і шоку рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію). До нормалізації стану пацієнта необхідний контроль балансу рідини та електролітів і функції нирок.

Якщо раніше призначалися препарати дигіталісу, гіпокаліємія може посилити прояви аритмій. Лікування симптоматичне.

Побічні реакції.

З боку серця: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, тахікардія, серцебиття, аритмія, стенокардія.

З боку судин: феномен Рейно, припливи, інфаркт міокарда/інсульт (можливо внаслідок надмірної артеріальної гіпотензії пацієнтів групи високого ризику), васкуліт, некротизуючий ангіїт.

З боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, сухість у роті, відчуття спраги, сіаладеніт (запалення слинних залоз), стоматит/афтозний стоматит, глосит, нудота, блювання, панкреатит, діарея, диспепсія, біль у животі, метеоризм, запор, ангіоневротичний набряк кишечнику, ілеус, подразнення шлунка, пептичні виразки.

З боку нервової системи/психічні порушення: головний біль, синкопе, зміна смакових відчуттів, безсоння, нервозність, неспокій, сонливість, парестезії, вертиго, запаморочення, судоми, сплутаність свідомості, розлади сну, аномальні сновидіння, парез (внаслідок гіпокаліємії), зниження лібідо, депресія, дезорієнтація, зміни настрою.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: міалгія, м'язові спазми, артралгія.

З боку органів дихання, грудної клітки та органів середостіння: біль у горлі та охриплість голосу, риніт, ринорея, кашель, диспное, легеневі інфільтрати, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, бронхоспазм/астма, респіраторний дистрес (включаючи пневмоніт та набряк легень).

З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, некроз печінки (може бути летальним), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, холецистит (зокрема у пацієнтів з уже існуючою жовчокам'яною хворобою).

Ендокринні порушення: синдром порушення секреції антидіуретичного гормона.

Метаболічні порушення: гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня холестерину та тригліцеридів крові, гіпоглікемія, гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання, гіпомагніємія, гіперглікемія, зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету, гіперкальціємія, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому, при застосуванні високих доз можливе підвищення рівнів ліпідів крові.

З боку нирок та сечовидільної системи: ниркова дисфункція, ниркова недостатність, протеїнурія, олігурія, інтерстиціальний нефрит, глюкозурія.

З боку органів слуху : шум у вухах.

З боку органів зору: нечіткість зору, транзиторне порушення зору, ксантопсія.

З боку репродуктивної системи: гінекомастія, імпотенція, статеві розлади.

З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини : висип (екзантема), пурпура, свербіж, підвищене потовиділення, алопеція, кропив'янка, мультиформна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), шкірний червоний вовчак, еритродермія, токсичний епідермальний некроліз, ексфоліативний дерматит, пемфігус.

Повідомлялося про симптомокомплекс, що може включати кілька або всі наступні симптоми: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит і артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла (АНА), збільшення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз. Можуть виникати висип, фоточутливість або інші дерматологічні реакції.

З боку крові та лімфатичної системи: зниження рівня гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, нейтропенія, лейкопенія, панцитопенія, агранулоцитоз, анемія (включаючи апластичну та гемолітичну анемію), лімфаденопатія, пригнічення функції кісткового мозку, аутоімунні захворювання.

З боку імунної системи: гіперчутливість, анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк, включаючи ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини і/або гортані, анафілактичний шок.

Лабораторні дані: підвищення рівня сечовини крові, підвищення рівня азоту сечовини крові, підвищення сироваткового креатиніну, збільшення рівня печінкових ферментів і/або сироваткового білірубіну.

Розлади загального стану та з боку місця введення: астенія, біль у грудях, гарячка, підвищена втомлюваність, нездужання, виснаження.

Термін придатності. 2 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці .

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері. По 2 або 3 блістери у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ПАТ «Фармак».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 63.