Личный кабинет
КОРДАРОН раствор для инъекций 150 мг амп. 3 мл №6
rx
Код товара: 140310
Производитель: Санофи-Авентис (Украина)
4 100,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 27.04.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Кордарон
Кордарон
Место хранения:
Активное вещество: амиодарон;
1 мл содержит 50 мг гидрохлорида амиодарона;
Дополнительные ингредиенты: бензиловый спирт, полисорбат 80, вода для инъекций.
Лекарственная форма. Инъекционный раствор.
Основные физические и химические свойства: прозрачная жидкая бледно-желтая, почти свободная от приостановленных частиц.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Антиаритмические свойства. Увеличение третьей фазы потенциала действия, не влияя на уровень или частоту подъема (классификация класса III Vaughan Williams). Изолированное увеличение третьей фазы потенциала действия связана с уменьшением потока калия через каналы калия, без изменений не происходит в каналах натрия и кальция.
Медленнее частота сердечных сокращений, уменьшая автоматическую энергичность SINUS. Атропинн действует антагонист этого действия.
Неконкурентные блокировки альфа и бета-адренергических рецепторов.
Замедление силоатриальных, предсердных и узловых проводимости, которые видбувляются в присутствии высокой частоты сердечных сокращений.
Не влиять на вередуевую проводимость.
Увеличивает огнеупорный период и уменьшает инфаркт возбудимости, узловые и желудочковые уровни.
Замедляет проводимость и продлевает огнеупорный период дополнительных атриовентрикулярных путей.
Нет негативного неотропного эффекта.
Сердечно-легочная реанимация в случае остановки сердца, которая связана с желудочковой фибрилляцией, устойчивой к электрической импульсной терапии.
Безопасность и эффективность внутривенных амиодаронских пациентов, которые за пределами больницы произошли сердечный арест, благодаря фибрилляции желудочковой фибрилляции, устойчив к электрической импульсной терапии, был изучен в двух двойных слепых исследованиях, арест исследования, который амиодарон по сравнению с плацебо и изучением, который амиодарон по сравнению с лидокаином Отказ
Основной конечной точкой обоих исследований было число пациентов, которые выжили до больницы для стационарного лечения.
- Во время учебного ареста 504 пациентов, которые пострадали от остановки сердца за пределами больницы благодаря фибрилляции желудочковой или желудочковой тахикардии без импульсных устойчивых к трем или более деформированию, и введение эпинефрина, были рандомизированы на 2 группы, одна из которых пациенты быстро вводят в периферическую вену амиодарон Доза 300 мг разбавляла в 20 мл 5% раствора глюкозы (246 пациентов) и другой - плацебо (258 пациентов). Амиодарон статистически значительно повысил шансы на успешную реанимацию и приему: среди 197 пациентов (39%), которые были живы на момент доставки в больницу, составляло 44% пациентов в группе амиодарона по сравнению с 34% пациентов в плацебо. Группа (p = 0, 03).
После корректировки для других предикторов лечения исходное соотношение шансов на скорость выживаемости в больницу после приема в группу амиодарона по сравнению с плацебом составила 1,6 (95% Ci: 1.1 - 2,4, p = 0,02). При амиодароне по сравнению с плацебо наблюдали более высокую заболеваемость гипотензией (59% против 48%, р = 0,04) и брадикардия (41% против 25%, p = 0,004).
- Исследование живут 347 пациентов с желудочковой фибрилляцией, устойчив к трем или более деформирующимся, положив адреналин и другую дефибрилляцию или с рецитеналина и двумя дефибрилляцией или с рецибрирующей желудочковой фибрилляцией после первоначально успешной дефибрилляции, рандомизированного до группы, получающего амиодарон (5 мг / кг, расчетная масса тела, разбавляют 30 мл 5% Раствор глюкозы) и соответствующие плацебо имитировали лидокаин или группу, получающую лидокаин (1,5 мг / кг при концентрации 10 мг / мл) и соответствующий плацебо, амиодарон и имитировали, который содержал тот же растворитель (полисорбат 80).
Амиодарон статистически значительно увеличил успешную реанимацию Шансина и госпитализацию у 347 пациентов, включенных в исследование: 22,8% в группе амиодарон (41 пациента из 180) и 12% лидокаин (20 из 167 пациентов), P = 0,009. После корректировки для других прогностических факторов, влияющих на выживание, скорректированное отношение шансов на скорость выживаемости в больницу после приема в группу амиодарон по сравнению с группой Lidocaine составляла 2,49 (95% Ci: 1.28 - 4,85, p = 0,007). Між двома групами лікування не виявлено жодних відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які потребували терапевтичних заходів з приводу брадикардії із застосуванням атропіну або з приводу зниженого артеріального тиску із застосуванням допаміну, а також відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які отримували лідокаїн (додатково до лікування, призначеного в межах исследование). Количество пациентов, дефибрилляция которых после изучения администрации лекарств и остановка сердца произошла в группе лидокаина (28,9%) было статистически значительно выше, чем в группе амиодарона (18,4%), p = 0,04.
Фармакокинетика.
Количество амиодарона внутривенно инжектировано в крови быстро уменьшается в результате насыщения тканей и переходит к ее рецепторам. Максимальная активность достигается через 15 минут и уменьшается в течение 4 часов.
Клинические характеристики.
Индикация. Лечение должно быть запущено и обычно контролирует только в больнице или под наблюдением специалиста. Кордарон - внутривенно предназначен только для лечения серьезных аритмий, которые не реагируют на другие терапии или когда другие процедуры не могут быть использованы.
Тачаарритмия связана с синдромом Wolff-Parkinson-White.
Тачааритмия Все виды, в том числе надшлуночкови, узловой и желудочковой тахикардии; трепетание и мерцарирование предсердий; мерцание желудочков; Когда другие лекарства не могут быть использованы.
Cordaron ò для внутривенного введения может быть использован при необходимости быстрый ответ на лечение невозможно или когда оральное лекарство.
Противопоказание.
Известна гиперчувствительность к йоду, амиодароне или другим ингредиентам.
Bysus BradyCardia, синометрическое сердцебиение сердца в отсутствие эндокардиального кардиостимулятора (искусственный ритм-драйвер).
Синдром узла синуса при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора (риск остановки узла синуса).
Нарушение атриовентрикулярной проводимости высокой степени в отсутствие эндокардиального кардиостимулятора.
Нарушение функции щитовидной железы.
Обеспечение сосудов (сосудистый коллапс).
Тяжелая гипотензия.
Дети возраста 3 года (в части бензилового спирта).
Беременность, за исключением исключительных обстоятельств.
Бифастсюлярни и Трепфыкулярная проводимость, кроме при установленном эндокардиальном кардиостимуляторе, который работает непрерывно.
Внутривенная инъекция противопоказана в случае гипотонии, тяжелой дыхательной недостаточности, кардиомиопатии или сердечной недостаточности.
Сопутствующее использование лекарств, которые могут вызвать пароксизмальную тахикардию типа «Torsades de Paintes»:
- Класс Ia антиаритмические препараты (хинидин, гидрохинидин, дамзопирамид);
- Класс III антиаритмические препараты (соталол, дофетилид, ибутилид);
- Другие наркотики, такие как мышьяка, такие как беридиль, цисаприид, дюфемалия, доласитрон внутривенного эритромицина для внутривенного мизолястин, моксифлоксацин, спирамицин внутривенно, Vincamine для внутривенного введения, торемифена, некоторые антипсихотики (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия ").
Эти противопоказания не применяются к использованию амиодарона для сердечно-легочной реанимации во время остановки сердца, которые произошли в результате желудочковой фибрилляции и устойчивы к внешней электрической импульсной терапии.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими типами интерстициальных.
Антиаритмические препараты. Многие антиаритмические препараты ингибируют сердечную автоматичность, проводимость и сократимость миокарда. Сопущенное использование антиаритмических агентов, принадлежащих к разным классам, может достичь благоприятного терапевтического эффекта, но большая часть этого комбинированного лечения требует тщательного клинического мониторинга и мониторинга ЭКГ. Сопутствующее использование антиаритмических препаратов, которые могут вызвать желудочковый тахикардийный тип «Torsade de Paintes» (амиодарон, дизопирамид, хинидин соединения, соталол, беридил и т. Д.), противопоказан.
Сопущенное использование антиаритмических препаратов одного класса не рекомендуется, за исключением исключительных случаев, поскольку такое лечение увеличивает риск побочных эффектов от сердца.
Огромное использование с лекарственными средствами, обладающими отрицательными неотропными эффектами, способствуют замедлению сердечных сокращений и / или медленной атриовентрикулярной проводимости, требует тщательного клинического мониторинга и мониторинга ЭКГ.
Лекарства, которые могут вызвать пароксизмальную желудочковую тахикардию типа «Torsade de Paintes». Этот серьезный тип аритмии может быть вызван некоторыми препаратами, независимо от того, имеют ли у них антиаритмические эффекты. Выгодным фактором является гипокалиемия, а также брадикардия или врожденные или приобретенные существующие удлинения интервала Qt.
Лекарственные продукты, которые могут вызвать пароксизмальную тахикардию типа «Torsade de Paintes», включают, в частности, антиаритмический класс IA, класс III и некоторые антипсихотики. Для эритромицина спирамицин и Vincamine это взаимодействие реализуется только в применении внутривенных дозировков.
Одновременное использование двух лекарств, каждый из которых способствует желудочковой тахикардии типа «Torsade de Paintes», обычно противопоказан.
Однако метадон и некоторые подгруппы наркотиков не являются исключением из этого правила:
- Антипаразитарные препараты (галофаннтрина, любопытфантрин, пентамидин) не только рекомендуются для использования с другими агентами, которые способствуют возникновению желудочковой тахикардии типа «Torsade de Paintes»;
- Антипсихотики, которые могут вызвать желудочковый тахикардийный тип «Torsade de Paintes», также не рекомендуется использовать с другими агентами, которые способствуют возникновению желудочковой тахикардии типа «Torsade de Paintes», но эта комбинация не противопоказана.
Лекарства, которые вызывают брадикардию. Большинство лекарств могут вызвать брадикардию. Это относится, в частности, класс Ia Antiarhytmics, бета-блокаторы, некоторые антиаритмические агенты III класса III, некоторые блокировщики каналов кальция, дипломные препараты, пилокарпин и антихолинергические агенты.
Риск тяжелой брадикардии (дополнительный эффект).
Противопоказанные комбинации (см. Раздел «Противопоказания). Лекарства, которые могут вызвать пароксизмальную желудочковую тахикардию типа «Torsade de Paintes» (за исключением противопаразитарных препаратов, нейролептиков и метадон): класс Ia антиаритмики (хинидин, гидрохинидин, дамзопирамид); Антиаритмические препараты класса III (дофетилид, ибутилид, соталол); Другие препараты, такие как мышьяка, беридил, CISAPRIDE, DYFEMANIL, DOLASETRON для внутривенного эритромицина для внутривенного использования, мизоластин, Vincamine для внутривенного введения, моксифлоксацин, спирамицин для внутривенного введения, ToreMifene. Высокий риск аритмии желудочков, включая пароксизмальную желудочковую тахикардию типа «Torsade de Paintes».
Эти противопоказания не применяются к использованию амиодарона во время сердечно-легочной реанимации в случае сердечного ареста, связанного с желудочковой фибрилляцией, обеспечивают неэффективное внешнее использование электрического удара.
Комбинации, которые не рекомендуются (см. Раздел «Особенности применения»).
С циклоспорин. Более высокие концентрации циклоспорина в крови путем снижения ее метаболизма в печени риску нефротоксичности. Определение циклоспорина в крови, мониторинг почечной функции и регулировки дозировки при лечении амиодароном.
Фторхинолоны. Во время лечения амиодароном следует избегать использования фторхинолонов.
С инъекционным дилтиацеем. Риск брадикардии и атриовентрикулярной блокады. Если вы не можете избежать использования этой комбинации, обязательно предоставьте тщательный клинический контроль и постоянные индикаторы мониторинга ЭКГ.
С инъекционным верапамилом. Риск брадикардии и атриовентрикулярной блокады. Если вы не можете избежать использования этой комбинации, обязательно предоставьте тщательный клинический контроль и постоянные индикаторы мониторинга ЭКГ.
С антипаразитарами, которые могут вызвать пароксизмальную желудочковую тахикардию типа «Torsade de Paintes» (Galofantrina, Lyumefantryn, пентамидин). Повышенный риск аритмии желудочков, особенно типа «Torsades de Pointes». Если возможно, следует отменить один из двух лекарств. Если вы не сможете избежать этой комбинации, необходимо сделать предварительную оценку продолжительности промежуточного интервала QT до назначения и монитора параметров ЭКГ во время лечения.
С нейролептиками, которые могут вызвать пароксизмальную желудочковую тахикардию типа «Torsade de Paintes»: Amisulpryd, хлорпромазин, цимемазын, каперидол, флюфеназын, галоперидол, левопромазын, пимозид, пилоператор, пиротиазин, сертиндоль, сульприд, султон, тиаприд, зукопентикрос, тиоридазин, трифлооперазин, Вералиприд, Флюфеназын. Повышенный риск желудочковых аритмий, особенно типа «Torsade de Paintes».
Так как метадон. Повышенный риск желудочковых аритмий, особенно типа «Torsade de Paintes». Требуется контроль над ЭКГ и клиническим мониторингом.
Комбинации, которые требуют меры предосторожности во время использования.
С антикоагулянтом для перорального введения. Укрепление антикоагулянтов и повышение риска кровотечения из-за более высоких уровней антикоагулянтов в плазме крови. Требуется более частый контроль уровней протромбина и мониторинга МЧС. Необходимо регулировать дозу антикоагулянтной оральной обработки как во время амиодарона, так и в течение 8 дней после прекращения препарата.
С момента бета-блокаторов отличается от соталола (противопоказанная комбинация). Нарушение сократимости сердца, автоматизма и проводимости (подавление компенсационных симпатических механизмов). Требуется контроль над ЭКГ и клиническим мониторингом.
С момента бета-блокаторов в случае сердечной недостаточности (бизопролол, пардилол, метопролол, небиволол). Нарушение автоматической проводимости сердца с риском серьезной брадикардии. Повышенный риск желудочковых аритмий, особенно типа «Torsade de Paintes». Требуется регулярный мониторинг ЭКГ и клинического мониторинга.
С Дабигатком. Более высокие концентрации плазмы Дабигатранской с повышенным риском кровотечения. Клинический мониторинг и доза Регулировка дабигатрана необходимо, но не выше 150 мг / день. Поскольку амиодарон имеет долгий период полураспада, появление возможных взаимодействий в течение нескольких месяцев после остановки обращения с амиодароном.
Подложки P-гликопротеина. Амиодарон является ингибитором P-гликопротеина. Ожидается, что в то время как применение субстратов P-гликопротеина увеличит их концентрацию в крови.
С нарисовыми наркотиками. Утешение автоматизации (тяжелая брадикардия) и атриовентрикулярных нарушений проводимости. При использовании дигоксина увеличивает свой уровень в крови после снижения его оформления. Требуется контроль над ЭКГ и клиническим наблюдением, мониторинг дигоксина в крови и при необходимости - регулировка дозы дигоксина.
Так как Diltiazem для перорального введения. Риск брадикардии или атриовентрикулярной блокады, особенно среди пожилых пациентов. Требуется контроль над ЭКГ и клиническим мониторингом.
С некоторыми макролидами (азитромицин, кларитромицин, рокситромицин). Повышенный риск аритмии желудочков, включая желудочковую тахикардию типа «Torsade de Paintes». Мониторинг ЭКГ и клиническое наблюдение на фоне одновременного использования этих препаратов.
С пероральным верапамилом. Риск брадикардии или атриовентрикулярной блокады, особенно у пожилых пациентов. Требуется контроль над ЭКГ и клиническим мониторингом.
С агентами, которые могут вызвать гипокалиемию, диуретики (которые вызывают только гипокалиемию в одиночку или в сочетании с другими лекарственными средствами) каталитические действия слабительные, амфотерицин B (внутривенные), глюкокортикоиды (для регулярного использования) тетракозакты. Повышенный риск желудочковых аритмий, особенно типа «Torsade de Paintes» (гипокалиемия является благоприятным фактором). Перед назначением препарата будет исправлена гипокалиемия и во время лечения - обеспечить производительность мониторинга ЭКГ и электролита содержания клинического наблюдения.
С лидокаином. Риск увеличения концентрации лидокаина в плазме крови, которая может вызвать неврологические и сердечные побочные эффекты путем ингибирования метаболизма амиодарона лидокаина в печени. Необхідні клінічне спостереження та контроль ЕКГ за потреби – контроль концентрації лідокаїну в плазмі крові та коригування дози лідокаїну під час лікування аміодароном та після його відміни.
З орлістатом. Ризик зниження концентрації аміодарону та його активних метаболітів у плазмі крові. Необхідні клінічне спостереження та за потреби – контроль ЕКГ.
З фенітоїном (шляхом екстраполяції – також із фосфенітоїном). Підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові з ознаками передозування, особливо неврологічними (зменшення метаболізму фенітоїну в печінці). Необхідні клінічне спостереження, контроль концентрації фенітоїну у плазмі крові та, можливо, корекція дози.
З симвастатином. Підвищений ризик розвитку побічних реакцій (що залежить від концентрації), таких як рабдоміоліз (через пригнічення метаболізму симвастатину у печінці, що зменшує рівень холестерину). Не слід перевищувати дозу симвастатину 20 мг на добу. Якщо ця доза не дає змоги досягнути терапевтичної мети, потрібно призначити інший статин, який не вступає в цей тип взаємодії.
З такролімусом. Підвищення концентрації такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Необхідне визначення концентрації такролімусу в крові, контроль функції нирок та коригування дози такролімусу протягом одночасного застосування з аміодароном та після його відміни.
З флекаїнідом . Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду внаслідок інгібування цитохрому CYP 2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно коригувати.
Субстрати цитохрому P450 3A4 . Коли такі лікарські засоби призначають на тлі застосування аміодарону, який є інгібітором CYP 3A4, можливі більш високі плазмові концентрації цих препаратів, що може призвести до зростання їхньої токсичності.
Фентаніл. Комбінація з аміодароном може обумовити посилення фармакологічних ефектів фентанілу та збільшити ризик прояву його токсичності.
Статини. Ризик прояву токсичності цих препаратів відносно м'язів підвищується за умов одночасного призначення аміодарону зі статинами, що метаболізуються CYP 3A4, такими як симвастатин, аторвастатин та ловастатин.
За необхідності застосування статинів разом з аміодароном рекомендується призначати статини, які не метаболізуються CYP 3A4.
Інші препарати, які метаболізуються під дією CYP3A4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, триазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин.
Засоби, що викликають брадикардію. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу « torsade de pointes». Клінічне спостереження та контроль ЕКГ.
Субстрати CYP 2C9 . Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.
Комбінації, які потребують особливої уваги.
З пілокарпіном. Ризик надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, що спричиняють брадикардію).
Під час лікування аміодароном рекомендується уникати застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).
Особливості застосування.
Застереження стосовно способу застосування .
Інфузія через центральні вени: тяжкі порушення ритму, коли пероральне застосування препарату неможливе, за винятком серцево-легеневої реанімації при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.
Ін'єкційний аміодарон слід вводити через центральні вени, оскільки введення через периферичні вени може спричинити місцеві реакції, такі як флебіт поверхневих вен. Ін'єкційний аміодарон необхідно вводити тільки у вигляді інфузії, оскільки навіть дуже повільна ін'єкція препарату може посилити прояви артеріальної гіпотензії, серцеву недостатність або тяжку дихальну недостатність (див. розділ «Побічні реакції»).
Серцево-легенева реанімація при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.
Введення через периферичні вени зазвичай не рекомендується через ризик виникнення гемодинамічних порушень (тяжка артеріальна гіпотензія, судинна недостатність). Інфузію через центральні вени слід застосовувати завжди, коли це можливо.
Рекомендується застосовувати центральний венозний катетер, за умови його наявності та готовності. В іншому разі препарат можна вводити через периферичні вени – найбільшу периферичну вену з максимальним кровотоком.
Не змішувати з іншими препаратами в одному шприці.
Слід якомога швидше забезпечити нагляд за хворим у відділенні інтенсивної терапії з постійним моніторингом артеріального тиску і показників ЕКГ.
Якщо терапію аміодароном необхідно продовжувати, його вводять у вигляді інфузії через центральні вени з постійним спостереженням за артеріальним тиском та ЕКГ.
Серцеві ефекти, пов'язані із застосуванням аміодарону. Спостерігалися випадки нової або загострення існуючої аритмії, що піддається лікуванню, які іноді були летальними (див. розділ «Побічні реакції»).
Аритмогенний ефект аміодарону слабкий або навіть менш виражений, ніж аритмогенний ефект більшості антиаритмічних засобів, і зазвичай проявляється при застосуванні певних комбінацій лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») або за умови порушення електролітної рівноваги.
Легеневі ефекти, пов'язані із застосуванням аміодарону. Спостерігалося кілька випадків інтерстиціальної пневмопатії при застосуванні ін'єкційного аміодарону. Поява задишки або сухого кашлю, як окремо, так і на тлі погіршення загального стану, вказує на можливість легеневої токсичності, наприклад інтерстиціальної пневмопатії, та потребує контролю за станом пацієнта за допомогою радіологічних методів обстеження (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно переглянути доцільність застосування аміодарону, оскільки інтерстиціальна пневмопатія, як правило, є оборотною за умови ранньої відміни аміодарону.
Крім того, у деяких пацієнтів, які лікувалися аміодароном, спостерігалися випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому безпосередньо після хірургічного втручання, тому під час штучної вентиляції легенів рекомендовано ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів.
Печінкові ефекти, пов'язані із застосуванням аміодарону. Протягом 24 годин після початку застосування аміодарону для ін'єкційного введення може розвиватися важка, а іноді й летальна гепатоцелюлярна недостатність. На початку лікування і надалі протягом усього курсу лікування аміодароном рекомендовано регулярне моніторування функції печінки (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш ніж у три рази порівняно з нормальними значеннями цих показників.
Порушення електролітного балансу, особливо гіпокаліємія . Важливо враховувати ситуації, що можуть асоціюватися з гіпокаліємією і можуть спровокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію слід усунути до застосування аміодарону.
За винятком екстрених ситуацій, ін'єкційний аміодарон необхідно застосовувати тільки в спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії за умови постійного моніторингу (ЕКГ, артеріальний тиск).
Анестезія. Перед хірургічним втручанням необхідно поінформувати анестезіолога про те, що пацієнт отримує аміодарон.
Тривале лікування аміодароном може підвищити ризик розвитку гемодинамічних побічних ефектів, пов'язаних із загальною або місцевою анестезією, таких як: брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження хвилинного об'єму серцевого викиду та порушення провідності.
Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація потребує застережень при застосуванні), верапамілом та дилтіаземом слід розглядати лише для запобігання шлуночковим аритміям, що загрожують життю, і для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, яка є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність . Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний до застосування під час вагітності, за винятком випадків, коли користь його призначення переважає ризик, пов'язаний з ним.
Годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються в грудне молоко у концентраціях, вищих, ніж їхні концентрації у плазмі жінки. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого годування груддю протипоказане під час лікування аміодароном.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Згідно з інформацією з безпеки застосування аміодарону, немає підтверджень, що аміодарон може впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози. Кордарон Ò можна вводити тільки на ізотонічному (5 %) розчині глюкози.
Не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!
Не змішувати з іншими препаратами в одній інфузійній системі.
Кордарон Ò для внутрішньовенного введення слід застосовувати лише тоді, коли є необхідне устаткування для моніторування серцевої функції, дефібриляції та кардіостимуляції.
Кордарон Ò для внутрішньовенного введення можна застосовувати перед проведенням кардіоверсії постійним струмом.
Стандартна рекомендована доза препарату становить 5 мг/кг маси тіла, яка вводиться шляхом внутрішньовенної інфузії протягом часу від 20 хвилин до 2 годин. Препарат має вводитися у вигляді розчину, розведеного у 250 мл 5% розчину глюкози. Після цього може бути застосована повторна інфузія препарату у дозі до 1200 мг (приблизно 15 мг/кг маси тіла) у 5% розчині глюкозі об'ємом до 500 мл протягом 24 годин, при цьому швидкість інфузії необхідно коригувати залежно від клінічної відповіді пацієнта (див. розділ «Особливості застосування»).
У надзвичайно невідкладних клінічних ситуаціях лікарський засіб, на розсуд лікаря, може бути введений у вигляді повільної ін'єкції у дозі 150-300 мг у 10-20 мл 5% розчину глюкози протягом не менше ніж 3 хвилин. Після цього повторне введення препарату можна здійснювати не раніше, ніж через 15 хвилин. За пацієнтами, яким Кордарон Ò для внутрішньовенного введення вводиться таким способом, необхідно здійснювати ретельний нагляд − наприклад, у відділенні інтенсивної терапії (див. розділ «Особливості застосування»).
Переведення з внутрішньовенної терапії препаратом на пероральну терапію . Одразу ж після отримання належної відповіді на лікування необхідно одночасно розпочати пероральну терапію препаратом у звичайній навантажувальній дозі (тобто 200 мг тричі на добу). Після цього Кордарон Ò для внутрішньовенного введення має бути поступово відмінений шляхом покрокового зниження дози.
Педіатрична популяція . Безпечність та ефективність аміодарону у дітей не визначені. Через вміст бензилового спирту аміодарон для внутрішньовенного введення протипоказаний у новонароджених дітей, немовлят та дітей віком до 3 років.
Пацієнти літнього віку . Як і в усіх інших пацієнтів, важливо застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату. Хоча доказові дані на користь особливих вимог щодо дозування препарату в цій групі пацієнтів відсутні, ці пацієнти можуть бути більш схильними до розвитку брадикардії та порушень провідності при застосуванні занадто високої дози. Особливу увагу слід приділяти моніторуванню функції щитоподібної залози (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).
Серцево-легенева реанімація . Рекомендована доза препарату при фібриляції шлуночків / шлуночковій тахікардії з відсутністю пульсу, резистентній до дефібриляції, становить 300 мг (або 5 мг/кг маси тіла), що вводиться розведеною у 20 мл 5% розчину глюкози шляхом швидкої ін'єкції. Якщо фібриляція шлуночків зберігається, можна застосувати внутрішньовенне введення додаткових 150 мг (або 2,5 мг/кг маси тіла) препарату.
Діти. Безпека та ефективність аміодарону для дітей на сьогодні не оцінювалися, тому застосування цього препарату дітям не рекомендується. Ампули аміодарону для ін'єкційного введення містять бензиловий спирт. Існують повідомлення про випадки летального «синдрому задишки» («гаспінг-синдрому», gasping syndrome) у новонароджених після внутрішньовенного введення розчинів, які містять цей консервант. Симптоми цього ускладнення включають раптову появу задишки, артеріальної гіпотензії, брадикардії та розвиток серцево-судинного колапсу.
Передозування. Інформації щодо передозування аміодарону при внутрішньовенному введенні не існує.
Можливе виникнення синусової брадикардії, зупинки серця, шлуночкової тахікардії, особливо пароксизмальної тахікардії типу « torsade de pointes», циркуляторної недостатності та ураження печінки.
Лікування має бути симптоматичним. З огляду на кінетичні властивості препарату, рекомендується контроль функції серця протягом тривалого часу. Аміодарон і його метаболіти не піддаються діалізу.
Побічні реакції. Побічні реакції класифіковані за класами систем органів та за частотою виникнення відповідно до таких критеріїв: дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 %, < 10 %); нечасто (≥ 0,1 %; < 1 %); рідко (≥ 0,01 %, < 0,1 %); поодинокі (< 0,01 %).
Порушення з боку крові та лімфатичної системи.
У пацієнтів, які приймають аміодарон, випадково виявляли гранульоми кісткового мозку. Клінічне значення цього невідоме.
Порушення з боку серця.
Часто: брадикардія.
Поодинокі: виникнення нової або погіршення перебігу існуючої аритмії, іноді з подальшою зупинкою серця. Виражена брадикардія, зупинка синусового вузла, яка потребує відміни аміодарону, особливо у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла та/або пацієнтів літнього віку. Проаритмічний ефект.
Частота не відома: пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу « torsade de pointes» .
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту.
Дуже часто: нудота.
Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату.
Часто: можлива запальна реакція, зокрема флебіт поверхневих вен, у разі введення безпосередньо в периферичну вену; реакції у місці введення, зокрема біль, еритема, набряк, некроз, екстравазація, утворення інфільтрату, запалення, індурація шкіри, тромбофлебіт, целюліт, інфекції та порушення пігментації.
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів.
Повідомлялося про ураження печінки, що діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про нижчезазначені побічні явища.
Поодинокі: зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5–3 рази вище норми) на початку лікування, яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно; гостре ураження печінки з підвищенням рівня трансаміназ у сироватці крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальну, що вимагає відміни препарату.
Порушення з боку імунної системи.
Поодинокі: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичний шок.
Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними): повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку (набряк Квінке).
Ендокринні розлади.
Дуже часто: за відсутності яких-небудь клінічних ознак дисфункції щитовидної залози, певна "невідповідність" рівнів гормонів щитовидної залози (підвищений рівень Т4, нормальний або дещо зменшений рівень Т3) не вимагає відміни препарату.
Часто: гіпотиреоз проявляється класичними симптомами збільшення маси тіла, підвищеної чутливості до холоду, апатії, сонливості. Чітко виражене підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Нормальна функція щитовидної залози зазвичай відновлюється поступово протягом 1-3 місяців після припинення лікування; відміна препарату не обов'язкова: якщо застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування можна продовжувати у комбінації із замісною терапією гормонами щитовидної залози з використанням L-тироксину, підбираючи дозу залежно від рівня ТТГ.
Гіпертиреоз діагностувати значно важче, оскільки його симптоматика є менш вираженою (невелике безпричинне зменшення маси тіла, зниження ефективності антиангінальної та/або антиаритмічної терапії). У пацієнтів літнього віку можуть виникати психічні симптоми або прояви у вигляді тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується вираженим зниженням рівня високочутливого ТТГ. У цьому разі слід обов'язково відмінити аміодарон, через 3-4 тижні після чого зазвичай починається клінічне одужання. Потенційно летальні серйозні випадки потребують невідкладного початку належного лікування.
Якщо причиною для занепокоєння є тиреотоксикоз (як сам по собі, так і через його вплив на вразливу рівновагу міокарда), то з огляду на мінливу ефективність синтетичних антитиреоїдних препаратів можна однозначно рекомендувати лікування високими дозами кортикостероїдів (1 мг/кг) упродовж досить тривалого періоду (3 місяці). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу, що виникали упродовж кількох місяців після відміни аміодарону.
Порушення з боку нервової системи.
Поодинокі: доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль.
Порушення з боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння.
Поодинокі: гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках з летальним наслідком, іноді у ранньому післяопераційному періоді (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню). У разі виникнення цієї побічній реакції слід розглянути можливість відміни аміодарону та з'ясувати доцільність призначення кортикостероїдів (див. розділ «Особливості застосування»). Бронхоспазм та/або апное у разі тяжкої дихальної недостатності, особливо у пацієнтів із бронхіальною астмою. Інтерстиціальна пневмопатія.
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.
Поодинокі: надмірне потовиділення.
Частота невідома: кропив'янка.
Порушення з боку судин.
Часто: зазвичай помірне та нетривале зниження артеріального тиску. Надходили повідомлення про випадки вираженої артеріальної гіпотензії або судинного колапсу, зокрема, у разі передозування або після дуже швидкого введення.
Поодинокі: припливи жару.
Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.
Частота невідома: біль у спині.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Несумісність. Застосовувати тільки дозволені розчинники (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Упаковка. № 6: по 3 мл в ампулі; по 6 ампул в полімерних чарунках у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Санофі Вінтроп Індастріа, Франція.
Місцезнаходження виробника та адреса його місця провадження діяльності.
1, ру де ля Вірж АМБАРЕ ЕТ ЛАГРАВ 33565 – КАРБОН БЛАН Седекс, Франція.
Заявник .
ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», Україна.
АМИОДАРОН
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа