Личный кабинет
ЛИЗИНОПРИЛ-АСТРАФАРМ табл. 20 мг блистер №60
rx
Код товара: 639561
Производитель: Астрафарм (Украина, Вишневое)
2 400,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 27.04.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Лизиноприл
лизиноприл
Место хранения:
Активное вещество: лизиноприл;
1 таблетка содержит лизиноприл 5 мг или 10 мг или 20 мг;
Вспомогательные вещества: кальция гидрофосфат, маннитол (Е 421), кукурузный крахмал, стеарат магния, коллоидный безводный диоксид кремния.
Лекарственная форма. Таблетки
Основные физико-химические свойства: белые таблетки Plano формы со скошенными краями и тиром.
Фармакотерапевтическая группа.
Ингибиторы ангиотензина трансформируют фермент (туз). Код ATC S09A A03.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика .
Лизиноприл - ингибитор АПФ. АПФ peptydyldypeptydazoyu , который катализирует превращение ангиотензина I в сосудосуживающее пептида, ангиотензин II, который стимулирует секрецию альдостерона. Ингибирование АПФ снижает концентрацию в плазме крови ангиотензина II, что приводит к снижению активности и секреции альдостерона вазопрессорами. Последнее уменьшение может привести к увеличению концентрации калия в сыворотке крови.
Поскольку механизм действия при гипертензии осуществляются через ингибирование ренина - ангиотензин - альдостероновая систему, лизиноприли имеет даже гипотензивный эффект у больных гипертонической болезни с низкой ренином. ACE идентичен kininazy - фермент , который разрушает брадикинин. Роль повышенных уровней брадикинина (что выражаются свойства вазодилататора) во время лечения лизиноприла полностью не выяснена и требует дальнейшего изучения.
Фармакокинетика.
Поглощение. После перорального введения лизиноприл медленно и не полностью всасывается в желудочно - кишечном тракте. Поглощение лекарственного средства после введения составляет около 25% от изменчивости mizhindyvidualnoyu (6 - 60%). Одновременный прием пищи не влияет на всасывание. Максимальные концентрации в плазме крови достигается приблизительно через 6 - 8 часов.
Распределение . Равновесные концентрации в сыворотке достигаются в течение 2-3 дней после инъекции. Кроме того , ACE не связывается с белками плазмы.
Метаболизм и экскреция. Не метаболизируется, выводится из организма с мочой в неизмененном виде.
Удалены в гемодиализе.
Фармакокинетика в особых группах пациентов.
С нарушенной функцией почек выведение лизиноприла уменьшается пропорционально степени функциональных нарушений (это клинически значимое снижение скорости клубочковой фильтрации ниже 30 мл / мин).
При сердечной недостаточности, почечный клиренс лизиноприла снижается.
Для пациентов пожилого возраста , характеризующихся высокими концентрациями лизиноприла в плазме и площадь под кривой значений «концентрация-время» (увеличилась примерно на 60%) , чем у молодых пациентов.
Клинические характеристики.
Индикация.
Артериальная гипертония.
Хроническая сердечная недостаточность.
Острый инфаркт миокард у пациентов со стабильными гемодинамическими параметрами (систолическое артериальное давление> 100 мм рт. В.).
Диабетическая нефропатия при диабете (инсулин пациентов с диабетом типа II).
Противопоказание.
Гиперчувствительность к лизиноприла, другие компоненты лекарственного средства или других ингибиторов АПФ.
Ангионевротический отек истории ( в том числе после использования ингибиторов АПФ, наследственный и идиопатический отек).
Аортальный или митральный стеноз или гипертрофическая кардиомиопатия с выраженными гемодинамическими нарушениями.
Двусторонний стеноз почечной артерии или артерии стеноз единственной почки; Острый инфаркт миокарда с гемодинамической нестабильностью; кардиогенный шок; Одновременное применение препарата и vysokopropusknyh мембран с poliakrylnitrylnatriyu-2-metylalilsulfonatu (например, 96) в срочном диализе; Пациенты с уровнем креатинина в сыворотке крови ≥ 220 ммоль / л.
Одновременное применение препаратов aliskirenvmisnyh пациентов с диабетом или почечной дисфункцией (СКФ <60 мл / мин / 1,73 м 2).
Первичный гиперльдостеронизм.
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
Диуретики. Одновременное введение диуретиков суммирования отмечается гипотензивный эффект. У пациентов , которые уже принимают диуретики, особенно те , которые недавно разработаны диуретики, добавление лизиноприло может иногда вызвать чрезмерное снижение артериального давления. Симптомы Вероятность гипотонии влияние лизиноприла снижается , если прекратить прием диуретика до начала лечения лизиноприл.
Калийсберегающие диуретики, или пищевые добавки kaliyvmisni solezaminnyky. Хотя уровень калия в сыворотке крови в клинических исследованиях ингибиторов АПФ обычно оставались в пределах нормы, некоторые пациенты по- прежнему развиваются гиперкалиемия. Факторы риска , связанные с гиперкалиемия, которые включают почечная недостаточность, сахарный диабет и сопутствующее применение калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактон, триамтерен или amiloryd) и kaliyvmisnyh пищевых добавок или solezaminnykiv.
Kaliyvmisnyh Применение пищевых добавок или калия диуретики kaliyvmisnyh solezaminnykiv может привести к значительному увеличению сыворотки калия, особенно у пациентов с нарушенной функцией почек. При приеме лизиноприла на фоне kaliyvyvidnyh диуретиков гипокалиемия причиной их потребление может быть ослаблено.
Литий. Одновременное применение ингибиторов АПФ и лития обратимо повышение уровня лития в сыворотке крови и развитие токсических эффектов. Использование тиазидные диуретики может увеличить риск токсичности лития и повысить его , если оно уже вызвало в то время как ингибиторы АПФ , принимая. Используйте оба лизиноприл с литием не рекомендуется, но когда требуется такое сочетание, следует проводить тщательный контроль лития в сыворотке крови.
Нестероидные противовоспалительные средства (НПВС), включая ацетилсалициловую кислоту в дозах ≥ 3 г в день. Длительное применение НПВП может уменьшить антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ. Эффекты ингибиторов АПФ и НПВС , чтобы повысить уровень калия в сыворотке крови суммируются, что может привести к почечной недостаточности. Эти эффекты обычно обратимы. В некоторых случаях, может быть острой почечной недостаточность, особенно с нарушенной функцией почек, например , как пожилые люди или у пациентов со столовой обезвоживания.
Золото. Nitrytoyidni реакции (симптомы вазодилатации , включая промывку, тошноту, головокружение, гипотонии, которые могут быть очень серьезными) после инъекции золота (например, aurotyomalatu натрия) произошло чаще у пациентов , получавших лечение ингибиторами АПФ.
Другие антигипертензивные средства. Одновременное применение лизиноприла с другими антигипертензивными средствами наблюдается повышенная гипотензивный эффект. Одновременный прием нитроглицерина и других органических нитратов или вазодилататоры может увеличить гипотензивный эффект лизиноприла.
Трициклические антидепрессанты, нейролептики и анестетики. Получение некоторые анестетики, трициклические антидепрессанты и нейролептики на фоне ингибиторов АПФ могут усиливать гипотонию.
Симпатомиметики. Может ослабить антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ.
Гипогликемический агенты. Эпидемиологические исследования показали , что совместное применение ингибиторов АПФ и гипогликемических средств (инсулина и гипогликемических лекарственных средств для внутреннего использования) может усилить эффект последнего, вплоть до развития гипогликемии. Вероятность таких событий особенно высока в течение первой недели одновременного лечения больных, а также почечной дисфункции.
Ацетилсалициловая кислота, тромболитики, β-блокаторы и нитраты. Лизиноприл можно вводить одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в дозах , используемых в кардиологии), тромболитических агентов, & beta ; - блокаторы и нитраты.
Двойная блокада системы ренин-ангиотензин-альдостерон (РААС). Продемонстрировано , что двойное РААС блокады с сопутствующим применением ингибиторов АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина II или aliskirenu характеризуются большей частотой побочных эффектов , таких как гипотензия, гипергликемии, нарушенной функцией почек ( в том числе острой почечной недостаточности) , по сравнению с использованием монотерапии.
Аллопуринол, цитостатики, иммунодепрессанты, кортикостероиды, прокаинамид. Одновременное применение лизиноприла может вызвать лейкопению.
Препараты , которые подавляют функцию костного мозга. Одновременно администрация лизиноприл увеличивают риск развития нейтропении и / или агранулоцитоза.
Эстрогены. Одновременное применение лизиноприла эстрогена может снизить гипотензивный эффект лизиноприла из - за задержки жидкости в организме.
Особенности приложения.
Симптоматическая гипотензия.
Существует редко у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией. У больных гипертонической болезнью , получающих лизиноприл, вероятность гипотензии возрастает с уменьшением объема крови (например, в результате лечения диуретиками, ограничивая потребление соли с пищей диализа, диареи или рвоты), а также при тяжелых формах артериальной reninzalezhnoyi гипертензии.
Симптом гипотензия наблюдалась у пациентов с сердечной недостаточностью, независимо от того, является ли она сочетается с почечной недостаточностью. Это наиболее часто наблюдается у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью , которые должны принимать большие дозы диуретиков, и испытывает гипонатриемия или функциональную почечную недостаточность. Пациенты с повышенным риском развития гипотензии , требующих тщательного контроля в начальный период лечения и подбора дозы.
Это также относится к пациентам с ишемической болезнью сердца или заболевания сосудов головного мозга, где значительное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или нарушение мозгового кровообращения.
В случае гипотензии пациент должен лежать на спине , и сделать необходимый внутривенный хлорид натрия. Переходный гипотензивное ответ не является противопоказанием для последующей обработки. После восстановления эффективного объема крови и исчезновения переходного гипотензивного ответа может продолжать лечение лизиноприл.
У некоторых пациентов с хронической сердечной недостаточностью , которые имеют нормальное или пониженное кровяное давление может произойти дополнительное снижение системного артериального давления при введении лизиноприл. Этот эффект , как ожидается , и, как правило , не является причиной для прекращения терапии. В случае симптоматической гипотензии может потребоваться уменьшить дозу или прекращения лизиноприл.
Гипотонии с острым инфарктом миокарда.
При остром инфаркте миокарда не может начать лизиноприл терапии, если после предыдущего лечения сосудорасширяющие препараты подвергаются риску дальнейшего серьезного ухудшения гемодинамических параметров. Это включает в себя пациентов с систолическим артериальным давлением ≤ 100 мм ртутного столба. Искусство. или кардиогенный шок. В течение первых 3 дней после инфаркта миокарда следует уменьшить дозу , если систолическое артериальное давление ≤ 120 мм ртутного столба. Искусство. Когда систолическое артериальное давление ≤ 100 мм ртутного столба. Искусство. поддерживающая доза должна быть снижена до 5 мг или временно до 2,5 мг. С устойчивым гипотензии (систолическое артериальное давление ≤ 90 мм рт. Арт. В течение более 1 часа) лизиноприл терапии должна быть прекращена.
Аортальный и митральный стеноз / гипертрофическая кардиомиопатия.
Как и другие ингибиторы АПФ, лизиноприл следует назначать с осторожностью пациентам с митральным стенозом или выбросу трудности из левого желудочка (например, аортальный стеноз или гипертрофическая кардиомиопатия).
Нарушение функции почек.
При почечной недостаточности (клиренс креатинина <80 мл / мин), начальная доза лизиноприла должна быть определена в зависимости от клиренса креатинина пациента (см табл . 1), и - в зависимости от реакции пациента на лечение. Плановый мониторинг калия и креатинина является частью обычной медицинской практики для этих пациентов.
У пациентов с сердечной недостаточностью в начале лечения ингибиторами АПФ может испытывать ухудшение функции почек. В таких ситуациях , описаны случаи острой почечной недостаточности, как правило , обратимой. У некоторых пациентов с сужением обоих почечных артерий с ингибиторами стеноз или артерии единственной почки АПФ повышает уровень мочевины в крови и креатинина в сыворотке; Эти изменения , как правило , исчезают после прекращения приема препарата. Вероятность особенно высока при почечной недостаточности.
При наличии вазоренальной артериальной гипертензии с высоким риском тяжелой гипотензии и почечной недостаточностью. У этих пациентов лечение следует начинать под тщательным наблюдением врача с низкими дозами , чтобы быть точно подобраны. Поскольку диуретики могут способствовать клинической динамике , описанной выше, в течение первых недель лечения лизиноприла их потребление должно быть прекращено и функция почек требует тщательного контроля.
Некоторые пациенты без гипертензивные очевидной почечной сосудистой болезни принимающего лизиноприл, особенно с диуретиками приводит к улучшению мочевины в крови и креатинина в сыворотке; Эти изменения , как правило, незначительные и преходящими. Вероятность появления выше у пациентов с нарушенной функцией почек. В таких случаях может потребоваться снижение дозы и прекращение мочегонное и лизиноприл.
Лечение острого инфаркта миокарда лизиноприл не показано у пациентов с признаками почечной дисфункции , в котором наблюдаемое повышенные уровни сывороточного креатинина 177 мкмоль / л и / или протеинурии 500 мг / сут. С развитием почечной дисфункции на фоне терапии лизиноприлом (концентрация креатинина в сыворотке , превышающей 265 ммоль / л или в два раза повышенный уровень креатинина в сыворотке крови по сравнению с уровнем , установленным до лечения), препарат должен быть прекращен.
Гиперчувствительность / ангионевротический.
Ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовых связок и гортани часто развивается у пациентов , получающих ингибиторы АПФ, в том числе лизиноприл. Во время лечения Квинке может развиться в любое время. В этом случае прием лизиноприл следует немедленно прекратить, чтобы установить соответствующее лечение и наблюдение за пациентом; Прежде чем отпустить пациента, чтобы убедиться , что все симптомы отека устранены.
Даже в тех случаях , когда только ограниченной отек язык , и никаких признаков дыхательной недостаточности, пациенты могут потребоваться длительное наблюдение с момента антигистаминных препаратов и глюкокортикостероидов (ГКС лечения) может быть недостаточными.
В некоторых случаях пациенты сообщали о летальный из - за отека Квинке гортани или языка. Если отек распространяется на язык, голосовой ящик или гортани, вероятно , перекрытия дыхательных путей, особенно у пациентов, ранее перенесших операцию на дыхательную систему. В таких случаях необходимо принимать меры экстренного лечения (введение адреналина и / или поддерживать дыхательные пути).
Пациент должен находиться под тщательным медицинским наблюдением до полного и устойчивого исчезновения симптомов.
У пациентов , имеющих в анамнезе ангионевротического отека , не связанного с ACE ингибитора может быть повышенному риску ангиодистрофия в ответ на прием ингибитора АПФ.
Гемодиализ.
При назначении препарата с точки зрения poliakrylvinilovoyu диализной мембраны могут развиться анафилактические реакции. Рекомендуется использовать другой тип мембраны для диализа или использования препаратов других групп у пациентов с гипертонией.
Anaphylactoid реакции во время ЛПНП-афереза.
Как и в случае LDL афереза с использованием сульфата декстрана ингибиторов АПФ может привести к анафилактических реакций, которые могут представлять собой угрозу для жизни должны быть временно отменить ингибиторы АПФ перед каждым афереза.
Десенсибилизации.
У пациентов , принимающих ингибиторы АПФ, на фоне десенсибилизирующей терапии (например, против перепончатокрылых яда), развивая длинные анафилактоидные реакции. Если такие пациенты воздерживались от приема ингибиторов АПФ во время десенсибилизации, наблюдались реакции, однако случайное введение ACE вызвала анафилактоидные реакции.
Отказ печени.
Так как ингибиторы АПФ взятия связаны развитие редкого синдрома , который начинается с холестатической желтухой или гепатитом и становится молниеносным некрозом печени, иногда со смертельным исходом. Механизм этого синдрома остается неясным. Если у пациентов , принимавших лизиноприл, развивается желтуха или значительно повышает активность ферментов печени, препарат следует прекратить, оставив больного под наблюдением врача до исчезновения симптомов.
Гиперкалиемия.
У некоторых пациентов , принимающих ингибиторы АПФ, в том числе лізиноприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калійвмісні замінники солі, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин).
Якщо прийом зазначених вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ визнається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.
Пацієнти, хворі на цукровий діабет.
Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові упродовж першого місяця лікування інгібітором АПФ.
Літій.
Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію і лізиноприлу.
Нейтропенія/агранулоцитоз.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть розвиватися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. При нормальній функції нирок і при відсутністі ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз зворотні та проходять після припинення прийому інгібітору АПФ.
Слід проявляти крайню обережність при призначенні лізиноприлу пацієнтам із захворюваннями сполучної тканини з судинними проявами, які проходять курс лікування антидепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на тлі порушення функції нирок.
У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. Якщо в лікуванні таких пацієнтів застосовують лізиноприл, рекомендується періодично перевіряти кількість лейкоцитів, причому пацієнтів слід попередити про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції.
Расова приналежність.
Інгібітори АПФ частіше спричиняють розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів порівняно з особами інших рас, можливо, внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну в популяції чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Кашель.
При застосуванні інгібіторів АПФ може з'явитися непродуктивний тривалий кашель, який зникає після припинення лікування. Такий кашель, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю.
Оперативні втручання/анестезія.
У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або загальній анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, лізиноприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що артеріальна гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути відкоригована збільшенням ОЦК.
Первинний гіперальдостеронізм.
У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.
Подвійна блокада РААС.
Повідомлялося, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Таким чином подвійна блокада РААС шляхом супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену не рекомендована.
У разі особливої необхідності у застосуванні терапії подвійної блокади її слід здійснювати під наглядом фахівця та регулярно перевіряти функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам з діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю.
Препарат не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, – замінити лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Слід брати до уваги можливість виникнення запаморочення і підвищеної втомлюваності, що може впливати на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Таблетки приймають внутрішньо 1 раз на добу, бажано в один і той же самий час, незалежно від прийому їжі. Добову дозу підбирають індивідуально залежно від реакції пацієнта та показників артеріального тиску.
Артеріальна гіпертензія.
Препарат застосовують як монотерапію або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних засобів.
Початкова доза.
При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу. У пацієнтів з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (зокрема при реноваскулярнiй гіпертензії, надмірному виведенні натрію хлориду з організму та/або дегідратації, серцевої декомпенсації, або сильно вираженої артеріальної гіпертензії), може статися надмірне зниження артеріального тиску після початкової дози. У цих пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг і початок лікування має відбуватися під наглядом лікаря.
Для отримання дози 2,5 мг застосувати препарат з відповідним вмістом діючої речовини.
Для пацієнтів з нирковою недостатністю дозу необхідно зменшити (див. таблицю 1).
Підтримуюча доза.
Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо препарат у вказаній дозі не забезпечує належного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів, дозу можна і надалі збільшити. Максимальна добова доза становить 80 мг на добу.
Пацієнти, які приймають діуретики.
У пацієнтів, які заздалегідь одержують діуретичну терапію, після прийому першої дози лізиноприлу можливе виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії. Лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом. Якщо неможливо припинити лікування діуретиками, лізиноприл слід призначати у початковій дозі 5 мг на добу. Слід контролювати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. Подальшу дозу необхідно підбирати залежно від артеріального тиску. У разі необхідності, лікування діуретиками можна відновити.
Пацієнти з нирковою недостатністю .
Для пацієнтів з нирковою недостатністю дози визначають залежно від значення кліренсу креатиніну, як це показано у таблиці 1.
Таблиця 1
Кліренс креатиніну (мг/хв) | Початкова доза (мг/добу) |
< 10 (включаючи хворих, які перебувають на гемодіалізі) | 2,5* |
10-30 | 2,5-5 |
31-80 | 5-10 |
* Дозу та/або режим дозування встановлюють залежно від значень артеріального тиску. Дозу можна підвищувати не більше ніж до 40 мг на добу з контролем артеріального тиску.
Підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярному контролі показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові.
Хронічна серцева недостатність .
Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю лізиноприл можна застосовувати як доповнення до терапії діуретиками, препаратами наперстянки або β-блокаторами. Лізиноприл призначають у початковій дозі 2,5 мг на добу під наглядом лікаря, з метою визначення первинного впливу на артеріальний тиск. Дозу препарату слід підвищувати не більше ніж на 10 мг, з тимчасовим інтервалом не менше 2 тижнів і до максимальної дози 35 мг на добу.
Визначення дози має бути засноване на клінічному нагляді за кожним пацієнтом.
У пацієнтів з високим ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (при надмірному виведенні натрію хлориду з організму) з гіпонатріємією або без неї, при гіповолемії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати.
Гострий інфаркт міокарда.
Пацієнтам одночасно слід приймати звичайну стандартну терапію з тромболітичними лікарськими засобами, ацетилсаліциловою кислотою і β - блокаторами. Лізиноприл сумісний з нітрогліцерином, введеним внутрішньовенно або трансдермально.
Початкова доза (у перші 3 дні після перенесеного інфаркту міокарда).
Терапію лізиноприлом слід розпочинати у перші 24 години з моменту появи симптомів захворювання.
Терапію не слід розпочинати, якщо систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт. ст. Перша доза лізиноприлу становить 5 мг, через 24 години знову призначають дозу 5 мг, потім призначають дозу 10 мг 1 раз на добу, і далі підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу.
Пацієнтам із систолічним артеріальним тиском (120 мм рт. ст. або нижче) у перші 3 дні після інфаркту міокарда призначають понижену дозу лізиноприлу – 2,5 мг.
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути відкоригована залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).
Підтримуюча доза.
Підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу. При виникненні артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче або становить 100 мм рт. ст.) підтримуючу дозу 5 мг тимчасово знижують до 2,5 мг. При виникненні пролонгованої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. більше 1 години) лікування потрібно припинити.
Лікування має тривати впродовж 6 тижнів, потім необхідно повторно оцінити стан пацієнта. У пацієнтів, у яких виникають симптоми серцевої недостатності, слід продовжувати лікування лізиноприлом.
Діабетична нефропатія.
При лікуванні артеріальної гіпертензії у хворих на цукровий діабет типу II і початковою нефропатією доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення значень діастолічного артеріального тиску нижче 90 мм рт. ст. у положенні сидячи.
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкову дозу препарату необхідно відкоригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).
Пацієнти літнього віку.
У клінічних дослідженнях не були виявлені відмінності ефективності або безпеки препарату у зв'язку з віком. Початкова доза лізиноприлу, що призначається особам літнього віку зі зниженням функції нирок, має бути вiдкоригована згідно з таблицею 1. Згодом дозування визначається залежно від реакції та артеріального тиску.
Пацієнти з трансплантацією нирок.
Немає досвіду щодо застосування препарату пацієнтам із нещодавньою трансплантацією нирок, тому не рекомендується лікування лізиноприлом таким пацієнтам.
Діти.
Безпека та ефективність застосування лізиноприлу дітям не встановлені, тому не слід призначати препарат цій віковій категорії пацієнтів.
Передозування.
Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння і кашель.
Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. При артеріальній гіпотензії слід покласти пацієнта на спину з ледь піднятими догори ногами. Якщо можливо, призначають інфузію ангіотензину II і/або внутрішньовенно вводять катехоламіни. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано промивання шлунка, застосування абсорбентів і натрію сульфату. Для лікування стійкої брадикардії показано застосування кардіостимулятора.
Рекомендується постійний контроль лабораторних показників (визначення рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові) та життєвих функцій.
Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран (наприклад AN69).
У випадку ангіоневротичного набряку призначають антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.
Побічні реакції.
З боку системи крові: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунне захворювання.
З боку обміну речовин: гіпоглікемія.
З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль, зміна настрою, парестезії, порушення смакових відчуттів, порушення сну, порушення рівноваги, дезорієнтація, сплутаність свідомості, порушення нюху, симптоми депресії, непритомність.
З боку серцево-судинної системи: ортостатичний ефект (включаючи артеріальну гіпотензію), інфаркт міокарда або цереброваскулярний інсульт, можливо, вторинний через надмірну артеріальну гіпотензію у пацієнтів групи високого ризику, пальпітації, тахікардія, феномен Рейно.
З боку кістково-м ' язової системи: були зареєстровані м'язові спазми.
З боку дихальної системи: кашель, бронхіт, риніт, задишка, диспное, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, глосит, синусит, алергічний альвеолит/еозинофільна пневмонія. Були зареєстровані інфекції верхніх дихальних шляхів.
З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, зменшення апетиту, зміна смаку, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк, запор, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця і печінкова недостатність.
З боку шкіри: висипи, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або глотки, відчуття жару, гіперемія шкіри, кропив'янка, алопеція, псоріаз, підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса - Джонсона, поліморфна еритема, лімфоцитома шкіри.
Повідомлялося про синдром, що включає один або кілька симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, поява позитивних антинуклеарних антитіл, прискорення швидкості осідання еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви.
З боку сечовидільної системи: ниркова дисфункція, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.
З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону.
З боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення: підвищена втомлюваність, слабкість.
Лабораторні показники: підвищення рівня сечовини у крові, креатиніну у сироватці крові, печінкових ферментів, гіперкаліємія, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 1, 2, 3, 6, 9 або по 10 блістерів у коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
ТОВ «АСТРАФАРМ».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Україна, 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 6
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа