Личный кабинет
ЛИЗИНОПРИЛ АСТРАФАРМ табл. 5мг №60
rx
Код товара: 639557
Производитель: Астрафарм (Украина, Вишневое)
1 200,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 27.04.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Лисиноприл-астрафарм
Лисиноприл-астрафарм
Место хранения:
Активный ингредиент: лизиноприл;
1 таблетка содержит лизиноприл 5 мг или 10 мг, или 20 мг;
Вспомогательные вещества: гидрофосфат кальция, маннит (E 421), кукурузный крахмал, стеарат магния, силиконовый диоксид коллоидный безводный.
Лекарственная форма. Таблетки
Основные физико-химические свойства: таблетки белого цвета плоской цилиндрической формы с формованными краями и диапазоном.
Фармакотерапевтическая группа.
Ингибиторы ангиотензина трансформируют фермент (туз). Код ATH C09A A03.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика .
Лисиноприл - ингибитор ACE. ACE - пептидиладепептидаза, которая катализирует трансформацию ангиотензина I в пептид вазоконстриктор, ангиотензин II, который также стимулирует секрецию альдостерона. Ингибирование тузов приводит к уменьшению концентрации в плазме крови ангиотензина II, что приводит к снижению активности вазопрессоров и секреции альдостерона. Последнее уменьшение может привести к увеличению концентрации калия в сыворотке.
Поскольку механизм действия в гипертонии проводится путем подавления ренин - ангиотензина - альдостерона системы, лизиноприл обладает гипотензивным эффектом даже в гипертонических пациентах. ACF идентичен кининазам - ферменту, который разрушает брадикинин. Роль повышенного уровня брадикинина (выраженная вазодилирующими свойствами) в процессе лечения лизиноприлом не полностью уточняется и требует дальнейшего изучения.
Фармакокинетика.
Поглощение. После перорального введения, лизиноприл медленно и не полностью поглощается в пищеварительном тракте. Поглощение препарата после приема приема составляет приблизительно 25% с взаимодидиальной изменчивостью (6 - 60%). Одновременное использование пищи не влияет на всасывание. Максимальная концентрация в плазме крови достигается примерно от 6 до 8 часов.
Распределение . Концентрации равновесия в сыворотке в сыворотке достигаются в течение 2-3 дней после препарата. В дополнение к ACF не связывается с белками плазмы крови.
Метаболизм и выход . Не метаболизируется, выделяется с мочой в неизменной форме.
Удален в гемодиализ.
Фармакокинетика по специальным группам пациентов.
В случае нарушения функции почек, выход лизиноприла уменьшается пропорционально степени нарушения функциональных расстройств (это уменьшение становится клинически важно для гломеренной фильтрации ниже 30 мл / мин).
Когда сердечная недостаточность, почечная очистка лизиноприла уменьшается.
Для пожилых пациентов, характеризующихся более высокими концентрациями лизиноприла в плазме крови и значением области в кривой «концентрации - время» (увеличилось примерно на 60%), чем у молодых пациентов.
Клинические характеристики.
Индикация.
Артериальная гипертония.
Сердечная недостаточность (симптоматическое лечение).
Острый инфаркт миокарда (краткосрочное лечение (6 недель) гемодинамически устойчивые пациенты не позднее, чем через 24 часа после острого инфаркта миокарда).
Осложнения из почек в диабете Mellitus (лечение заболеваний почек у пациентов с гипертоническими пациентами с диабетом II типа и начальной нефропатией).
Противопоказание.
Повышенная чувствительность к лизиноприлу, к другим компонентам препарата или других ингибиторов ACE.
Ангионеротические отеки в анамнезе (в том числе после применения ингибиторов ACE, идиопатического и наследственного отека Quincke).
Аортальный или митральный стеноз или гипертрофическая кардиомиопатия с выраженными гемодинамическими расстройствами.
Двусторонний стеноз почечной артерии или стеноза артерии отдельных почек; Острый инфаркт миокарда с нестабильной гемодинамикой; кардиогенный шок; Одновременное использование лекарств и высокополосных мембран из полиакрилинитрила-2-метилальнесульфоната (например, 96) с срочным диализом; Пациенты с уровнями креатинина в сыворотке ≥ 220 мкмоль / л.
Одновременное использование алискиреносодержащих препаратов для пациентов с диабетом или расстройствами функций почек (GKF <60 мл / мин / 1,73 м 2 ).
Первичный гиперльдостеронизм.
Беременные или женщины, которые планируют забеременеть (см. «Приложение во время беременности или грудного вскармливания»).
Одновременное использование с сабитрилью / валсартан. Лечение лизиноприлом-астрафармом может начинаться всего в 36 часов после получения последней дозы сакубитрола / валсартана (см. Разделы «взаимодействия с другими лекарствами и другими типами взаимодействия» и «Особенности применения»).
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
Диуретики. С сопутствующим использованием диуретиков у пациентов, которые уже принимают лизиноприл, антигипертензивный эффект обычно усиливается. В начале использования комбинации лизиноприла с диретиками пациенты могут испытывать чрезмерное снижение артериального давления при использовании лизиноприла. Возможность развития симптоматической артериальной гипотензии в использовании лизиноприла может быть снижена в случае прекращения диуретического лечения до лечения лизиноприла и увеличение объема жидкости или соли, а также лечение в начале низких доз ингибиторов ACE. Отказ
Лекарства, которые увеличивают риск угрозы угрозного отека. Одновременное использование ингибиторов ACE с SabiRile / Valsartan противопоказано из-за повышенного риска развития ангионевротического отека (см. Разделы «Противопоказания» и «Особенности применения»). Одновременное применение ингибиторов ACE с динамическими ингибиторами RapemaDotril, Rapamycin у млекопитающих (MTOR) (например, Arolimus, Everolimus, Chermerolymus) или Wildagliptin может привести к увеличению риска угроза ангионевротического отека (см. Раздел «Особенности применения»).
Диуретики калиевой диуретики, добавки калия или солосаматы. Хотя уровень калия в сыворотке в клинических исследованиях ингибиторов ACE обычно остается в пределах нормального диапазона, у некоторых пациентов гиперкалиемия развивалась. Риск гиперкалемии связан с факторами, которые включают почечную недостаточность, диабет Mellitus и одновременный прием диуретики консервирования калия (например, спиронолактон, триамтерина или амилорид), а также калийсодержащие пищевые добавки или сольные замены.
Применение калийсодержащих пищевых добавок, консервированные калия диуретики или калийсодержащие сольцы могут привести к значительному увеличению уровней калия в сыворотке, особенно у пациентов с нарушением функции почек. При принимании лизиноприла на фоне калиевых диуретиков, гипокалиемия, вызванная их приемной, может быть ослаблена.
Осторожно следует обнаружить одновременное использование препарата лизиноприл-астрафармы с другими препаратами, которые увеличивают уровень калия в сыворотке крови, такие как триметоприм и сопределоксазол (триметоприм / сульфаметоксазол), поскольку известно, что триметоприм действует как диуретик сохранения калия в так же, как амилорид. Следовательно, не рекомендуется комбинировать препарат лизиноприл-TEO с вышеупомянутыми лекарственными средствами. Если отображается одновременное использование таких препаратов, лечение следует проводить с осторожностью и часто контролировать уровни калия в сыворотке.
Циклоспорин. При одновременном использовании ингибиторов ACE может возникнуть циклоспорина, может возникнуть гиперкалиемия. Рекомендуемый контроль содержания калия в сыворотке.
Гепарин. При одновременном использовании ингибиторов ACE с гепарином может произойти гиперкалиемия. Рекомендуемый контроль содержания калия в сыворотке.
Литий. При одновременном приеме ингибиторов лития и ACE уровень лития в сыворотке и развитие токсических эффектов развивается. Использование тиазидных диуретиков может увеличить риск интоксикации лития и повысить его, если он уже вызван одновременным методом ингибиторов ACE. Используйте лисиноприл одновременно с литьем не рекомендуется, но в тех случаях, когда такая комбинация необходима, тщательно контролируют уровни лития в сыворотке.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая ацетилсалициловую кислоту в дозе ≥ 3 г в день. Длительный прием NSaz может ослабить гипотензивный эффект ингибиторов ACE. Итаки ингибиторов NSaz и ACE для увеличения уровня калия в сыворотке, которые могут привести к нарушению функции почек. Эти эффекты обычно обратимы. В некоторых случаях может наблюдаться острая почечная недостаточность, особенно в нарушении функции почек, например, в пожилых людей или у пациентов с обезвоживанием тела.
Золотые препараты. Нитрилеиоидные реакции (симптомы вазодилатации, в том числе прилива, тошнота, головокружение, артериальная гипотензия, которые могут быть очень тяжелыми) после введения золота (например, авротиомалат натрия) чаще отмечались у пациентов, получающих лечение ингибитором туза.
Другие антигипертензивные агенты (β-адреноблокировщики, α-адреноблокиры, антагонисты кальция). При одновременном использовании лизиноприла с другими антигипертензивными агентами наблюдается увеличение антигипертензивного эффекта. Одновременное введение нитроглицерина и других органических нитратов или вазодилататоров может повысить гипотензивный эффект лизиноприла.
Трициклические антидепрессанты, анестезики и антипсихотики. Прием некоторых анестетики, трициклические антидепрессанты и антипсихотические агенты на фоне ингибиторов ACE могут укреплять артериальную гипотензию.
Симпатомиметические лекарства. Симппатомиметические препараты могут снизить антигипертензивный эффект ингибиторов ACE. По этой причине необходимо контролировать артериальное давление пациента, чтобы определить, достигнут ли желаемый терапевтический эффект.
Гипогликемические средства. Эпидемиологические исследования показали, что одновременный прием ингибиторов ACE и гипогликемические средства (инсулины и гипогликемические агенты для использования внутри) могут повысить влияние последних, до развития гипогликемии. Вероятность таких явлений особенно высока в первые недели одновременного лечения пациентов, а также в нарушении функции почек.
Ацетилсалициловая кислота, тромболитика, β-адреноблокировщики и нитраты. Лисиноприл можно вводить одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в дозах, используемых в кардиологии), тромболитических агентах, β - адреноблокировщика и нитраты.
Двойная блокада системы Renin-Angiotensin-Aldosterone (Рас). Продемонстрировал, что двойной раас блокада с ассоциированным применением ингибиторов ACE, антагонисты ангиотензин II рецепторов или алискиренов характеризуются более высокой частотой развития таких побочных реакций, как артериальная гипотензия, гипергликемия, расстройства почек (включая острую почечную недостаточность) по сравнению с Использование монотерапии.
Алопуринол, цитостатика, иммунодепрессанты, кортикостероиды, пропитамид. При одновременном использовании с лизиноприлом Leukopenia может вызвать лекопению.
Лекарства, которые подавляют функцию костного мозга. При одновременном использовании лизиноприла увеличивает риск нейтропении и / или агранулоцитоза.
Эстрогены. При одновременном использовании эстрогена с лизиноприлом можно уменьшить гипотензивный эффект лизиноприла из-за задержки жидкости в организме.
Другой
Лисиноприл следует назначать с острым инфарктом миокарда в течение 6-12 часов после введения стрептокиназы (риск артериальной гипотензии).
Препараты, анестетики, алкоголь, спать в сочетании с лизиноприлом вызывают увеличение антигипертензивного эффекта.
Особенности приложения.
Симптоматическая артериальная гипотензия.
Наблюдается редко у пациентов с неосложненной артериальной гипертонией. У пациентов с артериальной гипертонией, которая принимает лизиноприл, вероятность развития артериальной гипотензии увеличивается с уменьшением объема циркулирующей крови (например, в результате лечения диуретиками, ограничениями потребления соли, диализ, с диареей или взрывом) , а также тяжелые формы ренин независимая артериальная гипертензия.
Симптоматическая артериальная гипотензия наблюдалась у пациентов с сердечной недостаточностью независимо от того, сочетается ли она с почечной недостаточностью. Это чаще всего наблюдается у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, которые вынуждены принимать большие дозы петлевых диуретиков, и, в которых наблюдается гипонатриемия или функциональная почечная недостаточность. Пациенты с повышенным риском артериальной гипотензии требуют тщательного наблюдения в начальном периоде лечения и при выборе дозы.
Это также относится к пациентам с ишемическими сердечными заболеваниями или сосудами мозгов, в которых значительное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или расстройства циркуляции мозга.
В случае разработки артериальной гипотензии пациента необходимо надеть на спину и, при необходимости, сделать внутривенное введение раствора хлорида натрия. Гипотензивная реакция гипотензивной гипотензии не является противопоказанием для следующего потребления препарата. После восстановления эффективного объема крови и исчезновения прикрепленной гипотензивной реакции можно продолжить лечение лизиноприлом.
У некоторых пациентов с хронической сердечной недостаточностью, которые имеют нормальное или низкое кровяное давление, дополнительное снижение системного кровяного давления может происходить при введении лизиноприла. Этот эффект ожидается и обычно не является причиной прекращения терапии. В случае симптоматической артериальной гипотензии может потребоваться уменьшить дозу или расторжение администрирования лизиноприла.
Артериальная гипотензия с острым инфарктом миокарда. При остром инфаркте миокарда пациенты со стабильной гемодинамикой следует обрабатывать лизиноприлом в первые 24 часа, чтобы предотвратить дисфункцию левой камеры сердца и сердечной недостаточности, а также для уменьшения смертельных случаев. При остром инфаркте миокарда невозможно начать лечение лизиноприлом, если существует риск дальнейших серьезных гемодинамических расстройств после лечения вазодилатором. Это относится к пациентам с систолическим артериальным давлением 100 мМ HG. Искусство. и ниже или пациенты, которые развивали кардиогенный шок. В течение первых 3 дней после инфаркта миокарда доза препарата должна быть уменьшена, если систолическое давление не превышает 120 мм рт. Искусство. Если индекс систолического артериального давления равен или ниже 100 мМ HG. Искусство., Соответствующие дозы должны быть уменьшены до 5 мг или временно до 2,5 мг. Если после приема лизиноприла есть длительная артериальная гипотензия (систолическое давление остается ниже 90 мм рт. Арт. Для более чем 1 часа) необходимо отменить лечение лизиноприла.
У пациентов с гиповолемией дефицит натрия в связи с использованием диуретики, неупорядоченной диеты, через рвоту, диарею, после диализа возможны развитие внезапной тяжелой артериальной гипотензии, острая почечная недостаточность. В таких случаях целесообразно компенсировать потерю жидкостей и солей до лечения лизиноприла и обеспечить адекватный медицинский надзор. С особой осторожностью (с учетом корреляции / риска) препарат следует назначать пациентам после операции трансплантации почки, а также пациентов с расстройствами почечной функции, печени, гематопоэтические заболевания, аутоиммунные заболевания. Все патологические условия, перечисленные в применении лизиноприла, требуют подходящего медицинского надзора и лабораторного контроля.
Аортарный и митральный стеноз / гипертрофическая кардиомиопатия.
Как и другие ингибиторы ACE, лизиноприл следует назначать с осторожностью с митральным стенозом или выделением от левого желудочка (например, с стенозом аорты или гипертрофической кардиомиопатией).
Нарушение функции почек.
При почечной недостаточности (клиренс креатинина <80 мл / мин), начальная доза лизиноприла должна быть определена в зависимости от зазора креатинина пациента (см. Таблицу 1), а затем в зависимости от реакции пациента на лечение. Рутил контроль калия и креатинина является частью нормальной медицинской практики у этих пациентов.
У пациентов с сердечной недостаточностью в начале лечения с ингибиторами ACE может наблюдаться ухудшение функции почек. В таких ситуациях описаны случаи острой почечной недостаточности, обычно обратимы. У некоторых пациентов с сужением как почечных артерий или со стенозом артерии единого ингибиторов ACE единой почки увеличивают уровень мочевины в крови и креатинине в сыворотке; Обычно эти изменения происходят после прекращения препаратов. Вероятность этого особенно высока в почечной недостаточности.
В присутствии ренососулярной гипертонии высокий риск тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности. У таких пациентов лечение должно быть начато под тщательным медицинским наблюдением мелких доз, которые должны быть точно выбранными. Поскольку диуретики могут внести свой вклад в клиническую динамику, описанную выше, в течение первых недель лечения лизиноприлом их приема следует прекратить, а функция почек требует тщательного наблюдения.
У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання судин нирок прийом лізиноприлу, особливо на тлі діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; ці зміни, як правило, бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих з порушенням функції нирок. У таких випадках може виникнути необхідність у зниженні дози і припиненні прийому діуретика і лізиноприлу.
Лікування гострого інфаркту міокарда лізиноприлом не показане пацієнтам з ознаками дисфункції нирок, при якій відзначається підвищений рівень креатиніну у сироватці крові 177 мкмоль/л та/або протеїнурія 500 мг/добу. При розвитку дисфункції нирок упродовж терапії лізиноприлом (концентрація креатиніну сироватки перевищує 265 мкмоль/л або удвічі підвищений рівень креатиніну у сироватці крові порівняно з його рівнем, визначеним до початку лікування) прийом препарату слід припинити.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Дуже рідко повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які проходили лікування інгібіторами АПФ, у тому числі лізиноприлом. Ангіоневротичний набряк може виникнути в будь-який час у період лікування. У таких випадках прийом препарату необхідно терміново припинити, розпочати відповідну терапію і встановити спостереження за пацієнтом до забезпечення повного зникнення симптомів. Навіть у випадках, коли набряк локалізовано тільки в ділянці язика і не призводить до порушення дихання, пацієнт може потребувати тривалого спостереження, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може виявитися недостатньою.
Зареєстровані поодинокі летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосову щілину або гортань, може розвинутися обструктивне порушення дихання, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на дихальних шляхах. У таких випадках слід негайно вжити заходи невідкладної терапії, що, зокрема, можуть включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт має перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.
У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібітора АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на застосування препаратів даної групи.
Інгібітори АПФ можуть спричинити більше випадків ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у пацієнтів європеоїдної раси.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози лікарського засобу Лізиноприл-Астрафарм. Застосування лікарського засобу Лізиноприл-Астрафарм можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика з або без порушення дихання) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Необхідно виявляти обережність на початку застосування рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) і вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ.
Гемодіаліз.
При призначенні препарату в умовах діалізу з поліакрилвініловою мембраною можливий розвиток анафілактичних реакцій. Рекомендується використання мембран іншого типу для проведення діалізу або застосування лікарських засобів інших груп для лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Анафілактоїдні реакції при ЛПНП-аферезі.
Оскільки при аферезі ЛПНП з сульфатом декстрану застосування інгібіторів АПФ може призвести до розвитку анафілактичних реакцій, які можуть представляти загрозу для життя, слід тимчасово відмінити інгібітори АПФ перед кожним аферезом.
Десенсибілізація.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються тривалі анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від прийому інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не спостерігалося, проте випадкове введення АПФ провокувало анафілактоїдну реакцію.
Печінкова недостатність.
З прийомом інгібіторів АПФ пов'язують розвиток рідкісного синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і переходить у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Якщо у пацієнтів, які приймають лізиноприл, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, препарат необхідно відмінити, залишаючи пацієнта під спостереженням лікаря до зникнення симптомів.
Нейтропенія/агранулоцитоз. Повідомлялося про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія спостерігається рідко. Після припинення прийому інгібітора АПФ нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер. Необхідно з надзвичайною обережністю призначати лізиноприл пацієнтам із колагенозом, а також при отриманні пацієнтами імуносупресивної терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні препарату у таких пацієнтів рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові і проінструктувати пацієнтів, щоб вони повідомляли про будь-які ознаки інфекції.
Кашель. Після застосування інгібіторів АПФ можлива поява кашлю. Зазвичай кашель носить непродуктивний характер і припиняється після відміни терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід розглядати при диференціальній діагностиці кашлю як один із можливих варіантів.
Хірургічні втручання/анестезія. У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або анестезії засобами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II після компенсаторної секреції реніну. Якщо спостерігається артеріальна гіпотензія, що виникла через цей механізм, необхідно відновити об'єм циркулюючої крові.
Рівень калію у сироватці крові. Повідомлялося про кілька випадків підвищення рівня калію у сироватці крові пацієнтів, які проходили терапію інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Серед пацієнтів, які мають високий ризик розвитку гіперкаліємії, є пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, гіпоальдостеронізмом. Інгібітори АПФ можуть спричинити гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Проте у пацієнтів із порушеннями функції нирок та/або у пацієнтів, які приймають харчові добавки, що містять калій (у тому числі замінники солі), калійзберігаючі діуретики, інші препарати, що підвищують рівень калію у сироватці крові (наприклад, гепарин, триметоприм або ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол) і особливо антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину, може виникнути гіперкаліємія. Необхідно виявляти обережність при застосуванні калійзберігаючих діуретиків і блокаторів рецепторів ангіотензину пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ. У таких пацієнтів слід контролювати рівень калію в сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Якщо одночасне застосування вищезгаданих препаратів з лізиноприлом вважається за доцільне, рекомендується регулярний контроль рівня калію у сироватці крові.
Гіперкаліємія.
У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калійвмісні замінники солі, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин).
Якщо прийом зазначених вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ визнається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.
Пацієнти, хворі на цукровий діабет.
Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові упродовж першого місяця лікування інгібітором АПФ.
Літій.
Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію і лізиноприлу.
Расова приналежність.
Інгібітори АПФ частіше спричиняють розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів порівняно з особами інших рас, можливо, внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну в популяції чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Первинний гіперальдостеронізм.
У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.
Подвійна блокада РААС.
Повідомлялося, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Таким чином подвійна блокада РААС шляхом супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену не рекомендована.
У разі абсолютної необхідності у застосуванні терапії подвійної блокади її слід здійснювати під наглядом фахівця та регулярно перевіряти функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам з діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.
Протеїнурія. Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою функцією нирок або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (понад 1 г/добу) лізиноприл слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.
Препарат містить маніт, який може спричинити м'яку проносну дію.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Лікарський засіб протипоказаний для застосування вагітним та жінкам, які планують вагітність. Якщо під час застосування даного лікарського засобу підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.
Відомо, що тривалий вплив інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності стимулює появу фетотоксичності (зниження ниркової функції, маловоддя, затримку окостеніння черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі впливу інгібіторів АПФ під час ІІ триместру вагітності рекомендується контролювати функцію нирок і кістки черепа за допомогою УЗД.
Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.
Годування груддю. Оскільки інформація щодо можливості застосування лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу під час годування груддю не рекомендується. У цей період бажано застосовувати альтернативне лікування, профіль безпеки якого краще вивчений, особливо якщо вигодовують новонароджену або недоношену дитину.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Враховуючи можливість виникнення запаморочення та розвитку втомлюваності, лізиноприл може вплинути на здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами, особливо на початку лікування. Тому слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами до встановлення індивідуальної реакції на препарат.
Спосіб застосування та дози.
Таблетки приймають внутрішньо 1 раз на добу, бажано в один і той же самий час, незалежно від прийому їжі. Добову дозу підбирають індивідуально залежно від реакції пацієнта та показників артеріального тиску.
Артеріальна гіпертензія.
Препарат застосовують як монотерапію або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних засобів.
Початкова доза.
При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу. У пацієнтів з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (зокрема при реноваскулярнiй гіпертензії, надмірному виведенні натрію хлориду з організму та/або дегідратації, серцевої декомпенсації, або сильно вираженої артеріальної гіпертензії), може статися надмірне зниження артеріального тиску після початкової дози. У цих пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг і початок лікування має відбуватися під наглядом лікаря.
Для отримання дози 2,5 мг застосувати препарат з відповідним вмістом діючої речовини.
Для пацієнтів з нирковою недостатністю дозу необхідно зменшити (див. таблицю 1).
Підтримуюча доза.
Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо препарат у вказаній дозі не забезпечує належного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів, дозу можна і надалі збільшити. Максимальна добова доза становить 80 мг на добу.
Пацієнти, які приймають діуретики.
У пацієнтів, які заздалегідь одержують діуретичну терапію, після прийому першої дози лізиноприлу можливе виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії. Лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом. Якщо неможливо припинити лікування діуретиками, лізиноприл слід призначати у початковій дозі 5 мг на добу. Слід контролювати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. Подальшу дозу необхідно підбирати залежно від артеріального тиску. У разі необхідності, лікування діуретиками можна відновити.
Пацієнти з нирковою недостатністю .
Для пацієнтів з нирковою недостатністю дози визначають залежно від значення кліренсу креатиніну, як це показано у таблиці 1.
Таблиця 1
Кліренс креатиніну (мг/хв) | Початкова доза (мг/добу) |
< 10 (включаючи хворих, які перебувають на гемодіалізі) | 2,5* |
10–30 | 2,5–5 |
31–80 | 5–10 |
* Дозу та/або режим дозування встановлюють залежно від значень артеріального тиску. Дозу можна підвищувати не більше ніж до 40 мг на добу з контролем артеріального тиску.
Підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярному контролі показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові.
Хронічна серцева недостатність .
Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю лізиноприл можна застосовувати як доповнення до терапії діуретиками, препаратами наперстянки або β-блокаторами. Лізиноприл призначають у початковій дозі 2,5 мг на добу під наглядом лікаря, з метою визначення первинного впливу на артеріальний тиск. Дозу препарату слід підвищувати не більше ніж на 10 мг, з тимчасовим інтервалом не менше 2 тижнів і до максимальної дози 35 мг на добу.
Визначення дози має бути засноване на клінічному нагляді за кожним пацієнтом.
У пацієнтів з високим ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (при надмірному виведенні натрію хлориду з організму) з гіпонатріємією або без неї, при гіповолемії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати.
Гострий інфаркт міокарда.
Пацієнтам одночасно слід приймати звичайну стандартну терапію з тромболітичними лікарськими засобами, ацетилсаліциловою кислотою і β - блокаторами. Лізиноприл сумісний з нітрогліцерином, введеним внутрішньовенно або трансдермально.
Початкова доза (у перші 3 дні після перенесеного інфаркту міокарда).
Терапію лізиноприлом слід розпочинати у перші 24 години з моменту появи симптомів захворювання.
Терапію не слід розпочинати, якщо систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт. ст. Перша доза лізиноприлу становить 5 мг, через 24 години знову призначають дозу 5 мг, потім призначають дозу 10 мг 1 раз на добу, і далі підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу.
Пацієнтам із систолічним артеріальним тиском (120 мм рт. ст. або нижче) у перші 3 дні після інфаркту міокарда призначають понижену дозу лізиноприлу – 2,5 мг.
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути відкоригована залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).
Підтримуюча доза.
Підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу. При виникненні артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче або становить 100 мм рт. ст.) підтримуючу дозу 5 мг тимчасово знижують до 2,5 мг. При виникненні пролонгованої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. більше 1 години) лікування потрібно припинити.
Лікування має тривати впродовж 6 тижнів, потім необхідно повторно оцінити стан пацієнта. У пацієнтів, у яких виникають симптоми серцевої недостатності, слід продовжувати лікування лізиноприлом.
Діабетична нефропатія.
При лікуванні артеріальної гіпертензії у хворих на цукровий діабет типу II і початковою нефропатією доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення значень діастолічного артеріального тиску нижче 90 мм рт. ст. у положенні сидячи.
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкову дозу препарату необхідно відкоригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).
Пацієнти літнього віку.
У клінічних дослідженнях не були виявлені відмінності ефективності або безпеки препарату у зв'язку з віком. Початкова доза лізиноприлу, що призначається особам літнього віку зі зниженням функції нирок, має бути вiдкоригована згідно з таблицею 1. Згодом дозування визначається залежно від реакції та артеріального тиску.
Пацієнти з трансплантацією нирок.
Немає досвіду щодо застосування препарату пацієнтам із нещодавньою трансплантацією нирок, тому не рекомендується лікування лізиноприлом таким пацієнтам.
Діти.
Безпека та ефективність застосування лізиноприлу дітям не встановлені, тому не слід призначати препарат цій віковій категорії пацієнтів.
Передозування.
Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння і кашель.
Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. При артеріальній гіпотензії слід покласти пацієнта на спину з ледь піднятими догори ногами. Якщо можливо, призначають інфузію ангіотензину II і/або внутрішньовенно вводять катехоламіни. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано промивання шлунка, застосування абсорбентів і натрію сульфату. Для лікування стійкої брадикардії показано застосування кардіостимулятора.
Рекомендується постійний контроль лабораторних показників (визначення рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові) та життєвих функцій.
Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран (наприклад AN69).
У випадку ангіоневротичного набряку призначають антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.
Побічні реакції.
З боку системи крові: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунне захворювання.
З боку обміну речовин: гіпоглікемія.
З боку центральної нервової системи та психічні розлади: запаморочення, головний біль, зміна настрою, парестезії, вертиго, порушення смаку, порушення сну, порушення рівноваги, дезорієнтація, сплутаність свідомості, порушення нюху, симптоми депресії, непритомність, суб'єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору.
З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю); ортостатичні ефекти (включаючи артеріальну гіпотензію); інфаркт міокарда та інсульт (як можливі вторинні явища при надмірній гіпотензії серед пацієнтів групи ризику); відчуття прискореного серцебиття, тахікардія, синдром Рейно, синкопе. При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада ІІ–ІІІ ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках – кардіогенний шок.
З боку кістково-м ' язової системи: були зареєстровані м'язові спазми.
З боку дихальної системи: кашель, бронхіт, риніт, задишка, диспное, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, глосит, синусит, алергічний альвеолит/еозинофільна пневмонія. Були зареєстровані інфекції верхніх дихальних шляхів.
З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, зменшення апетиту, зміна смаку, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк кишечнику, запор, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця і печінкова недостатність.
З боку шкіри: висипи, свербіж; гіперчутливість, включаючи ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або глотки; відчуття жару, гіперемія шкіри, кропив'янка, алопеція, псоріаз, підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса - Джонсона, поліморфна еритема, лімфоцитома шкіри.
Повідомлялося про синдром, що включає один або кілька симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, поява позитивних антинуклеарних антитіл, прискорення швидкості осідання еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви, підвищення температури тіла.
З боку сечовидільної системи: ниркова дисфункція, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.
З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону.
З боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення: підвищена втомлюваність, слабкість.
Лабораторні показники: підвищення рівня сечовини у крові, креатиніну у сироватці крові, печінкових ферментів, гіперкаліємія, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливим. Це дозволяє проводити безперервний моніторинг співвідношення користь/ризик щодо лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров'я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції за допомогою національної системи звітування.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 3 або по 6 блістерів у коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
ТОВ «АСТРАФАРМ».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Україна, 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 6
ЛИЗИНОПРИЛ
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа