Вы здесь:ГлавнаяКаталог товаровАптечный товар

Назад к списку

ЛИЗИНОПРИЛ ТЕВА табл. 10 мг блистер №60

Код товара: 443896

Производитель: Merckle (Германия)

3 000,00 RUB

в наличии

Цена и наличие актуальны на: 26.04.2024

Задать вопрос по этому продукту

Написать жалобу

#ингибиторы апф

#гипотензивные

поиск медикаментов, лекарства, таблеток

Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!

Инструкция

Для медицинского использования лекарственного средства

Лисиноприл Тева

Склад:

Активное вещество: лизиноприл;

1 таблетка содержит 5 мг или 10 мг, или 20 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла;

Вспомогательные вещества: маннит (E 421), кальций водород, прежелатинизированный кукурузный крахмал, кроскармеллоз натрий, стеарат магния; Таблетка и 10 мг
20 мг оксида железа желтого (E 172), черного оксида железа (E 172), оксид железа красный (E 172).

Лекарственная форма. Таблетки

Основные физико-химические свойства:

Таблетки 5 мг: белый, круглый биконвекс, забитый для разрушения на одной стороне;

Таблетки 10 мг: светло-розовый неравномерно окрашенный, крапчатый, круглый двоик, забитый для перелома на одной стороне;

Таблетки 20 мг: серо-красный неравномерно окрашенный, крапчатый, круглый биконвекс, забитый для разрушения на одной стороне.

Фармакотерапевтическая группа. Энгиотензин-конвертирующий фермент (ACE) простой. Код ATC S09A A03.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Лисиноприл - пептидил ингибитор - dypeptydazy. Он ингибирует конвертирующий фермент ангиотензина (ACE), который является катализатором преобразования ангиотензина I в пептиде Vasocnonstrictor Angiotensin II, который стимулирует секрецию клещей надпочечников. Ингибирование туза снижает концентрацию ангиотензина II, что приводит к снижению вазоконстрикторной деятельности и секреции альдостерона. Снижение секреции альдостерона может привести к повышению концентрации калия в сыворотке крови. Лисиноприл снижает артериальное давление в основном путем ингибирования системы ренин-ангиотензин-альдостерона. В то же время Лисиноприл проявляет антигипертензивный эффект даже у пациентов с низким ренином. ACE идентична Kinase II, ферменту, которое способствует распаданию брадикинина.

На фоне препарата снижение систолического и диастолического артериального давления. Кроме того, лизиноприл снижает полное периферийное сопротивление, почечную сосудистое сопротивление и улучшает кровообращение в почках. У большинства пациентов антигипертензивный эффект проявляется в течение 1-2 часов после перорального введения лизиноприла, максимума - примерно через 6-9 часов. Стабилизация терапевтического эффекта наблюдается после
3-4 недели лечения. Снятие не наблюдалось.

Было продемонстрировано, что общий профиль неблагоприятных реакций у пациентов, получавших лизиноприл при высоких или низких дозах, был аналогичен природе и частоте.

Сообщалось, что пациенты, получающие Лисиноприл, существует значительное снижение скорости экскреции альбумина в моче, что указывает на то, что эффект ингибирования туза, привел к снижению микроальбуминурии путем непосредственного влияния на ткани почезновения в дополнение к его способности Нижнее кровяное давление.

Лизиноприлтерапия не влияло на контроль глюкозы в крови, о чем свидетельствует о своем незначительном воздействии на уровень гемоглобина из гликата (HBA ₁ C).

Установлено, что лизиноприл играет позитивную роль в восстановлении поврежденной эндотелиальной функции у пациентов с гипергликемией.

Фармакокинетика.

Лисиноприл активен в ингибиторе орального ACE, который содержит сульфидрюлу.

Поглощение

После устного введения лизиноприла максимальная концентрация в сыворотке достигается через 7 часов, хотя у пациентов с острым инфарктом миокарда имеет тенденцию откладывать достижение небольших пиковых концентраций. Основываясь на выходе мочи средней степени поглощения лизиноприла в диапазоне приблизительно 25% изменчивости у разных пациентов в 6-60% всех исследованных доз (5-80 мг). У пациентов с сердечной недостаточностью абсолютная биодоступность уменьшается примерно на 16%.

Пищевое потребление не влияет на поглощение препарата.

Распределение

Лизиноприл не связывается с сывороточными белками, кроме циркулирующих ингибиторов ингибиторов ангиотензина преобразования фермента (ACE). Исследования у крыс показали, что лизиноприл плохо проникает в барьер в крови.

Вывод из тела

Лисиноприл не метаболизируется и выводится без изменений в моче. Полувывение у пациентов, принимающих несколько доз, составляет 12,6 часа. Оформление лизиноприла у здоровых предметов составляет 50 мл / мин. В случае нарушения почечной функции экскреция лизиноприла уменьшается пропорционально степени функционального нарушения. Уменьшение концентрации в сыворотке крови показывает длительную клеммную фазу и не связано с накоплением препарата. Эта конечная фаза, вероятно, указывает на интенсивное привязку к ACE и не пропорционально дозе.

Пациенты с нарушением функции печени

У пациентов с циррозом дисфункции печени приводит к уменьшению поглощения лизиноприла (около 30% после определения в моче), а для увеличения воздействия (50%) по сравнению со здоровыми добровольцами из-за снижения разрешения.

Нарушение функции почек

Умеренная функция почек снижает устранение лизиноприла, которое выделяется почками, но это уменьшение клинически важно только при скорости гломерелярной фильтрации ниже 30 мл / мин. В среде и умеренном уроне почек (клиренс креатинина 30-80 мл / мин) среднее значение AUC увеличилось только на 13%, в то время как на тяжелых этапах повреждения почек (зазор креатинина 5-30 мл / мин), увеличение среднего AUC из 4 5 раз. Лисиноприл может быть удален с использованием диализа. Во время гемодиализа длительность которого составляет 4 часа, концентрация в плазменном лизиноприме уменьшена в среднем 60% от диалитического зазора от 40 до 55 мл / мин.

Сердечная недостаточность

Пациенты с сердечной недостаточностью являются гораздо большим воздействием лизиноприла по сравнению со здоровыми добровольцами (значения AUC увеличиваются в среднем 125%), но на основе количества лизиноприла, указанного в моче, снижение имеющегося поглощения составляет приблизительно 16% по сравнению со здоровыми добровольными.

Пациенты летнего возраста

У пожилых пациентов имеют более высокие уровни препарата в крови и концентрацию / время кривой более высокой ценности (увеличение на 60%) по сравнению с младшими пациентами.

Дети

Фармакокинетический профиль лизиноприла изучался 29 детьми с гипертонией в возрасте от 6 до 16 лет, с GFR выше 30 мл / мин / 1,73 м ^2. После использования доз лизиноприла 0,1-0,2 мг / кг. Концентрация равновесия в плазме достигается в течение 6 часов, а степень поглощения при базовом выделении мочи составила 28%. Эти выводы были аналогичны тем, которые ранее наблюдались у взрослых.

Индикаторы AUC и C _Max у детей были похожи на то, что наблюдалось у взрослых.

Клинические характеристики.

Индикация.

Артериальная гипертония.

Сердечная недостаточность (симптоматическое лечение).

Острый инфаркт миокарда (краткосрочная обработка (6 недель) гемодинамически устойчивых пациентов не позднее, чем через 24 часа после острого инфаркта миокарда).

Осложнения от диабета почек (лечение почек у пациентов с гипертоническим диабетом с диабетом II типа и первичной нефропатией).

Противопоказание.

Гиперчувствительность к лизиноприлу, другие ингредиенты препарата или других ингибиторов ACE.
История ангионевротического отека (в том числе после использования ингибиторов ACE, идиопатической и наследственной ангионевроты).
Аортальный или митральный стеноз или гипертрофическая кардиомиопатия с тяжелыми гемодинамическими нарушениями.
Двусторонняя почечная артерия стеноз или стеноз одиночной почки артерии.
Острый инфаркт миокарда с гемодинамической нестабильностью.
Кардиогенный шок.
Пациенты с уровнем креатинина в сыворотке крови ≥ 220 ммоль / л.
Одновременное использование препаратов и высокопропусковых мембран полиакрилнитрилнатрию-2-метилсульфонату (например, 69) в срочном диализе.
Однокомнатное использование алискиренсодержащих лекарств для пациентов с диабетом или почечной функцией (GFR <60 мл / мин / 1,73 м ^2).
Первичный гиперльдостеронизм.
Беременные женщины или женщины, которые планируют забеременеть (см. «Беременность и лактация»).

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Диуретики. Если сопутствующее использование диуретиков у пациентов, которые уже принимают лизиноприл - антигипертензивный эффект, обычно удваивается. В начале сочетания лизиноприла с диуретиками пациенты могут испытывать чрезмерное снижение артериального давления при использовании лизиноприла. Возможность симптоматической гипотензии с использованием лизиноприла может быть уменьшена при прекращении дескванирования лечения диуретиками перед лизиноприломной терапией и увеличении объема или соли жидкости, а в начале лечения с низкими дозами ингибиторов ACE.

Калийвмисни добавки, калийные диуретики или заменители калийвмисни.

Некоторые пациенты могут развивать гиперкалиемию. Факторы, которые повышают риск гипералемии, включают почечную недостаточность, сахарный диабет, сопутствующее использование бесперебойных диуретиков (таких как спиронолактон, триамтерен, амилорид) калийвмисных пищевых добавок, заменители соли, содержащие калий. Применение калийвмисных пищевых добавок, или бесперебойные диуретики калия калиевые солезаминники могут привести к значительному увеличению сывороточного калия, особенно у пациентов с нарушением почечной функции.

В этом контексте эта комбинация препаратов может быть назначена только при дальнейшем тщательном медицинском надзоре и с регулярным мониторингом калия в сыворотке и почечной функции.

При получении лизиноприла на фоне калиевойвидной диуретики гипокалемия вызвала ослабление их приема.

Препараты лития. Сообщите обратимое повышение концентрации лития в сыворотке крови и токсичные реакции с сопутствующим использованием ингибиторов лития и туза. Сопущенное использование тиазидных диуретиков может увеличить риск лития токсичности и повысить уже существующую интоксикацию. Сопущенное использование лизиноприла и лития не рекомендуется, но если такая комбинация необходима, следует внимательно следить за концентрацией лития в сыворотке крови.

Нестероидные противовоспалительные агенты (NSAID), включая ацетилсалициловую кислоту ≥ 3 г / день. Долгосрочное использование НПВП может снизить антигипертензивный эффект ингибиторов ACE. Ингибиторы NSAID и ACE вызывают дополнительное влияние на увеличение уровня калия в сыворотке крови и может привести к ухудшению почечной функции. Эти эффекты обычно обратимы. Изредка это может быть острой почечной недостаточностью, особенно у пациентов с риском, таких как пожилые люди и пациенты с обезвоживанием.

Другие антигипертензивные препараты (бета-блокаторы, альфа-блокаторы, антагонисты кальция). Сопущенное использование этих агентов может усилить гипотензивный эффект лизиноприла. Сопущенное использование с нитроглицерином и другими нитратами или другими вазодилататорами может дополнительно снизить кровяное давление.

Трициклические антидепрессанты / антипсихотики / анестетики. Сопущенное использование определенных анестетических лекарств, трициклические антидепрессанты и нейролептические препараты с ингибиторами ACE могут привести к повышению гипотензивного эффекта последнего.

Симпатомиметические препараты. Симптомиметические препараты могут снизить антигипертензивный эффект ингибиторов ACE. По этой причине необходимо тщательно контролировать кровяное давление пациента, чтобы определить, следует ли достичь желаемого терапевтического эффекта.

Антидидиабетические препараты. Сопутствующее использование ингибиторов ACE и антидидиабетических препаратов (инсулин, пейоральных гипогликемических агентов) может повысить влияние снижения уровня глюкозы в крови на риск гипогликемии. Этот эффект обычно происходит в течение первых недель комбинированного лечения и у пациентов с недостаточной недостаточностью.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитические агенты, бета-блокаторы, нитраты. Лизиноприл можно использовать одновременно с ацетилсалициловой кислотой (при кардиологических дозах), тромболитических агентах, бета-блокаторах и / или нитратах при медицинском надзоре.

Подготовка золота. Нигрытойдни реакции (симптомы вазодилатации, включая промывку, тошноту, головокружение и гипотензию, которые могут быть очень серьезными) после инъекционных приготовлений золота (например, натриевая авротиомалату), происходило чаще у пациентов, получавших ингибиторы ACE.

Двойная блокада системы Ренн-ангиотензина-альдостерона. Продемонстрировал, что двойная блокада системы ренин-ангиотензина-альдостерона (РААС) с одновременным использованием ингибиторов ACE, антагонисты рецептора ангиотензина II или алискирену, характеризуемся большей заболеваемостью такими побочными эффектами, как гипотензия, гиперкалиемия, почечная недостаточность (включая острая почечная недостаточность) по сравнению с использованием монотерапии.

Аллопуринол, цитостатика, иммунодепрессанты, кортикостероиды, прокаинамид. Сопутствующее введение лисиноприла может вызвать лейкопению.

Препараты, которые подавляют функцию костного мозга. Сопутствующее введение лизиноприла повышает риск нейтропении и / или агранулоцитоза.

Эстрогены. Если сопутствующее администрация может снизить гипотензивный эффект лизиноприла из-за удержания жидкости в организме.

Другой

Лизиноприл следует использовать с осторожностью у пациентов с острым инфарктом миокарда в течение 6-12 часов после введения стрептокиназы (риск гипотензии).

Препараты, анестетики, алкоголь, опиаты в сочетании с лизиноприлом вызывали усиление гипотензивного эффекта.

Выборочные иммунодепрессанты (например, Sirolimus, Everolimus, Temsirolimus)

Пациенты, принимающие оба избирательного иммунодепрессантанта, могут оказать повышенный риск развития ангиодиоэмы (см. Раздел «Особенности использования»).

Ко-трикоксазол (триметоприм / сульфаметоксазол)

Пациенты, принимающие оба сооместимости, могут иметь повышенный риск гиперкалемии (см. Раздел «Особенности использования»).

Особенности приложения.

Симптоматическая гипотензия редко наблюдается у пациентов с неосложненной гипертонией. У пациентов с сердечной недостаточностью, с почечной недостаточностью или без почечной недостаточности, наблюдалась симптоматическая гипотензия.

Вероятность гипотензии выше у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, которая принимает высокие дозы диуретики петли, гипонатриемии или с функциональной природой почечной недостаточности, во время диализа, диареи или рвоты, а также в тяжелых формах ренин-зависимой гипертонии. У пациентов с повышенным риском гипотензии инициации терапии и дальнейшее увеличение дозы должно происходить под тесным медицинским наблюдением. Эти предупреждения, касающиеся пациентов с коронарными сердечными заболеваниями или инсультом, в которых чрезмерное снижение артериального давления может привести к сердечному приступу или инсульту.

Когда гипотензия пациент должен быть положен на спину; При необходимости выполните внутривенную инфузию физиологического раствора.

Переходная гипотензия не является противопоказанием для дальнейшего использования препарата, который обычно можно вводить без осложнений после повышения кровяного давления после увеличения объема жидкости в организме.

У некоторых пациентов с сердечной недостаточностью, которые имеют нормальное или низкое кровяное давление, могут возникать дополнительное снижение системного кровяного давления во время лечения лизиноприлом. Этот эффект ожидается и обычно не требует прекращения терапии лизиноприла. Если гипотензия становится симптоматической, может потребоваться уменьшить дозу или прекращение лизиноприла.

Гипотензия в остром инфаркте миокарда. При остром инфаркте миокарда у пациентов со стабильной гемодинамикой лизиноприл следует обрабатывать в первые 24 часа для профилактики дисфункции левых сердечных камер и сердечной недостаточности, а также для уменьшения смертельных случаев. При остром инфаркту миокарда не может начать лечение лизиноприлом, если существует риск дальнейших серьезных гемодинамических нарушений после лечения вазодилатора. Это включает пациентов с систолическим артериальным давлением 100 мМ HG. Искусство. или меньше, или пациенты, которые разрабатывают кардиогенный шок. В течение первых 3 дней после инфаркта миокарда доза должна быть уменьшена, если систолическое давление не превышает 120 мм рт. Искусство. Если скорость систолического артериального давления равна или составляет менее 100 мм рт. c., выбранная доза должна быть уменьшена до 5 мг или временно до 2,5 мг. Если после приема лизиноприла была длительная гипотензия (систолическое давление составляет менее 90 мм рт. Искусство. Более 1 часа) лечение лизиноприла должно быть прекращено.

У пацієнтів з гіповолемією, дефіцитом натрію у зв'язку із застосуванням діуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею, після діалізу можливий розвиток раптової тяжкої артеріальної гіпотензії, гострої ниркової недостатності. У таких випадках доцільно компенсувати втрати рідини і солей до початку лікування лізиноприлом та забезпечити адекватний медичний нагляд. З особливою обережністю (враховуючи співвідношення користь/ризик) слід призначати препарат хворим після операції трансплантації нирки, а також пацієнтам із порушеннями функції нирок, печінки, порушеннями кровотворення, аутоімунними захворюваннями. Усі перераховані патологічні стани при застосуванні лізиноприлу вимагають відповідного медичного нагляду та лабораторного контролю.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл не рекомендується призначати пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням відтоку крові з лівого шлуночка (при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії).

Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід коригувати, виходячи з рівня кліренсу креатиніну та відповіді пацієнта на лікування (табл. 1). У таких пацієнтів слід регулярно перевіряти рівень креатиніну та калію.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку лікування інгібіторами АПФ, може призводити до погіршення функції нирок. У таких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної.

У деяких пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини крові і креатиніну сироватки крові; як правило, ці ефекти зникають після припинення прийому препаратів. Вірогідність таких явищ особливо висока у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Наявність реноваскулярної гіпертензії підвищує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. Лікування подібних хворих слід розпочинати під наглядом лікаря, низькими дозами та їх ретельним підбором. Оскільки діуретики можуть стимулювати розвиток описаної вище клінічної динаміки, впродовж перших тижнів лікування лізиноприлом їх прийом має бути припинений, а за функцією нирок має здійснюватися ретельне спостереження.

У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання ниркових судин застосування лізиноприлу, особливо на тлі прийому діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; ці зміни, як правило, бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих із порушеннями функцій нирок. У таких випадках може виникнути необхідність зменшення дози та/або припинення прийому діуретиків та/або лізиноприлу.

При гострому інфаркті міокарда заборонено застосовувати лізиноприл пацієнтам, які мають порушення ниркової функції (рівень креатиніну у сироватці крові > 177 мкмоль/л та протеїнурія > 500 мг/24 год). Якщо порушення ниркової функції розвивається протягом лікування лізиноприлом (рівень креатиніну у сироватці крові > 265 мкмоль/л або подвоюється порівняно з початковим рівнем), слід розглянути припинення його застосування.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Надзвичайно рідко повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які проходили лікування інгібіторами АПФ, в тому числі лізиноприлом. Ангіоневротичний набряк може виникнути в будь-який час у період лікування. У таких випадках прийом препарату необхідно терміново припинити, розпочати відповідну терапію і встановити спостереження за пацієнтом до забезпечення повного зникнення симптомів. У випадках, коли набряк локалізовано в ділянці язика, що не призводить до порушення дихання, пацієнт може потребувати тривалого спостереження, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може виявитися недостатньою.

Зареєстровані поодинокі летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосову щілину або гортань, може розвинутись порушення дихання, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на дихальних шляхах. У таких випадках слід негайно вжити заходи невідкладної терапії, що, зокрема, можуть включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт має перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.

У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібітору АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на застосування препаратів даної групи.

Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у хворих європеоїдної раси.

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходять гемодіаліз. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходили гемодіаліз з використанням високопроточних мембран (наприклад, АN 69) та одночасно лікувались інгібітором АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати змінити діалізні мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час терапії десенсибілізації (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у тих самих пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного повторного застосування медичного препарату реакції відновлювалися.

Печінкова недостатність. Дуже рідко інгібітори АПФ асоціювалися з синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до некрозу та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому не виявлений. Пацієнтам, у яких під час прийому лізиноприлу розвинулась жовтяниця або спостерігалися значні підвищення печінкових ферментів, слід припинити прийом препарату та надати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Повідомлялося про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія спостерігається рідко. Після припинення прийому інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер. Необхідно з надзвичайною обережністю призначати лізиноприл пацієнтам з колагенозом, а також при отриманні пацієнтами імуносупресивної терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні препарату у таких пацієнтів рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові і проінструктувати пацієнтів, щоб вони повідомляли про будь-яку ознаку інфекції.

Кашель. Після застосування інгібіторів АПФ можлива поява кашлю. Зазвичай кашель носить непродуктивний характер і припиняється після відміни терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід розглядати при диференціальній діагностиці кашлю як один із можливих варіантів.

Хірургічні втручання/анестезія. У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або анестезії засобами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II після компенсаторної секреції реніну. Якщо спостерігається артеріальна гіпотензія, що виникла завдяки цьому механізму, необхідно відновити об'єм циркулюючої крові.

Гіперкаліємія. Повідомлялося про кілька випадків підвищення рівня калію у сироватці крові пацієнтів, які проходили терапію інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Серед пацієнтів, які мають високий ризик розвитку гіперкаліємії, знаходяться пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, гіпоальдостеронізмом або ті, які одночасно застосовують калійвмісні харчові добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом калію, або пацієнти, які приймають інші препарати, що підвищують рівень калію у сироватці крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол). Якщо одночасне застосування вищезгаданих препаратів з лізиноприлом вважається за доцільне, рекомендується регулярний контроль рівня калію у сироватці крові.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет. У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які приймали перорально антидіабетичні препарати або інсулін, необхідно здійснювати ретельний глікемічний контроль під час першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Анафілактоїдні реакції, що виникають під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). При аферезі з декстрину сульфатом застосування інгібіторів АПФ може призвести до анафілактоїдних реакцій, які можуть загрожувати життю. Цих симптомів можна уникнути шляхом тимчасового припинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом або заміною інгібіторів АПФ на інші препарати.

Одночасне застосування селективних імунодепресантів (наприклад, сіролімус, еверолімус, темсіролімус)

Пацієнти, які приймають одночасно селективні імунодепресанти (наприклад, сіролімус, еверолімус, темсіролімус) можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку (наприклад набряк дихальних шляхів чи язика, з чи без їх пошкодження (дивись розділ «Взаємодія з іншими медичними препаратами та інші види взаємодії»).

Расова приналежність. Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіоневротичний набряк у пацієнтів з темним кольором шкіри (негроїдної раси), ніж у хворих європеоїдної раси. Також у даної групи хворих гіпотензивний ефект лізиноприлу є менш вираженим внаслідок переважання низьких фракцій реніну.

Літій. Загалом одночасне застосування літію та лізиноприлу не рекомендується.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Повідомлялося, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Таким чином подвійна блокада РААС шляхом супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену не рекомендована.

У разі особливої необхідності у застосуваннї терапії подвійної блокади її слід здійснювати під наглядом спеціаліста та регулярно перевіряти функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам з діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

Протеїнурія. Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою нирковою функцією або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (понад 1 г/добу) лізиноприл слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Лікарський засіб протипоказаний для застосування вагітним або жінкам, які планують вагітність. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Відомо, що тривалий вплив інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності стимулює появу фетотоксичності (зниження ниркової функції, маловоддя, затримку окостеніння черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі впливу інгібіторів АПФ під час ІІ триместру вагітності рекомендується контролювати функцію нирок і кістки черепа за допомогою УЗД.

Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.

Годування груддю. Оскільки інформація щодо можливості застосування лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу під час годування груддю не рекомендується. У цей період бажано застосовувати альтернативне лікування, профіль безпеки якого краще вивчений, особливо якщо вигодовують новонароджену або недоношену дитину.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Враховуючи можливість виникнення запаморочення та розвитку втомлюваності, лізиноприл може вплинути на здатність керування автотранспортом та роботу з іншими механізмами, особливо на початку лікування. Тому слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами до встановлення індивідуальної реакції на препарат.

Спосіб застосування та дози.

Лізиноприл необхідно приймати перорально 1 раз на добу. Як і інші препарати, які слід приймати 1 раз на добу, лізиноприл необхідно приймати кожного дня приблизно в однаковий час. Прийом їжі не впливає на абсорбцію таблеток лізиноприлу. Дозу потрібно визначати індивідуально відповідно до клінічних даних пацієнта та показників артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Лізиноприл можна застосовувати як у якості монотерапії, так і в комбінації з іншими класами антигіпертензивних препаратів.

Початкова доза.

Звичайна початкова доза для пацієнтів з гіпертензією становить 10 мг. Пацієнти з дуже активною ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (зокрема з реноваскулярною гіпертензією, підвищеним виведенням солі (натрію хлориду) з організму та/або зниженим об'ємом міжклітинної рідини, серцевою недостатністю або тяжкою формою артеріальної гіпертензії) можуть відчути надмірне зниження артеріального тиску після прийому початкової дози. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг, початок лікування має проходити під безпосереднім наглядом лікаря. Зменшення початкової дози рекомендується також у разі наявності ниркової недостатності (див. нижче табл. 1).

Підтримуюча доза.

Звичайна рекомендована терапевтична доза становить 20 мг одноразово на добу. Якщо призначення цієї дози не дає достатнього терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів прийому препарату у зазначеному дозуванні, її можна збільшити. Максимальна доза, яку застосовували у довготривалих контрольованих клінічних випробуваннях, становила 80 мг на добу.

Пацієнти, які приймають діуретичні засоби.

Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникнути після початку лікування лізиноприлом. Це імовірніше для пацієнтів, які приймають діуретики під час лікування лізиноприлом. Тому таким пацієнтам рекомендується приймати препарат з обережністю через імовірність підвищеного виведення солі (натрію хлориду) з організму та/або зниження об'єму міжклітинної рідини. Якщо є така можливість, необхідно припинити лікування діуретиками за 2-3 дні до початку терапії лізиноприлом. Для хворих на артеріальну гіпертензію, які не можуть припинити лікування діуретиками, терапію лізиноприлом слід починати з початкової дози 5 мг, при цьому рекомендується забезпечити нагляд лікаря за хворим після прийому першої дози, оскільки можливий розвиток симптоматичної гіпотензії (максимальна дія проявляється через 6 годин після прийому препарату). Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові. Наступні дози лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до реакції артеріального тиску. У разі потреби терапію діуретиками можна поновити.

Підбір дозування для хворих на ниркову недостатність.

Дозування для хворих на ниркову недостатність має базуватися на кліренсі креатиніну, підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярному вимірюванні показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові, як показано нижче у табл. 1.

Таблиця 1. Підбір дозування для хворих на ниркову недостатність.

Кліренс креатиніну (мл/хв)	Початкова доза (мг/день)
Менше ніж 10 мл/хв (включаючи пацієнтів на діалізі)	2,5 мг*
10-30 мл/хв	2,5-5 мг
31-80 мл/хв	5-10 мг

* – дозування та/або частоту прийому необхідно розраховувати, виходячи з показників артеріального тиску.

* Прийом лізиноприлу на час проведення діалізу можна припинити.

Дозу можна поступово збільшувати, поки артеріальний тиск не нормалізується, або до досягнення максимальної дози у 40 мг на добу.

Серцева недостатність.

Пацієнтам із серцевою недостатністю слід приймати лізиноприл у якості допоміжної терапії до діуретиків, препаратів наперстянки або ß-блокаторів. При цьому попередньо, якщо це можливо, дозу діуретика слід зменшити. Терапію лізиноприлом можна розпочинати з дозування 2,5 мг 1 раз на добу, прийом препарату необхідно здійснювати під наглядом лікаря, щоб виявити початковий ефект препарату на артеріальний тиск.

Дозування препарату лізиноприл необхідно підвищувати:

збільшуючи дозу не більш ніж на 10 мг;
інтервали між підвищенням дози мають становити не менше 2 тижнів;
до найвищої дози, яку переносить пацієнт, максимум до 35 мг 1 раз на добу.

Підбір дозування має базуватися на клінічній реакції кожного окремого пацієнта. Пацієнтам, які мають високий ризик симптоматичної гіпотензії, наприклад, пацієнтам з підвищеним рівнем виведення солі (натрію хлориду) з організму з або без гіпонатріємії, пацієнтам з гіповолемією або пацієнтам, які проходили інтенсивну терапію діуретиками, слід покращити свій стан, якщо це можливо, до початку терапії лізиноприлом. Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.

Гострий інфаркт міокарда.

Залежно від обставин, пацієнт має пройти стандартну рекомендовану терапію, таку як лікування тромболітиками, аспірином та β-блокаторами. Разом з цим можна застосовувати нітрогліцерин внутрішньовенно або трансдермально.

Початкова доза (перші 3 дні після інфаркту).

Лікування лізиноприлом можна розпочати у перші 24 години після появи перших симптомів. Лікування не слід розпочинати, якщо показник систолічного артеріального тиску становить менше ніж 100 мм рт. ст. Початкова доза лізиноприлу становить 5 мг перорально, через 24 години повторно призначати 5 мг, 10 мг через 48 годин, надалі по

10 мг 1 раз на добу. Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує 120 мм рт. ст., перед початком або під час терапії у перші 3 дні після інфаркту лікування слід розпочинати з нижчої дози – 2,5 мг перорально.

Показанням для припинення лікування лізиноприлом є артеріальна гіпотензія, що продовжується, коли через 1 годину після застосування препарату систолічний тиск залишається нижче 90 мм рт. ст.

У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну нижче 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну пацієнта (див. таб. 1).

Терапевтична (підтримуюча) доза.

Рекомендована терапевтична доза становить 10 мг 1 раз на добу. У разі виникнення артеріальної гіпотензії (систолічний тиск менший ніж 100 мм рт. ст.) терапевтична добова доза не має перевищувати 5 мг на добу, у разі необхідності зазначену дозу можна зменшити до 2,5 мг. Якщо після прийому лізиноприлу спостерігається пролонгована артеріальна гіпотензія (систолічний тиск залишається меншим за 90 мм рт. ст. протягом більше 1 години), необхідно відмінити терапію препаратом лізиноприл. Рекомендується терапія протягом 6 тижнів, потім необхідно провести повторну оцінку стану пацієнта. Пацієнтам із симптомами серцевої недостатності необхідно і надалі продовжувати лікування препаратом лізиноприл.

Ускладнення з боку нирок при цукровому діабеті.

Для хворих на артеріальну гіпертензію, з цукровим діабетом ІІ типу та початковою стадією нефропатії доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу, яку у разі необхідності дозу можна збільшити до 20 мг 1 раз на добу для досягнення оптимального рівня діастолічного тиску нижче 90 мм рт. ст.

У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну пацієнта (див. табл. 1).

Пацієнти літнього віку.

Не було виявлено змін у ефективності або безпечності препарату, пов'язаних з віком. Однак при досягненні віку, який асоціюється зі зниженням ниркової функції, початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до вказівок, наведених у табл. 1. Після цього дозу потрібно підбирати відповідно до реакції артеріального тиску.

Застосування пацієнтам із пересадженою ниркою.

Немає досвіду застосування препарату лізиноприл для лікування пацієнтів із нещодавно пересадженою ниркою. Отже, лікування препаратом лізиноприл таким пацієнтам не рекомендується.

Діти.

Ефективність і безпека застосування препарату дітям не встановлені, тому його не слід застосовувати у педіатричній практиці.

Пере дозування.

Кількість даних про передозування препарату людям обмежена.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння та кашель.

Лікування: внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. У випадках виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти у горизонтальне положення на спину та підняти йому ноги. Якщо є можливість, можна застосувати введення ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо препарат застосовували нещодавно, слід вжити заходи по виведенню лізиноприлу з організму (наприклад, слід викликати блювання, промити шлунок, застосувати абсорбенти та сульфату натрію). Використання кардіостимулятора показане при стійкій до терапії брадикардії. Необхідно часто перевіряти показники життєво важливих органів, концентрацію електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран (наприклад AN69).

У випадку ангіоневротичного набряку призначати антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення
0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.

Поб ічні реакції.

Побічні ефекти, як правило, слабко виражені і короткочасні, припинення лікування необхідне в крайніх випадках. Можуть спостерігатися нижчезазначені побічні ефекти, згруповані відповідно до класів систем та органів.

З боку кровотворної та лімфатичної систем: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

Порушення обміну речовин: гіпоглікемія.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, зміни настрою, парестезії, вертиго, порушення смакових якостей, порушення сну, сплутаність свідомості, порушення нюху, депресія, синкопе, порушення рівноваги, дезорієнтація, суб'єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору, непритомність.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю); ортостатичні ефекти (включаючи артеріальну гіпотензію); інфаркт міокарда та інсульт (як можливі другорядні явища при надмірній гіпотензії серед пацієнтів групи ризику); відчуття прискореного серцебиття, тахікардія, синдром Рейно, синкопе. При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках – кардіогенний шок.

З боку дихальної системи: сухий кашель, риніт, бронхіт, бронхоспазми, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, глосит.

З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, абдомінальний біль, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику, гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висип, свербіж, гіперчутливість, включаючи ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані), кропив'янка, алопеція, псоріаз, надмірне потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри, еритема.

Повідомлялося про симптоматичний комплекс, який може включати одне або кілька з наступного: підвищення температури тіла, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивний аналіз на антиядерні антитіла (ANA), підвищена швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), можуть також виникнути еозинофілія та лейкоцитоз, висипи, фоточутливість та інші дерматологічні явища.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення: підвищена втомлюваність, астенія.

З боку ендокринної системи: порушення секреції антидіуретичного гормону.

Лабораторні показники: підвищення рівня сечовини у крові, підвищення рівня креатиніну у сироватці крові, підвищення рівня печінкових ферментів, гіперкаліємія, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання.

Лікарський засіб не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 3 або 6 блістерів у коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Меркле ГмбХ.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Людвіг-Меркле-Штрассе 3, 89143, Блаубойрен, Німеччина.

ЛИЗИНОПРИЛ

Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.

Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.

В аптеке бывают лекарства-аналоги.

Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.

Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.

Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.

Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.

Список отзывов пуст

Добавить отзыв

Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа