Вы здесь:ГлавнаяКаталог товаровАптечный товар

Назад к списку

ЛИЗИНОПРИЛ ТЕВА табл. 5 мг блистер №60

Код товара: 443893

Производитель: Merckle (Германия)

2 000,00 RUB

в наличии

Цена и наличие актуальны на: 26.04.2024

Задать вопрос по этому продукту

Написать жалобу

#ингибиторы апф

#гипотензивные

поиск медикаментов, лекарства, таблеток

Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!

Инструкция

Для медицинского использования лекарственного средства

Лисиноприл Тева.

Класс :

Активный ингредиент : лизиноприл;

1 таблетка содержит 5 мг или 10 мг, или 20 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла;

Вспомогательные вещества : маннит (E 421), гидрофосфат кальция, крахмал кукурузной перчализированной, натрийный кроскармелоз, стеарат магния; Для таблеток 10 мг и
20 мг оксида железа желтого (E 172), черного оксида железа (E 172), оксид железа красный (E 172).

Лекарственная форма. Таблетки

Основные физико-химические свойства:

Таблетки для 5 мг: белый цвета круглого диоксида, с стойкой для неисправности на одной стороне;

Таблетки 10 мг: светло-розовый цвет представляют собой неоднородный окрашенный, пряный, круглый диоксид, с стойкой для неисправности на одной стороне;

Таблетки на 20 мг: серо-красный цвет являются неоднородным окрашенным, пряным, круглым диоксидом, с стойкой для неисправности на одной стороне.

Фармакотерапевтическая группа. Ингибиторы ангиотензинского трансформирующего фермента (ACE) просты. Код ATH C09A A03.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Лисиноприл - пептидил-дипептидный ингибитор. Он подавляет ангиотензинвертинг фермента (ACE), который представляет собой катализатор трансформации ангиотензина I в пептиде Васодинус, ангиотензин II, который стимулирует секрецию альдостерона коры надпочечников. Ингибирование тузов приводит к снижению концентраций ангиотензина II, что приводит к снижению активности сосудов и альдостерон. Сокращение секреции альдостерона может привести к увеличению концентрации калия в сыворотке. Лисиноприл уменьшает артериальное давление из-за подавления системы Renin Angiotensin-альдостерона. Наряду с этим лизиноприл демонстрирует антигипертензивное действие даже у пациентов с низким уровнем ренина. ACE идентична Kinase II, фермент, который способствует обрушению брадькина.

На фоне препарата наблюдается снижение артериального систолического и диастолического давления. Кроме того, лизиноприл уменьшает общее периферийное сопротивление, сопротивление почечных сосудов и улучшает кровообращение в почках. У большинства пациентов антигипертензивный эффект проявлялся 1-2 часа после перорального введения лизиноприла, максимума - примерно 6-9 часов. Стабилизация терапевтического эффекта наблюдалась из-за
3-4 недели с начала лечения. Синдром отмены не наблюдался.

Было продемонстрировано, что общий профиль неблагоприятных реакций у пациентов, получавших лизиноприл в высоких или низких дозах, был аналогичен природе и частоте.

Сообщалось, что у пациентов, получающих лисиноприл, было более значительное снижение скорости удаления альбумина с мочой, указывая на то, что эффект ингибирования АЭС на основе лизиноприла привел к снижению микроальбуминурии путем прямого воздействия на ткани почечной памяти в дополнение к его способности уменьшить артериальное давление.

Лизиноприлтерапия не влияла на контроль глюкозы в крови, о чем свидетельствует его незначительное влияние на уровень гликозилированного гемоглобина (HBA ₁ C).

Установлено, что лизиноприл играет позитивную роль в восстановлении функции поврежденного эндотелия у пациентов с гипергликемией.

Фармакокинетика.

Лизиноприл активен в пероральном введении ингибитора ACE, который не содержит сульфгидрил.

Поглощение

После перорального введения лисиноприла максимальная концентрация в сыворотке крови достигается через 7 часов, хотя у пациентов с острым инфарктом миокарда существует тенденция к небольшой задержке в достижении пиковых концентраций. На основе выхода мочи средняя степень поглощения лизиноприла в диапазоне составляет приблизительно 25% с изменчивостью у различных пациентов в 6-60% всех исследованных доз (5-80 мг). У пациентов с сердечной недостаточностью абсолютная биодоступность уменьшается примерно на 16%.

Еда не влияет на поглощение препарата .

Распределение

Лизиноприл не связывается с белками сыворотки крови, в дополнение к циркулирующему ангиотензиновому ферменту фермента (ACE). Исследования на крысах показали, что лизиноприл слабо проникает через гемадоэлементный барьер.

Вывод из тела

Лисиноприл не метаболизирует и выделяется в неизменной форме в моче. Срок годности пациентов, принимающих несколько доз, составляет 12,6 часа. Оформление лизиноприла у здоровых людей составляет 50 мл / мин. В случае нарушения почечной функции лизиноприла оно уменьшается пропорционально степени функциональных расстройств. Уменьшение концентрации кровью сыворотки демонстрирует длительную клеммную фазу и не относится к накоплению препарата. Эта конечная фаза, вероятно, указывает на интенсивное привязку к тузам и не пропорциональна дозы.

Пациенты с нарушением функции печени

У пациентов с циррозом функции печени приводит к уменьшению поглощения лизиноприла (около 30% после определения в моче), а также для увеличения воздействия (около 50%) по сравнению со здоровыми добровольцами в результате разрешения.

Нарушение функции почек

Нарушение функции почек снижает устранение лизиноприла, полученного почками, но это уменьшение клинически важно, только когда скорости фильтрации клубочков ниже 30 мл / мин. С средней и легкой степенью повреждения почек (клиренс креатинина 30-80 мл / мин), среднее значение AUC увеличивается только на 13%, а в тяжелом повреждении почек (клиренс креатинина 5-30 мл / мин) наблюдается увеличение В среднем AUC в 4, 5 раз. Лизиноприл может быть удален диализом. Во время гемодиализа длительность которых составляет 4 часа, концентрация лизиноприла в плазме уменьшается в среднем на 60% с зазором зазора от 40 до 55 мл / мин.

Сердечная недостаточность

Пациенты с сердечной недостаточностью имеют гораздо большее воздействие лизиноприла по сравнению со здоровыми добровольцами (увеличение значения AUC равно 125%), но на основе количества лизиноприла, определенного в моче, существующее поглощение составляет приблизительно 16% по сравнению со здоровыми добровольцами.

Пациенты летнего возраста

Пожилые пациенты имеют более высокий уровень препарата в крови, а более высокое значение кривой концентрации / времени (увеличение составляет около 60%) по сравнению с более молодыми пациентами.

Дети

Фармакокинетический профиль лизиноприла был изучен 29 детьми с артериальными гипертониями возрастами от 6 до 16 лет, с ГКФ выше 30 мл / мин / 1,73 м ² . После использования лизиноприла в дозах 0,1-0,2 мг / кг концентрация равновесия в плазме крови была достигнута в течение 6 часов, а степень поглощения на основе вывода мочи составила 28%. Эти данные были похожи на тех, которые ранее наблюдались у взрослых.

Индикаторы AUC и C _Max у детей были похожи на наблюдаемые у взрослых.

Клинические характеристики.

Индикация.

Артериальная гипертония.

Сердечная недостаточность (симптоматическое лечение).

Острый инфаркт миокарда (краткосрочное лечение (6 недель) гемодинамически устойчивые пациенты не позднее, чем через 24 часа после острого инфаркта миокарда).

Осложнения из почек в диабете Mellitus (лечение заболеваний почек у пациентов с гипертоническими пациентами с диабетом II типа и начальной нефропатией).

Противопоказание.

Гиперчувствительность к лизиноприлму, другие ингредиенты лекарств или других ингибиторов ACE.
Ангионеротические отеки в анамнезе (в том числе после применения ингибиторов ACE, идиопатического и наследственного отека Quincke).
Аортальный или митральный стеноз или гипертрофическая кардиомиопатия с выраженными гемодинамическими расстройствами.
Двусторонний стеноз почечной артерии или стеноза унифицированной почки артерии.
Острый инфаркт миокарда с нестабильной гемодинамикой.
Кардиогенный шок.
Пациенты с уровнями креатинина в сыворотке ≥ 220 мкмоль / л.
Одновременное использование препаратов и высокополосных мембран полиакрилинитрила-2-метилосульфоната (например, 69) с неотложным диализом.
Одновременное использование алискиренсодержащих препаратов с пациентами с диабетом или заболеванием почек (GSK <60 мл / мин / 1,73 м ² ).
Первичный гиперльдостеронизм.
Беременные или женщины, которые планируют забеременеть (см. «Приложение во время беременности или грудного вскармливания»).

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

Диуретики. С сопутствующим использованием диуретиков у пациентов, которые уже принимают лизиноприл - антигипертензивный эффект обычно удвоится. В начале использования комбинации лизиноприла с диретиками пациенты могут испытывать чрезмерное снижение артериального давления при использовании лизиноприла. Возможность развития симптоматической артериальной гипотензии в использовании лизиноприла может быть снижена в случае прекращения диуретического лечения до лечения лизиноприла и увеличение объема жидкости или соли, а также лечение в начале низких доз ингибиторов ACE. Отказ

Пищевые добавки калия, диуретики консервирования калия или заменители калия.

Некоторые пациенты могут развивать гиперкалиемию. Факторы, которые повышают риск гиперкалемемии, включают почечную недостаточность, сахарный сахар, прилагаемое использование диуретики калия (таких как спиронолактон, триамтерин, амилорид), калийсодержащие пищевые добавки, заменители калия. Применение калийсодержащих пищевых добавок, консервированные калия диуретики или калийсодержащие сольцы могут привести к значительному увеличению уровней калия в сыворотке, особенно у пациентов с нарушением функции почек.

В связи с этим эта комбинация препаратов может быть назначена только с последующим тщательным наблюдением врача и с регулярным управлением уровней калия в среде крови и функции почек.

При принимании лизиноприла на фоне калиевых диуретиков, гипокалиемия, вызванная их приемной, может быть ослаблена.

Препараты лития. Регистративное увеличение концентрации лития в сыворотке и токсичных реакциях с сопутствующим использованием ингибиторов лития и туза. Сопровождающее использование тиазидных диуретиков может увеличить риск интоксикации лития и повысить существующую интоксикацию. Однако одновременное использование лизиноприла и лития не рекомендуется, однако, если в такой комбинации необходимо тщательно контролировать уровень концентрации лития в сыворотке.

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая ацетилсалициловую кислоту ≥ 3 г / день. Длительное использование НСАЗа может уменьшить антигипертензивное влияние ингибиторов ACE. Ингибиторы NSazs и Ace вызывают дополнительный эффект на увеличение уровня калия в сыворотке и могут привести к ухудшению функции почек. Эти эффекты обычно обратятся. Изредка может возникнуть острая почечная недостаточность, особенно у пациентов с группой риска, такой как пожилые люди и обезвоживание пациентов.

Другие антигипертензивные препараты (бета-блокаторы, альфа-адреноблокиры, антагонисты кальция). Одновременное использование этих препаратов может усилить гипотензивный эффект лизиноприла. Одновременное использование с нитроглицерином, другие нитраты или другие вазодилаторы могут впоследствии уменьшить артериальное давление.

Трициклические антидепрессанты / антипсихотики / анестетики. Одновременное использование некоторых анестетических медицинских средств, трициклических антидепрессантов и нейролептических препаратов с ингибиторами ACE могут привести к повышению антигипертензивного эффекта последнего.

Симпатомиметические препараты. Симппатомиметические препараты могут снизить антигипертензивный эффект ингибиторов ACE. По этой причине необходимо более тщательно контролировать кровяное давление пациента, чтобы установить, достигнут ли желаемый терапевтический эффект.

Антидидиабетические препараты. Одновременное применение ингибиторов ACE и антидидиабетические препараты (инсулин, женские гипогликемические агенты) могут усилить эффект снижения уровня глюкозы в крови с риском гипогликемии. Этот эффект обычно происходит в течение первых недель комбинированной терапии и у пациентов с почечной недостаточностью.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитические препараты, бета-блокаторы, нитраты. Лизиноприл можно использовать одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологических дозах), тромболитических препаратах, бета-блокаторах и / или нитратах под наблюдением врача.

Золотые препараты. Нитрилеиоидные реакции (симптомы вазодилатации, включая приливов, тошноту, головокружение и артериальную гипотензию, которые могут быть очень тяжелыми) после введения приготовления золота (например, амотиомалат натрия) чаще отмечались у пациентов, получающих лечение ингибиторами ACE.

Двойная блокада системы Ренн-ангиотензина-альдостерона. Продемонстрировал, что двойная блокада системы Renin-Angiotensin-альдостерона (РААС) с сопутствующим использованием ингибиторов ACE, антагонистов II ангиотензина или алискиренов характеризуется более высокой частотой развития таких побочных реакций, как артериальная гипотензия, гиперкалиемия, расстройства почек ( в том числе острая почечная недостаточность) по сравнению с использованием монотерапии.

Алопуринол, цитостатика, иммунодепрессанты, кортикостероиды, пропитамид. При одновременном использовании с лизиноприлом Leukopenia может вызвать лекопению.

Лекарства, которые подавляют функцию костного мозга. При одновременном использовании с лизиноприлом увеличивает риск нейтропении и / или агранулоцитоза.

Эстрогены. При одновременном введении можно уменьшить гипотензивный эффект лизиноприла из-за задержки жидкости в организме.

Другой

Лисиноприл следует назначать с острым инфарктом миокарда в течение 6-12 часов после введения стрептокиназы (риск артериальной гипотензии).

Препараты, анестетики, алкоголь, спать в сочетании с лизиноприлом вызывают увеличение антигипертензивного эффекта.

Селективные иммунодепрессанты (например, Syrolimus, Everolimus, Temsirolimus)

Пациенты, принимающие одновременно избирательные иммунодепрессанты, могут оказать повышенный риск угрозы угрозного отека (см. Раздел «Особенности применения»).

Ко-трикоксазол (триметоприм / сульфаметоксазол)

Пациенты, которые принимают одновременно CO-Trimsazole, могут иметь повышенный риск гипералемии (см. Раздел «Особенности применения»).

Особенности приложения.

Симптоматическая артериальная гипотензия редко наблюдается у пациентов с неосложненной артериальной гипертонией. У пациентов с сердечной недостаточностью, с или без почечной недостаточности, наблюдалась симптоматическая артериальная гипотензия.

Вероятность развития артериальной гипотензии выше у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, которые принимают большие дозы петлевых диуретиков, имеют гипонатриею или нарушение функции функциональной природы почек, во время диареи, диареи или обвинения, а также в тяжелых формах Ренин-зависимая артериальная гипертензия. У пациентов с повышенным риском артериальной гипотензии начало терапии и дальнейшее увеличение дозы должно находиться под тщательным медицинским наблюдением. Эти же профилактики имеют отношение к пациентам с коронарными сердечными заболеваниями или в нарушение церебрального циркуляции, в котором чрезмерное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или инсульта.

Когда артериальная гипотензия пациента должна быть размещена на спине; При необходимости проводить внутривенную инфузию физиологического решения.

Переходная гипотензия не является противопоказанием к дальнейшему использованию препарата, который обычно возможен без осложнений после того, как артериальное давление увеличилось после увеличения объема жидкости в организме.

У некоторых пациентов с сердечной недостаточностью, которые имеют нормальное или низкое кровяное давление, дополнительное снижение системного артериального давления может происходить на фоне лечения лизиноприла. Этот эффект предсказуемо и, как правило, не требует прекращения терапии лизиноприла. Если артериальная гипотензия приобретает симптоматический характер, может потребоваться уменьшить дозу или прекращение введения лизиноприла.

Артериальная гипотензия с острым инфарктом миокарда. При остром инфаркте миокарда пациенты со стабильной гемодинамикой следует обрабатывать лизиноприлом в первые 24 часа, чтобы предотвратить дисфункцию левой камеры сердца и сердечной недостаточности, а также для уменьшения смертельных случаев. При остром инфаркте миокарда невозможно начать лечение лизиноприлом, если существует риск дальнейших серьезных гемодинамических расстройств после лечения вазодилатором. Это относится к пациентам с систолическим артериальным давлением 100 мМ HG. Искусство. или меньше, или пациенты, которые развивали кардиогенный шок. В течение первых 3 дней после инфаркта миокарда доза препарата должна быть уменьшена, если систолическое давление не превышает 120 мм рт. Искусство. Если индекс систолического артериального давления равен или составляет менее 100 мм рт. Искусство., Соответствующие дозы должны быть уменьшены до 5 мг или временно до 2,5 мг. Если после приема лизиноприла есть длительная артериальная гипотензия (систолическое давление остается меньше 90 мм рт. Искусство. Для более чем 1 часа) необходимо отменить лечение лизиноприла.

У пацієнтів з гіповолемією, дефіцитом натрію у зв'язку із застосуванням діуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею, після діалізу можливий розвиток раптової тяжкої артеріальної гіпотензії, гострої ниркової недостатності. У таких випадках доцільно компенсувати втрати рідини і солей до початку лікування лізиноприлом та забезпечити адекватний медичний нагляд. З особливою обережністю (враховуючи співвідношення користь/ризик) слід призначати препарат хворим після операції трансплантації нирки, а також пацієнтам із порушеннями функції нирок, печінки, порушеннями кровотворення, аутоімунними захворюваннями. Усі перераховані патологічні стани при застосуванні лізиноприлу вимагають відповідного медичного нагляду та лабораторного контролю.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл не рекомендується призначати пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням відтоку крові з лівого шлуночка (при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії).

Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід коригувати, виходячи з рівня кліренсу креатиніну та відповіді пацієнта на лікування (табл. 1). У таких пацієнтів слід регулярно перевіряти рівень креатиніну та калію.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку лікування інгібіторами АПФ, може призводити до погіршення функції нирок. У таких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної.

У деяких пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини крові і креатиніну сироватки крові; як правило, ці ефекти зникають після припинення прийому препаратів. Вірогідність таких явищ особливо висока у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Наявність реноваскулярної гіпертензії підвищує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. Лікування подібних хворих слід розпочинати під наглядом лікаря, низькими дозами та їх ретельним підбором. Оскільки діуретики можуть стимулювати розвиток описаної вище клінічної динаміки, впродовж перших тижнів лікування лізиноприлом їх прийом має бути припинений, а за функцією нирок має здійснюватися ретельне спостереження.

У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання ниркових судин застосування лізиноприлу, особливо на тлі прийому діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; ці зміни, як правило, бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих із порушеннями функцій нирок. У таких випадках може виникнути необхідність зменшення дози та/або припинення прийому діуретиків та/або лізиноприлу.

При гострому інфаркті міокарда заборонено застосовувати лізиноприл пацієнтам, які мають порушення ниркової функції (рівень креатиніну у сироватці крові > 177 мкмоль/л та протеїнурія > 500 мг/24 год). Якщо порушення ниркової функції розвивається протягом лікування лізиноприлом (рівень креатиніну у сироватці крові > 265 мкмоль/л або подвоюється порівняно з початковим рівнем), слід розглянути припинення його застосування.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Надзвичайно рідко повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які проходили лікування інгібіторами АПФ, в тому числі лізиноприлом. Ангіоневротичний набряк може виникнути в будь-який час у період лікування. У таких випадках прийом препарату необхідно терміново припинити, розпочати відповідну терапію і встановити спостереження за пацієнтом до забезпечення повного зникнення симптомів. У випадках, коли набряк локалізовано в ділянці язика, що не призводить до порушення дихання, пацієнт може потребувати тривалого спостереження, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може виявитися недостатньою.

Зареєстровані поодинокі летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосову щілину або гортань, може розвинутись порушення дихання, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на дихальних шляхах. У таких випадках слід негайно вжити заходи невідкладної терапії, що, зокрема, можуть включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт має перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.

У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібітору АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на застосування препаратів даної групи.

Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у хворих європеоїдної раси.

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходять гемодіаліз. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходили гемодіаліз з використанням високопроточних мембран (наприклад, АN 69) та одночасно лікувались інгібітором АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати змінити діалізні мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час терапії десенсибілізації (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у тих самих пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного повторного застосування медичного препарату реакції відновлювалися.

Печінкова недостатність. Дуже рідко інгібітори АПФ асоціювалися з синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до некрозу та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому не виявлений. Пацієнтам, у яких під час прийому лізиноприлу розвинулась жовтяниця або спостерігалися значні підвищення печінкових ферментів, слід припинити прийом препарату та надати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Повідомлялося про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія спостерігається рідко. Після припинення прийому інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер. Необхідно з надзвичайною обережністю призначати лізиноприл пацієнтам з колагенозом, а також при отриманні пацієнтами імуносупресивної терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні препарату у таких пацієнтів рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові і проінструктувати пацієнтів, щоб вони повідомляли про будь-яку ознаку інфекції.

Кашель. Після застосування інгібіторів АПФ можлива поява кашлю. Зазвичай кашель носить непродуктивний характер і припиняється після відміни терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід розглядати при диференціальній діагностиці кашлю як один із можливих варіантів.

Хірургічні втручання/анестезія. У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або анестезії засобами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II після компенсаторної секреції реніну. Якщо спостерігається артеріальна гіпотензія, що виникла завдяки цьому механізму, необхідно відновити об'єм циркулюючої крові.

Гіперкаліємія. Повідомлялося про кілька випадків підвищення рівня калію у сироватці крові пацієнтів, які проходили терапію інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Серед пацієнтів, які мають високий ризик розвитку гіперкаліємії, знаходяться пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, гіпоальдостеронізмом або ті, які одночасно застосовують калійвмісні харчові добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом калію, або пацієнти, які приймають інші препарати, що підвищують рівень калію у сироватці крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол). Якщо одночасне застосування вищезгаданих препаратів з лізиноприлом вважається за доцільне, рекомендується регулярний контроль рівня калію у сироватці крові.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет. У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які приймали перорально антидіабетичні препарати або інсулін, необхідно здійснювати ретельний глікемічний контроль під час першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Анафілактоїдні реакції, що виникають під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). При аферезі з декстрину сульфатом застосування інгібіторів АПФ може призвести до анафілактоїдних реакцій, які можуть загрожувати життю. Цих симптомів можна уникнути шляхом тимчасового припинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом або заміною інгібіторів АПФ на інші препарати.

Одночасне застосування селективних імунодепресантів (наприклад, сіролімус, еверолімус, темсіролімус)

Пацієнти, які приймають одночасно селективні імунодепресанти (наприклад, сіролімус, еверолімус, темсіролімус) можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку (наприклад набряк дихальних шляхів чи язика, з чи без їх пошкодження (дивись розділ «Взаємодія з іншими медичними препаратами та інші види взаємодії»).

Расова приналежність. Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіоневротичний набряк у пацієнтів з темним кольором шкіри (негроїдної раси), ніж у хворих європеоїдної раси. Також у даної групи хворих гіпотензивний ефект лізиноприлу є менш вираженим внаслідок переважання низьких фракцій реніну.

Літій. Загалом одночасне застосування літію та лізиноприлу не рекомендується.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Повідомлялося, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Таким чином подвійна блокада РААС шляхом супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену не рекомендована.

У разі особливої необхідності у застосуваннї терапії подвійної блокади її слід здійснювати під наглядом спеціаліста та регулярно перевіряти функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам з діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

Протеїнурія. Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою нирковою функцією або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (понад 1 г/добу) лізиноприл слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Лікарський засіб протипоказаний для застосування вагітним або жінкам, які планують вагітність. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Відомо, що тривалий вплив інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності стимулює появу фетотоксичності (зниження ниркової функції, маловоддя, затримку окостеніння черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі впливу інгібіторів АПФ під час ІІ триместру вагітності рекомендується контролювати функцію нирок і кістки черепа за допомогою УЗД.

Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.

Годування груддю. Оскільки інформація щодо можливості застосування лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу під час годування груддю не рекомендується. У цей період бажано застосовувати альтернативне лікування, профіль безпеки якого краще вивчений, особливо якщо вигодовують новонароджену або недоношену дитину.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Враховуючи можливість виникнення запаморочення та розвитку втомлюваності, лізиноприл може вплинути на здатність керування автотранспортом та роботу з іншими механізмами, особливо на початку лікування. Тому слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами до встановлення індивідуальної реакції на препарат.

Спосіб застосування та дози.

Лізиноприл необхідно приймати перорально 1 раз на добу. Як і інші препарати, які слід приймати 1 раз на добу, лізиноприл необхідно приймати кожного дня приблизно в однаковий час. Прийом їжі не впливає на абсорбцію таблеток лізиноприлу. Дозу потрібно визначати індивідуально відповідно до клінічних даних пацієнта та показників артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Лізиноприл можна застосовувати як у якості монотерапії, так і в комбінації з іншими класами антигіпертензивних препаратів.

Початкова доза.

Звичайна початкова доза для пацієнтів з гіпертензією становить 10 мг. Пацієнти з дуже активною ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (зокрема з реноваскулярною гіпертензією, підвищеним виведенням солі (натрію хлориду) з організму та/або зниженим об'ємом міжклітинної рідини, серцевою недостатністю або тяжкою формою артеріальної гіпертензії) можуть відчути надмірне зниження артеріального тиску після прийому початкової дози. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг, початок лікування має проходити під безпосереднім наглядом лікаря. Зменшення початкової дози рекомендується також у разі наявності ниркової недостатності (див. нижче табл. 1).

Підтримуюча доза.

Звичайна рекомендована терапевтична доза становить 20 мг одноразово на добу. Якщо призначення цієї дози не дає достатнього терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів прийому препарату у зазначеному дозуванні, її можна збільшити. Максимальна доза, яку застосовували у довготривалих контрольованих клінічних випробуваннях, становила 80 мг на добу.

Пацієнти, які приймають діуретичні засоби.

Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникнути після початку лікування лізиноприлом. Це імовірніше для пацієнтів, які приймають діуретики під час лікування лізиноприлом. Тому таким пацієнтам рекомендується приймати препарат з обережністю через імовірність підвищеного виведення солі (натрію хлориду) з організму та/або зниження об'єму міжклітинної рідини. Якщо є така можливість, необхідно припинити лікування діуретиками за 2-3 дні до початку терапії лізиноприлом. Для хворих на артеріальну гіпертензію, які не можуть припинити лікування діуретиками, терапію лізиноприлом слід починати з початкової дози 5 мг, при цьому рекомендується забезпечити нагляд лікаря за хворим після прийому першої дози, оскільки можливий розвиток симптоматичної гіпотензії (максимальна дія проявляється через 6 годин після прийому препарату). Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові. Наступні дози лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до реакції артеріального тиску. У разі потреби терапію діуретиками можна поновити.

Підбір дозування для хворих на ниркову недостатність.

Дозування для хворих на ниркову недостатність має базуватися на кліренсі креатиніну, підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярному вимірюванні показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові, як показано нижче у табл. 1.

Таблиця 1. Підбір дозування для хворих на ниркову недостатність.

Кліренс креатиніну (мл/хв)	Початкова доза (мг/день)
Менше ніж 10 мл/хв (включаючи пацієнтів на діалізі)	2,5 мг*
10-30 мл/хв	2,5-5 мг
31-80 мл/хв	5-10 мг

* – дозування та/або частоту прийому необхідно розраховувати, виходячи з показників артеріального тиску.

* Прийом лізиноприлу на час проведення діалізу можна припинити.

Дозу можна поступово збільшувати, поки артеріальний тиск не нормалізується, або до досягнення максимальної дози у 40 мг на добу.

Серцева недостатність.

Пацієнтам із серцевою недостатністю слід приймати лізиноприл у якості допоміжної терапії до діуретиків, препаратів наперстянки або ß-блокаторів. При цьому попередньо, якщо це можливо, дозу діуретика слід зменшити. Терапію лізиноприлом можна розпочинати з дозування 2,5 мг 1 раз на добу, прийом препарату необхідно здійснювати під наглядом лікаря, щоб виявити початковий ефект препарату на артеріальний тиск.

Дозування препарату лізиноприл необхідно підвищувати:

збільшуючи дозу не більш ніж на 10 мг;
інтервали між підвищенням дози мають становити не менше 2 тижнів;
до найвищої дози, яку переносить пацієнт, максимум до 35 мг 1 раз на добу.

Підбір дозування має базуватися на клінічній реакції кожного окремого пацієнта. Пацієнтам, які мають високий ризик симптоматичної гіпотензії, наприклад, пацієнтам з підвищеним рівнем виведення солі (натрію хлориду) з організму з або без гіпонатріємії, пацієнтам з гіповолемією або пацієнтам, які проходили інтенсивну терапію діуретиками, слід покращити свій стан, якщо це можливо, до початку терапії лізиноприлом. Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.

Гострий інфаркт міокарда.

Залежно від обставин, пацієнт має пройти стандартну рекомендовану терапію, таку як лікування тромболітиками, аспірином та β-блокаторами. Разом з цим можна застосовувати нітрогліцерин внутрішньовенно або трансдермально.

Початкова доза (перші 3 дні після інфаркту).

Лікування лізиноприлом можна розпочати у перші 24 години після появи перших симптомів. Лікування не слід розпочинати, якщо показник систолічного артеріального тиску становить менше ніж 100 мм рт. ст. Початкова доза лізиноприлу становить 5 мг перорально, через 24 години повторно призначати 5 мг, 10 мг через 48 годин, надалі по

10 мг 1 раз на добу. Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує 120 мм рт. ст., перед початком або під час терапії у перші 3 дні після інфаркту лікування слід розпочинати з нижчої дози – 2,5 мг перорально.

Показанням для припинення лікування лізиноприлом є артеріальна гіпотензія, що продовжується, коли через 1 годину після застосування препарату систолічний тиск залишається нижче 90 мм рт. ст.

У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну нижче 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну пацієнта (див. таб. 1).

Терапевтична (підтримуюча) доза.

Рекомендована терапевтична доза становить 10 мг 1 раз на добу. У разі виникнення артеріальної гіпотензії (систолічний тиск менший ніж 100 мм рт. ст.) терапевтична добова доза не має перевищувати 5 мг на добу, у разі необхідності зазначену дозу можна зменшити до 2,5 мг. Якщо після прийому лізиноприлу спостерігається пролонгована артеріальна гіпотензія (систолічний тиск залишається меншим за 90 мм рт. ст. протягом більше 1 години), необхідно відмінити терапію препаратом лізиноприл. Рекомендується терапія протягом 6 тижнів, потім необхідно провести повторну оцінку стану пацієнта. Пацієнтам із симптомами серцевої недостатності необхідно і надалі продовжувати лікування препаратом лізиноприл.

Ускладнення з боку нирок при цукровому діабеті.

Для хворих на артеріальну гіпертензію, з цукровим діабетом ІІ типу та початковою стадією нефропатії доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу, яку у разі необхідності дозу можна збільшити до 20 мг 1 раз на добу для досягнення оптимального рівня діастолічного тиску нижче 90 мм рт. ст.

У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну пацієнта (див. табл. 1).

Пацієнти літнього віку.

Не було виявлено змін у ефективності або безпечності препарату, пов'язаних з віком. Однак при досягненні віку, який асоціюється зі зниженням ниркової функції, початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до вказівок, наведених у табл. 1. Після цього дозу потрібно підбирати відповідно до реакції артеріального тиску.

Застосування пацієнтам із пересадженою ниркою.

Немає досвіду застосування препарату лізиноприл для лікування пацієнтів із нещодавно пересадженою ниркою. Отже, лікування препаратом лізиноприл таким пацієнтам не рекомендується.

Діти.

Ефективність і безпека застосування препарату дітям не встановлені, тому його не слід застосовувати у педіатричній практиці.

Пере дозування.

Кількість даних про передозування препарату людям обмежена.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння та кашель.

Лікування: внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. У випадках виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти у горизонтальне положення на спину та підняти йому ноги. Якщо є можливість, можна застосувати введення ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо препарат застосовували нещодавно, слід вжити заходи по виведенню лізиноприлу з організму (наприклад, слід викликати блювання, промити шлунок, застосувати абсорбенти та сульфату натрію). Використання кардіостимулятора показане при стійкій до терапії брадикардії. Необхідно часто перевіряти показники життєво важливих органів, концентрацію електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран (наприклад AN69).

У випадку ангіоневротичного набряку призначати антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення
0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.

Поб ічні реакції.

Побічні ефекти, як правило, слабко виражені і короткочасні, припинення лікування необхідне в крайніх випадках. Можуть спостерігатися нижчезазначені побічні ефекти, згруповані відповідно до класів систем та органів.

З боку кровотворної та лімфатичної систем: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

Порушення обміну речовин: гіпоглікемія.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, зміни настрою, парестезії, вертиго, порушення смакових якостей, порушення сну, сплутаність свідомості, порушення нюху, депресія, синкопе, порушення рівноваги, дезорієнтація, суб'єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору, непритомність.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю); ортостатичні ефекти (включаючи артеріальну гіпотензію); інфаркт міокарда та інсульт (як можливі другорядні явища при надмірній гіпотензії серед пацієнтів групи ризику); відчуття прискореного серцебиття, тахікардія, синдром Рейно, синкопе. При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках – кардіогенний шок.

З боку дихальної системи: сухий кашель, риніт, бронхіт, бронхоспазми, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, глосит.

З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, абдомінальний біль, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику, гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висип, свербіж, гіперчутливість, включаючи ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані), кропив'янка, алопеція, псоріаз, надмірне потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри, еритема.

Повідомлялося про симптоматичний комплекс, який може включати одне або кілька з наступного: підвищення температури тіла, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивний аналіз на антиядерні антитіла (ANA), підвищена швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), можуть також виникнути еозинофілія та лейкоцитоз, висипи, фоточутливість та інші дерматологічні явища.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення: підвищена втомлюваність, астенія.

З боку ендокринної системи: порушення секреції антидіуретичного гормону.

Лабораторні показники: підвищення рівня сечовини у крові, підвищення рівня креатиніну у сироватці крові, підвищення рівня печінкових ферментів, гіперкаліємія, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання.

Лікарський засіб не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 3 або 6 блістерів у коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Меркле ГмбХ.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Людвіг-Меркле-Штрассе 3, 89143, Блаубойрен, Німеччина.

ЛИЗИНОПРИЛ

Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.

Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.

В аптеке бывают лекарства-аналоги.

Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.

Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.

Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.

Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.

Список отзывов пуст

Добавить отзыв

Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа