Личный кабинет
РАМИ САНДОЗ КОМП табл. 5/25мг №30
rx
Код товара: 163859
Производитель: Sandoz Pharmaceuticals (Словения)
2 100,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 28.04.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Рами Сандоз Композиция
Рами Сандоз Композитум
Место хранения:
Активные вещества: Рамиприл, гидрохлоротиазид;
1 таблетка содержит 5 мг рамиприла и Гидрохлоротиазид 25 мг;
Вспомогательные вещества: натрия бикарбонат, gipromelose, микрокристаллическая целлюлоза, starchelatinized, стеарилфумарат натрия.
Лекарственная форма. Таблетки
Основные физико-химические свойства: белый продолговатые, плоские, с лицами, с рисом с обеих сторон. Тиснение на одной стороне «R 30».
Фармакотерапевтическая группа.
Комбинированные препараты ингибиторы ангиотензина трансформируют фермент (приложение). Ингибиторы АПФ однокомпонентное. Рамиприл. ATH код C09B A05.
Фармакологические свойства.
Механизм действия.
Рамиприл. Ramiprate, активный метаболит пролекарственного-рамиприла, является ингибитором фермента dipeptidylcarpeptidase и (также известный как ACE или kininase II). В плазме крови и тканей, этот фермент катализирует превращение ангиотензина и для ангиотензина II, активного вещества, сосудистого и расщепление bradkinin, который является активным вазодилататор. Уменьшение формирования ангиотензина II и ингибирования ломавининского расщепления приводит к расширению сосудистого размера.
Поскольку ангиотензин II также стимулирует выделение альдостерона, Ramiprylate вызывает снижение секреции альдостерона. У пациентов в Negro-Карибского бассейна (афро-карибского) с артериальной гипертензией (популяции, которая, как правило , характеризуются низким уровнем активности ренина), реакция на ингибиторы АПФ монотерапии в среднем было менее выраженным , чем у пациентов , которые являются представителями других рас.
Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид - это диуретический тиазид. Что касается thiazid диуретиков, механизм их антигипертензивного действия до сих пор не определен. Они подавляют реабсорбцию ионов натрия и хлора в дистальных канальцах. Расширение почечной экскреции этих ионов сопровождается увеличением мочевых мыслей (за счет осмотического воды связывания). Выход калия и магния также возрастает, в то время как выход мочевой кислоты уменьшается. Возможные механизмы гипотензивного действия гидрохлортиазида являются изменением баланса натрия, уменьшение объема внеклеточной жидкости и плазмы крови, изменение сопротивления почечных сосудов или снижения реакций на норадреналин и ангиотензина II.
Фармакодинамика.
Рамиприл. Применение рамиприла приводит к значительному уменьшению сопротивления периферических артерий. Как правило, значительные изменения в почечных plasmotics или скорости клубочковой фильтрации не происходит. У пациентов с артериальной гипертензией рамиприла приводит к снижению кровяного давления, как в горизонтальном , так и вертикальном положении, не сопровождается компенсаторной увеличение частоты сердечных сокращений.
У большинства пациентов антигипертензивный эффект наступает приблизительно через 1-2 часа после перорального введения разовой дозы препарата. Максимальный эффект после устного введения одной дозы обычно происходит через 3-6 часов. Антигипертеннительный эффект после получения одной дозы обычно хранится в течение 24 часов.
При длительном лечении с использованием рамы максимальный антигипертензивный эффект развивается через 3-4 недели. Доказано, что с долгосрочной терапией антигипертензивный эффект хранится в течение 2 лет.
Внезапное прекращение приема кадра не вызывает быстрого и чрезмерного увеличения артериального давления (рикошетное явление).
Гидрохлоротиазид. Начало диуретического эффекта гидрохлортиазида происходит примерно через 2 часа и продолжается в течение 6-12 часов, а максимальный эффект достигается через 4 часа.
Гипотензивный эффект наступает через 3-4 дней лечения , и может продолжаться в течение 1 недели после окончания лечения.
Гипотензивный эффект сопровождается небольшим увеличением скорости клубочковой фильтрации, сосудистого сопротивление почек кровати и активности ренина в плазме крови.
Одновременное использование рамиприла и гидрохлортиазида. В процессе клинических исследований было установлено , что использование этой комбинации приводит к более значительному снижению кровяного давления по сравнению с использованием каждого из активных веществ в отдельности. Одновременное использование рамы и Гидрохлоротиазид уменьшает потерю калия, который сопровождает мочегонное действие, предположительно за счет ингибирования ренин системы ангиотензин-альдостерон (РАН). Сочетание ингибитора АПФА с тиазидными диуретиками показывает синергетический эффект, а также снижает риск hypocalium , вызванное использованием diureticism.
Фармакокинетика.
Рамиприл
Поглощение. После перорального введения Рамиприл быстро поглощается из желудочно-кишечного тракта. Максимальная концентрация рамиприла в плазме крови достигается в течение 1 часа. Принимая во внимание количество вещества обнаружены в моче, поглощение составляет по меньшей мере 56% , и это не оказывает существенного влияния на наличие пищи в желудочно - кишечном тракте. Биодоступность активного метаболита ramiprade после перорального введения в дозе 2,5 мг и 5 мг составляет 45%.
Максимальные концентрации в плазме крови frameprilation, одного активного метаболита рамиприла, достигаются через 2-4 часа после приема рамиприла. После того, как при использовании обычных доз рамы 1 раз в день, равновесная концентрация кадра крови в плазме крови достигается в течение 4 дней лечения.
Распределение. Связывание с белками плазмы крови составляет около 73%, ramipration - 56%.
Метаболизм. Рамиприл почти полностью метаболизируется в кадре из бумаги и дикетопиперазина эфир, дикетопиперазина и глюкуронидов рамиприла и ramiprilates.
Разведение. Удаление метаболитов в основном является почечной экскрецией. Уменьшение концентрации Ramipration в плазме крови - многофазная. Из-за мощной связывания насыщения с туз и медленной диссоциацией с коммуникацией с ферментной рамой, длительной клеммной фазой удаления при очень низких концентрациях в плазме крови. Эффективный период полураспада от рамиприла после приема повторных доз 5-10 мг рамиприла 1 раз в день 13-17 часов и более при применении более низких доз (1.25-2.5 мг). Разница связана с тем, что способность фермента к связыванию к Rampipration насыщена. После перорального введения однократной дозы рамиприла ни рамиприла , ни его метаболитов появились в грудном молоке. Тем не менее, неизвестно, что эффект имеет приемные дозы.
Пациенты с расстройствами функций почек. У пациентов с нарушениями функций почек, почечная экскреция рамы ленты уменьшается, а почечный клиренс из ramipration пропорционален клиренсу креатинина. Это приводит к увеличению концентрации в плазме обрамления, и уменьшается медленнее , чем у лиц с нормальной функцией почек.
Пациенты с расстройствами функции печени . У пациентов с нарушениями функции печени преобразования рамиприла в кадре, это медленнее из - за снижения активности эстеразы печени. У таких пациентов происходит увеличение уровня рамиприла в плазме крови. Тем не менее, концентрация максимума ramipration в плазме крови у этих больных не отличалась от таких у лиц с нормальной функцией печени.
Гидрохлоротиазид
Поглощение. После перорального введения из желудочно - кишечного тракта, 70% гидрохлортиазида поглощается. Максимальная концентрация гидрохлоротиазида в плазме крови достигается в течение 1,5-5 часов.
Распределение. Связывание с белками плазмы крови гидрохлортиазида составляет приблизительно 40%.
Метаболизм. Гидрохлоротиазид метаболизируется в печени в небольших количествах.
Разведение. Гидрохлоротиазид выводится почками почти полностью (> 95%) в неизменном виде; 50-70% от разовой дозы выводится в течение 24 часов. Период полураспада составляет 5-6 часов.
У пациентов с нарушениями функции почек. У пациентов с нарушениями функций почек, почечная экскреция гидрохлортиазида уменьшается, а почечный клиренс гидрохлортиазида пропорционален клиренсу креатинина. Это приводит к увеличению концентрации гидрохлортиазида в плазме крови, что снижает медленнее , чем у здоровых почек.
Пациенты с расстройствами функции печени . У больных с циррозом печени, фармакокинетика гидрохлоротиазида не претерпевает существенных изменений.
Никакие исследования не были проведены по изучению фармакокинетики гидрохлоротиазида у пациентов с сердечной недостаточностью.
Рамиприл и гидрохлоротиазид. Одновременное использование рамиприла и гидрохлоротиазида не влияет на их биодоступность. Комбинированный препарат можно считать биоэквивалентным лекарственных средств , содержащих отдельные активные вещества.
Имеющиеся данные эпидемиологических исследований указывают на то кумулятивный дозозависимое отношения между выставкой Гидрохлоротиазид и развития NMRS. Одно исследование включало 71533 случаев базально - клеточного рака и 8629 случаев плоскоклеточного рака, которые, соответственно, составили 1430833 и 172462 контрольной группы. Высокая доза гидрохлортиазида (≥50000 мг кумулятивного) была связана с отношением скорректированных рисков (ОР) 1,29 (95% ДИ: 1,23-1,35) для базально - клеточного рака и 3,98 (95% ДИ: 3 68-4,31 ) для плоских клеток карциномы. Совокупное зависимость «доза-ответ» наблюдалось как для базально - клеточного рака и плоскоклеточного рака. Другое исследование показало возможную связь между раком губы и использованием Гидрохлоротиазидом: 633 случаев рака губы были по сравнению с 63067 контрольных группами населения с использованием стратегии риски выбора. Совокупная зависимость «доза-ответ» была продемонстрирована с поправкой ОР 2,1 (95% ДИ: 1.7-2.6), увеличивая или 3.9 (3.0-4.9) при высокой дозе (~ 25000 мг) и 7,7 (5.7- 10.5) для самой высокой дозе (~ 100 000 мг). Например, суммарная доза 100000 мг соответствует суточной применения определяется суточной дозе 25 мг в течение периода более 10 лет.
Клинические характеристики.
Индикация.
Лечение артериальной гипертонии. Использование этой фиксированной комбинации показано пациентам , в котором артериальное давление не контролируются должным образом в монотерапии рамиприла или гидрохлортиазид.
Противопоказание.
Повышенная чувствительность к раме или другие ингибиторы АПФ, гидрохлортиазид, другие тиазидные диуретики, сульфаниламиды, или к любому из вспомогательных веществ, входящих в состав препарата.
Наличие в анамнезе ангионевротический отек (наследственный, идиопатический или ранее переданного на фоне ингибиторов или антагонистов рецепторов ангиотензина II ACE). У пациентов с артериальной гипотензией или гемодинамически нестабильных состояний.
Применение методов экстракорпоральной терапии, в результате контакта крови с отрицательно заряженными поверхностями (см раздел «Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействий»).
Значительная двухсторонняя стеноз почечных артерий или односторонний стеноз почечной артерии в присутствии одной функционирующей почки.
Сложные нарушения функции почек (клиренс креатинина <30 мл / мин) у пациентов , которые не являются гемодиализом. Анурия.
Клинически значимые нарушения электролитного баланса, которые могут ухудшить во время лечения препаратом (смотри раздел «Особенности применения»). Устойчивость к лечению гипокалиемии или гиперкальциемии. Огнеупорные гипонатриемия.
Симптоматическая гиперурицемия (подагра).
Тяжелое нарушение функции печени, печеночная энцефалопатия.
Беременные или женщины, которые планируют забеременеть (см. «Приложение во время беременности или грудного вскармливания»).
Одновременное использование с препаратами , содержащими алискирен, пациенты с диабетом или у пациентов с умеренной или тяжелой почечной функции (клиренс креатинина <60 мл / мин).
Одновременное использование антагонистов рецепторов ангиотензина II у больных с диабетической нефропатией.
Одновременное использование с sabitrile / валсартан (см разделы «Взаимодействие с другими препаратами и другие виды взаимодействий» и «Особенности применения»).
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
Противопоказанные комбинации
Методы экстракорпоральной терапии, в результате контакта крови с отрицательно заряженными поверхностями, такими как диализ или hemafiltration с использованием определенных мембран с потоком высокой интенсивности (например, полиакрилонитрила мембраны) и липопротеины Infesta низкой плотности с помощью декстран сульфата - в связи с увеличением риска развития тяжелые анафилактоидные реакции (смотрите раздел «Противопоказания»). Если такое лечение требуется, необходимо рассмотреть вопрос об использовании другого типа мембраны диализа или использовании другого класса антигипертензивных средств.
Одновременное использование с препаратами , содержащими алискирен противопоказан к применению у пациентов с сахарным диабетом или у пациентов с умеренной или тяжелой почечной функции (клиренс креатинина <60 мл / мин) и не рекомендуется для использования всеми другими пациентами.
Одновременное применение с антагонистами рецепторов ангиотензина препаратов II противопоказано к применению у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется для использования всех других пациентами.
Одновременное применение ингибиторов АПФ с sabitrile / валсартана противопоказано из - за повышенного риска развития ангионевротический отек (см разделы «противопоказания» и «Особенности применения»). Лечение рамиприла следует начинать только через 36 часов после приема последней дозы sakubitrile / валсартан. Лечение с saccitrile / валсартан должен быть запущен только 36 часов после приема последней дозы рамиприла.
Комбинации , которые требуют особого ухода
Соли калия, гепарин, калийсберегающие экономии и других лекарств , что уровни увеличение калия в плазме крови ( в том числе антагонистов ангиотензина II, trimetoprim, tracerumus, циклоспорин). Гиперкалиемия может произойти, поэтому необходимо тщательно контролировать уровень калия в плазме крови.
Гипотензивные препараты (например , диуретики), другие лекарственные средства , которые могут снизить артериальное давление (например , нитраты, трициклические антидепрессанты, анестетики, баклофен, альфузозин, dexazosine, prerzene, tummasin, terasine), и алкоголь. Можно увеличить риск развития артериальной гипотензии.
Вазопрессорной симпатомиметики и другие лекарственные средства (например, адреналин), которые могут уменьшить антигипертензивный эффект рамиприла. Рекомендуется регулярно контролировать артериальное давление.
Аллопуринол, иммунодепрессанты, кортикостероиды, prokainamide, цитостатики и другие лекарства , которые могут привести к изменениям в картине крови. Повышена вероятность возникновения гематологических реакций (смотри раздел «Особенности применения»).
Соли лития. Так как ингибиторы АПФ способны снижать экскрецию лития, это может привести к увеличению токсичности лития. Необходимо регулярно контролировать уровень лития в плазме крови. При одновременном применении тиазидных диуретиков, риск интоксикации литием может возрасти. Поэтому, не рекомендуется одновременно применять комбинацию рамиприла / гидрохлортиазид и лития.
Антидиабетические лекарственные средства, в том числе инсулин. Гипогликемические реакции могут произойти. Гидрохлоротиазид может ослабить действие противодиабетических препаратов. Таким образом, в начале одновременного применения этих препаратов, необходимо контролировать уровень глюкозы в крови в начале. Метформин следует использовать с осторожностью из - за риска лактацидоз из - за возможного гидрохлоротиазид, функциональной почечной недостаточности.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП) и ацетилсалициловая кислота. Предполагается уменьшить антигипертензивный эффект препарата. Кроме того , одновременное применение ингибиторов АПФ и НПВП может сопровождаться повышенным риском функции почек и увеличение уровня калия.
Оральные антикоагулянты . При одновременном применении с гидрохлоротиазидом, антикоагулянт эффект может быть ослаблен.
Кортикостероиды, адренокортикотропный гормоны (AKTH), амфотерицин B, carbonoson, использование большого количества libritus, слабительные (при длительном применении) и другими лекарственными средствами potassiumRetric или активных веществ , которые уменьшают калий в плазме крови. Повышенный риск гипокалиемии.
Препараты бактерий, активные вещества, которые способны увеличивать продолжительность интервала QT, антиаритмических агентов. При наличии электролитного баланса расстройств (например, hypocaliums, hypomagniums), то proarythmic эффекты могут быть усилены, и антиаритмические эффекты ослаблены.
Лекарственные средства , действие которых зависит от изменений уровня калия в сыворотке.
Периодический мониторинг уровня калия в сыворотке крови и обследование ЭКГ, если гидрохлортиазид принимать одновременно с препаратами, что влияет на изменение уровня калия в сыворотке (например, гликозиды гликозидов и антиаритмических препаратов), а также последующих препаратов , которые вызывают полиморфные тахикардии являются piruitable. Тип (желудочковая тахикардия), ( в том числе некоторые антиаритмическое), так как гипокалиемия является фактором , который вызывает развитие piruet тахикардии:
– антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
– антиаритмічні засоби класу ІІІ (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
– деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
– інші лікарські засоби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).
Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.
Холестирамін або інші іонообмінні смоли, які застосовують внутрішньо. Порушення абсорбції гідрохлоротіазиду. Сульфонамідні діуретики слід приймати щонайменше за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування цих препаратів.
Курареподібні м'язові релаксанти. Можливе посилення та збільшення тривалості дії м'язових релаксантів.
Солі кальцію та препарати, що збільшують рівень кальцію у плазмі крові. При одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом можна очікувати збільшення концентрації кальцію у плазмі крові, тому необхідно ретельно контролювати рівень кальцію у плазмі крові.
Карбамазепін. Існує ризик виникнення гіпонатріємії внаслідок посилення ефекту гідрохлоротіазиду.
Контрастні речовини, що містять йод. У випадку дегідратації, спричиненої застосуванням діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо у випадку, коли вводяться значні дози контрастної речовини, що містить йод.
Пеніцилін. Екскреція гідрохлоротіазиду відбувається у дистальних канальцях нефрону, через що екскреція пеніциліну знижується.
Хінін. Гідрохлоротіазид зменшує екскрецію хініну.
Вілдагліптин. Спостерігалося підвищення частоти розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та вілдагліптин.
Інгібітори mTOR (наприклад, темсиролімус) . Спостерігалося підвищення частоти розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (мішень рапаміцину у ссавців).
Гепарин. Можливе підвищення сироваткових концентрацій калію.
Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.
Алкоголь. Раміприл може призводити до підвищеної вазодилатації і таким чином потенціювати ефект алкоголю.
Алкоголь, барбітурати, наркотики та антидепресанти. Можуть посилювати ортостатичну артеріальну гіпотензію.
Сіль. Можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту препарату при збільшенні споживання солі в дієті.
Бета-блокатори та діаксозид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.
Амантадин. Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.
Пресорні аміни (наприклад, адреналін). Можливе ослаблення ефекту пресорних амінів, але не на стільки, щоб виникла необхідність відміни їх застосування.
Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності у збільшені дози пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.
Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат ). Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних препаратів і потенціювати їх мієлосупресорний ефект.
Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.
Інгібітори неприлізину Повідомлялося про збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібітора неприлізину, наприклад рацекадотрилу.
Особливості застосування.
Пацієнти, у яких існує високий ризик виникнення артеріальної гіпотензії
Пацієнти з підвищеною активністю (РААС). У пацієнтів з підвищеною активністю РААС існує ризик раптового значного зниження артеріального тиску та порушення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ. Це особливо стосується випадків, коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначають вперше чи вперше підвищують дозу. Значне підвищення активності РААС, яке потребує медичного нагляду, в тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:
– з тяжкою артеріальною гіпертензією;
– з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;
– з гемодинамічно значущою обструкцією шляхів притоку або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад, зі стенозом аортального або мітрального клапана);
– з однобічним стенозом ниркової артерії при наявності другої функціонуючої нирки;
– з вираженою або латентною нестачею рідини або електролітів (включаючи тих пацієнтів, які отримують діуретики);
– із цирозом печінки та/або асцитом;
– яким виконують обширні хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що можуть спричинити артеріальну гіпотензію.
Перед початком лікування рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів (однак у пацієнтів із серцевою недостатністю такі корегуючі заходи слід ретельно зважити з точки зору ризику перевантаження об'ємом).
У пацієнтів із порушеннями функції печінки відповідь на лікування препаратом може бути або посиленою, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки, який супроводжується набряками та/або асцитом, активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною, тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.
Хірургічне втручання. Якщо це можливо, то лікування інгібіторами АПФ, такими як раміприл, слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання.
Пацієнти, у яких існує ризик виникнення серцевої або церебральної ішемії у випадку гострої артеріальної гіпотензії. На початку лікування пацієнт потребує ретельного медичного нагляду.
Первинний гіперальдостеронізм. Комбінація раміприл + гідрохлоротіазид не є препаратом вибору при лікуванні первинного гіперальдостеронізму. Проте, якщо її застосовувати пацієнту з первинним гіперальдостеронізмом, необхідно ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові.
Пацієнти літнього віку. Див. розділ «Спосіб застосування та дози».
Пацієнти із захворюваннями печінки. У пацієнтів із захворюваннями печінки порушення електролітного балансу, що виникають внаслідок лікування діуретиками, такими як гідрохлоротіазид, можуть призвести до розвитку печінкової енцефалопатії.
У пацієнтів при печінкових розладах та у пацієнтів, які страждають на прогресуючі захворювання печінки, тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть спричинити внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми. Гіпотіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).
Контроль функції нирок. Функцію нирок потрібно контролювати до і під час проведення лікування та відповідним чином коригувати дозу, особливо у перші тижні лікування. Пацієнти з порушеннями функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози») потребують особливо ретельного контролю. Існує ризик порушення функції нирок, особливо у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після пересадження нирки.
Порушення функції нирок. У пацієнтів із захворюваннями нирок тіазиди можуть спровокувати раптову появу уремії. У пацієнтів із порушеннями функції нирок можуть виникати кумулятивні ефекти діючих речовин. Якщо прогресування ниркової дисфункції стає очевидним, на що вказує збільшення кількості залишкового азоту, то слід ретельно зважити рішення щодо продовження лікування. Слід розглянути можливість припинення лікування діуретиком (див. розділ «Протипоказання»).
Порушення електролітного балансу. При лікуванні діуретиками необхідно регулярно, через відповідні проміжки часу, вимірювати рівень електролітів у плазмі крові. Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіповолемію, гіпокаліємію, гіпомагніємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз).
Важливо вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу, що можуть розвиватися у випадку одночасної діареї або блювання. У таких пацієнтів необхідно періодично контролювати рівень електролітів у сироватці крові.
Хоча при застосуванні тіазидних діуретиків може розвиватися гіпокаліємія, одночасне застосування раміприлу може зменшити гіпокаліємію, спричинену діуретиком. Ризик виникнення гіпокаліємії найвищий у пацієнтів із цирозом печінки, пацієнтів зі збільшеним діурезом, у пацієнтів, які отримують недостатню кількість електролітів, а також у пацієнтів, які одночасно отримують лікування кортикостероїдами та АКТГ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Упродовж першого тижня лікування слід визначити початковий рівень калію у плазмі крові. При виявленні зниженого рівня калію необхідно провести корекцію.
У спекотну погоду у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові (дилюційна гіпонатріємія). Низький рівень натрію спочатку може бути безсимптомним и , тому дуже важливим є регулярне визначення його кількості. У пацієнтів літнього віку та пацієнтів із цирозом печінки такі аналізи слід проводити значно частіше.
У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону з наступним розвитком гіпонатріємії, тому рекомендується регулярно контролювати сироваткові рівні натрію у осіб літнього віку та в інших пацієнтів, які мають ризик розвитку гіпонатріємії.
Тіазиди збільшують виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, спостерігалося виникнення гіперкаліємії. До групи ризику належать пацієнти з нирковою недостатністю, особи літнього віку (віком від 70 років), пацієнти з нелікованим або неналежно контрольованим цукровим діабетом або ті, хто приймає солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію у плазмі крові, або пацієнти із такими станами як дегідратація, гостра серцева декомпенсація або метаболічний ацидоз. Якщо показано одночасне застосування зазначених вище препаратів, рекомендується регулярно контролювати рівень калію у плазмі крові.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Лікування раміприлом слід починати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану. Лікування сакубітрилом/валсартаном слід починати лише через 36 годин після прийому останньої дози раміприлу.
Ризик виникнення ангіоневротичного набряку може підвищуватись у пацієнтів, які одночасно отримують такі лікарські засоби, як інгібітори мішені рапаміцину у ссавців (mTOR) (наприклад, темсиролімус, еверолімус, сиролімус), вілдагліптин або рацекадотрил (ознаками можуть бути, наприклад, припухлість дихальних шляхів чи язика з або без порушення дихання – див. розділ «Побічні реакції). Тому слід бути обережним при застосуванні інгібіторів мішені рапаміцину (mTOR) (наприклад, темсиролімусу, еверолімусу, сиролімусу), вілдагліптину або рацекадотрилу пацієнтам, які вже отримують інгібітори АПФ.
Печінкова енцефалопатія. У пацієнтів із захворюваннями печінки порушення електролітного балансу, що виникає внаслідок лікування діуретиками, в тому числі гідрохлоротіазидом, може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У випадку виникнення печінкової енцефалопатії лікування слід негайно відмінити.
Пацієнтам при печінкових розладах та пацієнтам, які страждають на прогресуючі захворювання печінки, тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть спричинити внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми. Гіпотіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю.
Гіперкальціємія. Гідрохлоротіазид стимулює реабсорбцію кальцію у нирках, що може призвести до виникнення гіперкальціємії. Це може спотворювати результати тестів, які проводять з метою дослідження функції паращитовидних залоз.
Ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, такі як раміприл, спостерігався ангіоневротичний набряк. У разі виникнення ангіоневротичного набряку лікування препаратом слід негайно припинити та розпочати невідкладну терапію. Пацієнт повинен знаходитись під медичним наглядом протягом принаймні 12-24 годин і може бути виписаний тільки після повного зникнення симптомів.
У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, у тому числі раміприл, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику (див. розділ «Побічні реакції»). Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою/блюванням або без них).
Анафілактичні реакції під час десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. Перед проведенням десенсибілізації слід тимчасово припинити прийом препарату.
Нейтропенія/агранулоцитоз. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. З метою виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові. Більш частий контроль бажано проводити на початку лікування, спостерігати за пацієнтами з порушеннями функції нирок, супутнім колагенозом (наприклад, системним червоним вовчаком або склеродермією) та за тими, хто одночасно приймає інші лікарські засоби, що можуть спричинити зміни картини крові.
Етнічні відмінності. Інгібітори АПФ значно частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Це може бути зумовлено тим, що у чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.
Спортсмени. Гідрохлоротіазид може дати позитивний результат при проведенні допінг-тесту.
Метаболічні та ендокринні ефекти. Лікування тіазидами може спричинити порушення толерантності до глюкози. У деяких випадках пацієнтам із цукровим діабетом може знадобитися корекція дози інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів. При лікуванні тіазидами латентна форма цукрового діабету може перерости у маніфестну.
Терапія тіазидними діуретиками може супроводжуватися підвищенням рівня холестерину та тригліцеридів. У деяких хворих застосування тіазидних діуретиків може спровокувати розвиток гіперурикемії або гострого нападу подагри.
Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Зазвичай цей кашель є непродуктивним, тривалим і зникає після припинення лікування. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам'ятати про можливість виникнення кашлю, спричиненого інгібіторами АПФ.
Хоріоїдальний випіт, гостра короткозорість та вторинна закритокутова глаукома .
Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гостру закритокутову глаукому. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і зазвичай виникають протягом декількох годин або тижнів з початку застосування препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основне лікування – це якнайшвидше припинити застосування лікарських засобів. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, необхідно застосовувати оперативні медикаментозні або хірургічні методи лікування. Факторами ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.
Подвійна блокада РААС . Подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендується, оскільки при цьому існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <60 мл/хв) комбіноване застосування препарату та аліскірену протипоказане. Пацієнтам із діабетичною нефропатією протипоказане одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II (див. розділ «Протипоказання»).
Інші. У пацієнтів, незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми, можуть виникати реакції підвищеної чутливості. Повідомлялося про можливість загострення або активізації системного червоного вовчака.
Препарат може впливати на результати таких лабораторних аналізів:
– препарат може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду в плазмі крові;
– лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
– препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.
Цей лікарський засіб містить натрій. Слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.
Немеланомний рак шкіри
Підвищений ризик (НМРШ) (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома) зі збільшенням кумулятивної дози гідрохлоротіазиду спостерігався у двох епідеміологічних дослідженнях, що базуються на датському національному реєстрі раку. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може виступати як потенційний механізм у розвитку НМРШ.
Пацієнти, які приймають гідрохлоротіазид, повинні бути поінформовані про ризик НМРШ. Рекомендовано регулярно перевіряти шкіру на наявність нових уражень і негайно повідомляти про будь-які підозрілі зміни шкіри. Можливі профілактичні заходи з метою мінімізації ризику розвитку раку шкіри, такі як обмеження впливу сонячних променів і ультрафіолетових променів; при впливі сонячного світла рекомендовано використання адекватного захисту. Підозрілі ураження шкіри слід негайно вивчити потенційно, включаючи гістологічні дослідження біопсій. Застосування гідрохлоротіазиду також слід переглянути у пацієнтів, які перенесли НМРШ.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність встановлена під час терапії, лікування препаратом слід негайно припинити та, у разі необхідності, розпочати лікування іншим препаратом.
Відомо, що лікування інгібіторами АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину у ІІ та ІІІ триместрах вагітності чинить фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідроамніон, затримка осифікації кісток черепа) та може провокувати прояви неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
У випадку тривалого застосування гідрохлоротіазиду у ІІІ триместрі вагітності може виникнути фетоплацентарна ішемія, а також існує ризик затримки розвитку росту. Крім того, у новонароджених, які зазнали впливу препарату незадовго до народження, спостерігалися поодинокі випадки гіпоглікемії та тромбоцитопенії. Гідрохлоротіазид може зменшувати плазматичний об'єм та матково-плацентарний кровообіг.
Годування груддю. Препарат протипоказано застосовувати у період годування груддю. Бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час лактації є більш безпечним, особливо при грудному годуванні новонароджених або недоношених немовлят.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Деякі побічні ефекти (наприклад, запаморочення) можуть порушувати здатність пацієнта до концентрації уваги і швидкість його реакції, що є ризикованим при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами. Це особливо стосується початку лікування або переходу на застосування інших препаратів. Після прийому першої дози або подальшого підвищення дози небажано керувати транспортним засобом або іншими механізмами протягом кількох годин.
Спосіб застосування та дози.
Препарат рекомендується приймати 1 раз на добу в один і той самий час, бажано вранці.
Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки вживання їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати. У разі необхідності таблетку 5 мг/25 мг можна розділити на дві рівні частини.
Дорослі. Дозу слід підбирати індивідуально залежно від особливостей пацієнта та рівня артеріального тиску. Застосування фіксованої комбінації раміприлу та гідрохлоротіазиду, зазвичай рекомендується лише після титрування доз кожного з її окремих компонентів.
Розпочинати лікування з найнижчої можливої дози (2,5 мг раміприлу і 12,5 мг гідрохлоротіазиду 1 раз на добу). У разі необхідності дозу можна поступово збільшувати до досягнення цільового показника артеріального тиску. Максимальна добова доза становить 10 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду на добу (для досягнення необхідного дозування слід застосовувати комбінацію препаратів у відповідному дозуванні).
Особливі групи пацієнтів.
Пацієнти, які отримують діуретики. Рекомендується виявляти обережність, оскільки у пацієнтів, які отримують діуретики, на початку лікування препаратом може виникати артеріальна гіпотензія. Перед тим як почати лікування препаратом, слід зменшити дозу діуретика або припинити його застосування.
Пацієнти з порушеннями функції нирок. Через наявність гідрохлоротіазиду препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв). Пацієнтам із порушеннями функції нирок можуть бути показані нижчі дози препарату. Пацієнтів із кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв слід лікувати лише із застосуванням найнижчої дози фіксованої комбінації раміприлу/гідрохлоротіазиду після монотерапії раміприлом. Максимальна добова доза становить 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. У пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки лікування препаратом слід розпочинати винятково під ретельним медичним наглядом. Максимальна добова доза у таких випадках становить 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду. Препарат протипоказаний у випадках тяжкого порушення функції печінки.
Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою, особливо у дуже літніх та немічних пацієнтів, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово, з огляду на вищу імовірність виникнення побічних реакцій.
Діти.
Не застосовувати.
Передозування.
Виникнення симптомів передозування є насамперед наслідком суттєвої втрати рідини та електролітів. Симптомами передозування інгібіторів АПФ є надмірна периферична вазодилатація (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), порушення електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія), порушення серцевого ритму (брадикардія, тахікардія), ниркова недостатність, слабкість, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини крові (в основному ниркова недостатність), розлади свідомості, в тому числі кома, епілептичні напади, парез та паралітична кишкова непрохідність.
Передозування гідрохлоротіазиду може призвести до гострої затримки сечі у пацієнтів, схильних до цього (наприклад, із гіперплазією передміхурової залози).
Необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнта.
Лікування симптоматичне та підтримуюче. До лікувальних заходів належать первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, в тому числі відновлення об'єму втраченої рідини та солей, введення агоністів альфа-1 адренорецепторів або ангіотензину ІІ (ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться шляхом гемодіалізу.
У випадку артеріальної гіпотензії і шоку рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію). До нормалізації стану пацієнта необхідний контроль балансу рідини та електролітів і функції нирок.
Побічні реакції.
Профіль безпеки препарату раміприл + гідрохлоротіазид містить дані про побічні ефекти, які виникають внаслідок артеріальної гіпотензії та/або зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК) внаслідок збільшення діурезу. Діюча речовина раміприл може спричинити постійний кашель, тоді як діюча речовина гідрохлоротіазид може порушувати метаболізм глюкози, жирів та сечової кислоти. Обидві речовини мають необоротну дію на рівень калію у плазмі крові. До тяжких побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк або анафілактоїдні реакції, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.
Частота виникнення побічних ефектів класифікується таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не може бути розрахована за наявними даними).
Серцеві розлади: нечасто – ішемія міокарда, включаючи стенокардію; тахікардія, аритмія, відчуття посиленого серцебиття, периферичні набряки; частота невідома – інфаркт міокарда.
Судинні розлади: нечасто – артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, синкопе, припливи; частота невідома – тромбоз внаслідок значного зменшення ОЦК, судинний стеноз, гіпоперфузія, синдром Рейно, васкуліт, некротизуючий ангіїт.
З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – зменшення кількості лейкоцитів та еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, гемолітична анемія, зниження кількості тромбоцитів; дуже рідко – апластична анемія; частота невідома – пригнічення функції кісткового мозку, нейтропенія, в тому числі агранулоцитоз; панцитопенія, еозинофілія, гемоконцентрація у випадку затримки рідини.
З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення; нечасто – вертиго, парестезія, тремор, порушення рівноваги, відчуття печіння, дизгевзія, агевзія; частота невідома – церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака; порушення психомоторних функцій, паросмія, судоми, дезорієнтація.
З боку органів зору: нечасто – порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон'юнктивіт; частота невідома – ксантопсія, зменшення сльозовиділення, закритокутова глаукома внаслідок дії гідрохлоротіазиду; частота невідома – хоріоїдальний випіт.
З боку органів слуху та лабіринту: нечасто – дзвін у вухах; частота невідома – порушення слуху.
Респіраторні, торакальні та медіастинальні розлади: часто – непродуктивний подразнюючий кашель, бронхіт; нечасто – синусит, задишка, закладеність носа; частота невідома – бронхоспазм, у тому числі загострення бронхіальної астми; алергічний альвеоліт; респіраторний дистрес, у тому числі пневмоніт; некардіогенний набряк легень внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
З боку травного тракту: нечасто – запальні явища у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, неприємні відчуття у животі, диспепсія, гастрит, нудота, запор, гінгівіт внаслідок дії гідрохлоротіазиду; дуже рідко – блювання, афтозний стоматит, глосит, діарея, біль у верхній частині живота, сухість у роті, відчуття спраги; частота невідома – панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, сіалоаденіт внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
З боку нирок і сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність; збільшення сечоутворення, підвищення рівня сечовини та креатиніну у плазмі крові; частота невідома – погіршення перебігу фонової протеїнурії, інтерстиціальний нефрит внаслідок дії гідрохлоротіазиду, гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк (у дуже виняткових випадках – порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний наслідок); псоріатичний дерматит, гіпергідроз, висипання, зокрема макулопапульозне; свербіж, алопеція; частота невідома – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, ексфоліативний дерматит, фоточутливість, оніхолізис, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, кропив'янка, системний червоний вовчак внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: нечасто – міалгія; частота невідома – артралгія, м'язові спазми, м'язова слабкість, м'язово-скелетна скутість, тетанічні судоми внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
З боку ендокринної системи: частота невідома – синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.
Метаболічні та аліментарні розлади: часто – декомпенсація цукрового діабету, зменшення толерантності до глюкози, підвищення рівня глюкози у крові, підвищення рівня сечової кислоти, загострення подагри, збільшення рівня холестерину та/або тригліцеридів внаслідок дії гідрохлоротіазиду; нечасто – анорексія, зниження апетиту, зменшення рівня калію у плазмі крові внаслідок дії гідрохлоротіазиду; дуже рідко – підвищення рівня калію у плазмі крові внаслідок дії раміприлу; частота невідома – зниження рівня натрію у плазмі крові, глюкозурія, метаболічний алкалоз, гіпохлоремія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, дегідратація, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
Порушення загального стану: часто – підвищена втомлюваність, астенія; нечасто – біль у грудях, пірексія; частота невідома – виснаження.
З боку імунної системи: частота невідома – анафілактичні або анафілактоїдні реакції на раміприл чи анафілактичні реакції на гідрохлоротіазид, підвищення рівня антинуклеарних антитіл, анафілактичний шок, пурпура.
З боку гепатобіліарної системи: нечасто – холестатичний або цитолітичний гепатит (у дуже виняткових випадках – з летальним наслідком), підвищення рівня печінкових ферментів і/або кон'югатів білірубіну, калькульозний холецистит внаслідок дії гідрохлоротіазиду; частота невідома – гостра печінкова недостатність, холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин.
З боку репродуктивної системи: нечасто – транзиторна еректильна імпотенція; частота невідома – зниження лібідо, гінекомастія, статеві розлади.
Психічні розлади: нечасто – пригнічення та зміни настрою, апатія, тривожність, нервовість, порушення сну, включаючи сонливість; частота невідома – сплутаність свідомості, порушення уваги, неспокій.
Доброякісні новоутворення, злоякісні та неуточнені (в т.ч. кісти і поліпи):
частота невідома: НМРШ (базальноклітинний рак і плоскоклітинний рак).
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 30 ºС.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 3 (10 × 3) блістери в картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Лек С. А., Польща.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
95-010 Стриков, вул. Подліпіє, 16, Польща (виробництво нерозфасованого продукту, дозвіл на випуск серії) .
Вул. Доманієвська 50 С, Варшава, 02-672, Польща (первинна та вторинна упаковка, дозвіл на випуск серії) .
Або
Виробник.
Салютас Фарма ГмбХ, Німеччина (виробництво за повним циклом) .
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Отто-вон-Гюріке-Аллеє 1, 39179 Барлебен, Німеччина
ГИДРОХЛОРОТИАЗИД+РАМИПРИЛ
Искать отдельно: ГИДРОХЛОРОТИАЗИД, РАМИПРИЛ
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа