Личный кабинет
АМИОКОРДИН раствор для инъекций 150 мг амп. 3 мл №5
rx
Код товара: 54284
Производитель: KRKA
1 900,00 RUB
нет в наличии
Сообщить когда товар появиться в наличии
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования препарата
Амиокородин
Амиоокордин.
Место хранения:
Активный ингредиент: амиодарон гидрохлорид;
1 ампула (3 мл раствора) содержит 150 мг гидрохлорида амиодарона;
Дополнительные ингредиенты: бензиловый спирт, полисорбат 80, вода для инъекций.
Лекарственная форма. Инъекционный раствор.
Фармакотерапевтическая группа . Антиаритмические препараты III класса.
ATS CODE C01B D01.
Клинические характеристики.
Показания .
Лечение тяжелых нарушений сердечного ритма в случаях, когда лечение при пероральном использовании амиодарона неуместно, в частности, таких как:
- аритмия аритмии с высокой частотой желудочковых сокращений;
- Тахикардия связана с синдромом преждевременных возбуждений желудочков (синдром Wolf-Parkinson-Waita);
- Симптоматические желудочковые возмущения ритма зафиксированы, что приводит к инвалидности.
Кардиово-легочная реанимация при остановке сердца, возникшая в результате желудочковой фибрилляции, устойчивая к внешней электрической терапии.
Противопоказание.
Повышенная чувствительность амиодарона или любого вспомогательного вещества.
Повышенная чувствительность к йоду.
SINUS BRADYCARDIA (частота сердечных сокращений менее 50-55 сокращений / мин), блокада синотехнического сердца в отсутствие эндокардиального кардиостимулятора (искусственный ритм-драйвер).
Синдром слабости узла SISUS в отсутствие кардиостимулятора (риск остановки узла SINUS).
Нарушение атриовентрикулярной проводимости высокой степени в отсутствие кардиостимулятора (искусственный ритм водитель).
Бифасцикулярный и трехфазный цикл возмущения проводимости При отсутствии эндокардиального кардиостимулятора, который постоянно работает.
Сосудистая недостаточность (сосудистый коллапс).
Тяжелая артериальная гипотензия.
Нарушение функции щитовидной железы.
Беременность (за исключением неотложных случаев, когда ожидаемый эффект оправдывает возможный риск).
Одновременное использование с лекарствами, которые могут вызывать пароксизмальную желудочковую тахикардию, такие как «Torsades de Points»:
- Антиаритмические препараты Ia класс (хинидин, гидрохинидин, дисопирамид);
- Антиаритмические препараты III класса (Соталол, дофтилистый, ибутилид);
- Другими препаратами, такими как мышьяки, например, являются грунтованные, цизаприд, дифменил, доллары (внутривенно), эритромицин (внутривенные), мисоластин, моксифлоксацин, спирамицин (внутривенные), Wincine (внутривенно), торемифен, некоторые нейролептики (см. Раздел «Взаимодействие» с другими лекарствами и другими типами взаимодействий »).
Внутривенные инъекции противопоказаны при тяжелом дыхательной недостаточности, некомпенсированной кардиомиопатии и тяжелой сердечной недостаточности.
Эти противопоказания не относятся к случаям амиодарона для кардиово-легочной реанимации при остановке сердца, что возникло в результате желудочковой фибрилляции и устойчивая к внешней электротерапии.
Способ применения и доза.
AmioCardine® следует использовать в концентрации, не менее 300 мг (2 ампула) на 500 мл 5% раствора декстрозы (глюкозы). AmioCardine®, инъекционное решение, можно вводить только на изотоническом (5%) растворе декстрозы (глюкозы).
Не разбавляйте препарат изотонического раствора хлорида натрия, поскольку образование осадка и N смешивается с другими препаратами в одной инфузионной системе!
Амиодарон следует вводить через центральные вены, за исключением случаев, требующих использования сердечно-легочной реанимации при остановке сердца из-за желудочковой фибрилляции, который устойчив к внешней электротерапии. В случае, если введение через центральные вены невозможны, вы можете управлять препаратом через периферические вены (см. Раздел «Особенности приложения»).
Дозировка
Доза всегда выбирается по отдельности, в соответствии с условиями и потребностями каждого пациента.
В тяжелых нарушениях ритма, когда пероральное введение препарата не может, кроме сердечно-легочной реанимации во время остановки сердца, которые произошли в результате желудочковой фибрилляции и устойчивы к внешней электрической импульсной терапии, проведенной через инфузию центральной вены.
Ударная доза обычно составляет 5 мг / кг массы тела пациента и вводят только на изотоническом (5%) растворе декстрозы (глюкозы), предпочтительно с использованием электрического инфузионного насоса в течение 20 минут до 2 часов. Вход можно повторить 2-3 раза в течение 24 часов. В связи с краткосрочным действием препарата требуется его поддерживающая инфузия.
Доза технического обслуживания: 10-20 мг / кг в день (в среднем 600-800 мг до 1,2 г в день) в 250 мл 5% декстрозы (глюкозы) в течение нескольких дней. С первого дня инфузии необходимо начать переход в пероральное введение препарата (3 таблетки в день). При необходимости эта доза может быть увеличена до 4-5 таблеток в день.
В случае сердечно-легочной реанимации во время сердечного ареста, которые произошли в результате желудочковой фибрилляции и устойчивы к внешней электрической импульсной терапии, рекомендуется использовать центральный венозный катетер, при условии наличия и готовности; В противном случае препарат можно вводить через самую большую периферическую вену с наибольшим количеством кровотока.
Начальная внутривенная доза 300 мг (или 5 мг / кг) растворяла в 20 мл 5% декстрозы (глюкозы), инъекция должна быть проведена быстро.
Дополнительное внутривенное введение 150 мг амиодарона (или 2,5 мг / кг) возможно, если желудочковая фибрилляция не удаляется.
Не смешивайте с другими препаратами в одном шприце.
Пациенты летнего возраста
Рекомендуются наименьшие дозы нагрузки и обслуживания.
Пациенты с расстройствами функции почек и печени.
Дозировка не требует коррекции для пациентов с расстройствами функции почек и печени (за исключением очень тяжелой печеночной недостаточности).
Неблагоприятные реакции.
Иммунная система: анафилактический шок, ульи, существуют отчеты о появлении ангиодиома (ангиодиома).
Эндокринная система: гипотиреоз.
Нервная система: доброкачественная внутричерепная гипертензия (psevdopuhlyna мозга), головная боль.
От сердца, брадикардия (тяжелый или умеренный); Развитие аритмии или ухудшение существующей аритмии, которая иногда сопровождается остановкой сердца (профиристомогенный эффект); пауза синуса (снятие амиодарона, особенно пациентов с заболеваниями импульсов и / или пожилых пациентов); Паруксизмальная желудочка тахикардия, такая как "Torsades de point".
Из кровеносных сосудов, обычно легкая и недолговечная гипотензия; Ярко выраженная артериальная гипотензия или сосудистый коллапс может возникнуть при передозировке или после слишком быстрого введения; приливы.
Респираторная система, грудь и средостение, бронхоспазм и / или апноэ, у пациентов с тяжелой дыхательной недостаточностью, особенно у пациентов с бронхиальной астмой; интерстициальная пневмопатия; Острый респираторный синдром бедствия, в некоторых случаях с летальным следствием, иногда в раннем послеоперационном периоде (возможное взаимодействие с высокими дозами кислорода) (см. Раздел «Особенности применения»).
Печень и желчный тракт, хроническое заболевание печени, которое требует долгосрочного лечения. Гистологические изменения соответствуют изображению гепатита псевдо алкоголя или цирроз печени. Поскольку клинические и лабораторные особенности не четко выражены (переменная гепатомегалия, повышенные уровни трансаминаз в крови в 1,5-5 раз от нормы), показан регулярный мониторинг печени.
В случае увеличения уровней трансаминаз в крови даже умеренно, возникающие после принятия препарата более 6 месяцев, необходимо подозревать на развитие хронического повреждения печени. Эти клинические и биологические расстройства обычно исчезают после прекращения лечения. Сообщил о нескольких необратимых случаях таких изменений.
Гастро-кишечник: тошнота.
Расстройства кожи и подкожной ткани: чрезмерное потоотделение.
От мышечной и соединительной боли в спине.
Общие расстройства и нарушения на месте инъекции: реакции на месте инъекции при инъекции, инфузии, включая боль, эритему, некроз, отек, экстравация, образование инфильтрации, воспаление, устранение кожи, тромбофлебит, целлюлит, инфекции и расстройства пигментации.
В случае тяжелых побочных эффектов лечение должно быть прекращено.
Передозировка.
Нет информации о передозировке амиодарона с внутривенной администрацией.
Очень редко сообщили о появлении синусовой брадикардии, желудочковой аритмии, особенно пароксизмальной тахикардии, такой как «Torsades de Points», останавливая сердце, разбивающую кровообращение и функцию печени.
Лечение должно быть симптоматическим. Учитывая кинетические свойства препарата, рекомендуется контролировать функцию сердца в течение длительного времени. Амиодарон и его метаболиты не являются диализом.
Применение во время беременности и грудного вскармливания.
Беременность
Учитывая влияние амиодарона на щитовидной железы плода, этот препарат противопоказан во время беременности, за исключением случаев, когда его цель преобладает риск, связанный с ним.
Кормление грудью.
Амиодарон и его метаболиты вместе с йодом проникают в грудное молоко в концентрациях, выше, чем их концентрации в материнской матери. В связи с риском развития гипотиреоза у новорожденного грудью противопоказан при лечении амиодарона.
Дети.
Безопасность и эффективность амиодарона для детей не оцениваются сегодня, поэтому использование этого препарата для детей не рекомендуется. Ампулы амидарона для администрации инъекции содержат бензиловый спирт. Существуют сообщения о случаях смертельного синдрома динационного синдрома (синдром калибровочного синдрома, синдрома задыхания) в новорожденных после внутривенного администрации раствора, содержащего этот консервант. Симптомы этого осложнения включают внезапное возникновение одышки, артериальная гипотензия, брадикардия и развитие сердечно-сосудистого коллапса.
Особенности приложения.
Особенности метода применения.
Инфузия через центральные вены осуществляют в случае тяжелых возмущений ритма, когда лечение от перорального введения невозможно, за исключением сердечно-легочной реанимации при остановке сердца, возникшего в результате желудочковой фибрилляции и устойчив к внешней электротерапии.
Инъекционные амиодарон следует вводить через центральные вены, поскольку введение через периферические вены могут вызывать локальные реакции, такие как поверхностный флебит. Амиодарон, раствор для инъекций должен вводиться только в форме вливания, поскольку даже очень медленная инъекция препарата может усугубить артериальную гипотензию, сердечную недостаточность или тяжелую дыхательный недостаток (см. Раздел «Побочные реакции»).
Доза составляет приблизительно 5 мг / кг массы тела, за исключением случаев случаев сердечно-легочной реанимации при остановке сердца, возникшего в результате желудочковой фибрилляции и устойчив к внешней электротерапии, амиодарон должен вводить не менее 3 минут. Из-за возможного коллапса с необратимыми последствиями следующая внутривенная инъекция может проводиться не ранее 15 минут, даже если было введено только 1 ампула.
Нельзя смешивать амиодарон с другими лекарственными средствами в одном шприце и одновременно вводить другие препараты, используя одну инфузию. При необходимости продолжение лечения амиодарона следует вводить внутривенной инфузией.
В случае сердечно-легочной реанимации при остановке сердца, возникшего в результате желудочковой фибрилляции и устойчив к внешней электротерапии, вводимое решение через периферические вены обычно не рекомендуется, поскольку существует риск развития гемодинамических расстройств (тяжелая артериальная гипотензия, сосудистая недостаточность); Инфузия через центральные вены всегда должна быть выполнена, когда это возможно. Рекомендуется использовать центральный венозный катетер, при условии, что его присутствие и готовность; В противном случае препарат можно вводить через периферические вены - самую большую периферическую вену как можно более высокого кровотока.
Наблюдение в блоке интенсивной терапии с постоянным наблюдением на артериальном давлении и ЭКГ требуется как можно скорее.
Если терапия амиодароне должна быть продолжена, она вводится в форме инфузии через центральные вены с постоянным наблюдением артериального давления и ЭКГ.
Сердечные эффекты, связанные с амиодароном.
Были случаи нового или обострения существующей аритмии (иногда с летальным следствием), которое лечится.
Аритмогенное действие амиодарона слабое, даже ниже, чем большинство антиаритмических препаратов, и обычно происходит под влиянием факторов, которые приводят к расширению интервала QT, такого как взаимодействие с другими препаратами и / или с балансом электролита. Несмотря на то, что амиодарон может привести к продлению интервала QT, его способность провоцировать пароксизмальную тахикардию, такую как «Torsades de Points», слабая.
Легочные эффекты, связанные с амиодароном.
Было несколько случаев интерстициальной пневмопатии при использовании инъекционного амиодарона. Появление положительного или сухого кашля, отделенного или с ухудшением общего состояния указывает на возможность легочной токсичности, например, интерстициальной пневмопатии и требует контроля состояния пациента с радиологическим обследованием.
Кроме того, были выделенные случаи острого синдрома респираторного бедствия, иногда смертельных, пациентов, получавших амиодарон, в период сразу после хирургической хирургии, которые могут быть вызваны взаимодействием с высокими концентрациями кислорода. Поэтому рекомендуется тщательно соблюдать состояние таких пациентов при искусственной вентиляции легких.
Хорнические эффекты, связанные с амиодароном.
При использовании амиодарона, а также в течение первых 24 часов после внутривенного введения острающиеся печеночные расстройства могут развиваться (включая тяжелую гепатоцеллюлярную недостаточность или полный отказ функции печени) и хронических расстройств печени. Тяжелая гепатоцеллюлярная недостаточность, иногда с летальным следствием, может развиться в течение 24 часов после начала инъекционного амиодарона.
Рекомендуется регулярный контроль функции печени в начале лечения и постоянно в течение всего курса лечения амиодароном. Необходимо уменьшить дозу амиодарона или отменить этот препарат, если трансминазы увеличиваются более чем в 3 раза больше, чем с нормальными значениями этих показателей.
Нарушение электролитического баланса, особенно гипокалиемия.
Важно учитывать ситуации, которые могут быть связаны с гипокалиемией и могут провоцировать появление прощемических эффектов. Гипокалиемия должна быть устранена до использования амиодарона.
За исключением чрезвычайных ситуаций, инъекционные амиодарон необходимо использовать только в специализированных отделах интенсивной терапии при условии непрерывного мониторинга (ЭКГ, артериального давления).
Анестезия.
Перед хирургическим вмешательством необходимо проинформировать анестезиолог, что пациент получает амиодарон.
Постоянное обращение с амиодароном может увеличить риск развития гемодинамических побочных эффектов, связанных с общей или местной анестезией, такой как: Брэдикардия, артериальная гипотензия, снижение минутных сердечных продуктов и расстройства проводимости.
Возможность влиять на скорость реакции при движении автомобильным транспортом или работать с другими механизмами.
Не актуален.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия.
И антиаритмические препараты.
Многие антиаритмические препараты подавляют сердечный автоматизм, проводимость и миокарда сократимости.
Одновременное использование антиаритмических агентов, принадлежащих к разным классам, может обеспечить благоприятный терапевтический эффект, но чаще всего лечение такой комбинацией требует тщательного клинического мониторинга и контроля ECG. Одновременное использование антиаритмических агентов, которые могут вызвать пароксизмальную тахикардию, как «Torsades de Points» (амиодарон, дисопирамид, хинидовые соединения, соталол, инфадридил и др.), Противопоказаны.
Одновременное применение антиаритмических средств одного класса не рекомендуется, за исключением некоторых случаев, поскольку такое лечение увеличивает риск сердечных побочных эффектов.
Одновременное использование с лекарственными средствами, которые имеют отрицательный изотропный эффект, способствуют замедлению сердечного ритма и / или замедления атриовентрикулярной проводимости, требуют тщательного клинического мониторинга и контроля ECG.
Лекарства, которые могут вызвать пароксизмальную тахикардию типа «Torsades de Paintes».
Этот серьезный тип аритмии может быть вызван лекарственными средствами, независимо от того, являются ли они антиаритмическими препаратами. Выгодные факторы для его возникновения - это гипокалиемия, брадикардия или врожденные или приобретенные продление интервала Qt.
Лекарственные продукты. Приложение которых может привести к пароксизмальной тахикардии, такой как «Torsade de Points»: антиаритмические препараты Ia класс (хинидин, гидрохинидин, дисопирамид), антиаритмические препараты класса III (соталол, дофэтилид, анноталий), некоторые нейролептики. Для эритромицина, спирамицина и Wincine это взаимодействие активируется только при нанесении их внутривенных форм.
Одночасне застосування лікарських засобів, кожен з яких сприяє виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes», протипоказане, окрім метадону і деяких підгруп препаратів, які є винятками із правила:
протипаразитні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) лише не рекомендовані до застосування із препаратами, які спричиняють пароксизмальну тахікардію типу «torsades de pointes»;
нейролептики, які можуть спричинити пароксизмальну тахікардію типу «torsades de pointes», також не рекомендовані до застосування разом із іншими препаратами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsades de pointes», але така комбінація не протипоказана.
Засоби, що спричиняють брадикардію .
Більшість лікарських засобів можуть спричиняти брадикардію. Це стосується антиаритмічних засобів класу Іа, бета-блокаторів, деяких антиаритмічних засобів класу ІІІ, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних засобів.
Ризик розвитку вираженої брадикардії (додатковий ефект).
Протипоказані комбінації.
Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes»:
антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
антиаритмічні засоби класу ІІІ (дофетилід, ібутилід, соталол);
інші лікарські засоби, такі як: сполуки миш'яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного застосування, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, мізоластин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, моксифлоксацин, спіраміцин для внутрішньовенного застосування, тореміфен.
Високий ризик розвитку шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsades de pointes».
Ці протипоказання не стосуються застосування аміодарону під час проведення серцево-легеневої реанімації у разі зупинки серця, пов'язаної з фібриляцією шлуночків, за умови неефективності застосування зовнішньої електроімпульсної терапії.
Комбінації, які не рекомендується застосовувати.
Циклоспорин.
Підвищення рівня циклоспорину в крові через зниження його метаболізму в печінці становить ризик розвитку нефротоксичності.
Слід проводити визначення рівня циклоспорину в крові, контроль функції нирок та коригування дози під час та після припинення лікування аміодароном.
Фторхінолон.
Протягом лікування аміодароном потрібно уникати застосування фторхінолонів.
Дилтіазем, ін'єкційна форма.
Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо немає можливості уникнути цієї комбінації, необхідно встановити клінічне спостереження та постійний контроль ЕКГ.
Верапаміл, ін'єкційна форма.
Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо немає можливості уникнути цієї комбінації, необхідно встановити клінічний нагляд та постійний контроль ЕКГ.
Протипаразитні препарати , які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes» (галофантрин, люмефантрин, пентамідин).
Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу пірует «torsades de pointes». Якщо можливо – відмінити антимікотичні засоби групи азолів. Якщо немає можливості уникнути цієї комбінації, необхідно попередньо оцінити тривалість інтервалу QT та зробити ЕКГ.
Нейролептики, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes»: хлорпромазин, ціамемазин, левопромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, амісульприд, сульприд, тіаприд, вераліприд, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сультоприд, зуклопентиксол, існує підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу пірует «torsades de pointes».
Метадон.
Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу «torsades de pointes». Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.
Комбінації, які вимагають запобіжних заходів під час застосування.
З антикоагулянтами для перорального застосування.
Посилення дії антикоагулянтів та ризик розвитку кровотечі через підвищення рівня антикоагулянтів у плазмі крові. Необхідний частіший контроль рівня протромбіну в крові та контроль МНС. Слід коригувати дозу антикоагулянту для перорального застосування як під час лікування аміодароном, так і протягом 8 днів після відміни препарату.
З бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів під час застосування).
Порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів). Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.
З бета-блокаторами у разі серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол).
Порушення автоматизму та провідності серця (синергія ефектів) з ризиком розвитку вираженої брадикардії.
Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsades de pointes». Необхідний регулярний контроль ЕКГ та клінічний контроль.
З дабігатраном.
Підвищені концентрації дабігатрану у плазмі крові з підвищеним ризиком кровотечі. Клінічний моніторинг та коригування дози дабігатрану за необхідності, але не вище ніж 150 мг/добу.
Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, виникнення взаємодій може спостерігатися впродовж декількох місяців після припинення лікування аміодароном.
Субстрати Р-глікопротеїну.
Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосування з субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватись їх концентрація в крові.
З препаратами наперстянки.
Погіршення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення передсердно-шлуночкової провідності. Якщо застосовують дигоксин, відбувається підвищення його рівня у крові з подальшим зниження кліренсу дигоксину. Необхідний контроль ЕКГ та клінічний моніторинг, контроль рівня дигоксину в крові та у разі необхідності – коригування доз дигоксину.
З дилтіаземом для перорального застосування.
Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, зокрема у хворих літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.
З деякими макролідами (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин).
Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsades de pointes». Необхідний регулярний контроль ЕКГ та клінічний контроль.
З верапамілом для перорального застосування.
Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, зокрема у хворих літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.
З есмололом.
Порушення скорочувальної здатності, автоматизму та провідності (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів). Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.
Із засобами, що можуть спричиняти гіпокаліємію:
діуретики (що спричиняють гіпокаліємію самі по собі або в комбінації з іншими препаратами), проносні засоби стимулюючої дії, амфотерицин В (для внутрішньовенного застосування), глюкокортикоїди (для системного застосування), тетракосактид (існує підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsades de pointes», гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно запобігати виникненню гіпокаліємії та проводити корекцію гіпокаліємії. Слід ретельно контролювати тривалість інтервалу QT. У випадку виникнення шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsades de pointes» не слід застосовувати антиаритмічні препарати та розпочати шлуночкову кардіостимуляцію; можливе внутрішньовенне введення препаратів магнію. Необхідний контроль ЕКГ, контроль лабораторних показників та клінічний контроль.
З лідокаїном.
Ризик підвищення рівня лідокаїну в плазмі крові, що може спричиняти неврологічні та кардіологічні побічні ефекти, через пригнічення аміодароном його метаболізму в печінці. Необхідний клінічний контроль та контроль ЕКГ, при необхідності – контроль рівня лідокаїну в плазмі крові та коригування дози лідокаїну під час лікування аміодароном та після його відміни.
З орлістатом.
Ризик зниження рівня аміодарону та його активних метаболітів у плазмі крові. Необхідний клінічний контроль та при необхідності – контроль ЕКГ.
З фенітоїном (поширюється на фосфенітоїн).
Підвищення рівня фенітоїну у плазмі крові одночасно з ознаками передозування, зокрема неврологічними проявами (зменшення метаболізму фенітоїну в печінці).
Необхідний клінічний контроль, контроль рівня фенітоїну у плазмі крові та можливе коригування дози.
З симвастатином.
Підвищений ризик розвитку побічних ефектів, що залежать від концентрації, таких як рабдоміоліз (пригнічення метаболізму симвастатину у печінці). Не перевищувати дозу симвастатину 20 мг/добу або призначити інший статин, який не має такого виду взаємодії.
З такролімусом.
Підвищений рівень такролімусу в крові через пригнічення аміодароном його метаболізму.
Необхідне визначення рівня такролімусу в крові, контроль функції нирок та коригування дози такролімусу протягом одночасного застосування з аміодароном та після відміни аміодарону.
З флекаїнідом.
Аміодарон підвищує плазмові концентрації флекаїніду внаслідок інгібування цитохрому СYP 2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно корегувати.
Субстрати цитохрому Р450 3А4.
Призначення зазначених лікарських засобів на тлі застосування аміодарону, який є інгібітором цитохрому СYP 3А4, може обумовити більш високі плазмові концентрації цих препаратів та, як наслідок, можливе зростання їхньої токсичності.
Циклоспорин.
Комбінація з амідароном може підвищувати рівень циклоспорину в плазмі крові, тому дозу потрібно корегувати.
Фентаніл.
Комбінація з амідароном може обумовити посилення фармакологічних ефектів фентанілу та збільшити ризик прояву його токсичності.
Статини.
Існує ризик прояву токсичності відносно м'язів, що підвищується за умов одночасного призначення аміодарону зі статинами, що метаболізуються СYP 3А4, такими як симвастатин, аторвастатин та ловастатин.
За необхідності одночасного застосування статинів із аміодароном рекомендується застосовувати статини, які не метаболізуються СYP 3А4.
Інші препараті, що метаболізуються під дією СYP 3А4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, триазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин.
Засоби, що спричинюють брадикардію.
Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsades de pointes»; необхідно проводити клінічний моніторинг та контроль ЕКГ.
Субстрати СYP 2С9.
Аміодарон збільшує концентрацію речовин, які є субстратами СYP 2С9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому Р450 2С9.
Комбінації, що потребують особливої уваги.
З пілокарпіном.
Ризик надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, що спричинюють брадикардію).
Під час лікування аміодароном рекомендовано уникати застосування інгібіторів СYP 3А4 (наприклад грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Аміодарон чинить антиаритмічну та антиангінальну дію та є антиаритмічним препаратом ІІІ класу за класифікацією Воган-Уільямса.
Антиаритмічні властивості.
Збільшення третьої фази потенціалу дії без впливу на рівень або частоту підйому.
Ізольоване збільшення третьої фази потенціалу дії відбувається за рахунок зниження проходження калію через калієвий канал, при цьому жодних змін не відбувається в роботі натрієвого та кальцієвого каналу.
Брадикардитична дія шляхом зменшення автоматизму синусового вузла. Атропін не виступає антагоністом цієї дії.
Неконкурентно блокує альфа- та бета-адренорецептори.
Уповільнює синотріальну, передсердну та вузлову провідність, що відбувається інтенсивніше при наявності високої частоти серцевих скорочень.
Не впливає на шлуночкову провідність.
Збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівні.
Уповільнює провідність та продовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів.
Відсутній негативний інотропний ефект.
Фармакокінетика.
Біодоступність становить приблизно 30-60 %. Швидке зменшення концентрації у крові відбувається в основному через розподіл у периферичні тканини. Об'єм розподілу змінюється від 40 до 130 л/кг. У серцевому м'язі максимальна концентрація досягається вже через кілька хвилин після внутрішньовенної ін'єкції. Рівні аміодарону у серцевому м'язі вищі, ніж у плазмі. Метаболізм аміодарону відбувається так само, як і після перорального прийому. Період напіввиведення аміодарону після разової внутрішньовенної ін'єкції в середньому становить 3,2–20,7 год, а після продовження введення період напіввиведення аміодарону є дуже тривалим, а саме: 13-103 дні (в середньому 53 ± 24 дні).
Аміодарон метаболізується переважно в печінці з утворенням основного активного метаболіту – дезетиламіодарону, який має подібні фармакодинамічні та фармакокінетичні властивості, частково – у кишечнику. Аміодарон виводиться з жовчю та сечею. Оскільки він майже повністю метаболізується, його фіксують у фекаліях та сечі в дуже незначних кількостях.
Протягом перших декількох днів лікування аміодарон накопичується в організмі. Процес виведення розпочинається тільки через кілька днів. Концентрації в плазмі в стабільному стані досягаються поступово, за кілька тижнів чи місяців. Після припинення лікування виведення аміодарону триває ще декілька місяців. Через вищезазначені характеристики аміодарону лікування слід розпочинати з великих (ударних) доз з метою якнайшвидше досягти в тканинах концентрацій, необхідних для терапевтичного ефекту.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, злегка жовтуватий розчин без видимих механічних домішок.
Несумісність.
Не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату. Не змішувати з іншими препаратами, крім зазначених в розділі « Спосіб застосування та дози» .
Термін придатності.
2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці для захисту від дії світла.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 3 мл розчину для ін'єкцій в ампулі, 5 ампул у картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
КРКА, д.д., Ново место, Словенія/
KRKA, dd, Novo mesto, Slovenia.
Місцезнаходження .
Шмар'єшка цеста 6, 8501 Ново место. Словенія/
Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.
АМИОДАРОН
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа
