В корзине нет товаров
АРИТМИЛ табл. 200 мг блистер №50

АРИТМИЛ табл. 200 мг блистер №50

rx
Код товара: 487863
1 500,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 24.05.2024
Написать жалобу
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
  • Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
  • Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
  • Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
  • Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!

Инструкция

Для медицинского использования лекарственного средства

Arytmil.

Arytmil.

Место хранения:
Активное вещество: гидрохлорид амиодарона;
1 таблетка содержит 200 мг гидрохлорида амиодарона (в пересчете на 100% сухое вещество);
Дополнительные ингредиенты: крахмал кукурузы, микрокристаллическая целлюлоза, стеарат кальция, повидон, моногидрат лактозы.
Лекарственная форма. Таблетки
Основные физические и химические свойства: таблетки вокруг, белая или почти белая, плоская поверхность с скошенными краями и тире.
Фармакотерапевтическая группа.
Кардиологические препараты. Класс III антиаритмические препараты. Код ATC S01B D01.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика .
Класс III антиаритмические препараты. Антиаритмический эффект, вызванный увеличением фазы 3 потенциала действия, главным образом из-за блокады калийных каналов мембран карманов кардиомиоцитов и кальциевых каналов, замедления проводимости в AV-узле и снижению автоматической автоматики узла синуса. Слегка открытая и инактивированная блокирующая каналы натрия и замедляет быстрый поток входящего натрия. Препарат блокируют неконкурентоспособные альфа-бета-адренергические рецепторы, в основном атакующие, которые также способствуют замедлению синоотрядности, предсердий и авструкции, не влияя на внутрирегулярную проводимость. Амиодарон увеличивает огнеупорный период миокарда и снижает беспокойство. Замедляет возбуждение и расширяет огнеупорный период дополнительных атриовентрикулярных путей. Антиангинальный эффект амиодарона вызван уменьшением расхода кислорода миокарда путем уменьшения частоты сердечных сокращений и уменьшением общего сопротивления периферической сосудистым. Амиодарон не вызывает значительного негативного неотрота.
Фармакокинетика.
Амиодарон имеет большой объем распределения. В первые дни назначения препарата накапливаются практически во всех тканях, особенно жирах включения, печени, селезенки, легкие. Несколько дней - снятие амиодарона от тела. Стабильная концентрация достигается в пределах от 1 до нескольких месяцев, в зависимости от отдельного пациента. Амиодарон выводится в желчи и фекалии. Почечная экскреция незначительна. Период полураспада на 20-100 дней. После остановки лечения амиодароном его удаление от тела длится несколько месяцев. Амиодарон содержит йод, поэтому метаболизм встречается в печени йода и высвобождает его в моче в форме солей. Основная масса амиодарона и его метаболитов выводится в кишечнике в течение 30 дней. После прекращения его эффективной производительности длится несколько дней или даже недель.
Клинические характеристики.
Индикация.
Профилактика рецидива:
  • желудочковая тахикардия, которая является угрозой жизни пациента, лечение должно быть начато в больнице под постоянным контролем пациента;
  • симптоматическая желудочка тахикардия (задокументирована), которая приводит к инвалидности;
  • суправентрикулярная тахикардия (задокументирована), которая требует лечения, и в случаях, когда другие препараты не имеют терапевтического эффекта или противопоказанного;
  • желудочковая фибрилляция.
Лечение суправентрикулярной тахикардии: замедление или уменьшение мерцарирования предсердий или трепетания.
Коронарные сердечные заболевания и / или дисфункция левого желудочка (см. Раздел «Фармакодинамика»).
Противопоказание.
  • Гиперчувствительность к йоду и / или амиодароне, другие составляющие препарата;
  • SINUS BRADYCARDIA (<50-55 RUMS / MIN), Синоальный блок, синдром больного синуса в отсутствие искусственного кардиостимулятора (риск остановки узла Sisus);
  • Существенная проводимость (AV-Block II и III уровень, бифастсюлярна Трифстсюлярна или блок) в отсутствие искусственного кардиостимулятора;
  • Дисфункция щитовидной железы (гипотиреоз, гипертиреоз). До лечения функция щитовидной железы должна быть проверена у всех пациентов;
  • Сопутствующее использование лекарств, которые могут вызвать полиморфную желудочковую тахикардию типа «Torsade de Paintes»:
- антиаритмические препараты класса Ia (хинидин, гидрохинидин, дамзопирамид);
- класс III антиаритмические препараты (соталол, дофетилид, ибутилид);
- другие препараты, такие как мышьяка, беридил, цисапрад, дюфемалия, доласенрон (внутривенно), эритромицин (IV) мизолястин, моксифлоксацин, спирамицин (IV) Vincamine (IV), ToreMifene, некоторые антипсихотики (подробные в разделе «взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими Формы взаимодействия »).
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
Из-за длительного периода полураспада амиодаронской совместимости существует не только с сопутствующей терапией с другими препаратами в процессе лечения, но в течение нескольких месяцев после прекращения амиодарона.
Амиодарон является ингибитором CYP3A, поэтому препараты или вещества, которые являются субстратами, ингибиторами, индукторами CYP3A, могут иметь взаимодействие с амиодароном. Это особенно важно для лекарств, использование которых несет риск серьезных токсических эффектов, таких как, например, другие антиаритмические препараты.
Наиболее важным является взаимодействие между амиодароном с пероральными антикоагулянтами, дигоксин, фенитоином, препаратами, которые продлевают интервал Qt.
  • Антиаритмические препараты.
Увеличивает депрессию миокарда в комбинированном использовании нескольких антиаритмических препаратов.
  • Оральные антикоагулянты.
Амиодарон увеличивает концентрацию плазмы пероральных антикоагулянтов (включая варфарин) из-за ингибирования CYP2C9. Усилить влияние пероральных антикоагулянтов с повышенным риском кровотечения требует более частых мониторинга уровней протромбина и коррекции доз антикоагулянта во время лечения амиодароном в течение дополнительных 8 дней после прекращения препарата.
  • Фенитоин (фосфенитойин).
Возможное увеличение уровня плазмы фенитоина (CYP2C9 путем ингибирования) развитие симптомов передозировки (особенно неврологического). Требуется клинический мониторинг и уменьшение дозы фенитоина, когда признаки передозировки; Если возможно - определить уровень фенитоина в плазме.
  • Сердечные гликозиды (препараты на цифровые вещества).
Возможные нарушения автоматизма (тяжелая брадикардия) и атриовентрикулярная проводимость (синергетическое действие); Может увеличить концентрацию дигоксина в плазме (уменьшая его оформление) и повышенный риск токсичности дигоксина.
Требуется клиническое, электрокардиографическое и лабораторное управление (если возможно, определить уровень дигоксина в плазме крови) для ранних признаков интоксикации гликозида; Возможно, нужно уменьшить дозу дымкина половины.
Одновременное использование двух лекарств, каждый из которых способствует желудочковой тахикардии типа «Torsade de Paintes», обычно противопоказан.
Однако метадон и некоторые паразитические препараты (галофантрина, любопытфантрин, пентамидин) являются исключением из этого правила и не только рекомендуется для использования с другими агентами, которые способствуют возникновению желудочковой тахикардии типа «Torsade de Paintes».
Комбинированная терапия со следующими препаратами в связи с продлением интервала QT и повышенного риска полиморфной пароксизмальной желудочковой желудочковой тахикардии типа «Пируэт» («Torsade de Paintes») противопоказан
  • Антиаритмические препараты класс Ia, например хинидин, гидрохинидин, прокаинамид, дамзопирамид;
  • Антиаритмические препараты класса III, например, дофетилид, ибутилид, соталол, бренистый;
  • Другие препараты, которые имеют антиаритмическую активность, в том числе макролидные антибиотики (эритромицин для внутривенного спирамицина), сопредемикоксазол для парентерального введения Vincamine (внутривенно), цисаприид, беридил, мышьяка, дюфемана, доласетрон (IV);
  • Некоторые антипсихотики (хлорпромазин, цимемазын, левопромазын, тиоридазин, трифлуоперазин, амисульприд, сульпирид, тиаприд, вералиприд, капля, флюфеназын, галоперидол, пимозид, писампером, пиротиазин, сертиндоль, султон, тразодон, зуколопентиксуал);
  • препараты литиевые и трициклические антидепрессанты, такие как доксипин, кардротилин, амитриптилин;
  • Некоторые антигистаминные препараты, такие как лоратадин, терфенадина, астемизол, мизолястин;
  • Противомалярийные препараты, такие как хинин, мефлохин, хлорхин;
  • Моксифлоксацин, спарфлосацин, торемифен.
Фторхинолоны
Случаи пролонгации QT с / без развития «Torsade de Paintes» при принятии амиодарона с фторхинолонами. Следует избегать сопутствующего использования амиодарона с фторхинолонами (сочетание моксифлоксацина, спарфлосацина противопоказано, см. Выше). Если комбинация неизбежна, осторожное предыдущее управление интервалом QT и непрерывного мониторинга ECG.
Комбинированная терапия со следующими препаратами не рекомендуется
  • Бета-блокаторы, отличные от соталола (противопоказанные комбинации) и эсмолола (комбинация, требует бронирования в приложении), и некоторые ингибиторы канала кальция, которые уменьшают частоту сердечных сокращений (Diltiazem, Verapamil): возможное потенцирование отрицательной хронотропной и проводимости, замедляющего развитие тяжелой брадикардии АВ-блокада повысила риск аритмий желудочков, в частности «Torsade de Paintes». Если комбинация неизбежна, осторожное предыдущее управление интервалом QT и непрерывного мониторинга ECG во время лечения;
  • Стимуляторы слабительные, которые могут вызвать повышение гипокалаемии риску «Torsade de Pointes»; следует использовать другие слабительные;
  • Ингибиторы протеазы HIV, амиодарон метаболизируется цитохромом P450 Isoenzymes Cyp3a4 и Cyp2C8, в качестве возможных взаимодействий с ингибиторами этих ферментов, включая ингибиторы CYP3A4, такие как ингибиторы протеазы HIV. Комбинация может привести к ингибированию метаболизма амиодарона, повышенной концентрации и повышенного риска серьезных побочных эффектов (таких как аритмия). Такие комбинации следует избегать. Если комбинация необходима, пациент должен быть тщательно контролироваться;
  • Метадон: повышенный риск желудочковых аритмий, особенно типа «Torsade de Paintes». Требуется контроль над ЭКГ и клиническим мониторингом.
Комбинированная терапия со следующими препаратами требует мер предосторожности
  • Другие лекарства, которые могут вызвать гипокалиемию и тем самым повысить риск ореоксизмальной тахикардии типа «Torsade de Paintes»:
- диуретики, в изоляции или в сочетании;
- системные глюкокортикоиды и минералокортикоиды, тетракозакты;
- амфотерицин B (IV).
Необходимо предотвратить возникновение гипокалиемии и при необходимости отрегулировать его контролировать уровень электролитов в крови, интервал QT и внешний вид волн U на электрокардиограмме. Давайте увеличиваем интервал QT 450 мс или более 25% от начального значения.
В случае пароксизмальной тахикардии типа «Torsade de Paintes» не следует использовать антиаритмические препараты, а пикация желудочка должна быть направлена ​​на уменьшение частоты сердечных сокращений, возможное внутривенное введение магния.
  • Общая анестезия или высокая доза кислородная терапия
- случаи тяжелых осложнений у пациентов во время общей анестезии: брадикардия, не исправленная атропином, гипотензией, расстройствами проводимости, снижением сердечного производства;
- Редкие случаи серьезных респираторных осложнений, иногда с фатальными последствиями (острые респираторные синдрома бедствия взрослых) наблюдались обычно в раннем послеоперационном периоде, вероятно, путем взаимодействия с высокой концентрацией кислорода во время механической вентиляции.
  • эсмолол
Возможное нарушение автоматизма, проводимости и сердечных сокращенных свойств из-за ингибирования симпатических компенсационных механизмов. Требуемый клинический и электрокардиографический мониторинг пациента.
  • Другие препараты, которые вызывают брадикардию
В дополнение к этим бета-блокаторам, отличным от соталола (противопоказанные комбинации), блокаторы кальция, сердечные гликозиды, амиодарон, взаимодействуют с клонидином Huanfatsynom ингибиторы холинэстеразы (донёмон, галантамин, ривастыхмин, тачрин, примимони, пиридостихмин, неостегмин), пилокарпин с увеличенным Риск чрезмерной брадикардии (аддитивного эффекта), желудочковой аритмии, особенно пароксизмальной тахикардии типа «Torsade de Paintes». Рекомендуемый клинический и электрокардиографический мониторинг пациента.
  • Подложки P-Glycoprotein, в том числе Дабигатранн, потому что амиодарон является ингибитором P-GlyCoprotein, в то время как приложение может увеличить концентрации субстратов P-Glycoprotein в крови и риск побочных реакций. С увеличением концентраций Дабигатрана в плазме увеличивается риск кровотечения, поэтому требуемый клинический мониторинг и доза регулировка дабигатрана (не более 150 мг / день).
  • Наркотики метаболизируются цитохромом P450 3A4
Можно увеличить концентрацию препарата в плазме благодаря ингибированию метаболизма печени и в результате может увеличить их фармакодинамические эффекты, а / или токсичность может потребовать снижения дозы:
- циклоспорин: может увеличить уровни циклоспорина в плазме крови в 2 раза; Регулировка дозировки необходимо для поддержания терапевтических концентраций препарата в плазме;
- фентанил, амиодарон может потенцировать влияние фентанила, тем самым повышая риск токсичности;
- Теофиллайн, увеличение концентрации теофиллина в крови повышает риск ее побочных эффектов;
- Бупивакаин, левобупивакин, прилокайин, ропакайин, лидокаин, специфическое изучение взаимодействия местной анестетики с антиаритмическими препаратами класса III (например, амиодарон), но следует проявлять осторожность в этой комбинации - следует тщательно контролировать состояние пациента, ЭКГ как повышенный риск депрессии миокарда;
- Макролиды (например, кларитромицин, азитромицин, роикситромицин), эта комбинация должна основываться на тщательной оценке потенциальных рисков и преимуществ для каждого пациента из-за повышенного риска аритмии желудочков, включая желудочковую тахикардию «Torsade de Paintes»; необходимо контролировать ЭКГ и клинический мониторинг пациентов при одновременном использовании этих препаратов;
- Орлистат: Возможное уменьшение амиодарона и его метаболитов в плазме. Требуемый клинический контроль, мониторинг ЭКГ; может потребоваться коррекция дозы амиодарона;
- Статины метаболизированы через Cypza4 (в том числе симвастатин, аторвастатин, ловастатин): дозу, зависящий от повышенного риска рабдомолиза. В случае симвастатина доза не должна превышать 20 мг в день. Если использование препарата в такой дозе невозможно добиться терапевтического эффекта, вы должны назначить другую статину, которая не взаимодействует с амиодароном;
- Другие лекарства, которые метаболизируются CYP 3 A 4: Tacrolimus (риск нефротоксичности), силденафил (риск повышения его побочных эффектов), триазолам, мидазолам (риск психомоторных эффектов), дигидроэрготамина, эрготамин, колхицин; Регулировка дозировки необходима.
  • H 2 Антагонисты --хистаминовые рецепторы (Cimetidine), азол противогристые (кетоконазол, итраконазол), телеритромицин ингибируют CYP3A и могут увеличить уровень амиодарона в крови, увеличив риск желудочковых аритмий.
  • Клопидогрел, поскольку клопидогрел метаболизируется CYP3A4 в печени к его активной форме, сопутствующее использование амиодарона может привести к неэффективному ингибированию агрегации тромбоцитов.
  • Сок грейпфрута ингибирует цитохроме P450 3A4, что может привести к повышению концентрации амиодарона в плазме. Избегайте его использования при лечении амиодарона.
  • Флекайнид, возможное увеличение уровня плазмы флоэйнида из-за ингибирования амиодарон цитохрома CYP 2D6; Регулировка дозировки необходима.
  • Взаимодействие с другими подложками цитохрома P450 Isoenzymes: исследования in vitro и n показывают, что амиодарон также является ингибитором CYP 1A2, CYP 2C19 и CYP 2D6 через его основной метаболит. Амиодарон может увеличить концентрацию плазмы препаратов, которые метаболизм зависит от CYP 1A2, CYP 2C19 и CYP 2D6, таких как декстрометорфан, метопролол.
Особенности приложения.
Пациенты с редкими наследственными проблемами нетерпимости галактозы, синдром латказной дефициты глюкозы-галактозы не должны принимать препарат из-за его содержания лактозы.
Амиодарон может вызвать серьезные побочные эффекты глаз, сердца, легких, печени, щитовидной железы, кожи и периферической нервной системы. Поскольку возникновение этих реакций может быть отложено во времени, состояние пациентов с долгосрочным лечением следует тщательно контролировать. Учитывая, что нежелательные проявления являются дозозависимым образом, с технической терапией следует использовать минимальную эффективную дозу.
Сердечные эффекты и дисбаланс электролита
Он следует использовать с осторожностью у пресечения пожилых пациентов, пациенты, получающие сердечные гликозиды из-за риска тяжелой брадикардии, тяжелых нарушений проводимости с возможным возникновением идиовентрикулярного ритма, особенно при использовании в высоких дозах. При виникненні таких станів лікування препаратом слід припинити, можливе застосування бета-адреноміметиків або глюкагону, за необхідності – кардіостимуляція. Враховуючи тривалий період напіввиведення аміодарону, при тяжкій брадикардії доцільно розглянути можливість підключення штучного водія ритму.
Застосування таблетованої форми аміодарону не протипоказано при латентній чи маніфестуючій серцевій недостатності, проте слід проявляти обережність, оскільки існуюча серцева недостатність може посилитися. В таких випадках Аритміл слід застосовувати в комплексі з відповідними препаратами.
На фоні лікування аміодароном можливі зміни ЕКГ: подовження інтервалу QТ (у зв'язку з пролонгацією реполярізації) з появою зубця U та деформацією зубця Т. Ці зміни не є проявом токсичності препарату.
У пацієнтів літнього віку можливе значне зменшення частоти серцевих скорочень.
Лікування препаратом необхідно припинити в разі виникнення AV-блокади ІІ або ІІІ ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади.
Аміодарон має низький проаритмічний ефект, який проявляється в основному при застосуванні з препаратами, що подовжують період реполяризації шлуночків або при порушеннях електролітного балансу (особливо при гіпокаліємії). Повідомлялося про випадки виникнення нової або загострення існуючої аритмії при лікуванні аміодароном, іноді з летальним наслідком; важливо брати до уваги ситуації, що можуть асоціюватися з гіпокаліємією. Незважаючи на те, що аміодарон може спричиняти подовження інтервалу QT, його здатність провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу « torsade de pointes» незначна.
Перед початком лікування кожному пацієнту необхідно провести ЕКГ, визначити рівень калію в плазмі крові. Гіпокаліємію та інші порушення електролітного балансу необхідно скоригувати до початку прийому аміодарону та здійснювати моніторинг ЕКГ, вмісту електролітів у крові та клінічний моніторинг стану пацієнта протягом застосування препарату.
Аміодарон може підвищити поріг дефібриляції та/або поріг електрокардіостимуляції у пацієнтів з імплантованими кардіовертерами-дефібриляторами або кардіостимуляторами, що може негативно вплинути на ефективність пристрою. Рекомендовано проводити регулярні тести для забезпечення належного функціонування пристрою після початку лікування препаратом або зміни дозування.
Ендокринні ефекти
Застосування аміодарону може спричинити розвиток гіпертиреозу/гіпотиреозу, особливо у пацієнтів із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі (в т.ч. у сімейному), у пацієнтів літнього віку. Тому слід проводити ретельну клінічну і лабораторну оцінку функції щитовидної залози до початку лікування, під час лікування (кожні 6 місяців) та протягом кількох місяців після завершення лікування, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам з історією вузлових утворень, зоба або інших дисфункцій щитовидної залози.
При підозрі на дисфункцію щитовидної залози слід проводити вимір рівня ТТГ у сироватці крові.
Аміодарон містить йод (у 200 мг препарату міститься приблизно 75 мг йоду), тому він може впливати на результати тестів накопичення радіоактивного йоду в щитовидній залозі, однак інтерпретація результатів функціональних тестів щитовидної залози (рівень гормонів fТ 3 , fТ 4 , ТТГ) залишається можливою.
Аміодарон інгібує у периферичних тканинах перетворення тироксину (Т 4 ) в трийодтиронін (Т 3 ) і може призвести до ізольованих біохімічних змін (збільшення рівня fТ 4 , незначне зниження/норма рівня fT 3 в сироватці крові) у клінічно еутиреоїдних пацієнтів. У таких випадках немає причин припиняти лікування аміодароном, якщо немає ніяких клінічних або подальших лабораторних (TТГ) свідоцтв захворювання щитовидної залози.
Гіпотиреоз слід запідозрити при наявності наступних клінічних ознак: збільшення ваги, непереносимість холоду, зниження активності, надмірна брадикардія. Діагноз підтверджується збільшенням в сироватці крові рівня ТТГ, проведенням функціональної проби з тиреотропін-рилізинг гормоном. Рівні Т 3 і Т 4 можуть бути низькими.
Еутиреоїдний стан, як правило, відновлюється через 1-3 місяці після припинення лікування аміодароном.
У ситуаціях, що загрожують життю, при виникненні гіпотиреозу лікування аміодароном може бути продовжено у поєднанні з левотироксином, дози якого коригуються відповідно до рівнів гормонів щитовидної залози.
Гіпертиреоз може виникнути в ході лікування аміодароном або через кілька місяців після його припинення. Про появу клінічних ознак, таких як безпричинна втрата ваги, астенія, занепокоєння, збільшення частоти серцевих скорочень, розвиток аритмії, стенокардії, серцевої недостатності, слід негайно повідомити лікаря. Також можлива недостатня ефективність антиангінальних та/або антиаритмічних лікарських засобів, у пацієнтів літнього віку – розвиток психічних симптомів, навіть тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується значним зниженням рівня ТТГ, підвищеням T 3 в сироватці крові та зниженою продукцією ТТГ при проведенні функціональної проби з тиреотропін-рилізинг гормоном. Підвищення рівня зворотного Т 3 в сироватці крові також можливе. У випадках підтвердженого гіпертиреозу терапію аміодароном слід обов'язково припинити. Клінічне одужання зазвичай відбувається протягом кількох місяців та передує нормалізації показників функції щитовидної залози. Повідомлялось про випадки летального перебігу гіпертиреозу .
У випадках тяжкої тиреоїдної гіперактивності необхідно розглянути доцільність застосування антитиреоїдних препаратів (на початковому етапі можливі високі дози), при неефективності – у поєднанні з високими дозами кортикостероїдів (наприклад, 1 мг/кг преднізолону) протягом кількох тижнів.
Порушення з боку органів зору
У випадку погіршення чіткості зору або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеження очного дна. Необхідно припинити прийом аміодарону у випадку появи нейропатії та/або невриту зорового нерва, спричинених аміодароном, оскільки існує ризик їх прогресування до повної сліпоти. В подальшому рекомендується щорічне офтальмологічне обстеження таких пацієнтів.
Гепатобіліарні ефекти
Прийом аміодарону може спричинити різні ефекти з боку печінки, включаючи цироз, гепатит, жовтяницю та печінкову недостатність, іноді з летальним наслідком (в основному при довгостроковій терапії, іноді на початку лікування, особливо після внутрішньовенного введення аміодарону). Тому до початку лікування, під час лікування Аритмілом рекомендується регулярно (кожні 6 місяців) перевіряти функцію печінки (активність трансаміназ) для раннього виявлення її ураження.
На початку лікування можливе ізольоване підвищення активності трансаміназ у сироватці крові, зазвичай помірне (в 1,5-3 рази вище норми). Нормалізація цих показників відбувається при зниженні дози або навіть спонтанно.
Можливі випадки гострих ушкоджень печінки з підвищенням рівня сироваткових трансаміназ та/або жовтяницею; в таких випадках лікування слід припинити.
Повідомлялося про випадки хронічного ураження печінки при тривалому лікуванні аміодароном. При лікуванні аміодароном понад 6 місяців при зміні лабораторних показників, що можуть бути помірними (підвищення у 1,5-5 разів рівня сироваткових трансаміназ), та/або появі клінічних ознак (можлива гепатомегалія) слід запідозрити можливість хронічного ураження печінки. Клінічні та лабораторні аномалії зазвичай регресують після відміни препарату, однак у поодиноких випадках повідомлялося про летальний наслідок. Гістологічні ознаки можуть відповідати псевдоалкогольному гепатиту або цирозу печінки.
Не бажано вживати алкоголь під час лікування Аритмілом, хоча повідомлень про потенціювання негативного впливу на печінку не було.
Порушення з боку нервової системи
Аміодарон при тривалому застосуванні може спричинити розвиток периферичної сенсомоторної нейропатії та/або міопатії, зазвичай зворотних після відміни препарату. Однак відновлення може бути неповним, дуже повільним і статися лише через кілька місяців після відміни препарату.
Легеневі ефекти
Виникнення задишки та/або непродуктивного кашлю має розглядатися як можлива ознака розвитку легеневої токсичності препарату (гіперчутливий пневмоніт, альвеолярний/інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, плеврит, облітеруючий бронхіоліт із пневмонією). Зазвичай погіршення стану відбувається поступово, але можливе швидке прогресування. Більшість випадків було зареєстровано при довгостроковій терапії, лише деякі з них розвинулися незабаром після початку лікування. Надходили повідомлення про летальні випадки проявів легеневої токсичності.
Легеневі порушення в основному зворотні при ранній відміні аміодарону як при застосуванні кортикостероїдів, так і без них. Клінічні симптоми зазвичай зникають протягом кількох тижнів із наступним більш повільним відновленням рентгенологічної картини і функції легень (протягом кількох місяців). Стан деяких пацієнтів може погіршуватися, незважаючи на відміну препарату.
В окремих випадках може спостерігатися плеврит, пов'язаний з інтерстиціальною пневмонією.
У пацієнтів з тяжкими респіраторними порушеннями, особливо з бронхіальною астмою, в окремих випадках може виникати бронхоспазм.
Анестезія
Перед хірургічною операцією необхідно обов'язково попередити анестезіолога, що пацієнт отримував/отримує аміодарон.
При лікуванні аміодароном повідомлялося про поодинокі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому, іноді з летальним наслідком, зазвичай у період безпосередньо після хірургічної операції. Його розвиток може бути спричинений взаємодією з високими концентраціями кисню. Під час примусової вентиляції легень рекомендується ретельний нагляд за такими пацієнтами.
Також тривале застосування аміодарону може підвищити ризик гемодинамічних побічних ефектів, пов'язаних із загальною або місцевою анестезією, таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження хвилинного об'єму серцевого викиду та порушення провідності.
Дерматологічні ефекти
Пацієнтів слід проінформувати про необхідність уникати дії прямих сонячних променів, УФ-випромінювання та користуватися сонцезахисними засобами під час терапії, оскільки шкіра може стати надмірно чутливою до сонячного світла. Цей ефект може зберігатися протягом кількох місяців після відміни препарату. У більшості випадків симптоми обмежуються поколюванням, печінням і еритемою відкритих ділянок шкіри, але можливі тяжкі фототоксичні реакції з утворенням пухирів.
Лікарські взаємодії (детально в розділі «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»)
Для запобігання небажаним ефектам необхідно ретельно призначати супутню терапію, враховуючи клінічно значущі взаємодії аміодарону.
Не рекомендується застосовувати аміодарон з бета-блокаторами, деякими блокаторами кальцієвих каналів, що знижують частоту серцевих скорочень (верапаміл, дилтіазем), проносними, які стимулюють моторику кишечнику та можуть спричинити гіпокаліємію, фторхінолонами та інгібіторами ВІЛ-протеази.
Також при одночасному застосуванні аміодарону з флекаїнідом необхідно, з огляду на підвищення плазмового рівня останнього, відповідно зменшувати дозу флекаїніду та ретельно моніторувати стан пацієнта.
Під час лікування аміодароном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік (ризик підвищення концентрації аміодарону в крові).
Відміна препарату
Після припинення лікування терапевтична концентрація аміодарону може зберігатися в крові протягом кількох тижнів через тривалий період напіввиведення. Слід приймати до уваги, що після подальшого зниження рівня аміодарону у крові аритмії можуть повторюватися. Стан пацієнтів слід регулярно контролювати і після припинення лікування.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Оскільки аміодарон діє на щитовидну залозу плода, застосування препарату в період вагітності протипоказане, за винятком випадків, коли користь від його призначення переважає ризики, пов'язані з ним.
Якщо, з огляду на тривалий період напіввиведення аміодарону, приймається рішення про відміну препарату до запланованого зачаття, слід зважити співвідношення реального ризику повторення загрозливих для життя аритмій та можливих ризиків для плода.
Аміодарон проникає в грудне молоко в значній кількості, тому годування груддю протягом лікування препаратом протипоказане.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Препарат може негативно впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами, особливо у пацієнтів з аміодарон-індукованими розладами з боку органів зору та нервової системи.
Спосіб застосування та дози.
Дорослі.
Доза насичення.
Лікування зазвичай слід розпочинати з 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом 8-10 днів, зменшуючи дозу до 200 мг 2 рази на добу протягом наступного тижня.
У деяких випадках на початку лікування можуть застосовуватися вищі дози (4-5 таблеток на добу), які приймають завжди протягом короткого періоду часу та під електрокардіографічним контролем.
Підтримуюча доза.
Слід застосовувати мінімальні ефективні дози в залежності від реакції пацієнта на препарат. Після періоду насичення дозу можна зменшити до ½ таблетки (100 мг) на добу або 1 таблетки (200 мг) кожні 2 дні. Зрідка пацієнт може потребувати більш високу підтримуючу дозу (до 2 таблеток на добу). Підтримуючу дозу слід регулярно передивлятись.
Занадто високі дози під час підтримуючої терапії можуть спричиняти побічні ефекти, які, як вважається, пов'язані з високими рівнями аміодарону та його метаболітів у тканинах організму.
Таблетовану форму препарату застосовують для стабілізації стану та тривалого лікування. Режим прийому препарату визначається лікарем індивідуально.
Пацієнти літнього віку.
Як і для всіх пацієнтів, дуже важливо застосовувати мінімальні ефективні дози. Пацієнти літнього віку можуть проявляти підвищену чутливість до дії Аритмілу навіть при призначенні звичайних доз препарату. Особливу увагу слід приділити моніторингу функції щитовидної залози.
Діти.
Безпека та ефективність аміодарону для дітей на даний час не оцінювалися, тому застосування його дітям не рекомендується.
Передозування.
Описано кілька випадків синусової брадикардії, зупинки серця, нападів шлуночкової тахікардії, пароксизмальної тахікардії «torsade de pointes», судинної недостатності, ураження печінки.
Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія. У випадку брадикардії можуть бути застосовані бета-адреноміметики, препарати атропіну або глюкагон, при необхідності – кардіостимуляція. У випадку пароксизмальної тахікардії «torsade de pointes» – внутрішньовенне введення солей магнію, кардіостимуляція, спрямована на зниження частоти серцевих скорочень.
Приймаючи до уваги фармакокінетичний профіль аміодарону, рекомендується контролювати стан пацієнта (особливо серцеву діяльність) протягом тривалого часу.
Аміодарон та його метаболіти не видаляються при діалізі.
Побічні реакції.
Кров та лімфатична система.
  • Гемолітична анемія, апластична анемія, тромбоцитопенія;
  • у пацієнтів, які приймали аміодарон, мали місце випадки розвитку гранульом кісткового мозку. Клінічне значення цього невідоме.
Серцево-судинна система.
  • Брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна;
  • розвиток або посилення аритмій (у т.ч. типу «torsade de pointes»), іноді з подальшою зупинкою серця, порушення провідності (синоатріальна блокада, AV-блокада різного ступеня) – в основному при застосуванні разом з препаратами, які подовжують період реполяризації шлуночків серця або при порушеннях електролітного балансу;
  • у деяких випадках – виражена брадикардія, у виняткових випадках – зупинка синусового вузла, що вимагає відміни лікування, особливо у пацієнтів із дисфункцією синусового вузла та/або у пацієнтів літнього віку;
  • васкуліти.
Ендокринна система (див. розділ «Особливості застосування»).
  • Гіпотиреоїдизм, гіпертиреоїдизм, іноді з летальним наслідком;
  • синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SIADH), особливо якщо препарат застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію.
Органи зору.
  • Мікровідкладення в епітелії рогівки, зазвичай у ділянці під зіницею, які помітні, як правило, лише при обстеженні щілинною лампою та проявляються кольоровим ореолом в сліпучому світлі або нечіткістю зору. Мікровідкладення на рогівці складаються з комплексу ліпідних нашарувань, зникають після відміни препарату та не потребують припинення лікування;
  • невропатія/неврит зорового нерва, що може призвести до сліпоти (див. розділ «Особливості застосування»).
Травний тракт.
  • Гастроінтестинальні розлади (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають в період насичення препаратом та зникають при зменшенні дози.
Гепатобіліарна система (див. розділ «Особливості застосування»).
  • Ізольоване підвищення активності трансаміназ у сироватці крові на початку лікування, зазвичай помірне (у 1,5-3 рази вище норми). Нормалізація цих показників відбувається при зниженні дози або навіть спонтанно;
  • гостре ураження печінки з високим рівнем активності трансаміназ у сироватці крові та/або жовтяницею, в т.ч. гостра печінкова недостатність, іноді з летальним наслідком;
  • хронічні захворювання печінки (псевдоалкогольні гепатити, цироз), іноді з летальним наслідком.
Імунна система.
  • Ангіоневротичний набряк;
  • реакції гіперчутливості до будь-якого компоненту препарату.
Нервова система.
  • Екстрапірамідний тремор (поява якого може потребувати зменшення дози чи відміни препарату), кошмарні сновидіння, порушення сну;
  • периферичні сенсомоторні нейропатії та/або міопатії, зазвичай зворотні після відміни препарату (див. розділ «Особливості застосування»);
  • мозочкова атаксія (регресує після зменшення дози чи відміни препарату), доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина мозку), головний біль, вертиго.
Репродуктивна система.
  • Епідидиміти, орхіти, імпотенція.
Сечовидільна система.
  • Ураження нирок.
Дихальна система.
  • Прояви токсичного впливу на легеневу тканину (гіперсенситивний пневмоніт, альвеолярний/інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, плеврит, облітеруючий бронхіоліт з пневмонією), іноді з летальним наслідком (див. розділ «Особливості застосування»). Пацієнтам при появі диспное (може бути тяжким і не пояснюватися чинним серцевим статусом) або непродуктивного кашлю як ізольовано, так і з погіршенням загального стану (втома, зменшення маси тіла, підвищення температури), слід провести рентгенографію грудної клітки, функціональні дихальні тести. Слід розглянути у таких випадках необхідність відміни аміодарону і доцільність призначення глюкокортикостероїдів. Такі пневмопатії можуть призводити до фіброзу легенів;
  • тяжкі респіраторні ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром), можливо, при взаємодії з високим вмістом кисню, іноді з летальним наслідком;
  • бронхоспазм у пацієнтів із тяжкою дихальною недостатністю, передусім у пацієнтів з бронхіальною астмою.
Повідомлялось про випадки легеневої кровотечі, які у деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані із пневмопатією, індукованою аміодароном.
Шкіра та підшкірна клітковина.
  • Фотосенсибілізація (див. розділ «Особливості застосування»);
  • сірувата або блакитнувата пігментація відкритих ділянок шкіри, особливо обличчя, у випадках тривалого лікування високими дозами препарату; після припинення лікування ця пігментація повільно зникає (протягом 10-24 місяців);
  • еритема під час радіотерапії; висипання, зазвичай неспецифічні, ексфоліативний дерматит (причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом препарату на сьогоднішній день чітко не встановлений); алопеція, кропив'янка.
Лабораторні дослідження.
  • Підвищення рівня креатиніну в крові; гіпонатріємія (може свідчити про розвиток SIADH).
Побічні реакції препарату зазвичай залежать від дози, тому потрібно з обережністю визначати мінімальну ефективну підтримуючу дозу, щоб запобігти або знизити до мінімуму ризик виникнення небажаних ефектів.
Термін придатності. 4 роки.
Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці!
Умови зберігання.
В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 2, 3 або 5 блістерів у пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності .
Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17
АМИОДАРОН

Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.

Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
 
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа