Личный кабинет
ЛАЦЕРАН НСТ табл. 2,5+12,5мг №21
rx
Код товара: 603696
Производитель: SUN (Индия)
1 400,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 08.07.2024
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Lacoran NST.
Laceran HCT .
Место хранения:
Активные вещества: Рамиприл, Гидрохлоротиазид;
1 таблетка содержит Ramipe 2,5 мг и гидрохлоротиазид 12,5 мг или Ramipril 5 мг и гидрохлоротиазида 25 мг;
Вспомогательные вещества:
LACORAN NST 2,5 мг / 12,5 мг: гипромелоз, микрокристаллическая целлюлоза (Avicel pH 112), микрокристаллическая целлюлоза (Avicel pH 101), крахмал припхлатина, стеарилфумарат натрия;
Lacoran NST 5 мг / 25 мг: гипромелоза, микрокристаллическая целлюлоза (Avicel pH 112), микрокристаллическая целлюлоза (Avicel pH 101), барлатинизированная, стеарилфумарат натрия.
Лекарственная форма. Таблетки
Основные физико-химические свойства:
Lacoran NST 2,5 мг / 12,5 мг: непрерывные таблетки белого или почти белого с обозначениями «R» и «21» с обеих сторон линии распределения на одной стороне и с депрессивной линией на другой стороне.
Lacoran NST 5 мг / 25 мг: продолжающиеся таблетки белого или почти белого с обозначением «R» и «22» с обеих сторон линии распределения на одной стороне и с линией распределения на второй стороне.
Фармакотерапевтическая группа. Комбинированные препараты ингибиторов ферментов ангиотензина (ACE). Рамиприл и диуретики. ATH CODE C09B A05.
Фармакологические свойства.
Механизм действия.
Рамиприл. Рампрат, активный метаболит Ramipril Protrugs, представляет собой ингибитор фермента дипептидилкарбоксипептида и (также известный как ангиотензин, преобразующий фермент или киназу II). В плазме крови и тканях этот фермент катализирует трансформацию ангиотензина и для ангиотензина II, активного сосудистого вещества, а также расщепление Брадикина, который является активным вазодилатором. Уменьшение формирования ангиотензина II и ингибирования ломавининского расщепления приводит к расширению сосудистого размера.
Поскольку ангиотензин II также стимулирует выделение альдостерона, Ramiprylate вызывает снижение секреции альдостерона. У пациентов с неевропейской гипертонией (афро-карибской бассейдой) с артериальной гипертензией (население, для которого, как правило, характерный низкий уровень активности ренин) реакция на ингибиторы монотерапии ACE ингибиторы были менее выражены, чем пациенты, которые являются представителями другие расы.
Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид - это диуретический тиазид. Что касается тиазидных диуретиков, механизм их антигипертензивных действий еще не определен. Они подавляют реабсорбцию ионов натрия и хлора в дистальных канальцах. Усовершенствованная почечная экскреция этих ионов сопровождается увеличением мочевых мыслей (из-за осмотического водяного связывания). Выходность калия и магния также увеличивается, а выход мочевой кислоты уменьшается. Возможные механизмы гипотензивного действия гидрохлоротиазида представляют собой изменение баланса натрия, уменьшая объем внеклеточной жидкости и плазмы, изменение сопротивления почечных сосудов или снижение реакций на норепинефрин и ангиотензин II.
Фармакодинамика.
Рамиприл. Использование Рамиприла приводит к значительному снижению периферического артериального сопротивления. Как правило, значительные изменения в почечной плазмотии или скорости гломерельной фильтрации не происходят. У пациентов с артериальной гипертензией назначение Рамиприла приводит к снижению артериального давления, как в горизонтальном, так и в вертикальном положении, который не сопровождается компенсаторным увеличением сердечных сокращений.
У большинства пациентов антигипертензивный эффект происходит примерно на 1-2 часа после перорального введения одной дозы препарата. Максимальный эффект после устного введения одной дозы обычно происходит через 3-6 часов. Антигипертеннительный эффект после получения одной дозы обычно хранится в течение 24 часов.
При длительном лечении с использованием рамы максимальный антигипертензивный эффект развивается через 3-4 недели. Доказано, что с долгосрочной терапией антигипертензивный эффект хранится в течение 2 лет.
Внезапное прекращение приема кадра не вызывает быстрого и чрезмерного увеличения артериального давления (рикошетное явление).
Гидрохлоротиазид. Что касается гидрохлоротиазида, начало мочегонного эффекта происходит примерно через 2 часа и длится в течение 6-12 часов, а максимальный эффект достигается через 4 часа.
Антигипертензивный эффект возникает через 3-4 дня лечения и может продолжаться в течение 1 недели после окончания лечения.
Антигипертензивный эффект сопровождается небольшим увеличением скорости гломеренной фильтрации, сосудистого сопротивления почечной кровати и активности Renin в плазме крови.
Одновременное использование Рамиприла и гидрохлоротиазида. В ходе клинических исследований было обнаружено, что использование этой комбинации приводит к более значительному снижению артериального давления, чем использование каждого из активных веществ отдельно. Одновременное использование нарастания и гидрохлоротиазида снижает потери калия, которая сопровождает мочегонное действие, предположительно в результате ингибирования активности системы ренин-ангиотензина-альдостерона. Сочетание ингибитора тузов с тиазидными диуретиками вызывает синергетический эффект, а также снижает риск гипокалия, вызванного использованием диуретизма.
Двойная блокада системы Renin-Angiotensin-Aldosterone (Рас). Обновление двух крупных рандомизированных контролируемых исследованных исследований сообщают сочетание ингибитора ACE с блокаторами рецепторов Angiotensin II: «OnTarget» (Telmisartan отдельно и в сочетании с RamiPril) и «Va Nephron-D» (пациентам с диабетической нефропатией). Исследование Ontarget проводилось у пациентов с сердечно-сосудистыми или цереброваскулярными заболеваниями или с диабетом 2 типа с сопутствующими признаками ориентированных органов. Исследование «В.А. Нефрон-д» было проведено у пациентов с диабетом 2 типа и диабетической нефропатией.
Эти исследования не показали значительных преимуществ комбинированной терапии в отношении почек и / или сердечно-сосудистых осложнений и смертности, в то время как возросший риск гиперкалиемии, острой почечной недостаточности и / или артериальной гипотензии по сравнению с монотерапией. Поскольку фармакодинамические характеристики этих препаратов аналогичны, эти результаты также применимы к другим ингибиторам ACE и антагонистам рецептора ангиотензина II.
Ингибиторы ACE и антагонисты рецепторов Angiotensin II не должны использоваться одновременно пациентам с диабетической нефропатией.
При изучении высоты (использование алискирены в диабете 2 типа 2 с использованием сердечно-сосудистых и почечных конечных точек) оценили преимущества добавления алискирена к стандартному антагонисту ACE ингибитора или антагониста рецептора ангиотензина у пациентов с диабетом 2 типа и хроническим диабетом., Сердечно-сосудистые болезнь или оба патологии. Это исследование было завершено до увеличения риска нежелательных клинических последствий. В группе приема алискирена по сравнению с группой плацебо более высокая забота о смерти от сердечно-сосудистых причин и инсульта, а также увеличение частоты серьезных нежелательных явлений (гиперкалиемия, артериальная гипотензия и дисфункция почек).
Фармакокинетика.
Рамиприл.
Поглощение. После перорального введения Рамиприл быстро поглощается из желудочно-кишечного тракта. Максимальная концентрация Ramipril в плазме крови достигается в течение 1 часа. Учитывая количество веществ, обнаруженных в моче, поглощение составляет не менее 56%, и оно не влияет на присутствие пищи в желудочно-кишечном тракте. Биодоступность активного метаболита RamiPrade после перорального введения в дозе 2,5 мг и 5 мг составляет 45%.
Максимальные концентрации в плазме крови кадровой поверхности, один активный метаболит Ramipril, достигаются через 2-4 часа после приема Ramipril. После использования обычных доз кадра 1 раз в день равновесную концентрацию рамы крови в плазме крови достигается примерно за 4 дня лечения.
Распределение. Связывание белков в плазмеров крови составляет приблизительно 73% для Ramipril и 56% для RamiPrialate.
Метаболизм. Рамиприл почти полностью метаболизируется до кадра бумаги и до дикетопиперазина эфира, дикетопиперазина и глюкуронидов Рамиприла и RamiPrilates.
Разведение. Удаление метаболитов в основном является почечной экскрецией. Уменьшение концентрации Ramipration в плазме крови - многофазная. Из-за мощной связывания насыщения с туз и медленной диссоциацией с коммуникацией с ферментной рамой, длительной клеммной фазой удаления при очень низких концентрациях в плазме крови. Эффективный период полураспада на раму после получения повторных доз 5-10 мг Рамыпе 1 Время в день составляет 13-17 часов и дольше при нанесении более низких доз
(1,25-2,5 мг). Разница связана с тем, что способность фермента к связыванию к Rampipration насыщена. После перорального введения одной дозы Рамиприла ни Рамиприла, ни его метаболиты не появились в грудном молоке. Тем не менее, неизвестно, что эффект имеет приемные дозы.
(1,25-2,5 мг). Разница связана с тем, что способность фермента к связыванию к Rampipration насыщена. После перорального введения одной дозы Рамиприла ни Рамиприла, ни его метаболиты не появились в грудном молоке. Тем не менее, неизвестно, что эффект имеет приемные дозы.
Пациенты с нарушением функции почек (см. Раздел «Способ применения и доза»). У пациентов с почечной недостаточностью почечная экскреция рамы ленты уменьшается, а почечная очистка рамы ленты пропорциональна для заливки креатинина. Это приводит к увеличению концентрации рамы крови в плазме крови, что уменьшается медленнее, чем у людей с нормальной функцией почек.
Пациенты с отказом печени (см. «Способ применения и доза»). У пациентов с нарушением печени печени преобразования Рамиприла до кадра она медленнее из-за уменьшения активности эстеразы печени. У таких пациентов увеличивается повышение уровня Ramipril в плазме крови. Однако максимальные концентрации плазмы крови этих пациентов не отличались от людей у людей с нормальной функцией печени.
Гидрохлоротиазид.
Поглощение. После перорального введения от желудочно-кишечного тракта, 70% гидрохлоротиазид поглощается. Максимальные концентрации гидрохлоротиазида в плазме крови достигаются в течение 1,5-5 часов.
Распределение. Для гидрохлоротиазида связывание с белками плазмы крови составляет около 40%.
Метаболизм. Гидрохлоротиазид метаболизируется в печени в очень незначительных количествах.
Разведение. Гидрохлоротиазид выводится почками практически полностью (> 95%) в неизменной форме; 50-70% от одной дозы отображаются в течение 24 часов. Период полураспада на 5-6 часов.
Пациенты с нарушением функции почек (см. Раздел «Способ применения и доза»). У пациентов с почечной недостаточностью снижается почечная выставка гидрохлоротиазида, а почечная очистка гидрохлоротиазида пропорциональна разрешению креатинина. Это приводит к увеличению концентрации гидрохлоротиазида в плазме крови, что уменьшается медленнее, чем у здоровых почек.
Пациенты с отказом печени (см. «Способ применения и доза»). У пациентов с циррозом печени фармакокинетика гидрохлоротиазида не подвергается значительным изменениям.
При фармакокинетике гидрохлоротиазида нет исследований гидрохлоротиазида у пациентов с сердечной недостаточностью.
Рамиприл и гидрохлоротиазид. Одновременное использование Рамиприла и гидрохлоротиазида не следовали их биодоступности. Объединенный препарат можно считать биоэквивалентным препаратам, содержащим отдельных активных веществ.
Доклинические данные безопасности. У животных использование комбинации Рамиприла и гидрохлоротиазида в дозах до 10000 мг / кг массы тела не привела к острым токсическим явлениям. Введение повторных доз к животным продемонстрировало только нарушения электролита баланса. Изучение мутагенности и канцерогенности этой комбинации не проводилось, поскольку использование отдельных компонентов не выявило никаких рисков. Изучение репродуктивной токсичности продемонстрировало, что комбинация несколько токсична, чем любая из активных веществ, взятых отдельно, но ни одно из исследований не продемонстрировало тератогенные эффекты этой комбинации.
Клинические характеристики.
Индикация.
Лечение артериальной гипертонии. Использование этой фиксированной комбинации показано пациентам, в которых кровяное давление не контролируется должным образом в монотерапии с Рамиприлом или Гидрохлоротиазидом.
Противопоказание.
- Повышенная чувствительность к рамитрийному активному веществу или другим ингибиторам ACE (ангиотензинский трансформирующий фермент), гидрохлоротиазид, другие тиазидные диуретики, сульфонамиды или к любому из вспомогательных веществ, которые являются частью препарата (см. Раздел «Состав»).
- Ангионеротические отеки в анамнезе (наследственным, идиопатическим или ранее передаются на фоне ингибиторов ACE или антагонисты рецепторов ангиотензина II).
- Артериальная гипотензия или гемодинамически нестабильные состояния.
- Одновременное применение ингибиторов ACE и методов экстракорпорального лечения (гемилофильтрация), которые приводят к контакту крови с отрицательно заряженными поверхностями, поскольку такое применение может привести к анафилактоидным реакциям тяжелой степени. Такая экстракорпоральная обработка методов включает диализ или гемафильтрацию с использованием некоторых высокопроизводительных мембран гидравлической проницаемости (например, полиакрилонитрил) и аффереза липопротеина низкой плотности с использованием декстранского сульфата (см. Раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими типами взаимодействия»).
- Значительный двусторонний стеноз почечных артерий или односторонний стеноз почек артерии в присутствии одной функционирующей почки.
- Сложные нарушения функции почек (клиренс креатинина <30 мл / мин) у пациентов, которые не являются гемодиализными.
- Клинически значимые нарушения электролита баланса, которые могут ухудшаться во время лечения препаратом (см. Раздел «Особенности применения»).
- Устойчив к лечению гипокалиемии или гиперкалцемии.
- Огнеупорная гипонатримия.
- Симптоматическая гиперурицемия (подагра).
- Анурие.
- Суровое нарушение функции печени, печеночная энцефалопатия.
- Планирование беременности или беременности (см. «Применение во время беременности или грудного вскармливания»).
- Период грудного вскармливания (см. «Применение во время беременности или грудного вскармливания»).
- Одновременное использование с лекарственными средствами, содержащими алискирена, пациенты с диабетом или пациентами с умеренной или тяжелой почечной функцией (клиренс креатинина <60 мл / мин).
- Одновременное использование с антагонистами ангиотензинских рецепторов II пациентов с диабетической нефропатией.
- Детский возраст (до 18 лет).
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
Данные клинических исследований продемонстрировали, что двойная блокада системы Renin-Angiotensin-Aldosterone (RaAS) комбинированными ингибиторами ACE, антагонисты рецептора ангиотензина II или алискирена связаны с повышенной частотой таких нежелательных явлений, таких как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и Ухудшение функции почек (в том, что развитие острой почечной недостаточности) по сравнению с использованием только одного средства, которое влияет на Раас (см. Разделы «Противопоказания», «Особенности применения» и «фармакодинамика»).
Еда. Одновременное питание не оказывает значительного влияния на поглощение Рамиприла.
Противопоказанные комбинации.
Методы экстракорпоральной терапии, что привело к контакту крови с отрицательно заряженными поверхностями, такими как диализ или гемило-фильтрация с использованием определенных мембран с высокой интенсивностью потока (например, полиакрилонитрил-мембран) и афферез низкой плотности липопротеинов с использованием декстранского сульфата - из-за повышенного риска развития Тяжелые анафилактоидные реакции (см. Раздел «Противопоказания»). Если такое лечение необходимо, необходимо учитывать использование другого типа диализной мембраны или использование другого класса антигипертензивных агентов.
Одновременное использование с лекарственными средствами, содержащими алискиреном, противопоказано для пациентов с диабетом или пациентами с умеренной или тяжелой функцией почек (клиренс креатинина <60 мл / мин) и не рекомендуется использовать все другие пациенты.
Одновременное использование с антагонистами препаратов рецепторов ангиотензина II противопоказан для использования пациентами с диабетической нефропатией и не рекомендуется использовать все остальные пациенты.
Комбинации, которые требуют особого ухода.
Триметоприм в сочетании с фиксированной дозой сульфаметоксазола: увеличение числа гиперкалемии наблюдалось у пациентов, принимающих ингибиторы ACE и триметоприма в сочетании с фиксированной дозой сульфаметоксазола.
Соли калия, гепарин, диуретики для консервирования калия и другие активные вещества, которые увеличивают уровни калия в плазме крови (включая антагонисты ангиотензина II, триметоприма, Tracerumus, циклоспорин). Может возникнуть гиперкалиемия, поэтому необходимо тщательно контролировать уровни калия в плазме крови.
Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад діуретики) та інші діючі речовини, які можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, алкоголь, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Можливе збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії (див. розділ «Спосіб застосування та дози» стосовно діуретиків).
Вазопресорні симпатоміметики та інші діючі речовини (наприклад епінефрин), які можуть зменшити антигіпертензивний ефект раміприлу. Рекомендується регулярно контролювати артеріальний тиск.
Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, що можуть спричинити зміни картини крові. Підвищена імовірність виникнення гематологічних реакцій (див. розділ «Особливості застосування»).
Солі літію. Оскільки інгібітори АПФ здатні зменшити екскрецію літію, це може призвести до збільшення токсичності літію. Необхідно регулярно контролювати рівень літію у плазмі крові. При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків може підвищуватися ризик токсичності літію та збільшуватися вже підвищений ризик токсичності літію, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ. Тому не рекомендується одночасно застосовувати комбінацію раміприл/гідрохлоротіазид та літій.
Протидіабетичні засоби, включаючи інсулін. Можуть виникнути гіпоглікемічні реакції. Гідрохлоротіазид може послаблювати дію протидіабетичних препаратів. Тому на початку одночасного застосування цих препаратів необхідно особливо ретельно контролювати рівні глюкози у крові. Метформін слід застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої зумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота. Очікується зниження антигіпертензивного ефекту препарату Лацеран НСТ. Більше того, одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗП може супроводжуватися підвищеним ризиком порушення функції нирок та збільшенням рівня калію у крові.
Пероральні антикоагулянти . При одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом антикоагулянтний ефект може послаблюватися.
Кортикостероїди, АКТГ, амфотерицин В, карбеноксолон, вживання великої кількості локриці, проносні засоби (при тривалому застосуванні) та інші калійуретичні препарати або діючі речовини, які зменшують кількість калію у плазмі крові. Підвищений ризик виникнення гіпокаліємії.
Препарати наперстянки, діючі речовини, що здатні збільшувати тривалість інтервалу QT, антиаритмічні засоби. При наявності порушень електролітного балансу (наприклад гіпокаліємії, гіпомагніємії) проаритмічні ефекти можуть посилюватися, а антиаритмічні ефекти − послаблюватися.
Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові
Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид приймати одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові (такими як глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), та нижчезазначених препаратів, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (в тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:
- антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- антиаритмічні засоби класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
- деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
- інші лікарські засоби (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).
Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.
Холестирамін або інші іонообмінні смоли, які застосовують внутрішньо. Порушення абсорбції гідрохлоротіазиду. Сульфонамідні діуретики слід приймати щонайменше за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування цих препаратів.
Курареподібні м'язові релаксанти. Можливе посилення та збільшення тривалості дії м'язових релаксантів.
Солі кальцію та препарати, що збільшують рівень кальцію у плазмі крові. При одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом можна очікувати збільшення концентрацій кальцію у плазмі крові, тому необхідно ретельно контролювати рівень кальцію у плазмі крові.
Карбамазепін. Існує ризик виникнення гіпонатріємії внаслідок посилення ефекту гідрохлоротіазиду.
Контрастні речовини, що містять йод. У разі дегідратації, спричиненої застосуванням діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо якщо вводяться значні дози контрастної речовини, що містить йод.
Пеніцилін. Екскреція гідрохлоротіазиду відбувається у дистальних канальцях нефрону, через що екскреція пеніциліну знижується.
Хінін. Гідрохлоротіазид зменшує екскрецію хініну.
Вілдагліптин. Спостерігалося підвищення частоти розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та вілдагліптин.
Інгібітори мішені рапаміцину у ссавців (mTOR). Можливе підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно отримують інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (наприклад темсиролімус, еверолімус, сиролімус) або вілдагриптин. Розпочинати таку терапію слід з обережністю.
Гепарин. Можливе підвищення сироваткових концентрацій калію.
Саліцилати
При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.
Циклоспорин
При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.
Алкоголь. Раміприл може призводити до підвищеної вазодилатації і, таким чином, потенціювати ефект алкоголю.
Алкоголь, барбітурати, наркотики чи антидепресанти. Можуть посилювати ортостатичну артеріальну гіпотензію.
Сіль. Можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту препарату при збільшенні споживання солі в дієті.
Бета-блокатори та діаксозид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.
Амантадин. Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.
Пресорні аміни (наприклад адреналін). Можливе ослаблення ефекту пресорних амінів, але не тією мірою, яка виключила б їх застосування.
Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності збільшення дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунку біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.
Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів
Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.
Особливості застосування.
Особливі групи пацієнтів
Вагітність. Лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ не слід розпочинати у період вагітності. За винятком випадків, коли продовження лікування інгібітором АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ є абсолютно необхідним, пацієнток, які планують завагітніти, необхідно перевести на інші антигіпертензивні препарати, які мають встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. Як тільки буде діагностовано вагітність, лікування інгібіторами АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ слід негайно припинити та у разі необхідності, розпочати лікування іншим препаратом (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Пацієнти з високим ризиком виникнення артеріальної гіпотензії
Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) . У пацієнтів з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи існує ризик раптового значного зниження артеріального тиску та погіршення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ. Це особливо стосується випадків, коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначають уперше або вперше підвищують дозу. Підвищення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яке потребує медичного нагляду, в тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:
- з тяжкою артеріальною гіпертензією;
- з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;
- з гемодинамічно значущою обструкцією шляхів притоку або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад стенозом аортального або мітрального клапана);
- з однобічним стенозом ниркової артерії при наявності другої функціонуючої нирки;
- з вираженою або латентною нестачею рідини або електролітів (включаючи пацієнтів, які отримують діуретики);
- із цирозом печінки та/або асцитом;
- яким виконують обширні хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що можуть спричинити артеріальну гіпотензію.
Перед початком лікування, як правило, рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів (однак у пацієнтів із серцевою недостатністю такі корегуючі заходи слід ретельно зважити з точки зору ризику перевантаження об'ємом рідини).
У пацієнтів з порушеннями функції печінки відповідь на лікування препаратом Лацеран НСТ може бути або посиленою, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки, який супроводжується набряками та/або асцитом, активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують доказові дані на користь того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (в тому числі розвитку гострої ниркової недостатності). У зв'язку з цим подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Фармакодинаміка»).
Якщо терапія у вигляді такої подвійної блокади розцінюється як абсолютно необхідна, вона має застосовуватися лише під наглядом спеціаліста та за умови частого і ретельного контролю функції нирок, вмісту електролітів та рівня артеріального тиску.
Інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ 60 мл/хв) комбіноване застосуванні препарату Лацеран НСТ та аліскірену протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).
Хірургічне втручання. Якщо це можливо, то лікування інгібіторами АПФ, такими як раміприл, слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання.
Нестабільна або стійка серцева недостатність після інфаркту міокарда.
Пацієнти з ризиком виникнення серцевої або церебральної ішемії у разі гострої артеріальної гіпотензії. У початковій фазі лікування пацієнт потребує ретельного медичного нагляду.
Первинний гіперальдостеронізм. Комбінація раміприл/гідрохлоротіазид не є препаратом вибору при лікуванні первинного гіперальдостеронізму. Проте, якщо раміприл/гідрохлоротіазид застосовувати пацієнту з первинним гіперальдостеронізмом, необхідно ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові.
Пацієнти літнього віку. Див. розділ «Спосіб застосування та дози».
Пацієнти з захворюваннями печінки. У пацієнтів із захворюваннями печінки порушення електролітного балансу, що виникають внаслідок лікування діуретиками, такими як гідрохлоротіазид, можуть призвести до розвитку печінкової енцефалопатії.
При печінкових розладах та у разі прогресуючих захворювань печінки тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть викликати внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми. Гіпотіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).
Контроль функції нирок. Функцію нирок потрібно контролювати до і під час проведення лікування та відповідним чином коригувати дозу, особливо у перші тижні лікування. Пацієнти з порушенням функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози») потребують особливо ретельного контролю. Існує ризик погіршення ниркової функції, особливо у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після пересадки нирки, а також у разі ураження ниркових судин, в тому числі у пацієнтів з гемодинамічно значущим однобічним стенозом ниркової артерії.
Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів із захворюванням нирок тіазиди можуть спровокувати раптову появу уремії. У пацієнтів із порушенням функції нирок можливі кумулятивні ефекти діючих речовин. Якщо прогресування ниркової дисфункції стає очевидним, на що вказує збільшення кількості залишкового азоту, то слід ретельно зважити рішення стосовно продовження лікування. Слід розглянути можливість припинення лікування діуретиком (див. розділ «Протипоказання»).
Порушення електролітного балансу. Як і в усіх пацієнтів, які отримують лікування діуретиками, необхідно регулярно через відповідні проміжки часу вимірювати рівень електролітів у плазмі крові. Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз).
Хоча при застосуванні тіазидних діуретиків може розвиватися гіпокаліємія, одночасне застосування раміприлу може зменшити гіпокаліємію, спричинену діуретиком. Ризик гіпокаліємії є найвищим у пацієнтів з цирозом печінки, пацієнтів зі збільшеним діурезом, у пацієнтів, які отримують недостатню кількість електролітів, а також у пацієнтів, які одночасно отримують лікування кортикостероїдами та АКТГ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Впродовж першого тижня лікування слід визначити початкові рівні калію у плазмі крові. При виявленні знижених рівнів калію необхідно провести корекцію.
Може виникнути дилюційна гіпонатріємія. Низькі рівні натрію спочатку можуть бути безсимптомними, тому дуже важливим є регулярне визначення його кількості. У пацієнтів літнього віку та пацієнтів з цирозом печінки такі аналізи слід проводити значно частіше.
Було продемонстровано, що тіазиди збільшують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагнезіємії.
Контроль рівня електролітів: гіперкаліємія
У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, такі як Лацеран НСТ, виникала гіперкаліємія. До групи ризику виникнення гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю, особи літнього віку (віком від 70 років), пацієнти з нелікованим або неналежно контрольованим цукровим діабетом або ті, хто приймає солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію у плазмі крові, або пацієнти із такими станами, як дегідратація, гостра серцева декомпенсація або метаболічний ацидоз. Якщо показано одночасне застосування зазначених вище препаратів, рекомендується регулярно контролювати рівень калію у плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Контроль вмісту електролітів: гіпонатріємія. У деяких пацієнтів, які приймали раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ) з подальшим виникненням гіпонатріємії. Рекомендується регулярний контроль рівня натрію у плазмі крові у людей похилого віку та у інших пацієнтів з ризиком розвитку гіпонатріємії.
Печінкова енцефалопатія. У пацієнтів із захворюваннями печінки порушення електролітного балансу, що виникає внаслідок лікування діуретиками, в тому числі гідрохлоротіазидом, може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У випадку виникнення печінкової енцефалопатії лікування слід негайно відмінити.
Гіперкальціємія. Гідрохлоротіазид стимулює реабсорбцію кальцію у нирках, що може призвести до виникнення гіперкальціємії. Це може спотворювати результати тестів, які проводять з метою дослідження функції паращитовидних залоз.
Ангіоневротичний набряк. П овідомлялось про ангіоневротичний набряк у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, включаючи раміприл (див. розділ «Побічні реакції»). Цей ризик підвищується у пацієнтів, які одночасно отримують такі лікарські засоби, як інгібітори мішені рапаміцину у ссавців (mTOR) (наприклад темсиролімус, еверолімус, сиролімус) або вілдагліптин.
У разі виникнення ангіоневротичного набряку лікування препаратом Лацеран НСТ слід негайно припинити та розпочати невідкладну терапію. Пацієнт повинен знаходитись під медичним наглядом протягом принаймні 12-24 годин і може бути виписаний тільки після повного зникнення симптомів.
У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, такі як Лацеран НСТ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику (див. розділ «Побічні реакції»). Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою/блюванням або без них).
Анафілактичні реакції під час десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. Перед проведенням гіпосенсибілізації слід тимчасово припинити прийом препарату Лацеран НСТ.
Нейтропенія/агранулоцитоз. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. З метою виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові. Більш частий контроль бажано проводити на початку лікування та у разі наявності у пацієнта порушення функції нирок, супутнього колагенозу (наприклад системного червоного вовчака або склеродермії) та у разі одночасного прийому інших лікарських засобів, що можуть спричинити зміни картини крові (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).
Етнічні відмінності. Інгібітори АПФ значно частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси порівняно із представниками інших рас. Це може бути зумовлено тим, що у чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.
Спортсмени. Гідрохлоротіазид може дати позитивний результат при проведенні допінг-тесту.
Метаболічні та ендокринні ефекти. Лікування тіазидами може спричинити порушення толерантності до глюкози. У деяких випадках пацієнтам з цукровим діабетом може бути потрібна корекція дози інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів. При лікуванні тіазидами латентна форма цукрового діабету може перерости у маніфестну.
Терапія тіазидними діуретиками може супроводжуватися підвищенням рівнів холестерину та тригліцеридів. У деяких хворих застосування тіазидних діуретиків може спровокувати розвиток гіперурикемії або гострого нападу подагри.
Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Як правило, цей кашель є непродуктивним, тривалим і зникає після припинення лікування. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам'ятати при можливість виникнення кашлю, спричиненого інгібіторами АПФ.
Гостра міопія та вторинна гостра закритокутова глаукома. Гідрохлоротіазид є препаратом сульфонаміду. Сульфонаміди та похідні сульфонаміду можуть спричинити реакції ідіосинкразії, що призводять до тимчасової міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають в себе гострий початок зниження гостроти зору або очного болю і зазвичай виникають у строк від декількох годин до декількох тижнів від початку прийому препарату.
Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Первинним заходом лікування цього стану є припинення прийому препарату якомога швидше. Швидка медична чи хірургічна допомога може бути потрібна у разі, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати алергію до сульфонаміду або пеніциліну в анамнезі.
Інші. У пацієнтів, незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми, можуть виникати реакції підвищеної чутливості. Повідомлялося про можливість загострення або активізації системного червоного вовчака.
Препарат може впливати на результати таких лабораторних аналізів:
- препарат може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду в плазмі крові;
- лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
- препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.
Немеланомний рак шкіри
Результати двох останніх фармакоепідеміологічних досліджень (згідно з датськими загальнонаціональними джерелами інформації, включаючи датський реєстр випадків раку та державний реєстр призначення ліків) показали сукупний дозозалежний зв'язок між застосуванням високих сумарних доз гідрохлортіазиду та виникненням базально-клітинної карциноми і плоскоклітинної карциноми. Можливим механізмом розвитку може виступати фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду. Пацієнтів, які приймають гідрохлортіазид окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами, слід проінформувати щодо ризику виникнення немеланомного раку шкіри та рекомендувати їм регулярно перевіряти шкіру на наявність нових вогнищ ураження, а також змін в існуючих, та повідомляти лікаря про будь-які підозрілі ураження шкіри. Підозрілі ураження шкіри слід негайно обстежити, включаючи гістологічне дослідження біопсій.
Пацієнтам слід рекомендувати обмежити перебування під сонячними променями та УФ-променями, а в разі їх впливу, слід використовувати належний захист шкіри для мінімізації ризику раку шкіри.
Застосування гідрохлортіазиду також слід ретельно переглянути для пацієнтів, які з раком шкіри в анамнезі (дов. Розділ «побічні реакції»).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.
Годування груддю. Препарат Лацеран НСТ протипоказано застосовувати у період годування груддю. Кількість раміприлу та гідрохлоротіазиду, що проникає у грудне молоко, є такою, що при застосуванні терапевтичних доз раміприлу та гідрохлоротіазиду немовля, яке знаходиться на грудному годуванні, може зазнати їх впливу. Оскільки немає належних даних стосовно застосування раміприлу під час годування груддю, бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких у період годування груддю є більш безпечним, особливо при грудному годуванні новонароджених або недоношених немовлят. Гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко. Застосування тіазиду матерям, які годують груддю, супроводжувалося зменшенням або навіть повним припиненням продукування молока. Може виникати підвищена чутливість до похідних сульфонаміду, гіпокаліємія та ядерна жовтяниця. Оскільки застосування обох діючих речовин може призводити до тяжких небажаних ефектів у немовлят, які знаходяться на грудному годуванні, слід прийняти рішення про припинення або грудного годування, або лікування, залежно від важливості цієї терапії для матері.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Деякі побічні ефекти (наприклад симптоми зниження артеріального тиску, такі як запаморочення) можуть порушувати здатність пацієнта до концентрації уваги і швидкість його реакції, що є ризикованим у тих ситуаціях, коли ці якості мають особливо велике значення (наприклад, при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами).
Це особливо стосується початку лікування або переходу на застосування інших препаратів. Після прийому першої дози або подальшого підвищення дози небажано керувати транспортним засобом або працювати з іншими механізмами протягом кількох годин.
Спосіб застосування та дози.
Для перорального застосування.
Препарат рекомендується приймати 1 раз на добу в один і той самий час, бажано вранці.
Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату (див. розділ «Фармакокінетика»). Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати.
Дорослі. Дозу слід корегувати індивідуально, залежно від особливостей пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та рівнів артеріального тиску. Застосування фіксованої комбінації раміприлу та гідрохлоротіазиду, як правило, рекомендується лише після титрування доз кожного з її окремих компонентів.
Починають лікування з найнижчої можливої дози. У разі необхідності дозу можна поступово збільшувати до досягнення цільового показника артеріального тиску. Максимальна добова доза становить 10 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду на добу.
Особливі групи пацієнтів.
Пацієнти, які отримують діуретики. Рекомендується виявляти обережність, оскільки у пацієнтів, які отримують діуретики, на початку лікування препаратом може виникати артеріальна гіпотензія. Перед тим як почати лікування препаратом, слід зменшити дозу діуретика або припинити його застосування.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Через наявність гідрохлоротіазидного компонента препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»). Пацієнтам з порушенням функції нирок можуть бути показані нижчі дози препарату. Пацієнтів із кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв слід лікувати лише із застосуванням найнижчої дози фіксованої комбінації раміприлу/гідрохлоротіазиду після монотерапії раміприлом. Максимальна добова доза* становить 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду.
Пацієнти з порушенням функції печінки. У пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки лікування препаратом слід розпочинати винятково під ретельним медичним наглядом. Максимальна добова доза* у таких випадках становить 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду. Препарат протипоказаний у разі тяжкого порушення функції печінки (див. розділ «Протипоказання»).
Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово з огляду на вищу імовірність виникнення побічних реакцій.
* Для досягнення необхідного дозування слід застосовувати комбінацію препаратів у відповідному дозуванні.
Діти.
Препарат не рекомендується застосовувати дітям, оскільки недостатньо даних стосовно його ефективності та безпеки для таких пацієнтів.
Передозування.
Симптомами передозування є стійкий діурез, надмірна периферична вазодилатація (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардія, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, порушення серцевого ритму, порушення свідомості, в тому числі кома, епілептичні напади, мозкові судоми, парез та паралітична кишкова непрохідність.
Передозування гідрохлоротіазиду може призвести до гострої затримки сечі у пацієнтів, схильних до цього (наприклад, з гіперплазією передміхурової залози), тахікардії, слабкості, запаморочення, спазмів м'язів, поліурії, олігурії, анурії, гіпокаліємії, гіпонатріємії, гіпохлоремії, алкалозу, підвищення рівня азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).
Необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнта.
Лікування симптоматичне та підтримуюче. До лікувальних заходів належать первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, в тому числі відновлення об'єму втраченої рідини та солей, введення агоністів альфа-1 адренорецепторів або ангіотензину ІІ (ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться шляхом гемодіалізу.
Побічні реакції.
Профіль безпеки препарату раміприл/гідрохлоротіазид містить дані про побічні ефекти, які виникають внаслідок артеріальної гіпотензії та/або зменшення ОЦК внаслідок збільшення діурезу. Діюча речовина раміприл може спричинити постійний кашель, тоді як діюча речовина гідрохлоротіазид може порушувати метаболізм глюкози, жирів та сечової кислоти. Обидві речовини мають необоротну дію на рівень калію у плазмі крові. До тяжких побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк або анафілактоїдні реакції, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.
Частота виникнення побічних ефектів класифікується таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1 000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000); дуже рідко (< 1/10 000); невідомо (не може бути розрахована за наявними даними). У кожній групі побічні реакції представлені у порядку зменшення ступеня їх серйозності.
Класи систем органів | Часто | Нечасто | Очень редко | Невідомо |
Серцеві розлади | Ішемія міокарда, включаючи стенокардію; тахікардія; аритмія; відчуття посиленого серцебиття; периферичні набряки | Інфаркт міокарда, ортостатична артеріальна гіпотензія | ||
Розлади з боку крові та лімфатичної системи | Зменшення кількості лейкоцитів, зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, гемолітична анемія, зниження кількості тромбоцитів | Апластична анемія | Пригнічення функції кісткового мозку; нейтропенія, в тому числі агранулоцитоз, панцитопенія, еозинофілія; гемоконцентрація у разі затримки рідини | |
Розлади з боку нервової системи | Головний біль, запаморочення | Вертиго, парестезія, тремор, порушення рівноваги, відчуття печіння, дисгевзія, агевзія | Церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака; порушення психомоторних функцій, паросмія | |
Розлади з боку органів зору | Порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон'юнктивіт | Ксантопсія, зменшення сльозовиділення внаслідок дії гідрохлоротіазиду | ||
Розлади з боку органів слуху та лабіринту | Дзвін у вухах | Порушення слуху | ||
Респіраторні, торакальні та медіастинальні розлади | Непродуктивний подразнюючий кашель, бронхіт | Синусит, задишка, закладеність носа | Бронхоспазм, у тому числі загострення бронхіальної астми; алергічний альвеоліт; респіраторний дистрес, у тому числі пневмоніт та некардіогенний набряк легень внаслідок дії гідрохлоротіазиду | |
Розлади з боку шлунково-кишкового тракту | Запальні явища у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, неприємні відчуття у животі, диспепсія, гастрит, нудота, запор, гінгівіт внаслідок дії гідрохлоротіазиду | Блювання, афтозний стоматит, глосит, діарея, біль у верхній частині живота, сухість у роті, відчуття спраги | Панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, сіалоаденіт внаслідок дії гідрохлоротіазиду | |
Розлади з боку нирок і сечовивідних шляхів | Порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність; збільшення сечоутворення; підвищення рівня сечовини у крові та креатиніну | Погіршення перебігу фонової протеїнурії, інтерстиціальний нефрит внаслідок дії гідрохлоротіазиду | ||
Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин | Ангіоневротичний набряк; у дуже виняткових випадках – порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний наслідок; псоріатичний дерматит; гіпергідроз; висипання, зокрема макулопапульозне; свербіж; алопеція | Токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса – Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, ексфоліативний дерматит, фоточутливість, оніхолізис, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, кропив'янка, системний червоний вовчак внаслідок дії гідрохлоротіазиду | ||
Розлади з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини | Міалгія | Артралгія, м'язові спазми, м'язова слабкість, м'язово-скелетна скутість, тетанічні судоми внаслідок дії гідрохлоротіазиду | ||
Розлади з боку ендокринної системи | Синдром порушення секреції антидіуретичного гормону | |||
Метаболічні та аліментарні розлади | Декомпенсація цукрового діабету, зменшення толерантності до глюкози, підвищення рівня глюкози у крові, підвищення рівня сечової кислоти, загострення подагри, збільшення рівня холестерину та/або тригліцеридів внаслідок дії гідрохлоротіазиду | Анорексія, зниження апетиту, зменшення рівня калію у плазмі внаслідок дії гідрохлоротіазиду | Підвищення рівня калію у плазмі внаслідок дії раміприлу | Зниження рівня натрію у плазмі крові, глюкозурія, метаболічний алкалоз, гіпохлоремія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, дегідратація, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому внаслідок дії гідрохлоротіазиду |
Судинні розлади | Артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, синкопе, припливи | Тромбоз внаслідок значного зменшення ОЦК, судинний стеноз, гіпоперфузія, синдром Рейно, васкуліт, некротизуючий ангіїт | ||
Порушення загального стану | Підвищена втомлюваність, астенія | Біль у грудях, пірексія | Виснаження | |
Розлади з боку імунної системи | Анафілактичні або анафілактоїдні реакції на раміприл чи анафілактичні реакції на гідрохлоротіазид, підвищення рівня антинуклеарних антитіл | |||
Гепатобіліарні розлади | Холестатичний або цитолітичний гепатит (у дуже виняткових випадках – з летальним наслідком), підвищення рівня печінкових ферментів і/або кон'югатів білірубіну, калькульозний холецистит внаслідок дії гідрохлоротіазиду | Гостра печінкова недостатність, холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин | ||
Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз | Транзиторна еректильна імпотенція | Зниження лібідо, гінекомастія | ||
Розлади з боку психіки | Пригнічення настрою, апатія, тривожність, нервовість, порушення сну, включаючи сонливість | Сплутаність свідомості, порушення уваги | ||
Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (у тому числі кісти та поліпи) | Немеланомний рак шкіри (базально-клітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома ) внаслідок дії сукупної дози гідрохлортіазиду (сукупність доза-ефект) |
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 7 таблеток у блістері, по 1 або по 3 блістери у картонній коробці;
по 10 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Сан Фармасьютикал Індастріз Лімітед.
Sun Pharmaceutical Industries Limited.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
с. Гангувала, Паонта Сахіб, Дістрікт Сірмоур, Хімачал Прадеш 173025, Індія.
V. Ganguwala, Paonta Sahib, District Sirmour, Himachal Pradesh 173025, India
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа