Вы здесь:ГлавнаяКаталог товаровАптечный товар

Назад к списку

ПОДАФЕБ табл. п/о 120мг №30

Код товара: 796965

Производитель: Киевский витаминный завод (Украина, Киев)

7 300,00 RUB

в наличии

Цена и наличие актуальны на: 08.07.2024

Задать вопрос по этому продукту

Написать жалобу

поиск медикаментов, лекарства, таблеток

Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!

Инструкция

Для медицинского использования лекарственного продукта

Власть

Podafeb

Хранилище:

Активное вещество: февраль;

1 планшет содержит февраль 80 мг или 120 мг;

Эксципиенты: лактоза, моногидрат; Целлюлозный микрокристаллический; Гидроксипропил-целлюлоза; натрий кросмолоза; кремниевый диоксид коллоидный безводный; стеарат магния; Оболочка: opadry II желтый (85F42129) Пленковая смесь: поливиниловый спирт; диоксид титана (E 171); полиэтиленгликоль (макроголь); тальк; Желтый оксид железа (E 172).

Дозировка формы. Таблетки покрыты пленкой.

Основные физико -химические свойства:

80 мг таблетки: круглые таблетки с биконвекской, покрытые пленочной оболочкой от светло -желтого до желтого;

120 мг таблетки: таблетки удлиненной формы, с двусторонней поверхностью, покрытой пленочной оболочкой от светло -желтого до желтого.

Фармакотерапевтическая группа. Препараты для лечения подагры. Лекарства, которые ингибируют образование мочевой кислоты. ATX Code M04A A03.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Механизм действия.

Мочевая кислота является конечным продуктом метаболизма пурина у людей и образуется во время следующей реакции: гипоксантин → ксантин → мочевая кислота. Ксантиноксидаза является катализатором для обоих стадий этой реакции. Фебуксостат является производным 2-арилтиазола, терапевтический эффект которого связан со снижением концентрации мочевой кислоты в сыворотке путем селективного ингибирования ксантиноксидазы. Febuxostat является мощным и селективным непюриновым ингибитором ксантиноксидазы (NP-SIXO), его KI (константа депрессии) in vitro составляет менее 1 наномола. Было показано, что фебуксостат в значительной степени ингибирует активность как окисленной, так и восстановленной ксантиноксидазы. У терапевтичних концентраціях фебуксостат не пригнічує інші ферменти, що беруть участь у метаболізмі пуринів або піримідинів, таких як гуаніндезаміназа, гіпоксантин-гуанінфосфорибозилтрансфераза, оротатфосфорибозилтрансфераза, оротидинмонофосфатдекарбоксилаза, або пуриннуклеозид-фосфорилаза.

Клиническая эффективность и безопасность.

Подагра

Эффективность FEBUXSTAT была подтверждена в трех трех основных исследованиях (два основных исследования Apex и FAC и дополнительные подтверждают исследования ниже), которые включали 4101 пациентов с гиперурикемией и подагры. В каждом из этих основных исследований фаза 3 фебуксостат более эффективно снижала концентрацию мочевой кислоты в сыворотке и поддерживала ее на правильном уровне по сравнению с аллопуринолом. Первичной конечной точкой эффективности в исследованиях версии и фактов была доля пациентов, которые не превысили 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) за последние три месяца. В дополнительном исследовании подтверждений фазы 3, результаты которого были доступны после первой регистрации февралята, первичной конечной точкой эффективности была доля пациентов, концентрация мочевой кислоты, не превышала 6,0 мг/дл в время последнего визита. Эти исследования не включали пациентов, которые подверглись трансплантации органов (см. Раздел «Особенности применения»).

Исследование Apex : Изучение эффективности Febuxstat с плацебо и аллопуринолом 3 (исследование аллопуринола и плацебо-контролируемого эфицирования Febuxostat, Apex) было рандомизированным, двойным слепым, многоцентровым центрированным продолжительностью. Всего было рандомизировано 1072 пациента: плацебо (n = 134), февраль 80 мг один раз в день

(n = 267 febuxostat 120 мг один раз в день (n = 269), Febuxostat 240 мг один раз в день (n = 134) или аллопуринол (300 мг один раз в день (n = 258) для пациентов с начальной концентрацией сыворотки сразу 240 мг (2 раза выше (n = 258) чем максимальная рекомендованная доза).

Исследование вершины показало статистически надежное лечение обеих схем лечения: февраль 80 мг один раз в день и февраль 120 мг один раз в день по сравнению с аллопуринолом при нормальной дозе 300 мг (n = 258)/100 мг (n = 10) в снижении концентрации сыворотки Мочевой моче кислота ниже 6 мг/дл (357 мкмоль/л) (см. Таблицу 1).

Исследование фактов: изучение эффективности фебубунольного (Febuxostat-контролируемого исследования, FAB) фазы 3 была рандомизированной, двойной слепой, многоцентровой продолжительностью 52 недели. В общей сложности 760 пациентов были рандомизированы: FEBUXOSTAT 80 мг один раз в день (n = 256), февраль 120 мг один раз в день (n = 251) и аллопуринол 300 мг один раз в день (n = 253).

Исследование факта показало статистически надежное преимущество обоих режимов - Febuxostat 80 мг один раз в день и февраль 120 мг один раз в день - по сравнению с аллопуринолом при нормальной дозе 300 мг при снижении и поддержании концентрации мочевой кислоты в сыворотке ниже 6 мг/дл (357 мкмоль/л).

В таблице. 1 представляет результаты оценки первичной конечной эффективности.

Доля пациентов с концентрацией мочевой кислоты в сыворотке <6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) во время последних трех ежемесячных посещений

Таблица 1

исследование	Фебуксостат 80 мг 1 раз в день	Фебуксостат 120 мг один раз в день	Алопуринол 300/100 мг 1 раз в день ¹
Вершина (28 недель)	48 % ^* (n = 262)	65 % ^{*, #} (n = 269)	22 % (n = 268)
ФАКТ (52 недели)	53 % ^* (n = 255)	62 % ^* (n = 250)	21 % (n = 251)
Объединенные результаты	51 % ^* (n = 517)	63 % ^{*, #} (n = 519)	22 % (n = 519)
¹ Результаты среди пациентов, получающих 100 мг один раз в день (n = 10: пациенты с начальной концентрацией креатинина в сыворотке> 1,5 мг/дл и ≤ 2,0 мг/дл) или 300 мг Раз в день (n = 509), во время анализа были объединены. * P <0,001 по сравнению с аллопуринолом, ^# P <0,001 по сравнению с дозой 80 мг

Способность Febuxostate быстро уменьшать концентрацию мочевой кислоты в сыворотке, была быстрой и долгой. Снижение концентрации мочевой кислоты в сыворотке

<6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) было отмечено во второй неделе исследования и продолжалось во время лечения.

Подтверждает: подтверждает исследование, которое было рандомизировано, контролируемое на фазе 3 26 недель, которое было выполнено для оценки безопасности и эффективности фебуксостата в дозах 40 мг и 80 мг по сравнению с аллопуринолом в дозах 300 мг и 200 мг для пациентов. В общей сложности 2269 пациентов были рандомизированы: Febuxostat 40 мг один раз в день (n = 757), февраль 80 мг один раз в день (n = 756) и аллопуринол 300/200 мг один раз в день (n = 756). По крайней мере, 65 % пациентов имели нарушение почечной функции от умеренной до умеренной степени (с клиренсом креатинина 30-89 мл/мин). Профилактика атак подагры была обязательной в течение 26 недель.

Доля пациентов с концентрацией в сыворотке <6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) в последнем посещении составила 45 % для февраля 40 мг, 67 % для февраля 80 мг и 42 % для аллопуринола 300/200 мг соответственно.

Первичная конечная точка в подгруппе пациентов с нарушением почечной функции

Исследование APEX оценила эффективность препарата с участием 40 пациентов с нарушением функции почек (т.е. с начальной концентрацией креатинина в сыворотке> 1,5 мг/дл и

≤ 2,0 мг/дл). Такие пациенты, рандомизированные в группу аллопуринола, были уменьшены до 100 мг один раз в день. Первичная конечная точка эффективности была достигнута в группах февраля у 44 % пациентов (80 мг один раз в день), 45 % (120 мг раз в день) и 60 % (240 мг один раз в день) по сравнению с 0 % в группах аллопуринола 100 мг один раз. день и плацебо.

Однако клинически значимые различия в снижении концентрации мочевой кислоты в сыворотке в процентах у здоровых добровольцев не были отмечены независимо от функционального состояния почек (58 % в группе с нормальной функцией почек и 55 % в группе с тяжелой почечной функцией) Анкет

Проспективный анализ, проведенный с участием функции почек и нарушения функции подтверждений, показал, что фебуксостат был гораздо более эффективным: уровень мочевой кислоты в сыворотке был снижен до уровня <6,0 мг /дл по сравнению с использованием аллопуринола 300 мг / / 200 мг у пациентов с подагрой и нарушением почечной функции от легкой до умеренной (65 % субъектов).

Первичная конечная точка в подгруппе пациентов с концентрацией мочевой кислоты в сыворотке ≥ 10 мг/дл

Первоначальная концентрация в сыворотке мочевой кислоты ≥ 10 мг/дл была отмечена примерно у 40 % пациентов (комбинированные исследования Apex и FAC). Среди этих пациентов первичная конечная точка эффективности (концентрация мочевой кислоты в сыворотке <6,0 мг/дл в последнем

3 посещения) были достигнуты в подгруппах Febuxstat у 41 % пациентов (80 мг один раз в день), у 48 % пациентов (120 мг один раз в день) и у 66 % пациентов (240 мг один раз в день) по сравнению с 9 % В группе аллопуринола 300 мг/100 мг один раз в день и 0 % в группе плацебо.

Согласно исследованию подтверждений, доля пациентов, которые достигли первичной конечной точки эффективности (концентрация сыворотки на мочевой кислоте <6,0 мг/дл при последнем посещении) у группы пациентов с начальной концентрацией сыворотки мочевой кислоты ≥ 10 мг. /DL, который получал 40 мг февраля один раз в день, соответственно 27 % (66/249), февраль 80 мг один раз в день 49 % (125/254) и аллопуринол 300 мг/200 мг один раз в день 31 % (72/ 230).

Клинические результаты: процент пациентов, нуждающихся в терапии атакой подагри

Исследование Apex: В течение 8-недельного профилактического периода пациенты из терапевтической группы Febuxstat 120 мг (36 %), которые нуждались в лечении приступов подагры по сравнению с пациентами, которые использовали февраль 80 мг (28 %), аллопуринол 300 мг ( 23 %) и 28 %) (20 %). Частота атак была выше после профилактического периода и в конечном итоге уменьшилась. От 46 % до 55 % пациентов, атаки подагры лечились с 8 недель и с 28 недель. Атаки подагры, возникшие в течение последних 4 недель испытаний

(24–28 недель) наблюдались у 15 % пациентов (февраль 80, 120 мг), у 14 % пациентов (аллопуринол 300 мг) и 20 % пациентов (плацебо).

Исследование фактов: В течение 8-недельного профилактического периода пациентам из терапевтической группы Febuxstat 120 мг (36 %), которые требовали лечения приступов подагры, сравнивали с пациентами обеих терапевтических групп, где Febuxostat использовался 80 мг (21 мг (21 мг (21. %) и аллопуринола 300 мг (21 %)). После 8-недельного профилактического периода частота атак увеличилась и в конечном итоге уменьшилась (64 % и 70 % пациентов, получающих лечение при атаках подагры с 8-52 недель). Атаки подагры в течение последних 4 недель тестов (49-52 недель) наблюдались у 6-8 % пациентов (FEBUXOSTAT 80 мг, 120 мг) и у 11 % пациентов (аллопуринол 300 мг).

Доля пациентов, нуждающихся в обострении подагры (исследование Apex and FAC), была ниже в группах, где средняя концентрация в сыворотке в сыворотке была снижена до <6,0 мг/дл, <5,0 мг/дл или <4, 0 мг/дл. для групп, в которых средний уровень мочевой кислоты составлял ≥ 6,0 мг/дл за последние 32 недели лечения (с

20-24 недели в течение 49-52 недель).

Во время подтверждений, доля пациентов, которые нуждались в лечении подагры (1 день каждые 6 месяцев), составляла 31 % и 25 % в группах, которые получали 80 мг и аллопуринол, соответственно, Febuxostat. Различия в соотношении пациентов, которые нуждались в лечении приступов подагры между группами, которые использовали Febuxostat 80 мг и 40 мг, не были отмечены.

Долгосрочные расширенные открытые исследования

Excel Research (C02-021): исследование Excel было трехлетним, открытым, многоцентровым, рандомизированным, продвинутым, контролируемым аллопуринолом исследованиями фазы, которые были выполнены для оценки безопасности с участием пациентов, которые прошли базовые исследования 3 (Apex или лицо). В общей сложности 1086 пациентов были включены в исследование: февраль 80 мг один раз в день (n = 649), февраль 120 мг один раз в день (n = 292) и аллопуринол 300/100 мг один раз в день (n = 145). Приблизительно 69 % пациентов не требовались для достижения окончательного стабильного лечения. Пациенты, чья концентрация мочевой кислоты в сыворотке в сыворотке, в которой в три раза при последовательном измерении было> 6,0 мг/дл, были исключены из исследования.

Уровни мочевой кислоты в сыворотке крови со временем не изменились (например, 91 % и 93 % пациентов, которые первоначально использовали фебуксостат в дозах 80 мг и 120 мг, концентрация сыворотки мочевой кислоты составляла <6,0 мг/дл 36-грибы МЕСЯЦЫ).

Согласно трех годам мониторинга менее чем у 4 % пациентов, которые нуждались в лечении атак, наблюдалось снижение частоты приступов подагры на 16-24 месяцах и 30-36 месяцев (то есть более 96 % пациентов, есть Нет необходимости лечить атаки).

У 46 % и 38 % пациентов, которые получали окончательное стабильное лечение с Febuxstate, соответственно в дозе 80 или 120 мг один раз в день, наблюдалось полное исчезновение первичных пальпированных тофусов с начала до последнего посещения.

Исследование фокуса (TMX-01-005) было пятилетним, открытым, многоцентровым исследованием обеспечения безопасности фазы, которое проводилось с участием пациентов, которые завершили 4-недельное потребление Febuxostat с двойной слепой дозой в TMX -00- 004. Исследование включало 116 пациентов, которые первоначально получали февраль 80 мг один раз в день. Для 62 % пациентов для поддержания концентрации мочевой кислоты в сыворотке менее 6,0 мг/дл коррекция дозы не требовалась, а 38 % пациентов нуждались в корректировке дозы для достижения конечной стабильной концентрации.

Доля пациентов с концентрацией мочевой кислоты в сыворотке менее 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) во время последнего посещения составила более 80 % (81-100 %) для каждой из групп в дозе Febuxstat составила более 80 % (81-100 %). Анкет

На фазе 3 клинических испытаний у пациентов, получавших фебуксостат, наблюдались незначительные изменения в индикаторах печени (5,0 %). Частота изменений была аналогична этому при использовании аллопуринола (4,2 %) (см. Раздел «Функции приложения»). Долголепые открытые исследования у пациентов, получавших Febuxostat (5,5 %) или аллопуринол (5,8 %) в течение длительного времени, были увеличены на TSH (> 5,5 мкм/мл) (см. Раздел «Функции применения»).

Пост -регистрация длинных исследований

Исследование Cares представляло собой многоцентровое рандомизированное вдвойне слепое исследование процедуры отсутствия коронарной или церебральной реваскуляризации, инсульта, госпитализации при переходной ишемической атаке, периферических сосудах или диабета с признаками микроангиопатии или макроангиопатии. Чтобы достичь уровней SUA менее 6 мг/дл, доза февраля была титрована от 40 мг до 80 мг (независимо от функции почек), а доза аллопуринола была титрована на 100 мг от 300 до 600 мг для пациентов с нормальной Функция почки и легкая почек проваливаются от 200 до 400 мг для пациентов с умеренной почечной недостаточностью.

Первичной конечной точкой в исследовании Cares было время первого появления булавой (важные боковые сердечно-сосудистые явления), компонент неслетального инфаркта миокарда, неслетающего инсульта, смерти от сердечно-сосудистых патологий и нестабильной стенокардии с чрезвычайными коронарными равами.

Окончательные показатели (первичные и вторичные) были проанализированы в соответствии с анализом таргетинга лечения (ITT), включая все объекты, которые были рандомизированы и получали по крайней мере одну дозу препарата во время двойного слепого исследования.

В общей сложности 56,6 % пациентов претерпели лечение испытаний преждевременно, и 45 % пациентов не завершили все посещения исследования.

В общей сложности 6190 пациентов контролировались в течение 32 месяцев, средняя продолжительность воздействия составляла 728 дней для пациентов из группы Febuxstat (n = 3098) и 719 дней для пациентов аллопуринола (n = 3092).

Первичная конечная точка MACE наблюдалась с аналогичными показателями в группах лечения FEBUXSTAT и аллопуринола (10,8 % против 10,4 % пациентов соответственно; соотношение риска [HR] 1,03; двусторонний RE -95 % доверительный интервал [CI] 0,89–1, 21).

В анализе отдельных компонентов MACE частота сердечно-сосудистых патологий была выше в группе февраля, чем аллопуринол (4,3 % против 3,2 % пациентов; HR 1,34; 95 % ДИ 1,03-1,73). Частота других событий MACE была одинаковой в группах февраля и аллопуринола, т.е. нелетальный инфаркт миокарда (3,6 % против 3,8 % 3 % против 2,3 % пациентов; частота сердечных сокращений 1,01; 95 % ДИ 0,73–1,41) и срочный Реваскуляризация из -за нестабильной стенокардии (1,6 % против 1,8 % пациентов; ДИ 0,59–1,26).

Частота смертности по всем причинам была также выше в группе FebuxStat, чем аллопуринол (7,8 % против 6,4 % пациентов; частота сердечных сокращений 1,22; 95 % ДИ 1,01-1,47), что в основном обусловлено более высокой смертностью от сердечно-сосудистых патологий в в в патологиях в в патологиях в в патологиях в в Эта группа (см. Раздел «Особенности приложения»).

Темпы принятой госпитализации по поводу сердечной недостаточности, госпитализации по аритмии, которая не связана с ишемией, венозными тромбоэмболическими событиями и госпитализацией для переходных ишемических атак, были сопоставимы с Febuxstat и аллопуринолом.

Синдром лизиса опухоли (SLP)

Ефективність та безпека застосування фебуксостату для профілактики і лікування при СЛП оцінювали в дослідженні FLORENCE (FLO-01). Фебуксостат продемонстрував найкращу і більш швидку дію відносно зниження рівня уратів порівняно з алопуринолом.

FLORENCE являло собою рандомізоване (1:1), подвійне сліпе, опорне дослідження фази III, проведене для порівняння фебуксостату в дозуванні 120 мг один раз на добу і алопуринолу в дозуванні 200–600 мг на добу (середня добова доза алопуринолу ± стандартне відхилення: 349,7 ± 112,90 мг) в умовах контролю концентрації сечової кислоти в сироватці крові. Вибрані пацієнти повинні були бути кандидатами для лікування алопуринолом або не мати доступу до расбурикази. Первинні кінцеві точки являли собою площу під кривою концентрації сечової кислоти в сироватці крові (AUC sUA _1-8 ) і зміну рівня креатиніну в сироватці крові (sC), з першого по восьмий день кожна.

До дослідження було включено 346 пацієнтів із гематологічними злоякісними новоутвореннями, які отримували хіміотерапію і мали середній/високий ступінь ризику розвитку СЛП. Середнє значення AUC sUA _1-8 (мг × ч/дл) було значно нижчим при прийомі фебуксостату (514,0 ± 225,71 порівняно з 708,0 ± 234,42; середнє найменших квадратів для різниці: -196,794 [95 % довірчого інтервалу: -238,600; -154,988]; p < .0001). Крім того, середній сироватковий рівень сечової кислоти був значно нижчий при застосуванні фебуксостату, починаючи з перших 24 годин лікування і в будь-який наступний момент часу. Статистично значущих відмінностей за середнім вмістом сироваткового креатиніну (%) між фебуксостатом і алопуринолом не було (-0,83 ± 26,98 порівняно з -4,92 ± 16,70 відповідно; середнє найменших квадратів для різниці: 4,0970 [95 % довірчого інтервалу: -0,6467; 8,8406]; p=0,0903). З урахуванням вторинних кінцевих точок, статистично значущих відмінностей за частотою розвитку лабораторно підтвердженого СЛП не було (8,1 % і 9,2 % для фебуксостату і алопуринолу відповідно; відносний ризик: 0,875 [95 % довірчого інтервалу: 0,4408; 1,7369]; p=0,8488) і клініки синдрому розпаду пухлини не було (1,7 % і 1,2 % для фебуксостату і алопуринолу відповідно; відносний ризик: 0,994 [95 % довірчого інтервалу: 0,9691; 1,0199]; p=1,0000). Частота всіх ознак і симптомів, що виникли під час лікування, а також побічних реакцій, становила 67,6 % порівняно з 64,7 % і 6,4 % порівняно з 6,4 % для фебуксостату і алопуринолу відповідно. У дослідженні FLORENCE фебуксостат продемонстрував найкращу і більш швидку дію щодо зниження рівня сечової кислоти в сироватці крові порівняно з алопуринолом. Дані щодо порівняння фебуксостату і расбурикази на даний час відсутні. Ефективність та безпека фебуксостату не були встановлені для пацієнтів з гострим тяжким СЛП, наприклад пацієнтів, у яких інші види терапії для зниження уратів не діють.

Фармакокінетика.

У здорових добровольців максимальна концентрація у плазмі крові (С _max ) та площа під кривою (AUC) збільшувалися пропорційно дозі після одноразового та багаторазового застосування фебуксостату у дозах від 10 мг до 120 мг. При дозах від 120 мг до 300 мг збільшення AUC було більшим, ніж пропорційно дозі. При застосуванні доз 10–240 мг кожні 24 години накопичення фебуксостату не відмічалося. Передбачуваний середній термінальний період напіввиведення (t _1/2 ) фебуксостату становив приблизно 5–8 годин. Був проведений популяційний аналіз фармакокінетики/фармакодинаміки за даними, отриманими з участю пацієнтів з гіперурикемією і подагрою, які застосовували фебуксостат в дозах 40–240 мг 1 раз на добу. В цілому отримані значення фармакокінетичних параметрів відповідають таким у здорових добровольців, які, отже, є хорошою моделлю для оцінки фармакокінетики/ фармакодинаміки препарату у пацієнтів з подагрою.

Всмоктування

Фебуксостат швидко (t _max (час досягнення максимальної концентрації) 1,0–1,5 години) і добре (принаймні 84 %) всмоктується. При одноразовому та багаторазовому застосуванні фебуксостату перорально у дозах 80 мг або 120 мг 1 раз на добу С _max відповідно становить 2,8–3,2 мкг/мл та 5,0–5,3 мкг/мл. Абсолютну біодоступність таблеток фебуксостату не аналізували. При багаторазовому застосуванні у дозі 80 мг 1 раз на добу або при одноразовому застосуванні у дозі 120 мг у поєднанні з жирною їжею С _max зменшувалася на 49 % та 38 %, а AUC – на 18 % та 16 % відповідно. Однак це не супроводжувалося клінічно значущими змінами ступеня зменшення рівня сечової кислоти у сироватці крові (при багаторазовому застосуванні у дозі 80 мг). Таким чином лікарський засіб можна застосовувати незалежно від вживання їжі.

Розподіл

Передбачуваний об'єм розподілу у рівноважному стані (V _ss /F) для фебуксостату змінюється від 29 до 75 л після перорального застосування у дозі 10–300 мг. Ступінь зв'язування фебуксостату з білками плазми крові (головним чином з альбуміном) становить 99,2 % і не змінюється при підвищенні дози з 80 мг до 120 мг. Для активних метаболітів фебуксостату ступінь зв'язування з білками плазми крові коливається від 82 до 91 %.

Метаболізм

Фебуксостат активно метаболізується шляхом кон'югації з участю уридиндифосфат-глюкуронілтрансферази (УДФ-глюкуроніл-трансферази) та окиснення з участю ферментів системи цитохрому Р 450 (CYP). Усього ідентифіковано 4 фармакологічно активних гідроксильних метаболіти фебуксостату; 3 з них були виявлені у плазмі людини. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини засвідчили, що ці окиснені метаболіти утворюються переважно під дією CYP1А1, CYP1А2, CYP2С8 або CYP2С9, тоді як фебуксостату глюкуронід утворюється головним чином під дією УДФ-глюкуроніл-трансферази 1А1, 1А8 та 1А9.

Виведення

Фебуксостат виводиться з організму через печінку та нирками. Після перорального застосування ¹⁴ С-фебуксостату у дозі 80 мг приблизно 49 % виводилося із сечею у вигляді незміненого фебуксостату (3 %), ацилглюкуроніду діючої речовини (30 %), відомих окиснених метаболітів та їх кон'югатів (13 %) та інших невідомих метаболітів (3 %). Крім ниркової екскреції, приблизно 45 % дози виводилося з калом у вигляді незміненого фебуксостату (12 %), ацилглюкуроніду діючої речовини (1 %), відомих окиснених метаболітів та їх кон'югатів (25 %) та інших невідомих метаболітів (7 %).

Особливі групи пацієнтів

Ниркова недостатність. При багаторазовому застосуванні фебуксостату у дозі 80 мг не було відзначено змін С _max фебуксостату у пацієнтів з легкою, помірною або тяжкою нирковою недостатністю порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Середня загальна AUC фебуксостату збільшувалася приблизно у 1,8 раза: від 7,5 мкг × година/мл у пацієнтів із нормальною функцією нирок до 13,2 мкг × година/мл у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю. C _max та AUC активних метаболітів підвищувалися у 2 і 4 рази відповідно. Проте пацієнтам із нирковою недостатністю легкого або помірного ступеня корекція дози лікарського засобу не потрібна.

Печінкова недостатність. При багаторазовому застосуванні фебуксостату у дозі 80 мг не було відзначено суттєвих змін С _max та AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів з легкою (клас А за шкалою Чайлда-П'ю) та помірною (клас В за шкалою Чайлда-П'ю) печінковою недостатністю порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Дослідження лікарського засобу у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлда-П'ю) не проводили.

Вік. При багаторазовому пероральному застосуванні фебуксостату не було відзначено суттєвих змін AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів літнього віку порівняно з молодими здоровими добровольцями.

Стать. При багаторазовому пероральному застосуванні фебуксостату С _max та AUC фебуксостату у жінок були на 24 % та 12 % вищими відповідно, ніж у чоловіків. Однак С _max та AUC, скориговані за масою тіла, були схожі для обох груп, тому зміна дози фебуксостату залежно від статі не потрібна.

Клінічні характеристики.

Показання.

Для дозування 80 мг та 120 мг

Лікування хронічної гіперурикемії при захворюваннях, що супроводжуються відкладанням кристалів уратів, у тому числі при наявності тофусів та/або подагричного артриту в даний час чи в анамнезі.

Для дозування 120 мг

Лікування та профілактика гіперурикемії у дорослих пацієнтів, які піддаються хіміотерапії з приводу гематологічних злоякісних новоутворень з помірним або високим ризиком синдрому лізису пухлини (СЛП).

Лікарський засіб показаний дорослим пацієнтам.

Протипоказання.

Гіперчутливість до активної речовини або до будь-якої іншої допоміжної речовини лікарського засобу.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Меркаптопурин/азатіоприн

Відповідно до механізму своєї дії фебуксостат пригнічує ксантиноксидазу, тому супутнє застосування не рекомендується. Пригнічення ксантиноксидази може призводити до підвищення концентрації обох препаратів у плазмі крові, що може спричинити токсичну реакцію. Дослідження взаємодії фебуксостату з препаратами (крім теофіліну), що метаболізуються ксантиноксидазою, не проводилися з участю людей.

Моделюючий та імітаційний аналіз даних досліджень вказує на те, що у разі одночасного введення фебуксостату дози меркаптопурин/азатіоприну слід зменшити до 20 % або менше від раніше призначеної дози (див. розділ «Особливості застосування»).

Дослідження взаємодії фебуксостату під час іншої цитотоксичної хіміотерапії не проводили. У процесі дослідження пацієнтам із СЛП з декількома режимами хіміотерапії призначали фебуксостат у дозі 120 мг, включаючи моноклональні антитіла. Однак під час цього дослідження взаємодії лікарський препарат-лікарський препарат та лікарський препарат-захворювання не досліджували. Тому можливість взаємодії з будь-якими цитотоксичними препаратами, що сумісно призначають, виключати не можна.

Розиглітазон/субстрати CYP2C8

Фебуксостат є слабким інгібітором CYP2C8 in vitro . У процесі досліджень у здорових добровольців паралельне застосування 120 мг фебуксостату 1 раз на добу та одноразової перорально прийнятої дози розиглітазону 4 мг не впливало на фармакокінетику розиглітазону і його метаболіту N-дезметилрозиглітазону, що демонструє, що фебуксостат не пригнічує фермент CYP2C8 in vivo . Таким чином, одночасне введення фебуксостату і розиглітазону або інших субстратів CYP2C8 не вимагає корекції дози для цих препаратів.

Теофілін

Проведено дослідження взаємодії фебуксостату з участю здорових добровольців для оцінки впливу пригнічення ксантиноксидази на збільшення рівня теофіліну в циркулюючій крові, що спостерігалося з іншими інгібіторами ксантиноксидази. Результати дослідження показали, що при одночасному застосуванні фебуксостату у дозі 80 мг та теофіліну у дозі 400 мг не було жодних фармакокінетичних взаємодій або впливу на безпеку теофіліну. Таким чином, фебуксостат у дозі 80 мг можна застосовувати одночасно із теофіліном без особливих застережень. Даних щодо дози фебуксостату 120 мг немає.

Напроксен та інші інгібітори глюкуронізації

Метаболізм фебуксостату залежить від активності ферменту УДФ-глюкуронілтрансферази. Лікарські засоби, що пригнічують процес глюкуронізації, наприклад НПЗЗ та пробенецид, теоретично можуть впливати на виведення фебуксостату. У здорових добровольців при одночасному застосуванні фебуксостату та напроксену по 250 мг 2 рази на добу спостерігалося посилення дії фебуксостату (C _max (максимальна концентрація) становить 28 %, AUC (площа під кривою) – 41 %, t _1/2 (період напіввиведення) – 26 %). У процесі досліджень застосування напроксену та інших НПЗЗ/інгібіторів ЦОГ-2 не супроводжувалося клінічно значущим збільшенням побічних реакцій.

Фебуксостат можна одночасно застосовувати з напроксеном без зміни їх дози.

Індуктори глюкуронізації

Потужні індуктори ферменту УДФ-глюкуронілтрансферази можуть посилювати метаболізм та зменшувати ефективність фебуксостату. У пацієнтів, які застосовують потужні індуктори глюкуронізації, рекомендується контролювати рівень сечової кислоти у плазмі крові через 1–2 тижні одночасної терапії. При відміні індуктора глюкуронізації можливе підвищення рівня фебуксостату у плазмі крові.

Колхіцин/індометацин/гідрохлоротіазид/варфарин

Фебуксостат можна одночасно застосовувати з колхіцином або індометацином без зміни дози препаратів.

Також не потрібно змінювати дозу фебуксостату при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом.

Одночасне застосування фебуксостату з варфарином не вимагає зміни дози останнього. Застосування фебуксостату (80 мг або 120 мг 1 раз на добу) із варфарином не впливає на фармакокінетику останнього. Одночасне застосування з фебуксостатом також не впливає на міжнародне нормалізоване відношення (МНВ) та активність фактора VІІ.

Дезипрамін/субстрати CYP2D6

За даними, отриманими in vitro, фебуксостат є слабким інгібітором CYP2D6. У процесі досліджень з участю здорових добровольців, які отримували 120 мг фебуксостату 1 раз на добу, спостерігалося збільшення AUC дезипраміну (субстрат CYP2D6) на 22 %, що свідчить про слабку пригнічувальну дію фебуксостату на фермент CYP2D6 in vivo .

Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату та субстратів CYP2D6 немає необхідності змінювати їх дози.

Антацидні засоби

При одночасному застосуванні з антацидами, що містять магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, відзначається затримка всмоктування фебуксостату (приблизно на 1 годину) та зменшення С _max на 32 %, однак AUC фебуксостату суттєво не змінюється, тому фебуксостат можна застосовувати з антацидними засобами.

Особливості застосування.

Серцево-судинні захворювання

Лікування хронічної гіперурикемії

Пацієнтам із попередньо наявними основними серцево-судинними захворюваннями (наприклад інфарктом міокарда, інсультом або нестабільною стенокардією) слід уникати лікування фебуксостатом, крім випадків, коли немає інших належних варіантів терапії.

У дослідженнях APEX та FACT у загальній групі фебуксостату порівняно з групою алопуринолу повідомляли про збільшення кількості порушень з боку серцево-судинної системи (Anti-Platelet Trialists' Collaboration (APTC)) (визначення кінцевих точок у групі сумісного аналізу антитромбоцитарної терапії (APTC), у т. ч. з летальним наслідком у зв'язку з серцево-судинним захворюванням, інфаркту міокарда без летального наслідку, інсульту без летального наслідку) (1,3 порівняно із 0,3 випадків на 100 пацієнто-років), на відміну від дослідження CONFIRMS. Частота порушень з боку серцево-судинної системи (APTC), про які повідомляли у комбінованих дослідженнях фази 3 (дослідження APEX, FACT та CONFIRMS) становила 0,7 порівняно з 0,6 випадків на 100 пацієнто-років. У рамках довгострокових широкомасштабних досліджень частота серцево-судинних порушень становила 1,2 та 0,6 випадку на 100 пацієнто-років для фебуксостату та алопуринолу відповідно. Відмінності не були статистично достовірні, причинно-наслідковий зв'язок між вказаними порушеннями та застосуванням фебуксостату був відсутній. Факторами ідентифікованого ризику у таких пацієнтів були виявлені захворювання, що виникли в результаті атеросклерозу та/або інфаркту міокарда або застійної серцевої недостатності в анамнезі.

У післяреєстраційному дослідженні CARES (частота явищ MACE була схожа у групах фебуксостату та алопуринолу (HR 1,03; 95 % ДІ 0,89–1,21), але спостерігався вищий рівень частоти летальних наслідків від серцево-судинних захворювань (4,3 % проти 3,2 % пацієнтів; ЧСС 1,34; 95 % ДІ 1,03–1,73).

Профілактика і лікування гіперурикемії у пацієнтів із ризиком розвитку СЛП

Пацієнти, які піддаються хіміотерапії з приводу гематологічних злоякісних новоутворень з помірним або високим ризиком СЛП та застосовують фебуксостат, при наявності клінічних показань знаходяться під наглядом кардіолога.

Алергія/гіперчутливість на лікарські засоби

У межах постмаркетингового нагляду були рідкісні повідомлення про серйозні алергічні реакції/реакції гіперчутливості, у тому числі загрозливого для життя синдрому Стівенса–Джонсона, токсичного епідермального некролізу та гострих анафілактичних реакцій/шоку. У більшості випадків такі реакції спостерігалися протягом першого місяця застосування фебуксостату. У кількох, але не у всіх пацієнтів спостерігалися порушення ниркової функції та/або гіперчутливість до алопуринолу в анамнезі. Тяжкі реакції гіперчутливості, у тому числі реакції, що супроводжуються еозинофілією і системними симптомами (DRESS-синдром), у деяких випадках були пов'язані з гарячкою, гематологічною, нирковою або печінковою недостатністю.

Пацієнти повинні бути проінформовані про ознаки та симптоми гіперчутливості/алергії, а також за ними слід спостерігати щодо розвитку таких реакцій. При появі серйозних алергічних реакцій/реакцій гіперчутливості, синдрому Стівенса–Джонсона в тому числі, застосування фебуксостату треба негайно припинити, оскільки раннє припинення застосування покращує прогноз. Якщо у пацієнта розвинулася алергічна реакція/реакція гіперчутливості, у тому числі синдром Стівенса–Джонсона та гострі анафілактичні реакції/шок, то повторне призначення фебуксостату протипоказано.

Загострення (напад) подагри

Лікування фебуксостатом слід розпочинати тільки у період після загострення хвороби. Фебуксостат може спровокувати напад подагри на початку лікування за рахунок зміни рівня сечової кислоти у сироватці крові через вихід уратів із депо. На початку лікування фебуксостатом рекомендується призначити нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) або колхіцин на термін не менше 6 місяців для профілактики нападів подагри.

При розвитку нападу подагри на тлі застосування фебуксостату лікування слід продовжувати. Одночасно необхідно проводити відповідну індивідуальну терапію загострення подагри. При тривалому застосуванні фебуксостату частота та тяжкість нападів подагри зменшуються.

Відкладення ксантинів

У пацієнтів із прискореним утворенням уратів (наприклад, на тлі злоякісних новоутворень та їх лікування або при синдромі Леша–Ніхана) можливе суттєве збільшення абсолютної концентрації ксантинів у сечі, що у рідкісних випадках супроводжується їх відкладенням у сечовивідних шляхах. Цього не спостерігалося в опорному клінічному дослідженні фебуксостату при СЛП. Через обмеженість досвіду застосування фебуксостат не показаний пацієнтам при синдромі Леша–Ніхана.

Меркаптопурин/азатіоприн

Фебуксостат не рекомендується застосовувати пацієнтам, які одночасно отримують меркаптопурин/азатіоприн, оскільки інгібування ксантиноксидази фебуксостатом може спричинити підвищення концентрації меркаптопурину/азатіоприну у плазмі крові, що може призвести до сильної токсичності. Ніяких досліджень взаємодії у пацієнтів не проводили. Якщо комбінації не уникнути, рекомендується зменшити дозу меркаптопурину/азатіоприну. На основі моделювання та імітаційного аналізу даних досліджень при одночасному застосуванні фебуксостату дозу меркаптопурину/азатіоприну слід зменшити до 20 % або менше попередньо призначеної дози, щоб уникнути можливих гематологічних впливів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Пацієнтів слід ретельно контролювати, а дозу меркаптопурину/азатіоприну потрібно згодом коригувати на основі оцінки терапевтичної відповіді та настання можливих токсичних ефектів.

Пацієнти, які перенесли трансплантацію органів

Досвіду застосування фебуксостату цій категорії пацієнтів немає, тому застосування препарату не показано.

Теофілін

Одноразове одночасне застосування фебуксостату у дозі 80 мг та теофіліну у дозі 400 мг не показало жодних фармакокінетичних взаємодій. Фебуксостат у дозі 80 мг можна застосовувати одночасно із теофіліном без ризику підвищення концентрацій теофіліну у плазмі крові. Даних щодо дози фебуксостату 120 мг немає.

Захворювання печінки

У процесі клінічних досліджень у 5,0 % пацієнтів, які отримували фебуксостат, спостерігалися незначні зміни печінкових показників, тому рекомендується перевіряти функціональні печінкові показники до призначення фебуксостату та під час лікування при наявності показань.

Захворювання щитовидної залози

У 5,5 % пацієнтів, які отримували фебуксостат протягом тривалого часу, спостерігалося підвищення показника ТТГ (> 5,5 мкМО/мл) під час досліджень. Тому лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушенням функції щитовидної залози.

Лактоза

Лікарський засіб містить лактозу, тому пацієнтам з такими рідкими спадковими хворобами як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушення мальабсорбції глюкози-галактози не слід застосовувати даний лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Обмежений досвід застосування фебуксостату у період вагітності свідчить про відсутність несприятливого впливу на перебіг вагітності та здоров'я плода/новонародженого. У процесі досліджень на тваринах не було помічено його прямого або непрямого побічного впливу на перебіг вагітності, розвиток ембріона/плода та перебіг пологів. Потенційний ризик для людини невідомий. Фебуксостат не слід застосовувати у період вагітності.

Період годування груддю

Невідомо, чи проникає фебуксостат у грудне молоко людини. Дослідження на тваринах показали, що фебуксостат проникає у грудне молоко та має негативний вплив на розвиток новонароджених, яких годують цим молоком. Ризик потрапляння препарату в грудне молоко не може бути виключений. Фебуксостат не слід застосовувати у період годування груддю.

Фертильність

Дослідження фертильності на тваринах при застосуванні у дозі 48 мг/кг/добу не виявили залежності побічних реакцій від дози. Дія фебуксостату на репродуктивну функцію людини невідома.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Були повідомлення про розвиток сонливості, запаморочення, парестезій та порушення чіткості зору на тлі застосування фебуксостату. Тому пацієнтам, які застосовують фебуксостат, рекомендується бути обережним при керуванні автотранспортними засобами та роботі з іншими механізмами до того часу, поки вони не будуть впевнені у відсутності вищезазначених побічних реакцій.

Спосіб застосування та дози.

Дозування

Подагра .

Рекомендована доза становить 80 мг 1 раз на добу перорально, незалежно від прийому їжі. Якщо концентрація сечової кислоти в сироватці крові перевищує 6 мг/дл (357 мкмоль/л) після 2–4 тижнів лікування, слід розглянути підвищення дози фебуксостату до 120 мг 1 раз на добу. Ефект лікарського засобу виявляється досить швидко, що робить можливим повторне визначення концентрації сечової кислоти через 2 тижні. Метою лікування є зменшення концентрації сечової кислоти у сироватці крові та підтримка її на рівні менше 6 мг/дл (357 мкмоль/л).

Тривалість профілактики нападів подагри рекомендована не менше 6 місяців.

Синдром лізису пухлини (СЛП).

Рекомендована доза становить 120 мг 1 раз на добу перорально, незалежно від прийому їжі.

Застосування лікарського засобу Подафеб слід розпочинати за два дні до початку цитотоксичної терапії і продовжувати щонайменше 7 діб; однак тривалість терапії можна подовжити до 9 діб відповідно до тривалості хіміотерапії та клінічної оцінки.

Пацієнти літнього віку.

Для цієї категорії пацієнтів корекція дози не потрібна.

Ниркова недостатність.

У пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) ефективність та безпеку лікарського засобу вивчено недостатньо. Пацієнтам із порушенням функції нирок легкого або помірного ступеня корекція дози не потрібна.

Печінкова недостатність.

Дослідження ефективності та безпеки фебуксостату у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлда–П'ю) не проводили.

- Подагра. При порушенні функції печінки легкого ступеня рекомендована доза становить 80 мг. Досвід застосування лікарського засобу при порушенні функції печінки помірного ступеня обмежений.

- Синдром лізису пухлини (СЛП). З опорного дослідження були виключені тільки суб'єкти із печінковою недостатністю тяжкого ступеня. Для пацієнтів, які були включені в дослідження, корекція дози у зв'язку зі станом функцій печінки не потрібна.

Спосіб застосування

Застосовувати перорально, незалежно від прийому їжі.

Діти.

Безпека та ефективність застосування фебуксостату дітям віком до 18 років не встановлені. Дані щодо застосування відсутні.

Передозування.

У разі передозування показана симптоматична та підтримуюча терапія.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними реакціями у ході клінічних досліджень та у процесі постмаркетингового нагляду у пацієнтів з подагрою були загострення (напади) подагри, порушення функції печінки, діарея, нудота, головний біль, висипання та набряки. Ці побічні реакції мали у більшості випадків легкий або середній ступінь тяжкості. Під час постмаркетингового нагляду були повідомлення про рідкісні випадки серйозних реакцій гіперчутливості на фебуксостат, деякі з них супроводжувалися системними реакціями, та про рідкісні явища раптової серцевої смерті.

Нижче зазначені побічні реакції, які виникають при застосуванні фебуксостату та класифіковані таким чином: часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100) та рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000). Частота розвитку ґрунтується на дослідженнях та постмаркетинговому досвіді щодо пацієнтів із подагрою.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко – панцитопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз*;

з боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції*, гіперчутливість до препарату*;

з боку ендокринної системи: нечасто – підвищення рівня тиреостимулюючого гормону крові;

з боку органів зору: рідко – затуманення зору;

з боку харчування та обміну речовин: часто*** – загострення (напади) подагри; нечасто – цукровий діабет, гіперліпідемія, зниження апетиту, збільшення маси тіла, рідко – зниження маси тіла, підвищення апетиту, анорексія;

з боку психіки: нечасто – зниження лібідо, безсоння; рідко – нервозність;

з боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто – запаморочення, парестезії, геміпарез, сонливість, зміна смакового сприйняття, гіпестезія, послаблення нюху;

з боку орган ів слуху та лабіринту: рідко – шум у вухах;

з боку серця: нечасто – фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, відхилення від норми на ЕКГ, блокада лівої ніжки пучка Гіса (див. розділ «Синдром лізису пухлини»), синусова тахікардія (див. розділ «Синдром лізису пухлини»); рідко – раптова серцева смерть*.

з боку судинної системи: нечасто – артеріальна гіпертензія, припливи, припливи з відчуттям жару, кровотечі (див. розділ «Синдром лізису пухлини»);

з боку дихальної системи: нечасто – задишка, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель;

з боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея**, нудота; нечасто – біль у животі, здуття живота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, блювання, сухість у роті, диспепсія, запор, часті випорожнення, метеоризм, дискомфорт у шлунку або кишечнику; рідко – панкреатит, виразки в ділянці рота;

з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – порушення функції печінки**; нечасто – жовчокам'яна хвороба; рідко – гепатит, жовтяниця*, печінкова недостатність*;

з боку шкіри та підшкірно-жирової тканини: часто – висипання (у тому числі висипання з більш низькою частотою виникнення); нечасто – дерматит, кропив'янка, свербіж, зміна забарвлення шкіри, пошкодження шкіри, петехії, п'ятнисті висипання, макулопапульозні висипання, папульозні висипання; рідко – токсичний епідермальний некроліз*, синдром Стівенса–Джонсона*, ангіонабряк*, реакції на препарат, що супроводжуються еозинофілією та системними симптомами*, генералізовані висипання (серйозні)*, еритема, ексфоліативні висипання, фолікулярні висипання, везикульозні висипання, пустульозні висипання, сверблячі висипання*, еритематозні висипання, кореподібні висипання, алопеція, підвищена пітливість;

з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини : нечасто – біль у суглобах, артрит, біль у м'язах, скелетно-м'язовий біль, слабкість у м'язах, судоми м'язів, скутість м'язів, бурсит; рідко – рабдоміоліз*, скутість суглобів, скелетно-м'язова скутість;

з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – ниркова недостатність, сечокам'яна хвороба, гематурія, полакіурія, протеїнурія; рідко – тубулоінтерстиціальний нефрит*, наполегливі позиви до сечовипускання;

з боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто – еректильна дисфункція;

з боку організму загалом: часто – набряки; нечасто – підвищена втомлюваність, біль у грудях, відчуття дискомфорту у грудях; рідко – спрага;

лабораторні показники: нечасто – підвищення рівня амілази у крові, зменшення кількості тромбоцитів, зменшення кількості лейкоцитів у крові, зменшення кількості лімфоцитів у крові, підвищення рівня креатину у крові, підвищення рівня креатиніну у крові, зниження рівня гемоглобіну крові, підвищення рівня сечовини в крові, підвищення рівня тригліцеридів у крові, підвищення рівня холестерину в крові, зниження гематокриту, підвищення рівня лактатдегідрогенази (ЛДГ) у крові, підвищення рівня калію у крові; рідко – підвищення рівня глюкози у крові, подовження активованого часткового тромбопластинового часу, зниження кількості еритроцитів у крові, підвищення рівня лужної фосфатази у крові, підвищення рівня креатинфосфокінази у крові*.

* Побічні реакції, що спостерігалися у межах постмаркетингового спостереження.

** Діарея та відхилення результатів функціональних проб печінки від норми, які вимагали терапії, що спостерігалися в дослідженнях, розвивалися частіше у пацієнтів, які отримували супутню терапію колхіцином.

*** Частота загострень (нападів) подагри, що спостерігалася у дослідженнях.

Опис окремих побічних реакцій.

У межах постмаркетингового нагляду були повідомлення про рідкісні випадки серйозних реакцій гіперчутливості на фебуксостат, у тому числі синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та анафілактичні реакції/шок. Синдром Стівенса–Джонсона та токсичний епідермальний некроліз характеризується прогресуючим шкірним висипанням з бульозним ураженням шкіри або слизових оболонок та подразненням слизової оболонки очей. Реакції гіперчутливості на фебуксостат можуть проявлятися такими симптомами: шкірними реакціями, що характеризуються інфільтрованими макуло-папульозними висипаннями, генералізованими або ексфоліативними висипаннями, а також ураженнями шкіри, набряком обличчя, гарячкою, гематологічними порушеннями, такими як тромбоцитопенія та еозинофілія, та ураженням окремих органів або кількох органів (печінка та нирки, у тому числі тубулоінтерстиціальний нефрит).

Загострення (напади) подагри зазвичай спостерігалися невдовзі після початку лікування та протягом перших місяців лікування. Частота нападів подагри знижувалася з часом. При застосуванні фебуксостату рекомендується профілактика гострих нападів подагри.

Синдром лізису пухлин (СЛП)

Резюме профілю безпеки.

Відомо, що у процесі досліджень, у якому порівнювали фебуксостат та алопуринол (346 пацієнтів, які піддаються хіміотерапії з приводу гематологічних злоякісних новоутворень з помірним або високим ризиком СЛП), тільки у 22 (6,4 %) пацієнтів спостерігалися побічні реакції, а саме у 11 (6,4 %) пацієнтів у кожній групі лікування. Більшість побічних реакцій були легкого або помірного ступеня.

У цілому в ході цих досліджень будь-яких додаткових підозр щодо безпеки застосування фебуксостату пацієнтам із подагрою не було, за винятком нижчезазначених трьох побічних реакцій.

Порушення з боку серцевої системи: нечасто – блокада лівої ніжки пучка Гіса, синусова тахікардія.

Порушення з боку судинної системи: нечасто – кровотечі.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після схвалення лікарського засобу дозвільними органами є важливою процедурою. Це дозволяє здійснювати постійний моніторинг співвідношення «користь/ризик» застосування цього лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про усі підозрювані побічні реакції через національні системи повідомлень.

Термін придатності . 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. АТ «КИЇВСЬКИЙ ВІТАМІННИЙ ЗАВОД».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

04073, Україна, м. Київ, вул. Копилівська, 38

ФЕБУКСОСТАТ

Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.

Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.

В аптеке бывают лекарства-аналоги.

Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.

Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.

Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.

Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.

Список отзывов пуст

Добавить отзыв

Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа