Личный кабинет
РАМАЗИД H табл. 5 мг + 12,5 мг блистер №30
rx
Код товара: 404523
Производитель: Xantis Pharma Limited (Кипр)
1 600,00 RUB
нет в наличии
Сообщить когда товар появиться в наличии
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
Для медицинского использования лекарственного средства
Ramazid Н.
Место хранения:
Активные вещества: Рамиприл, гидрохлоротиазид;
1 таблетка содержит 5 мг рамиприла и гидрохлортиазид 12,5 мг;
вспомогательные вещества: бикарбонат натрия, дигидрат сульфата кальция, крахмал из bethelatinized, стеарилфумарат натрия, пигмент PB24823 Красновато - коричневый: Barlatinized, оксид железа черный (Е172), оксид железа (Е172), оксид железа (Е172).
Лекарственная форма. Таблетки
Основные физико-химические свойства: плоские, капсулы таблетки без оболочки, розовые или почти розового цвета, с гвоздем на одной стороне , а на боковых стенках, маркировка «R2».
Фармакотерапевтическая группа.
Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензина трансформирующего фермента (АРР).
ATH код C09B A05.
Фармакологические свойства.
Механизм действия
Ramazid N обладает гипотензивным и мочегонным свойством. Рамиприл и гидрохлоротиазид используются отдельно или вместе для антигипертензивной терапии. Гипотензивные эффекты обоих соединений являются взаимодополняющими.
Эффекты снижения кровяного давления, которые имеют оба компоненты препарата в совместимом приложении, сильнее , чем каждый компонент в монотерапии. У пациентов , получавших рамиприл и тиазидные диуретики, уровни калия в сыворотке были изменены (смотри раздел «Особенности применения»).
Фармакодинамика.
Рамиприл. Применение рамиприла вызывает заметное снижение периферического сопротивления артерий.
Прием рамиприла у пациентов с артериальной гипертензией снижает артериальное давление в положении больного лежа и стоя без увеличения частоты сердечных сокращений.
У большинства пациентов, появление гипотензивного эффекта после того, как одна доза манифестов 1-2 часа после приема внутренне. Максимальный эффект одноразовой дозы, как правило , достигается 3-6 часов после введения. Антигипертензивный эффект одноразовой дозы обычно длится до 24 часов.
Внезапное удаление рамиприла не вызывает быстрое и чрезмерное обратное увеличение артериального давления.
Гидрохлоротиазид. Выход воды и солей начинается примерно через 2 часа после приема, достигает максимума через 3-6 ч и продолжается от 6 до 12 часов.
Для развития гипотензивного эффекта, несколько дней требуется, и для достижения оптимального терапевтического эффекта через 2-4 недели.
На основе имеющихся данных эпидемиологических исследований, наблюдается кумулятивное дозозависимое соотношение между гидрохлортиазидом и неметаллическим раком кожи. Одно исследование были включены пациенты с 71,533 случаев базально - клеточного рака (BKCs) и 8 629 случаев плоскоклеточного рака (PACCs), от 1 430 883 и 172 462 больных контрольной группы соответственно. Высокий уровень использования гидрохлортиазида (совокупно ≥50 000 мг) был связан с фактором риска корректируется (КР) 1,29 (95% доверительный интервал (ДИ): 1.23-1.35) для BKCs и 3,98 (95% Ди: 3,68 -4,31) - для РСС. Наблюдались четкая взаимосвязь между совокупной дозой и результатами как для BKC и РСС. Другое исследование показало возможную взаимосвязь между риском рака губ (ПАКК) и гидрохлоротиазид действия: 633 случаев рака губы (ПАУ) были обнаружены 63,067 контрольной популяции. Четкая связь с общей дозой для каждого пациента с поправкой K 2,1 (95% ди: 1,7-2,6), КР 3,9 (3,0-4,9) - для высокой общей дозы ( по крайней мере , 25 000 мг) и CR 7.7 (5.7-10.5) - для самой высокой общей дозы (по крайней мере 100 000 мг) (см раздел "Особенности применения").
Фармакокинетика.
Рамиприл
Поглощение. После приема внутрь, то ramipr быстро впитывается. Путем измерения радиоактивности , полученной в моче, поглощение рамиприла составляет по меньшей мере 56%. Прием рамиприл одновременно с пищей существенно не влияет на всасывание.
Распределение. В результате активации / метаболизации предшественника лекарственного средства, биологической доступности , принятой внутри рамиприла составляет примерно 20%.
Биодоступность ramiprilate после приема внутренне 2,5 мг и 5 мг рамиприла составляет приблизительно 45% по сравнению с его доступностью после внутривенного введения одних и тех же дозах.
Максимальные плазменная концентрация рамиприла достигается в течение 1 часа после перорального приема.
Максимальные концентрации в плазме ramipration достигаются через 2-4 часа после перорального приема кадра.
Соединение рамы и рамы белков составляет соответственно около 73% и около 56%.
Метаболизм. Рамиприл подвергаются интенсивному первичному метаболизму в печени, что приводит к образованию одного активного метаболита - ramiprilate (гидролиз, который происходит главным образом в печени). В дополнении к этому метаболизму в Ramiprate Ramipril glucurate и преобразуются в дикетопиперазину рамиприла (сложный эфир). Ramiprate также glucurate и преобразуется в дикетопиперазина ramiprilate (кислота).
При введении высоких доз рамы (10 мг), снижение функции печени задерживает метаболизацию рамиприла в рамках, вызывая повышенные уровни в плазме крови рамиприла.
Разведение. После перорального введения 10 мг меченого радиоактивного изотопа рамиприла составляет приблизительно 40% от общей радиоактивности из организма с картофельными массами и около 60% с мочой.
Полураспада рамиприла составляет приблизительно 1 час.
Приблизительно 80-90% метаболитов в моче и желчи являются метаболитами рамиприла и ramiprilate. Глюкуронид рамиприла и дикетопиперазин ramitrile составляет около 10-20% от общего количества метаболитов, в то время как nonmetabolized рамиприла составляет около 2%.
Концентрации в плазме ramiprilate снижения нескольких фаз. Полураспада в начальной фазе распределения и выход составляет примерно 3 -х часов. Согласно этой фазе, промежуточная фаза следующим образом ( период полураспада около 15 часов) и конечной фазу с очень низкой концентрацией в плазме ramiprilate и период полураспада, что составляет около 4-5 дней.
Несмотря на долгосрочной терминальной стадии, одна суточная доза рамиприла равно 2,5 мг и выше, обеспечивает равновесные концентрации в плазме в ramiprilate около 4 дней. Эффективный период полураспада составляет 13-17 часов в условиях многократных доз.
Удаление ramiprilate почек снижаются у пациентов с нарушением функции почек, почечный клиренс из ramiprilate пропорционален клиренсу креатинина. Это приводит к увеличению плазменной концентрации ramiprilates, которые уменьшают медленнее , чем у пациентов с нормальной функцией почек (смотри раздел «Особенности применения»).
Гидрохлоротиазид
Поглощение. Примерно 70% гидрохлортиазид всасывается при нанесении внутри; Биодоступность гидрохлоротиазида после приема составляет около 70%.
Распределение. Почти 40% гидрохлортиазид поступают белки плазмы.
Метаболизм. Гидрохлоротиазид подвергается незначительному метаболизма в печени; Активность , которая индуцирует или ингибирует изоферменты SYR450 не обнаружено.
Разведение. Гидрохлоротиазид происходит, в основном почками (более 95%) в неизменном состоянии. После перорального применения одной дозы 50-70% гидрохлортиазида выводится из организма в течение 24 часов.
Период полураспада составляет 5-6 часов. С почечной недостаточностью уменьшается, а период полураспада расширяется. Почечный клиренс гидрохлоротиазида тесно связано с клиренсом креатинина.
Специальные группы пациентов
Педиатрия
Там нет никаких данных.
Гериатрия
Кинетика рамиприла и Ramipilate у пациентов пожилого возраста похожа на кинетику у молодых пациентов.
Секс
Там нет никаких данных.
Раса
Средняя реакция на монотерапии ингибитором АПФ у черных пациентов с артериальной гипертензией ( как правило , у пациентов низкого ренина) слабее , чем не-черный пациентов.
Сердечно - сосудистая недостаточность
Клиренс гидрохлоротиазида может быть уменьшена у больных с застойной сердечной недостаточностью.
Женщины , которые кормят грудью
Гидрохлоротиазид проникает в грудное молоко в небольших количествах.
Рамиприл проникает в грудное молоко (смотри раздел «Особенности применения»).
Отказ печени
Существенные изменения в фармакокинетике гидрохлортиазида в цирроз печени не отмечено.
У пациентов с нарушением функции печени плазменных уровней рамиприли, увеличены в 3-6 раза, но максимальные концентрации кадров бумаги у таких пациентов не отличаются от максимальных концентраций , наблюдаемых у пациентов с нормальной функцией печени.
Метаболизм в печени не играет большую роль в удалении гидрохлоротиазид.
Гидрохлоротиазид не может быть введен с печеночной комой и precomatous состоянием. Следует использовать с осторожностью у пациентов с прогрессирующим заболеванием печени (смотри раздел «Особенности применения»).
Почечная недостаточность
Вывод рамиприл, ramibulates и его метаболитов почек снижаются у пациентов с нарушением функции почек, а почечный клиренс рамы ленты находится в пропорциональной зависимости от клиренса креатинина. Это приводит к увеличению концентрации в плазме кадра бумаги, которые уменьшают медленнее , чем у пациентов с нормальной функцией почек.
После многократных дозах 5 мг рамиприла у пациентов с клиренсом креатинина <40 мл / мин / 1,73m 3, максимальная концентрация в плазме крови и площадь под кривой «концентрация-время» рамиприла и ramipration увеличивается по сравнению с нормальным предметы.
Клиренс гидрохлортиазида с почечной недостаточностью снижается.
Гидрохлоротиазид должна быть достаточной концентрации в точке применения его действие в почечных канальцах , с тем чтобы обеспечить терапевтический эффект. Гидрохлоротиазид входит в место его действия почти исключительно во время секреции в трубчатой жидкости с использованием кислотного органического sedentarter. При умеренной степени почечной недостаточности , чтобы достичь достаточной концентрации лекарственного средства на месте его действия, более высокие дозы необходимы в связи с уменьшением канальцевой секреции при почечной недостаточности. Тем не менее, гидрохлортиазид является неэффективным , если клиренс креатинина снижается ниже 30-50 мл / мин.
Генетический полиморфизм
Там нет никаких данных.
Клинические характеристики.
Индикация.
Лечение гипертонической болезни у больных с рекомендациями комбинированной терапии с рамиприла и гидрохлортиазида.
Противопоказание.
Повышенная чувствительность к раме или другие ингибиторы АПФ, гидрохлортиазид, другие тиазидные диуретики, сульфаниламиды, или к любому из вспомогательных веществ, входящих в состав препарата.
Наличие в анамнезе ангионевротический отек (наследственный, идиопатический или ранее переданного на фоне ингибиторов или антагонистов рецепторов ангиотензина II ACE). Артериальная гипотония или гемодинамически нестабильные состояния.
Применение методов экстракорпоральной терапии, в результате контакта крови с отрицательно заряженными поверхностями (см раздел «Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействий»).
Значительный двусторонний стеноз почечных артерий или односторонний стеноз почечной артерии в присутствии одной функционирующей почки.
Сложные нарушения функции почек (клиренс креатинина <30 мл / мин) у пациентов , которые не являются гемодиализом. Анурия.
Клинически значимые нарушения электролитного баланса, которые могут ухудшить во время лечения препаратом (смотри раздел «Особенности применения»). Стойкий к лечению гипокалиемии или гиперкальциемии. Огнеупорные гипонатриемия.
Симптом гиперурикемия (подагра).
Тяжелое нарушение функции печени, печеночная энцефалопатия.
Противопоказан беременным женщинам и женщинам , которые планируют стать беременными (см «Применение в период беременности или грудного вскармливания»).
Одновременное применение с препаратами , содержащих Aliskiren, больной сахарным диабетом или у пациентов с умеренными или тяжелыми нарушениями почек (клиренсом креатинина
<60 мл / мин).
<60 мл / мин).
Одновременное применение с антагонистами рецепторов ангиотензина II пациентов с диабетической нефропатией.
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.
Еда. Одновременный прием пищи не оказывает существенного влияния на абсорбцию рамиприла.
Противопоказаны комбинации.
Методы экстракорпоральной терапии, в результате чего при контакте крови с отрицательно заряженными поверхностями, такими как диализ или hemilo-фильтрации с использованием определенных мембран с высокой интенсивностью потока (например, полиакрилонитрила мембраны) и affheresis липопротеины низкой плотности с помощью декстран сульфата - в связи с повышенным риском развития тяжелые анафилактоидные реакции (смотрите раздел «Противопоказания»). Если такое лечение требуется, необходимо рассмотреть вопрос об использовании другого типа мембраны диализа или использовании другого класса антигипертензивных средств.
Одновременное использование с препаратами , содержащими алискирен, противопоказан для пациентов с сахарным диабетом и пациентов с умеренной или тяжелой почечной функции (клиренс креатинина <60 мл / мин) и не рекомендуется для использования всеми другими пациентами.
Одновременное применение с антагонистами рецепторов ангиотензина препаратов II противопоказано к применению у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется для использования всех других пациентами.
Комбинации , которые требуют особого ухода.
Соли калия, гепарин, сохраняющие диуретики калия и другие активные вещества , что уровни увеличения калия в плазме крови ( в том числе антагонистов ангиотензина II, trimetoprim, tracerumus, циклоспорин). Гиперкалиемия может произойти, поэтому необходимо тщательно контролировать уровень калия в плазме крови.
Гипотензивные препараты (например , диуретики) и другие активные вещества , которые могут снизить артериальное давление (например, нитраты, трициклические антидепрессанты, анестетики, алкоголь, баклофны, альфузозин, dexazosine, prerzene, тамсулозин, теразозин). Увеличение риска развития артериальной гипотензии (см «Способ применения и дозы» в отношении диуретиков).
Вазопрессорной симпатомиметики и другие активные вещества (например , эпинефрин), которые могут уменьшить антигипертензивный эффект рамиприла. Рекомендуется регулярно контролировать артериальное давление.
Аллопуринол, иммунодепрессанты, кортикостероиды, procyeinamide, цитостатики и другие вещества , которые могут привести к изменениям в картине крови. Повышена вероятность возникновения гематологических реакций (смотри раздел «Особенности применения»).
Соли лития. Так как ингибиторы АПФ способны снижать экскрецию лития, это может привести к увеличению токсичности лития. Необходимо регулярно контролировать уровень лития в плазме крови. При одновременном использовании thiazid диуретиков, риск возрастает токсичность лития и увеличение повышенный риск токсичности лития , вызванные использованием ингибиторов АПФ. Поэтому, не рекомендуется одновременно применять комбинацию рамиприла / гидрохлортиазид и лития.
Антидиабетические средства, включая инсулин. Гипогликемические реакции могут произойти. Гидрохлоротиазид может ослабить действие противодиабетических препаратов. Таким образом, в начале одновременного применения этих препаратов, необходимо контролировать уровень глюкозы в крови , в частности. Метформин следует использовать с осторожностью из - за риска лактацидоз из - за возможной Гидрохлоротиазид функциональной почечной недостаточности.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП) и ацетилсалициловая кислота. Ожидаемое уменьшить антигипертензивный эффект препарата Ramazid Н. Кроме того, одновременное применение ингибиторов АПФ и НПВП может сопровождаться повышенным риском функции почек и увеличение уровня калия.
Пероральные антикоагулянты. При одновременном применении с гидрохлоротиазидом, антикоагулянт эффект может быть ослаблен.
Кортикостероиды, адренокортикотропный гормон (AKTH), амфотерицин B, carbonoson, использование большого количества libritus, слабительные (при длительном применении) и другими лекарственными средствами potassiumRetric или активных веществ , которые уменьшают калий в плазме крови. Повышенный риск гипокалиемии.
Препараты бактерий, активные вещества, которые способны увеличивать продолжительность интервала QT, антиаритмических агентов. При наличии нарушений электролитного баланса (например, гипокалиемии, hypomademia), то proarythmic эффекты могут быть усилены, и антиаритмические эффекты ослаблены.
Лекарственные средства, о влиянии которых затрагивают калия уровни в сыворотке
Рекомендуется уровней монитора калия в сыворотке крови и ЭКГ обследования, если гидрохлортиазид берется одновременно с препаратами, воздействие которых находятся под влиянием изменений в уровнях калия в сыворотке (например, гликозиды гликозиды и антиаритмические препараты), а также выше- указанные препараты , которые вызывают полиморфные тахикардии типа piruette (желудочковая тахикардия) ( в том числе некоторые антиаритмическими), поскольку гипокалиемия является фактором , способствующим развитию piruet тахикардии:
- антиаритмические средства класса IA (например, хинидин, hydrochinidine, dysopyramide);
- антиаритмические препараты класса III (например, амиодарон, соталол, dupetylide, Ibutylide);
– деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
– інші лікарські засоби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).
Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.
Холестирамін або інші іонообмінні смоли, які застосовують внутрішньо. Порушення абсорбції гідрохлоротіазиду. Сульфонамідні діуретики слід приймати щонайменше за 1 годину до або через 4‒6 годин після застосування цих препаратів.
Курареподібні м'язові релаксанти. Можливе посилення та збільшення тривалості дії м'язових релаксантів.
Солі кальцію та препарати, що збільшують рівень кальцію у плазмі крові. При одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом можна очікувати збільшення концентрацій кальцію у плазмі крові, тому необхідно ретельно контролювати рівень кальцію у плазмі крові.
Карбамазепін. Існує ризик виникнення гіпонатріємії внаслідок посилення ефекту гідрохлоротіазиду.
Контрастні речовини, що містять йод. У разі дегідратації, спричиненої застосуванням діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо коли вводяться значні дози контрастної речовини, що містить йод.
Пеніцилін. Екскреція гідрохлоротіазиду відбувається у дистальних канальцях нефрону, через що екскреція пеніциліну знижується.
Хінін. Гідрохлоротіазид зменшує екскрецію хініну.
Вілдагліптин. Спостерігалося підвищення частоти розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та вілдагліптин.
Інгібітори mTOR (наприклад темсиролімус) . Спостерігалося підвищення частоти розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (мішень рапаміцину у ссавців).
Гепарин. Можливе підвищення сироваткових концентрацій калію.
Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурікемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.
Алкоголь. Раміприл може призводити до підвищеної вазодилатації і таким чином потенціювати ефект алкоголю.
Алкоголь, барбітурати, наркотики чи антидепресанти. Можуть посилювати ортостатичну артеріальну гіпотензію.
Сіль. Можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту препарату при збільшенні споживання солі пацієнтом.
β-блокатори та діаксозид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з β-блокаторами підвищує ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.
Амантадин. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, збільшують ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.
Пресорні аміни (наприклад, адреналін). Можливе ослаблення ефекту пресорних амінів, але не настільки, щоб виключити їх застосування.
Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності у збільшені дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунку біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.
Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів
Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.
Особливості застосування.
Важливі застереження і заходи безпеки Інгібітори АПФ при прийомі їх у період вагітності можуть заподіяти шкоду плоду, що розвивається, і навіть спричинити його загибель. Якщо вагітність підтверджена, слід якомога швидше відмінити препарат Рамазід Н. |
Немеланомний рак шкіри Підвищений ризик немеланомного раку шкіри (БКК і ПКК) зі збільшенням кумулятивної дози гідрохлортіазиду спостерігався у двох епідеміологічних дослідженнях. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду може виступати можливим механізмом розвитку даних патологій. Пацієнтів, які приймають гідрохлортіазид окремо або у комбінації з іншими лікарськими засобами, слід повідомити про ризик виникнення немеланомного раку шкіри та рекомендувати регулярно перевіряти шкіру на наявність нових утворень або змін уже наявних утворень та негайно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Підозрілі ураження шкіри слід негайно обстежити, включаючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу. Пацієнтам слід порекомендувати обмежити вплив сонячних та ультрафіолетових променів, користуватися належним захистом під час перебування під дією сонячних або УФ-променів, щоб мінімізувати ризик раку шкіри. Крім того, слід з обережністю призначати препарати, що містять гідрохлортіазид, пацієнтам із раком шкіри в анамнезі (див. також розділ «Побічні реакції»). |
Ангіоневротичний набряк
Ангіоневротичний набряк був зареєстрований у хворих, які лікувалися інгібіторами АПФ, у т. ч. раміприлом. Ангіоневротичний набряк із залученням гортані може призвести до летального наслідку. При розвитку стенозу гортані або ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика або голосової щілини слід негайно припинити прийом препарату Рамазід Н, надати хворому відповідну медичну допомогу, забезпечити суворий нагляд доти, доки не зникне набряк. У випадках, коли набряк обмежується обличчям і губами, стан зазвичай поліпшується без лікування, проте для зняття симптомів можуть бути корисні антигістамінні засоби. При поширенні набряку на язик, голосову щілину або глотку можлива обструкція дихальних шляхів. У таких випадках необхідно невідкладно розпочати відповідне лікування, у тому числі ввести підшкірно 0,3‒0,5 мл 1:1000 розчину епінефрину.
Ангіоневротичний набряк, у т. ч. набряк гортані, може настати, головним чином, після прийому першої дози Рамазіду Н. Слід заздалегідь попереджати про це хворих і закликати їх негайно повідомляти лікаря про підозрілі симптоми, що вказують на ангіоневротичний набряк, такі як набряк обличчя, кінцівок, очей, губ, язика, утруднення при ковтанні або диханні. Пацієнтам необхідно негайно припинити прийом Рамазіду Н і проконсультуватися у лікаря.
Інтестинальний ангіоневротичний набряк був зареєстрований у хворих, яких лікували інгібіторами АПФ. Такі хворі скаржилися на біль у животі (з нудотою і блюванням або без них); у деяких випадках також спостерігався набряк обличчя. Симптоми інтестинального ангіоневротичного набряку зникали після відміни інгібітору АПФ (див. розділ «Побічні реакції»).
У хворих негроїдної раси ангіоневротичний набряк, пов'язаний з терапією інгібітором АПФ, зустрічається частіше, ніж у хворих європеоїдної раси.
Хворі з ангіоневротичним набряком в анамнезі, що не пов'язаний з терапією інгібітором АПФ, мають підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку під час прийому інгібітору АПФ (див. розділ «Протипоказання»).
Кашель
Зареєстровано випадки сухого, стійкого кашелю, який, як правило, зникає тільки після відміни Рамазіду Н. Він, імовірно, пов'язаний із прийомом раміприлу – інгібітору АПФ, що входить до складу препарату Рамазід Н. Це потрібно враховувати при проведенні диференціального діагнозу кашлю.
Серцево-судинна система
Стеноз аорти
Існує теоретичне припущення, що хворі з аортальним стенозом мають підвищений ризик зниження коронарної перфузії під час лікування вазодилататорами.
Артеріальна гіпотензія
Як правило, після прийому першої або другої дози раміприлу або після збільшення дози спостерігаються симптоми артеріальної гіпотензії. Її розвиток найбільш ймовірний у хворих, циркулюючий об'єм крові яких знижений у результаті діуретичної терапії, обмеженого надходження солі з їжею, діалізу, діареї або блювання. Надмірне зниження артеріального тиску у хворих з ішемічною хворобою серця або судинно-мозковим захворюванням може спричиняти інфаркт міокарда або розлад судинно-мозкового кровообігу (див. розділ «Побічні реакції»). У зв'язку з можливим зниженням артеріального тиску у таких хворих лікування препаратом Рамазід Н можна починати тільки під суворим медичним наглядом. Такі хворі підлягають суворому нагляду в перші тижні лікування і при збільшенні дози Рамазіду Н. У хворих з тяжкою застійною серцевою недостатністю (у тому числі такою, яка супроводжується нирковою недостатністю) терапія інгібітором АПФ може спричиняти надмірну артеріальну гіпотензію і супроводжуватися олігурією та (або) прогресуючою азотемією, а у поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та призводити до летального наслідку.
При розвитку артеріальної гіпотензії хворого необхідно покласти горілиць, а при необхідності провести внутрішньовенну інфузію 0,9 % хлористого натрію. Відповідна реакція у вигляді минущої гіпотензії у хворих з артеріальною гіпертензією не є протипоказанням для подальшого прийому препарату, що зазвичай не викликає проблем після того, як артеріальний тиск підвищиться внаслідок збільшення об'єму циркулюючої крові. Проте може виникнути необхідність у призначенні малих доз Рамазіду Н. Для хворих, які одержують лікування після гострого інфаркту міокарда, слід розглянути необхідність відміни Рамазіду Н (див. розділ «Побічні реакції»).
Усіх хворих слід попереджати, що посилене потовиділення і дегідрація можуть призвести до надмірного зниження артеріального тиску через зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК). Інші причини зниження ОЦК, наприклад блювання і пронос, теж можуть спричинити зниження артеріального тиску.
Гематологія
Нейтропенія і агранулоцитоз
Інгібітори АПФ можуть спричиняти нейтропенію і пригнічувати кістковий мозок. Було зареєстровано декілька випадків агранулоцитозу, нейтропенії та лейкопенії, у яких не можна виключити причинний зв'язок з раміприлом (див. розділ «Побічні реакції»). Досвід щодо застосування препарату свідчить про поодинокі випадки їх виникнення. Слід приділити увагу періодичному контролю білих клітин крові, особливо у хворих з колагенним захворюванням судин та/або захворюваннями нирок (див. розділ «Особливості застосування»).
Хворі повинні негайно повідомляти своєму лікарю про появу в них будь-яких ознак інфекційного захворювання (наприклад, запалення горла, підвищення температури тіла), оскільки такі ознаки інфекційного захворювання можуть бути ознаками нейтропенії (див. розділ «Побічні реакції»).
Печінка і жовчовивідні шляхи
Під час лікування інгібіторами АПФ у хворих з уже наявними змінами печінки (а також без них) розвивався гепатит [гепатоцелюлярний та/або холестатичний], підвищувалась активність ферментів печінки та/або рівнів білірубіну в сироватці крові (див. розділ «Побічні реакції»). У більшості випадків зміни були оборотними при відміні препарату.
У поодиноких випадках прийом інгібіторів АПФ, у тому числі раміприлу, був пов'язаний із синдромом, що починався з холестатичної жовтяниці і переходив у фульмінантний некроз печінки та іноді призводив до летального наслідку. Патомеханізм цього синдрому незрозумілий. Хворі повинні припинити прийом інгібітору АПФ і отримати відповідну медичну допомогу у випадку розвитку в них жовтяниці або вираженого підвищення рівня печінкових ферментів.
Необхідно порадити хворим звернутися до свого лікаря при розвитку в них симптомів, що вказують на ймовірний зв'язок з порушенням печінкової функції. Сюди належать «симптоми типу вірусних», що виникають у перші тижні або місяці лікування (такі як підвищення температури тіла, нездужання, м'язовий біль, висипання або аденопатія, які також можуть бути індикаторами реакцій підвищеної чутливості), і біль у животі, нудота або блювання, втрата апетиту, жовтяниця, свербіж або інші недосліджені симптоми, які виникають у ході лікування (див. розділ «Побічні реакції»).
Якщо у хворого, який приймає Рамазід Н, виникнуть будь-які симптоми, зокрема у перші тижні або місяці лікування, рекомендується провести повний аналіз функції печінки та інші необхідні обстеження. У відповідних випадках може потребуватися відміна Рамазіду Н.
Застосування тіазидів хворим з порушенням функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки потребує обережності, оскільки мінімальні зміни водно-електролітного балансу можуть спровокувати печінкову кому. Контрольовані клінічні дослідження за участю хворих з цирозом та/або з дисфункцією печінки відсутні. З особливою обережністю слід застосовувати Рамазід Н хворим з уже наявними порушеннями печінки. У таких хворих ще до призначення препарату слід провести аналізи вихідного стану печінки і суворо контролювати відповідну реакцію та метаболічні ефекти.
Імунна система
Анафілактоїдні реакції на інгібітори АПФ
Анафілактоїдні реакції були зареєстровані у хворих, які перебували на діалізі із застосуванням високопроточних мембран [наприклад, поліакрилонітрил (ПАН)] і одночасно одержували інгібітор АПФ. У разі появи таких симптомів, як нудота, спазм у животі, відчуття печіння, ангіоневротичний набряк, задишка і тяжка форма артеріальної гіпотензії слід негайно припинити діаліз. Антигістамінні препарати не знімають ці симптоми. Для таких хворих слід розглянути застосування іншого типу діалізуючих мембран або антигіпертензивних засобів іншого класу.
У поодиноких випадках у хворих, які одержували інгібітор АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності, що проводилися за допомогою сульфату декстрану, розвивалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдавалося уникнути за допомогою тимчасового припинення терапії інгібітором АПФ перед проведенням кожного чергового аферезу.
Отримано окремі повідомлення про хворих із тривалими загрозливими для життя анафілактоїдними реакціями, що виникали під час специфічної гіпосенсибілізації отрутою гіменоптер (наприклад, бджіл, ос). У деяких хворих цих реакцій вдавалося уникнути, якщо інгібітори АПФ було тимчасово відмінено на термін тривалістю не менше 24 години, але при ненавмисному повторному введенні реакції відновлювалися.
Підвищена чутливість до тіазидних діуретиків
Реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду можливі незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми.
Випадки загострення або активації системного червоного вовчака були зареєстровані у хворих, які лікувалися гідрохлоротіазидом.
Метаболізм
Тіазиди, у т.ч. гідрохлоротіазид, можуть спричиняти порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз).
Можливий розвиток гіперурикемії або гострого нападу подагри у деяких хворих при застосуванні тіазидних діуретиків.
Тіазидні діуретики можуть знижувати рівень зв'язаного з протеїном йоду, не викликаючи ознак дисфункції щитовидної залози.
Було продемонстровано, що тіазиди збільшують виведення магнію, що може призвести до гіпомагніємії.
Тіазидні діуретики можуть знизити виведення кальцію із сечею. Тіазиди можуть спричиняти тимчасове і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові при відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Перш ніж проводити аналізи функції паращитовидної залози, слід відмінити тіазиди.
Діуретична терапія тіазидами може супроводжуватися підвищенням рівня холестерину, тригліцеридів і глюкози.
Може потребуватися коригування дози інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів. Під час проведення терапії тіазидними діуретиками латентний цукровий діабет може набути відкритої форми.
Призначення інгібіторів АПФ хворим, які страждають на діабет, може посилити ефект інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів зі зниженням рівня глюкози в крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
У ході клінічних досліджень підвищені концентрації калію в сироватці (більше 5,7 мекв/л) спостерігалися приблизно у 1 % хворих на артеріальну гіпертензію, яких лікували інгібітором АПФ – раміприлом. Найчастіше це були ізольовані показники, які нормалізувалися, незважаючи на продовження лікування. До факторів ризику розвитку гіперкаліємії належать ниркова недостатність, цукровий діабет та одночасне застосування засобів для лікування гіпокаліємії або інших лікарських препаратів, пов'язаних з підвищенням вмісту калію в сироватці (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Хворі не повинні застосовувати солезамінники, що містять калій, без попередньої консультації лікаря.
Хірургія і анестезія
Рамазід Н може блокувати утворення ангіотензину II, що виникає у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну у хворих при хірургічному втручанні або анестезії, проведених із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію. Якщо розвивається артеріальна гіпотензія, її можна коригувати за допомогою розчинів, що збільшують ОЦК.
Тіазиди можуть посилити відповідну реакцію на тубокурарин.
Слід попереджати хворих про необхідність поінформувати свого лікаря про те, що вони приймають інгібітор АПФ, якщо хворим будуть проводити хірургічну операцію або анестезію.
Нирки
Внаслідок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у чутливих хворих спостерігали зміни ниркової функції. У хворих, ниркова функція яких залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, наприклад у хворих із двобічним стенозом ниркової артерії, однобічним стенозом ниркової артерії єдиної нирки або з тяжкою застійною серцевою недостатністю, лікування засобами, що пригнічують цю систему, супроводжувалося розвитком олігурії, прогресуючої азотемії, у поодиноких випадках ‒ гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. У чутливих хворих одночасне застосування діуретичного препарату може підвищити ризик.
Застосування Рамазіду Н передбачає відповідну оцінку стану ниркової функції хворого.
Препарат Рамазід Н слід з обережністю застосовувати хворим з нирковою недостатністю, оскільки їм можуть потребуватися знижені дози або збільшення інтервалу між прийомом препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У ході лікування слід здійснювати ретельний контроль ниркової функції так само точно, як при нирковій недостатності.
Тіазиди можуть бути непридатні для хворих з порушенням ниркової функції, вони неефективні при показниках креатиніну ≤ 30 мл/хв (помірна або тяжка форма ниркової недостатності).
Гідрохлоротіазид може сприяти розвитку азотемії або посилювати її. Кумулятивні ефекти препарату можливі у хворих з порушенням ниркової функції. Якщо азотемія і олігурія, що посилюються, розвиваються під час лікування тяжкого прогресуючого захворювання нирок, сечогінну терапію необхідно припинити.
Геріатрія
Внаслідок зменшення серцево-судинних резервів у хворих літнього віку (> 65 років) можлива підвищена чутливість.
Контроль і лабораторні аналізи
Гематологія
Необхідно періодично контролювати кількість білих клітин крові, щоб виявити можливу лейкопенію, обумовлену інгібітором АПФ (раміприлом), що входить до складу Рамазіду Н. Частіше контроль рекомендується проводити хворим у початковій фазі лікування та хворим з порушенням ниркової функції, хворим із супутнім колагенним захворюванням (наприклад червоний вовчак, склеродермія) і хворим, які проходять лікування іншими лікарськими засобами, здатними спричиняти зміни в картині крові.
Метаболізм
Необхідний відповідний контроль електролітів і цукру крові.
Ниркова функція
Застосування Рамазіду Н повинно супроводжуватися відповідним аналізом ниркової функції. У ході лікування необхідно проводити такий же суворий контроль ниркової функції, як і при нирковій недостатності.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Препарат протипоказано застосовувати вагітним та жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність встановлена під час терапії, лікування препаратом слід негайно припинити та, у разі необхідності, розпочати лікування іншим препаратом.
Відомо, що лікування інгібіторами АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності спричиняє фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та може провокувати прояви неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
У разі тривалого застосування гідрохлоротіазиду у ІІІ триместрі вагітності може виникнути фетоплацентарна ішемія, а також існує ризик затримки розвитку росту. Крім того, у новонароджених, які зазнали впливу препарату незадовго до народження, спостерігалися поодинокі випадки гіпоглікемії та тромбоцитопенії. Гідрохлоротіазид може зменшувати плазматичний об'єм та матково-плацентарний кровообіг.
Годування груддю. Препарат протипоказано застосовувати у період годування груддю. Бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час лактації є більш безпечним, особливо при грудному годуванні новонароджених або недоношених немовлят.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Рамазід Н може знизити увагу та/або швидкість реакції у хворих, особливо на початку лікування. Тому слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами. Слід попереджати хворих про необхідність повідомляти лікаря, якщо у них виникає стан безтурботності, особливо у перші дні лікування препаратом Рамазід Н. Якщо у хворого настане синкопе, йому слід припинити прийом препарату і проконсультуватися з лікарем.
Спосіб застосування та дози.
Препарат рекомендується приймати 1 раз на добу в один і той самий час, бажано вранці.
Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати. У разі необхідності таблетку 5 мг/12,5 мг можна розділити на рівні половинки.
Дорослі. Дозу слід підбирати індивідуально залежно від особливостей пацієнта та рівнів артеріального тиску. Застосування фіксованої комбінації раміприлу та гідрохлоротіазиду, як правило, рекомендується лише після титрування доз кожного з її окремих компонентів.
Розпочинати лікування з найнижчої можливої дози. У разі необхідності дозу можна поступово збільшувати до досягнення цільового показника артеріального тиску. Максимальна добова доза становить 10 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду на добу (для досягнення необхідного дозування слід застосовувати комбінацію препаратів у відповідному дозуванні).
Особливі групи пацієнтів.
Пацієнти, які отримують діуретики. Рекомендується виявляти обережність, оскільки у пацієнтів, які отримують діуретики, на початку лікування препаратом може виникати артеріальна гіпотензія. Перед тим як почати лікування препаратом, слід зменшити дозу діуретика або припинити його застосування.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Через наявність у складі препарату гідрохлоротіазиду препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). Пацієнтам з порушенням функції нирок можуть бути показані нижчі дози препарату. Пацієнтів із кліренсом креатиніну 30‒60 мл/хв слід лікувати лише із застосуванням найнижчої дози фіксованої комбінації раміприлу/гідрохлоротіазиду після монотерапії раміприлом. Максимальна добова доза становить 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції печінки лікування препаратом слід розпочинати винятково під ретельним медичним наглядом. Максимальна добова доза у таких випадках становить 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду. Препарат протипоказаний у випадках тяжкого порушення функції печінки.
Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово, з огляду на вищу імовірність виникнення побічних реакцій.
Діти.
Не застосовувати.
Передозування.
Виникнення симптомів передозування є у першу чергу наслідком суттєвої втрати рідини та електролітів. Симптомами передозування інгібіторів АПФ є надмірна периферична вазодилатація (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), порушення електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія), порушення серцевого ритму (брадикардія, тахікардія), ниркова недостатність, слабкість, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини крові (в основному ниркова недостатність), розлади свідомості, в тому числі кома, епілептичні напади, парез та паралітична кишкова непрохідність.
Передозування гідрохлоротіазиду може призвести до гострої затримки сечі у пацієнтів, схильних до цього (наприклад з гіперплазією передміхурової залози).
Необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнта.
Лікування симптоматичне та підтримувальне. До лікувальних заходів належать первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, в тому числі відновлення об'єму втраченої рідини та солей, введення агоністів альфа-1-адренорецепторів або ангіотензину ІІ (ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться шляхом гемодіалізу.
У випадку артеріальної гіпотензії і шоку рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію). До нормалізації стану пацієнта необхідний контроль балансу рідини та електролітів і функції нирок.
Побічні реакції.
Профіль безпеки препарату раміприл + гідрохлоротіазид містить дані про побічні ефекти, які виникають внаслідок артеріальної гіпотензії та/або зменшення ОЦК внаслідок збільшення діурезу. Діюча речовина раміприл може спричинити постійний кашель, тоді як діюча речовина гідрохлоротіазид може порушувати метаболізм глюкози, жирів та сечової кислоти. Обидві речовини мають необоротну дію на рівень калію у плазмі крові. До тяжких побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк або анафілактоїдні реакції, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.
Частота виникнення побічних ефектів класифікується таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (не може бути розрахована за наявними даними).
Серцеві розлади: нечасто – ішемія міокарда, включаючи стенокардію; тахікардія, аритмія, відчуття посиленого серцебиття, периферичні набряки; невідомо – інфаркт міокарда.
Судинні розлади: нечасто – артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, синкопе, припливи; невідомо – тромбоз внаслідок значного зменшення ОЦК, судинний стеноз, гіпоперфузія, синдром Рейно, васкуліт, некротичний ангіїт.
З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – зменшення кількості лейкоцитів та еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, гемолітична анемія, зниження кількості тромбоцитів; дуже рідко – апластична анемія; невідомо – пригнічення функції кісткового мозку, нейтропенія, в тому числі агранулоцитоз; панцитопенія, еозинофілія, гемоконцентрація у випадку затримки рідини.
З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення; нечасто – вертиго, парестезія, тремор, порушення рівноваги, відчуття печіння, дисгевзія, агевзія; невідомо – церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака; порушення психомоторних функцій, паросмія, судоми, дезорієнтація.
З боку органів зору: нечасто – порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон'юнктивіт; невідомо – ксантопсія, зменшення сльозовиділення внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
З боку органів слуху та лабіринту: нечасто – дзвін у вухах; невідомо – порушення слуху.
Респіраторні, торакальні та медіастинальні розлади: часто – непродуктивний подразливий кашель, бронхіт; нечасто – синусит, задишка, закладеність носа; невідомо – бронхоспазм, у тому числі загострення бронхіальної астми; алергічний альвеоліт; респіраторний дистрес, у тому числі пневмоніт; некардіогенний набряк легень внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
З боку травного тракту: нечасто – запальні явища у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, неприємні відчуття у животі, диспепсія, гастрит, нудота, запор, гінгівіт внаслідок дії гідрохлоротіазиду; дуже рідко – блювання, афтозний стоматит, глосит, діарея, біль у верхній частині живота, сухість у роті, відчуття спраги; невідомо – панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, сіалоаденіт внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
З боку нирок і сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність; збільшення сечоутворення, підвищення рівня сечовини та креатиніну у плазмі крові; невідомо – погіршення перебігу фонової протеїнурії, інтерстиціальний нефрит внаслідок дії гідрохлоротіазиду, гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк (у виняткових випадках – порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний наслідок); псоріатичний дерматит, гіпергідроз, висипання, зокрема макулопапульозне; свербіж, алопеція; невідомо – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса‒Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, ексфоліативний дерматит, фоточутливість, оніхолізис, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, кропив'янка, системний червоний вовчак внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (у тому числі кісти і поліпи): невідомо – немеланомний рак шкіри (БКК та ПКК) внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: нечасто – міалгія; невідомо – артралгія, м'язові спазми, м'язова слабкість, м'язово-скелетна скутість, тетанічні судоми внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
З боку ендокринної системи: невідомо – синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.
Метаболічні та аліментарні розлади: часто – декомпенсація цукрового діабету, зменшення толерантності до глюкози, підвищення рівня глюкози у крові, підвищення рівня сечової кислоти, загострення подагри, збільшення рівня холестерину та/або тригліцеридів внаслідок дії гідрохлоротіазиду; нечасто – анорексія, зниження апетиту, зменшення рівня калію у плазмі крові внаслідок дії гідрохлоротіазиду; дуже рідко – підвищення рівня калію у плазмі внаслідок дії раміприлу; невідомо – зниження рівня натрію у плазмі крові, глюкозурія, метаболічний алкалоз, гіпохлоремія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, дегідратація, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
Порушення загального стану: часто – підвищена втомлюваність, астенія; нечасто – біль у грудях, пірексія; невідомо – виснаження.
З боку імунної системи: невідомо – анафілактичні або анафілактоїдні реакції на раміприл чи анафілактичні реакції на гідрохлоротіазид, підвищення рівня антинуклеарних антитіл, анафілактичний шок, пурпура.
З боку гепатобіліарної системи: нечасто – холестатичний або цитолітичний гепатит (у виняткових випадках – з летальним наслідком), підвищення рівня печінкових ферментів і/або кон'югатів білірубіну,
калькульозний холецистит внаслідок дії гідрохлоротіазиду; невідомо – гостра печінкова недостатність, холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин.
З боку репродуктивної системи: нечасто – транзиторна еректильна імпотенція; невідомо – зниження лібідо, гінекомастія, статеві розлади.
Психічні розлади: нечасто – пригнічення та зміни настрою, апатія, тривожність, нервовість, порушення сну, включаючи сонливість; невідомо – сплутаність свідомості, порушення уваги, неспокій.
Опис окремих побічних реакцій: немеланомний рак шкіри для діючої речовини гідрохлоротіазид: на основі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається сукупний дозозалежний зв'язок між гідрохлоротіазидом та виникненням немеланомного раку шкіри (див. також розділи «Фармакологічні властивості» і «Особливості застосування»).
Термін придатності.
2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери або 10 блістерів у картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Актавіс ЛТД, Мальта.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
BLB 016, Булебел Індастріал будинок, м. Зейтун ZTN3000, Мальта.
ГИДРОХЛОРОТИАЗИД+РАМИПРИЛ
Искать отдельно: ГИДРОХЛОРОТИАЗИД, РАМИПРИЛ
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа
